96275 (702961), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Безпосередньою підставою одержання технічної допомоги є договори про її надання. Зобов’язальне право й сьогодні не містить положень стосовно таких договорів. Тому договір про надання технічної допомоги, який за своєю природою є цивільно-правовим, не знаходить належного місця у системі класифікації договорів. Відтак очевидною є потреба у чіткій дефініції цього договору, визначенні його ознак, істотних умов, предмета та інших елементів.

Вивчення можливих шляхів правового регулювання міжнародної технічної допомоги, а також оптимальне формулювання правової конструкції договору про надання цієї допомоги має принципове значення для України з огляду на триваючий процес переходу від командно-адміністративної до ринкової економіки.

Можна однозначно стверджувати, що правове регулювання міжнародної технічної допомоги не було предметом комплексних досліджень як у вітчизняній, так і в зарубіжній правовій літературі. Більше того, публікації, що висвітлюють цю тематику у загальному або розглядають окремі елементи досліджуваної теми, є поодинокими.

Усі проблеми, що існують у сфері залучення та використання Україною міжнародної технічної допомоги, можна умовно поділити на проблеми правового та організаційного характеру.

Проблеми стратегічного характеру:

1. Не існує єдиної рамки трансформації, яка б спрямовувала і узгоджувала проведення в Україні інституційної, правової та адміністративної реформ;

2. Програма дій України не враховує можливостей використання ресурсів МТД у втілення їх положень;

3. Надання та використання технічної допомоги практично не пов’язане з виконанням Угоди про Партнерство та Співробітництво з ЄС;

4. Використання технічної допомоги практично не спрямовується на розбудову ефективних демократичних інституцій, формування необхідних вмінь та навичок ключових дійових елементів процесу демократизації – уряду, приватного бізнесу, громадянського суспільства;

5. Метою проектів та програм МТД дуже рідко є розбудова соціальної інфраструктури, яка б забезпечувала створення сприятливого інвестиційного клімату.

Проблеми правового характеру:

1. Відсутність базового законодавчого акту, який би визначав поняття міжнародної технічної допомоги, її види та форми; основних учасників процесу залучення та використання МТД, передбачав існування фіскальних пільг, тощо;

2. Відсутність відповідальних підзаконних актів Кабінету Міністрів, які мають чітко визначити порядок підготовки та узгодження проектних пропозицій з урахуванням потреб України, форми і методи моніторингу ефективності проектів МТД;

3. Недосконалість процедурних норм у рамкових двосторонніх угодах, які не дають можливостей українській стороні впливати на визначення переліку конкретних проектів, їх зміст, вибір виконавця проекту і українського реципієнта.

Проблеми організаційного характеру:

1. Відсутність спеціально уповноваженого органу, який би відповідав за розробку та реалізацію державної політики України щодо залучення та використання МТД;

2. Відсутність єдиної національної системи залучення, використання та аналізу ефективності МТД, визначених критеріїв відбору проектів та програм;

3. Нерозвиненість відповідної інфраструктури на центральному та регіональному рівні, яка б забезпечувала ефективну координацію діючих проектів та програм МТД, а також здійснювала контроль за результатами проектів та програм МТД та їх ефективністю;

4. Недостатня чисельність українських спеціалістів з питань міжнародного розвитку, яких залучено до координації МТД з української сторони, на противагу кількості представників урядових агентств країн-донорів, іноземних організацій-виконавців, експертів, що перебувають в Україні для здійснення програм та проектів МТД;

5. Неузгодженість дій українських міністерств та інших центральних органів виконавчої влади в процесі підготовки пропозицій проектів МТД, недотримання встановлених процедур подання заявок;

6. Недостатньо обґрунтоване запрошення іноземних експертів без визначення критеріїв відбору, завдань для них та графіків їх роботи.

Окрім перерахованих недоліків, характерних для української сторони в контексті залучення та використання МТД, окремо можна виділити комплекс проблемних питань, пов'язаних з принциповими підходами донорів до надання Україні технічної допомоги та власне процесом програмування:

1. Відсутність єдиного принципу та чітко визначених рамок надання технічної допомоги;

2. Відсутність постійної консультації з українською стороною в процесі програмування;

3. Неврахування необхідності створення дієвих інституційних механізмів втілення результатів програм та проектів МТД;

4. Недостатня задіяність державних службовців середньої та вищої ланок у навчальних програмах та проектах;

5. Відсутність процедур подальшого розповсюдження та використання досвіду, отриманого учасниками проектів та програм;

6. Ізоляція українських державних службовців від інституціолізованих міжнародних мереж державних службовців та консультантів з питань державної політики, відсутність постійних контактів з ними.

7. Перераховані проблеми та недоліки і системі залучення і використання Україною МТД та в системі надання цієї допомоги донорськими організаціями призводять до цілої низки негативних явищ.

Проекти МТД, що здійснювалися і здійснюються в Україні, є ізольованими один від одного, нескоординованими і в своїй більшості не сприяють проведенню глибоких системних перетворень.

Часто при розробці проектів до уваги не береться той факт, що вони будуть здійснюватися в умовах, коли більшість суспільних інституцій є недосконалі або не розбудовані взагалі.

Не враховується відсутність вмінь та процедур аналізу політики, публічної підготовки і обговорень рішень. Хоча саме розбудова спроможності до розробки та впровадження стратегічних рішень у діяльність центральних та місцевих органів влади має бути серед головних завдань програм та проектів технічної допомоги. Без цього важко собі уявити здійснення демократичних реформ взагалі. Невизначеність самого поняття міжнародної технічної допомоги, її видів та форм призводить до непоодиноких спроб зареєструвати інші форми міжнародного економічного співробітництва як проекти МТД з метою ухилення від оподаткування та сплати ввізного мита. Відсутність чітко прописаних процедур підготовки та узгодження проектних пропозицій на урядовому рівні призводить до того, що потенційні бенефіціари є ізольовані як від ресурсів для здійснення необхідних їм перетворень, так і від готових продуктів, потенційно призначених саме для них.

Відсутність послідовної позиції української сторони щодо напрямків використання МТД призводить до того, що донори починають працювати в режимі одностороннього руху. В результаті можуть з’являтися односторонні рекомендації, які потім сприймаються українською стороною як нав’язування певної політичної позиції. Відсутність координації з українською стороною системи оцінювання програм та проектів МТД та моніторингу їх продуктів і результатів реалізації позбавляє можливості зробити об’єктивні висновки щодо ефективності окремих проектів та використання Україною міжнародної технічної допомоги в цілому

Перспективи України в отриманні проектів та програм МТД

Враховуючи 4-х річну позитивну динаміку економічного зростання в Україні, розширення ЄС, а також у зв’язку з проведенням демократичних виборів Президента України, в 2005 році донорами були оприлюднені наміри щодо збільшення обсягів допомоги Україні для підтримки та консолідації історичних завоювань, досягнутих під час виборів Президента України.

З цією метою донорами, зокрема, ЄС, МБРР, ПРООН було прийнято ряд нових стратегічних та рамкових програм щодо допомоги Україні на середньострокову перспективу.

Міжнародна спільнота має тенденцію визначати причину слабості реформ в Україні виключно відсутністю політичної волі Президента і Уряду України. Тож головною причиною відсутності системних реформ в Україні в низькій ефективності урядової машини з прийняття політичних рішень щодо реформ.

Рекомендації щодо вдосконалення координації міжнародної технічної допомоги:

1. Підпорядкувати міжнародну технічну допомогу стратегічним завданням трансформації та соціально-економічного розвитку України.

2. Розбудувати інституційну спроможність органу, який здійснюватиме державну політику в сфері залучення та використання МТД.

3. Розробити концепцію національної системи програмування, координації та моніторингу МТД, яка б передбачала створення на центральному та регіональному рівнях відповідної інфраструктури.

4. Налагодити постійний технічний діалог між Урядом України та донорськими організаціями щодо встановлення чітких та прозорих процедур підготовки середньотермінових та щорічних програм МТД, конкретизації їх до окремих проектів, забезпечити обов’язкову участь українських реципієнтів у підготовці технічних завдань проектів тощо.

5. Створити карту проектів міжнародної технічної допомоги, на якій будуть зазначені:

• напрямки надання технічної допомоги, що відповідають стратегічним пріоритетам діяльності Уряду і напрямкам розвитку українського суспільства;

• конкретні проекти і програми, що здійснювалися та здійснюються різними донорськими організаціями, включаючи їх цілі, зміст та результати;

• проекти, які плануються або знаходяться в стадії підготовки.

1. Використати досвід країн-кандидатів у члени Європейського Союзу щодо використання технічної допомоги, і особливо фондів ЄС в рамках програми PHARE.

2. Розробити і впровадити вимоги до проектів технічної допомоги та чіткі критерії оцінки їх ефективності

З метою запровадження докорінних змін в усіх сферах соціально-економічного розвитку Президентом України та Кабінетом Міністрів України розпочато здійснення заходів з метою досягнення нової якості життя громадян, запровадження соціальних, економічних та демократичних європейських стандартів життєдіяльності людини, суспільства та держави.

Підтримуючи цілі розвитку, проголошені Декларацією тисячоліття ООН, Україна розробила завдання на період до 2015 року з подолання бідності, поліпшення якості та забезпечення рівного доступу до освіти, а також відтворення навколишнього природного середовища.

Протягом останніх років спостерігалася активізація діяльності об'єднань громадян та аналітичних центрів. Проте слід залучати громадськість до процесу прийняття рішень органами державної влади, зокрема шляхом проведення публічних слухань, громадських обговорень та консультацій, урахування результатів досліджень об'єднань громадян.

З метою зміцнення обороноздатності держави та прискорення вступу України до НАТО необхідно активізувати процеси реформування Збройних Сил.

Для якнайшвидшого вирішення зазначених питань та забезпечення інноваційного розвитку Україна потребує чітко скоординованої допомоги.

Проблемними питаннями співробітництва з донорами залишаються недостатня участь України у визначенні змісту проектів і програм під час їх підготовки, низька ефективність окремих форм співробітництва, що пропонуються донорами, переважне використання послуг іноземних експертів у деяких проектах. Участь українських експертів у проектах міжнародної технічної допомоги сприятиме підвищенню спроможності українських фахівців приймати управлінські рішення на рівні міжнародних стандартів та поширенню здобутих знань.

В останні роки відбулося усвідомлення можливостей міжнародної технічної допомоги як допоміжного інструменту економічного розвитку. В переважній більшості випадків вдалося разом з донорами визначити основні напрями допомоги, підвищити відповідальність за її зміст та результати реалізації проектів, що великою мірою відповідали пріоритетам політики, та сформувати проектні портфелі. Запроваджений у 2002 році систематичний моніторинг дає змогу простежувати та аналізувати заходи, що здійснюються у рамках проектів. Разом з тим для досягнення більшої ефективності та прозорості процесу надання допомоги необхідно забезпечити тісну координацію з донорами щодо розроблення проектів, обговорення їх цілей, завдань, проведення моніторингу, застосування критеріїв оцінки проміжних та кінцевих результатів їх реалізації, а також інформування громадськості.

Україну включено до переліку країн-претендентів на участь у новій широкомасштабній програмі допомоги США “Рахунки у відповідь на виклик тисячоліття”.

В рамках подальшої розбудови відносин України та Європейського Союзу та країн – членів ЄС у сфері технічної допомоги, 21 лютого 2005 року в Брюсселі на спеціальному засіданні Ради з питань співробітництва було ухвалено План дій Україна – ЄС, який встановлює рамки відносин між сторонами на найближчі три роки.

Зокрема, у сфері технічної допомоги План дій передбачає:

• надання збільшеної фінансової підтримки Європейського Союзу для виконання заходів, визначених Планом дій.

• розробку Європейською Комісією нового Європейського інструменту сусідства та партнерства (ЄІСП), який надаватиме допомогу Україні, у т.ч. у сфері транскордонного та міжрегіонального співробітництва між Україною та державами-членами ЄС.

• підтримку в адаптації законодавства до норм та стандартів ЄС, у тому числі шляхом надання технічної допомоги та обмін досвідом між державними службовцями (TWINNING), а також через механізм обміну інформацією про технічну допомогу (TAIEX).

• підтримку регіонів та участь у підготовці та впровадженні програм сусідства за участю України.

Українська сторона була поінформована, що з 2007 технічна допомога, буде надаватися через Нові інструменти сусідства. Одним з основних компонентів цієї нової програми має стати секторальний підхід. Відповідно до Керівних принципів щодо підтримки секторальних програм, секторальний підхід застосовується до країн, які розвиваються. Цей підхід започатковується за спільною згодою Євросоюзу та країни-отримувача. Метою секторального підходу є підвищення ефективності використання країною-отримувачем внутрішніх та зовнішніх ресурсів. Секторальний підхід базується на пріоритетах, визначених національними стратегіями подолання бідності або аналогічних документах і є допомогою Уряду країни у реалізації політики розвитку пріоритетних секторів економіки. Згідно з Керівними принципами головна роль при визначенні пріоритетів належить Уряду країни. Однією з особливостей секторального підходу є поступове перенесення центру ваги від класичної технічної допомоги до макроекономічної допомоги, зокрема прямої підтримки бюджету.

У Пропозиціях щодо форм та механізмів залучення Україною від ЄС міжнародної технічної допомоги на 2004-2006 роки і на 2007-2013 роки Україна пропонувала „запровадити системний підхід до залучення коштів технічної допомоги з боку ЄС”. Секторальний підхід, має бути запроваджено починаючи з 2007 року разом із започаткуванням нового інструменту надання технічної допомоги з боку ЄС (після ухвалення нового Регламенту Ради ЄС та підписання відповідних документів між Єврокомісією та Урядом України).

Водночас слід зазначити, що на сьогодні деякі країни Європи скорочують технічну допомогу Україні. Наприклад, реалізація програми Німеччини "ТРАНСФОРМ", яка реалізовувалася в Україні з 1994 року, підходить до свого логічного завершення і після цього в Україні буде впроваджуватися незначна кількість проектів. Уряд Німеччини вважає, що ця програма виконала свою місію, а саме процес трансформації України до соціально-ринкової економіки та демократії завершується. Допомога Україні з боку Німеччини в подальшому буде надаватися через інші механізми, а саме через програму "Партнерська розбудова" та через інструмент фінансового співробітництва. В рамках останнього Уряд Німеччини надає довгострокові кредити на 40 років з низкою процентною ставкою, яка складає 0,75 %, та звільненням від погашення протягом 10 років. Уряд Німеччини вже виділив 5 млн. євро для надання кредиту підприємствам аграрного сектору. В подальшому планується надання кредиту кредитним спілкам та комунальним господарствам.

Починаючи з 2007 фінансового року, Урядом Японії запропоновано такі форми співпраці з Україною в галузі культури:

• надання культурного гранту для масштабних проектів, які включають в себе реконструкцію будівель, покращання інфраструктури галузі, постачання обладнання тощо (до 2,7 млн. дол. США);

• надання гранту загального типу для 5 дитячих лікарень (до 6,5 млн.$)

В рамках співпраці з Європейським банком реконструкції та розвитку на сьогоднішній день вирішується питання фінансового забезпечення міжнародного проекту "План здійснення заходів на об'єкті "Укриття". Первісна оцінка проекту становить 768 млн. дол. США, уточнена оцінка за результатами розроблення техніко-економічного обґрунтування будівництва конфайнмента - 1,1 млрд. доларів США. Питання додаткового фінансування Плану заходів на об’єктів “Укриття” було розглянуто на засіданні Асамблеї донорів в травні цього року.

Так, 12 травня 2005 року уряди країн-донорів на чолі з країнами “Великої Вісімки” та ЄС взяли зобов’язання додатково надати 235 млн. доларів США до Чорнобильського Фонду “Укриття”, включаючи додатковий внесок України в розмірі 22 млн. доларів США. В разі перетворення зобов’язань щодо надання додаткових коштів в конкретні грантові угоди з ЄБРР, Чорнобильський фонд “Укриття” матиме достатнє фінансування для будівництва нового безпечного конфайнменту.

Характеристики

Список файлов реферата