96138 (702908), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Соціальні гарантії і соціальна допомога повинні бути спрямовані не просто на підтримку працівників чи безробітних, а на забезпечення максимально можливої зайнятості. Захист від звільнень у Німеччині не тільки не сприяє, але, навпаки, перешкоджає цьому, тоді як, наприклад, у Данії, де такий захист не закріплений законодавчо, рівень безробіття вкрай низький. Це відноситься і до соціальної допомоги, яку, на наш погляд, потрібно виплачувати не працездатним, що не працюють, а тим, хто працює, але в силу низької кваліфікації чи невисокої продуктивності одержує мізерну заробітну плату. У цьому випадку соціальна допомога запобігла б їхньому зубожінню і стимулювала б працю.

Виконання цих рекомендацій значно б змінило німецький ринок праці, зробивши його більш гнучким і ефективним.

3. Українська політика вирішення проблеми соціально–трудових відносин

Економіка України знаходиться сьогодні в стадії трансформації. Чи означає це, що проблема гнучкості ринку праці не є тут настільки актуальною, як у промислово розвинених країнах, а питання соціального захисту населення, навпаки, стоять більш гостро? Якщо виходити тільки з теперішньої ситуації, напрошується позитивна відповідь. Дійсно, наївно думати, що в перехідний період можна створити такий механізм регулювання ринку праці, що був би здатний і ефективно забезпечувати зайнятість, і знімати соціальну напруженість. Не можна децентралізувати соціальне партнерство, якого, власне кажучи, в Україні ще немає. Недоцільно і позбавляти державу статусу повноправного учасника тарифних переговорів в умовах, коли два інших учасники – профспілки і союзи роботодавців – поки занадто слабкі, навіть щоб підтримувати партнерство.

Разом з тим очевидно, що таке положення носить перехідний характер.

Розвиток українського ринку праці поки далекий як від закономірностей, характерних для Німеччини, так і від тенденцій, властивих більшості реформованих економік Центральної і Східної Європи. Зменшення в 90-і роки фізичного обсягу промислового виробництва приблизно в 2 рази, а реального обсягу ВВП майже на 70% супроводжувалося більш ніж помірним безробіттям. Таким чином, показник українського безробіття в умовах найжорстокішої трансформаційної кризи виявився порівнянний з показником Німеччини, де в 90-і роки економіка росла, хоч і невисокими темпами.

Це явище одержало дуже точне, на наш погляд, назву “адаптація без реструктуризації”. Український ринок праці пристосовувався до нових умов “нетрадиційними способами”, і ціною збереження робочих місць з'явилася насамперед стійка заборгованість по виплаті заробітної плати, що стала майже нормою.

Збереження підприємствами надлишкової робочої сили було обумовлено не вимогою держави (насамперед місцевої влади), що прагне з політичних причин уникнути масового безробіття, і тим більше не тиском колективів чи працівників профспілок, що не володіють необхідними для цього реальними важелями. Одна з головних причин – труднощі вивільнення працівників у відповідності зі старим трудовим законодавством. Інша причина – патерналістичні установки багатьох українських менеджерів, частково успадковані від радянської епохи, а частково використовувані для зняття соціальної напруженості.

Хоча за допомогою подібної адаптації українському суспільству вдалось зберегти відносну стабільність, важко назвати це успіхом. Відкладання до кращих часів інституціональних реформ і створення принципово нового порядку на ринку праці не зробить дані процеси менш хворобливими.

Наступне покоління менеджерів, швидше за все, виявиться більш прагматичним, і збільшення безробіття в Україні може супроводжувати навіть економічний ріст. Звичайно, безробіття буде сильно диференційоване по регіонах, оскільки український ринок праці, незважаючи на його пристосовність, відрізняється вкрай низькою мобільністю робочої сили й у цьому відношенні більше схожий на німецький, чим на американський.

Своєрідність ринку праці в Україні в перехідну епоху відбиває невизначеність напрямку його майбутнього розвитку. Новий Трудовий кодекс носить настільки компромісний характер, що не дозволяє визначити, у якому напрямку задано вектор – убік переважно англосаксонської чи німецької моделі (хоча формально багато моментів почерпнуті з німецького законодавства). Здавалося б, висока ефективність англосаксонської моделі на тлі фактичної кризи німецької дає всі підстави для вибору її як орієнтира, але умови для формування аналогічної моделі в Україні практично відсутні. Тому, на нашу думку, більш продуктивний рух убік німецької моделі, що, однак, необхідно скорегувати з обліком позначених вище проблем. Хоча в Україні групи інтересів – профспілки і союзи роботодавців – ще слабкі, але, можливо, саме завдяки цьому вдасться відразу вибудувати принципово нову систему трудових відносин, що відповідає сучасним вимогам, на базі переговорів і партнерських угод, але більш децентралізовану і гнучку, ніж у Німеччині.

Перешкодити такому ходу подій може картелізація в сфері трудових відносин. Досвід Німеччини свідчить, що регулювання ринку праці, яке здійснюється групами інтересів (галузевими профспілками і союзами роботодавців), вирішує багато питань, пов'язаних насамперед з оплатою праці працівників, разом з тим породжує не тільки недостатню гнучкість ринку праці, але і могутню структуру протидії подальшим реформам у трудовій і соціальній сферах. Залучення держави в даний процес, по суті, нічого не змінює (замість двох учасників картелю буде три).

Тому, на наш погляд, було б корисно використовувати великий досвід соціального партнерства в Німеччині, але з умовою його модифікації не тільки з погляду адаптації до українських умов, але і з урахуванням потенційних проблем, які несе зазначена система. Доцільно, наприклад, передбачити її регіональну децентралізацію, а також укладання тарифних угод на рівні підприємств (у рамках колективних договорів). Розуміння негативного впливу на ринок праці зайвої централізації системи соціального партнерства, особливо укладання тарифних угод, росте й в українських профспілках. В міру зміцнення соціальних партнерів на рівні підприємств у держави не залишиться ні необхідності, ні можливості брати участь у виробленні тарифних угод (навіть на місцевому рівні в адміністрації просто не вистачить чиновників, щоб задіяти їх у переговорах). Їй потрібно буде лише контролювати дотримання трудового законодавства і вчасно поновлювати нормативні акти.

Здається, що німецький досвід минулих реформ і нинішнього руху до інновацій може допомогти Україні уникнути тупикових напрямків, перескочити через етап ілюзій “сильної соціальної політики” і виробити власну модель ринку праці і соціально-трудових відносин.

Література

1. Адамчук В.В. и др. Экономика труда: Учебник / В.В.Адамчук, Ю.П.Яковлев, Ю.П.Кокин, Р.Я.Яковлев. Под ред. В.В.Адамчука. М.: ЗАО «Финстаинформ»,1999.

2. Довгерт А.С. Правовое регулирование международных отношений: учебное пособие для студентов. К., 1992г. – 86c.

3. Миль Дж. Основы политической экономии. – М.: Недра, 1980. т. 3. – 300с.

4. Піскун О. Основи мігораційного права: Порівняльний аналіз: Навчальний посібник. – К.: «МП Леся», 1998. – 359с.

5. Слезингер Г.Э. Труд в условиях рыночной экономики. Учебное пособие. – М.: ИНФРА-М, 1996, – 336с.

6. Яковлева Т. Эффективные системы оплаты труда: Как построить оплату труда, чтобы она стимулировала работников трудиться с максимальной отдачей. Издательство: АЛЬФА-ПРЕСС, 2006. – 162c.

Характеристики

Список файлов реферата