74154 (702416), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

3. Словотворення Олеся Гончара

Знаковим явищем в історії української літературної мови є творчість Олеся Гончара. Краса художнього слова й подих нашої доби поєдналися в ній. Мова прозаїка наближена до народної й водночас є сучасною: у ній взаємодіють найдавніші шари української лексики і найновіші слова космічної епохи. Досить прочитати кілька сторінок, наприклад, з роману «Твоя зоря», щоб відчути поєднання цих мовних стихій. По-перше, автор вживає такі слова: гасати, розбуркати, налигач, пирій, бігунки, ковбаня, пуголовки, літепло, макотертик, хвицьнути, прокушпелити, вкублюватися, замазюра, полумисок, вигоцувати, будяк, пасльон, дереза, глинища,; по-друге, у творі прочитуємо сучасну лексику смог, мегаполіс, екстреміст, уїкенд, сейф, кондиціонер, гудрон, хайвей, акселератка, автострада, траса, неон, білдінг тощо.

Заради справедливості слід сказати, що не в усіх творах О. Гончара і навіть не на всіх сторінках роману спостерігаємо такий контраст лексичних одиниць, але в цілому поєднання різностильових елементів, їх контрастне зіткнення є характерною ознакою індивідуального стилю О. Гончара. Стимулюється воно ідейно-художніми, композиційними особливостями твору. Скажімо, в романі «Твоя зоря» сюжет розгортається в двох планах, кожен з яких актуалізує відповідні шари лексики, які в контрасті творять художню цілісність. Прочитується протиставлення лексичних планів і в романі «Тронка». Сюжетна лінія чабанського життя актуалізує слова типу гирлига, брейцара, отара, кошара, окот; життя льотчика — лічильник Гейгера, пропелер, шоломофон, полігон… Подібна стильова контрастність мовних засобів, їх несподіване зіткнення, проходячи через усі твори О. Гончара, зчаста реалізуються і в мікроконтекстах: «На пагорбах кози космічної ери пасуться» («Берег любові»), «Ну що ж ти, юнак з робітничого передмістя, знайшов у тому струхлявілому Яворницькому? Собори.. шаблі козацькі... курені. Так це ж все реквізит історії, мотлох минулих віків. В час ракет хіба таким нам займатись? — повчає Лобода Миколу Баглая» («Собор»).

Найхарактернішою ознакою індивідуального стилю О. Гончара, безперечно, є його словотворення. Адже художнє мислення вимагає не просто форм, адекватних змістові, а й розвитку художньої мови як складної системи зображальних засобів. Талановитий митець часом відчуває брак засобів, їх обмеженість, і це дає йому право на «експеримент» в естетичному освоєнні світу. При цьому неабияка роль в утворенні лексичних новацій належить й аналогії. Наприклад, активною моделлю українського словотвору є збірні назви середнього роду на -я з подовженим попереднім приголосним(зразком – іменник квіття). Прозаїк активно вживає останнє слово в прямому і переносному значеннях: «А в степу! Там росичка буде тепла, там вона виблискує і в чашечках білої березки, і на стебельцях жита, і червоний горошок світиться нею, і різне польове квіття...» («Твоя зоря»). А ось в романі «Собор» слово квіття набуває образного значення «квіття доменних заграв». Прозаїк активізує характерні для української мови утворення типу базікало: тиняйло, порубайло, причіпайло. Зустрічаємо в творах О. Гончара: дрібнодух, черстводух, пустодух: «Є люди, що мало чим цікавляться, я їх дрібнодухами, чи й зовсім пустодухами називаю» («Бригантина»). Як бачимо, негативна характеристика, що міститься в слові пустодух, посилюється ще й асоціацією з іменником пустоцвіт.

Відбивають індивідуальну мовну практику слова: екскурсоводка, поетка, епігонка, зцілителька, баламутка, прокурорка, гонивітерка. У працях Гончара зустрічаємо утворення із суфіксом -ач (-яч) з негативним відтінком: вимагач, розпитувач, допитувач, бренькач, руйнач … Звідси напрошується висновок, що індивідуальна палітра О. Гончара засвідчує його постійний пошук найпотрібнішого слова в художньому тексті. Скажімо, широко вдається він до зменшувальних форм середнього роду. Позитивної суб'єктивної оцінки набувають вони у повісті «Бригантина»: школярчата, вчителята, бурсачата, пацанча, кульбача, хуліганча. Іменники такого типу вживає у «Твоїй зорі»: жайворонча, дикунчата, парубча. Як бачимо з наведених прикладів, рідна мова для Гончара – це генофонд культури, основа, її жива душа.

4. Покладені на музику слова

Український народ, як до цілющого джерела, припадає до пісні, глибоко відчуваючи силу і міць рідної землі, її красу і силу. Стаєш багатший душею. Хто не пам'ятає чудових рядків, що перейшли у пісню “Пісня про рушник» (слова А. Малишка, музика П.Майбороди) або “Два кольори” (Д.Павличка, музика О. Білаша), «Марічка» (М.Ткача), «Росте черешня в мами на городі» (М.Луківа), «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» (І.Франка), «Сива ластівка» (Б.Олійника), «Лебеді материнства» (В.Симоненка), «Дві троянди», «Козацькому роду нема переводу» (П.Карася). Вони стали крилатими, бо поєднали в собі гордий злет думки й людського почуття: вигранюють глибоким змістом, ритмом, звуковою тональністю вірша.

Характерно те, що головне джерело цих поезій – це невичерпна народна пісня, що є виявом духовності в естетично сприйнятому народнорозмовному слові. Словесні образи й паралелі в піснях відтворюють людське життя з його радощами і смутком, тривогами і надіями. Образно-емоційний вплив пісенної мови досягається злиттям слова і мелодії.

Скажімо, спільними семантико-стилістичними мотивами поезій «Пісні про рушник» та «Два кольори» є образи матері, вишивання і дороги. Образ матері в цих творах – передовсім втілення образу рідної матері, яка разом із піснями передає синові весь свій життєвий досвід. Наведемо перші строфи пісень:

Рідна мати моя, ти ночей не доспала

І водила мене у поля край села,

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя дала.

(А. Малишко.)

Як я малим збирався навесні

Піти у світ незнаними шляхами,

Сорочку мати вишила мені

Червоними і чорними нитками.

(Д. Павличко.)

Таким чином, образ матері є символічним, бо – це і рідна земля, і любов до отчого порога, до України. Обидві поезії побудовані на символах: у Малишка символ життя, долі втілюється в конкретному материному рушникові, а в Павличка – той же символ знаходить вираження в семантиці кольорів – червоного і чорного, якими вишита сорочка. Перші строфи віршів перегукуються з символами весни й зорі: «Ти мене на зорі проводжала» (А. Малишко), «Як я малим збирався навесні» (Д. Павличко). Такий перегук помітний і в інших авторських образах, наприклад, у А. Малишка: «Я візьму той рушник, простелю, наче долю», у Д. Павличка: «І вишите моє життя на ньому» [на полотні] .

Зазвичай помічаємо, що здавна в усіх техніках українських вишиванок переважає червоний колір у поєднанні з чорним. На життєвих обріях чекають людину й радість, і сум, тобто червоне і чорне. Так, символ кольору вплітається в мотив дороги. Поетичний образ дороги в пісні А. Малишка розкривається через формули побажання. Характерні й слова-синоніми дорога, доріжка з епітетами: росяниста доріжка, далека дорога. Напр.: «Хай на ньому цвіте росяниста доріжка». Тоді як для Павличка дорога, як доля життя, сповнена невідомого і поет ніби застерігає: незнаними шляхами йтиме у світ людина, і на тих шляхах зустрінуться: червоне – то любов, а чорне – то журба. Поет А. Малишко використовує типову конструкцію народнопісенного характеру на щастя, на долю, яка разом із його улюбленими образами-символами (зелені луги, солов'їні гаї, шелест трав, щебетання дібров) створює особливий інтимно-ліричний струмінь поетової мови. Поетичне бачення Д. Павличка вирізняється динамізмом і драматичністю. Він віддає перевагу дієслівній ознаці: піти у світ, водило в безвісті життя, вертався на свої пороги, переплелись, як мамине життя, війнула в очі сивина, вишите моє життя на ньому. Отже, тут динамізм створюють дієслова:

Мені війнула в очі сивина,

Та я нічого не беру в дорогу,

Лиш згорточок старого полотна

І вишите моє життя на ньому.

Таким чином, мовно-виражальні форми: сивина, старе полотно відтворюють асоціації з прожитими роками, пройденими шляхами, минулим. Семантично вагоме протиставлення:

Два кольори мої, два кольори,

Оба на полотні, в душі моїй оба,

Два кольори мої, два кольори:

Червоне – то любов, а чорне – то журба.

Рушник – доля, життя. Символ полотна, як дорога. Звідси традиційні символи-образи та індивідуальні метафори набувають нової якості, сповнюють скарбницю народнопісенної мови.

Характеристики

Список файлов реферата