74153 (702415), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Функціонування слова-символу в художньому мовленні М.Федунця несе прозорий відбиток його образно-смислового значення як певної ідеї, абстракції, що знаходить реалізацію в рамках поетичної структури. В системі художнього світу відбуваються процеси взаємодії слова символу із змістовою організацією твору, що зумовлено природою поняття-символу. Слова-ідеї, як правило, в поезії розширюють контекст, його розуміння, сприйняття і позатекстовими рамками до загальносуспільного, загальногуманного масштабу. Показовими в цьому плані є окремі сакральні символи та первісні символи: вода, вогонь, сонце, повітря. Серед рослинної символіки та дерев М.Федунець найчастіше називає калину, тополю, вербу – символ рідної землі, України. А серед комах – бджола, що позначає працьовитість українців. Реальний світ номіновано: ліс, хмари, гори, дорога, путівець, стежка, каміння, дім, крила, гніздо. Абстрактні поняття: уява-фантазія, щастя, нещастя, доля. Явища природи: спека, ніч, ранок, вечір, грім, блискавка, вітер, веселка, гроза, буря, хмари.

Символічного значення набуває в поезії поєднання ліричного героя з водою – це і водночас символ чистоти його внутрішнього єства. Вода завжди є джерелом свіжості, очищення, а також містком з минулим, з дитинством – зв’язок з природою, частинкою якої є людина. Животворча рідина завжди для людини стає своєрідною криницею життєвої енергії. Тому не дивно, що в поезії символ води часто відбивають іменники: море, град, джерело, криниця, іній, сніг, сльози, дощ, роса, лід, ріка, озерце, струмок, краплі. Змалювання мовно-предметним рядом поетичного тексту, підсиленого риторичними реченнями – моделювання внутрішнього світу людини через психологізований пейзаж – це показовий часовий зріз відповідного художнього світу. Образно-композиційна структура художнього світу служить точкою опори для багатьох асоціативних ідей. Складні історичні зміни торкаються стилю наратора, прочитується перехід від прямої мови ліричних героїв до авторської. Таким чином, поет намагається передати читачам своє хвилювання, біль душі за збереження навколишнього природного середовища, рідної мови, залишатися у світі Людиною. М.Федунець глибоко переймається проблемами часу, про що свідчить мова творів, в яких постають не лише належним чином виписані ліричні герої, а й розважлива, узагальнена, аналітична мисль. Ця думка характеризує й оцінює сучасні екологічні, соціальні явища – вони втілені в майстерне слово.

Текстові парадигми свідчать про те, що мова художнього стилю, художнього мислення є системною організацією мистецького твору. Вона витворена поетом на підставі мовноестетичного освоєння екстралінгвального світу і реалізується в текстовій структурі, вираженою динамічною функцією, декодування якої відбувається завдяки буттєвого (онтологічного), текстового й позатекстового досвіду читача (інтерпретатора). Антропологічний аспект слугує основою пізнання світу, гармонійністю відображення його мовної картини. Через ліричний образ моделюється цілий світ: мікросвіт – макросвіт. Мікросвіт ліричного героя того чи іншого тексту прочитується в духовній сфері і позначений аксіологічними, просторовими, часовими вимірами, на підставі чого постає персональна (індивідуальна) світоглядна картина світу, як результат розуміння макросвіту. Прочитання текстів М.Федунця, як і розуміння екзистенційного буття ліричного героя, постає на базі декодування багатьох фактів художнього слова – семантичних, лексико-граматичних, образних, символічних, асоціативних, що становлять інтерпретаційну систему. Такий вимір декодування слова виявляє індивідуально-авторський підхід до мовно-художнього зображення й пізнання світу.

Образний світ поезій підсилюють влучні метафори. Вони ж подібно до епітета, а також порівняння, конкретизують уявлення читача про предмет, залучений з реальної дійсності в художній текст, вказують на його ознаку не в прямому смислі, не в прямій формі, безпосередньо не називаючи її, а шляхом заміни словом, що містить у собі дану ознаку. Тому метафору називають прихованим, скороченим (згорнутим) порівнянням, в якому ознака наче й не виокремлюється, але за нею відбувається зіставлення двох предметів (comparaison – фр. порівняння), як ось: "травень за обрій побрів неспокійно" (с.6), "комиш довкола звівся списами" (с.95), "гаряча днина гомін вдаль несе" (с.95), "печаль навідується вночі" (с.122), "радість приходить удень" (с.122) тощо. Вірш "Берег любові" Олеся Гончара" насичений антитезою "печаль-радість", "біла квітка-чорна квітка". Таке протиставлення глибоко розкриває внутрішній, екзистенційний світ ліричного героя.

Який вірш можна творити без епітетів? Отож, епітетне слово в системі художнього тексту виступає і як відношення до означуваної лексичної одиниці, і як відношення до загального текстового континууму. У поезії М.Федунця постійні та індивідуально-авторські епітети нерідко утворюють цілі ряди, співвідносні з одним домінантом, відповідно на означуваному слові зосереджено кілька транспозицій. В контексті, отже, відповідно зосереджується цілісне його сприйняття: всміхнена гостинно(с.10), гарячі, мов черінь, дороги (с.10), пшениці промінностеблі (с.11), проміння русе (с.13), травенятко тонкостебле (с.19), промінь світанний (с.51) тощо. Останнє словосполучення відбиває зразок творення авторського неологізму: від іменника світанок поет утворив неологізм, позначений прикметником "світанний". До речі, хочеться відзначити, що серед сучасних українських поетів М.Федунець – найпродуктивніший творець неологізмів. Наведемо кілька відіменникових дієслів: снагується, свердлують, ниткуються. Творення неологізмів від інших частин мови: ніщов’я, повісплений, журботи, мовчкома, спотикальні, безгомінно, товщ (перехід прикметника в іменник), на несхить (зразок переходу прикметника в прислівник), скраюхатець (зразок поєднання прислівника й іменника; автор утворив новий іменник з двох основ), стежинні, подячно, "порясню його словами" (с.187).

Мовний світ поезій М.Федунця прикметно відбиває сонорний, музикальний ряд (водночас тут прочитується влучний епітет, свіжа метафора): джмеля мелодія, дзвінка криниця, сурма тривожнозвука, волають оркестри, стугонить далечінь, біль задзвенів, гомонять луги, відлунав дощ, грім грюкав, журавлів "курли" в узвишші, пісня жайвора, тьохкіт солов’їв, гомін ручаїв, щебече симфонія тощо. Тут внутрішній настрій ліричного героя художнього твору передається через музичність. А музика, як відомо, відображає світ у художніх звукових образах, відбиває почуття, думки, процеси, що переймають психологічний світ людини, як, водночас, становлення та розвиток зовнішнього світу. Зовнішні чинники впливають на духовний світ людини. Автор, мабуть, розуміє, що музика – це перетворення й зіткнення узагальнених образів – емоцій, що в людській свідомості асоціюється з динамікою психологічних, соціальних процесів, явищ природи. Синтез музики в словесному, художньому оточенні формує естетичні смаки, ідеали, розкриває емоційну чутливість, що її переживає ліричний герой.

Аналіз мовного світу М.Федунця, усвідомлюю, не претендує на завершену форму. Мовний світ поета, скажімо, може стати предметом дисертаційного дослідження. Наша ж головна мета – показати багатство і різноманітність мовних, лексичних одиниць, що ними вправно оперує майстер пера, наш сучасник Микола Федунець.

Гортаючи сторінки його видань, неважко помітити своєрідну, не схожу на інші, жагу до оновлення вираження емоційних відтінків, до чуттєвішого показу стану душі ліричного героя. Вдаючись до нових формотворчих засобів віршування він застосовує неологізми й підкреслено барвисті словосполучення з тим, щоб спонукати зануритися глибше у підсвідомість, у його світосприйняття.

І теплінь снагується у грудях ,

Бо у згадках із далеких літ

Ходять, мріють і працюють люди,

Від яких стає щедрішим світ...

(Із циклу "Свята світлиця").

Автор оволодів технікою творення неологізмів. Утворюючись суфіксально-префіксальним та префіксально-суфіксальним способами, вони набувають емоційно забарвленої окраски, яскравіше передають значення поняття, думку. Микола Федунець поповнює пасивну лексику іменниками (ніщов'я скраюхатець, хмаренятко, стріч, многотрав'я), дієсловами (засобачувати, кольоріє), числівниками (двієчко, трійко), прислівниками (мовчкома, світанково, згинці, врозбіж) дієприкметниками (мічена, знакована). Разом з тим найбільше поет любить творити неологізми-прикметники:

Вдома гляне на давній портрет,

Що повісплений лик береже. ("Про одного").

З глибин джерельних

Під невгавний гамір

Нарізаним давали на-гора.

("Торф").

Завчу всі спотикальні роздоріжжя.

Піду - нічого не візьму й не кину. ("Не буде").

То поле встеляв тихонебе.

То славсь на прадавнім горбі. ("19 грудня, сніг").

М.Федунець не вдається до копіювання. Його поетична творчість відбиває власний стиль "вільного пера" заквітчаної молодості, що так швидко минула, і тихоплинного, ще не прочитаного, життя. Всюди відчувається власний стиль непримиренної душі:

Схилюсь над чистоводою гладінню

І побачу, як по моєму обличчю

Бродять зморшки втоми.

Сонця торкнусь.

Його клопітливе сяйво

Поєднається з моєю тінню...

Поки буду про літо думати,

Вода стишиться.

І я знов побачу своє обличчя,

Та зморшок не дочислюсь, їх поменшає. ("З дороги").

Спокійна метафоричність, відсутність новітніх гучних порівнянь, легка ритмомелодика. І разом з тим нуртує жива поезія, гостре бачення в прочитаному власних переживань, інтимних, втаємничених почуттів автора. А підсилюють оновлені мовні одиниці слова-неологізми. Вони сприяють бачити світ якось інакше, дають оцінку явищам, що донедавна сприймалися надто приземлено, буденно, в новій інтерпретації :

Пругкий лелечий лет

У ночі пізні

І чаші айстр

під стишеним вікном

Колись весна прийшла сюди

Із пісні

І напоїла юності вином.

("Зернина").

Кожний поворот долі, кожну стежину поет оцінює наснажливим словом. Він надає перевагу "мислячому серцю" - цей критерій мусить бути присутнім у творчості. Інтелектуальна мисль повинна домінувати в поезії. Лише такий вірш має право на оцінку, на визнання. Адже звичайними, лаконічними фразами годі передати почуттяч, внутрішній світ героя. Ось у чому полягає суть творення неологізмів:

Світанків скільки -

Спинності нема.

Полинуло полинно берегами.

Студено не від того, що зима -

Що більше не зустрітися із вами.

("Сніги").

Творчий набуток письменника увиразнюється серед інших поетів саме новотворами. Вірші М.Федунця важко не помітити, вони "видають" себе особливою мовною палітрою у поетичному багатоголоссі сучасності. Ось кілька прикладів неологізмів, що виткалися з-під пера поета й наповнили збірку "День мій земний" (Хмельницький, 2003): дух свій всечасно гранітив (с.22), дні в безтурботті (28), як скраюхатець не розвештуйсь (29). хвиль роздзвіння молоде (45), у душі стугонить передзим'я (56), березіль у слідах запелюститься біло (56), у старість входиш, як в нішов'я (59), ясенів розголубіла вись (72), кольоріють дружби брості (80), дощі ниткуються між сосен (81), знебарвився звичності плин (99), раб, який колінкувати звик (с.134). Нові слова названо з однієї збірки. Якщо помножити на двадцять шість, що їх видав поет, то побачимо, скільки Микола Федунець витворив неологізмів. Вони не лише прикрашають вірші, а й служать для емоційного, соковитого мовного забарвлення. Такий твір легше запам'ятати, легше вивчити.

Отже, і активна, і пасивна лексика, як бачимо, допомагає людині легше пізнати навколишній світ, відкривати нові явища, котрі вимагають називання. А ще ж існує причинна з'ясованість появи неологізмів – це бажання автора (носія мови) предметові, явищу, що вже існує і має назву, дати образніший вислів. Такий прийом у словотворенні відповідає світосприйманню письменника. Окремі нові слова М.Федунця можна віднести до оказіоналізмів, інші ж – прищеплюються в українській мові, бо вони відповідають лексичній системі, фонетичним закономірностям, граматичній будові. Образно кажучи, поетична мова Миколи Федунця барвиста, соковита, запашна, як березіль, що в садах запелюстився біло.

2. Постмодерністські твори новітньої літератури: мовна палітра

До постмодерністських творів належать ті твори, які написані незвичайною мовою, метафоричною, прихованою думкою. Остання потребує дешифрування, вимагає підсиленої інтелектуальної напруги. Прикладом цьому є твори "Бар Едді" Юрія Тарнавського, роман "Герострати" Емми Андієвської, вірші Володимира Свідзінського, Івана Іова, Миколи Мірошниченка та інших.

Наведемо для прикладу короткий текст з вибраної прозової книжки Ю.Тарнавського "Не знаю" (К.: Родовід, 2000): "Спомин стосується випадку із кілька місяців тому. Джорж був у туалеті. Долівка у туалеті кахельна. Кахлі були маленькі. Кахлі були яких два й пів сантиметра на кожнім боці. Кахлі були чорні й білі. Вони творили взір, як на шахматній дошці. Джорж подивився на долівку. Спершу долівка виглядала нормально. Джорж помітив взір кахлів. В одну мить це змінилося, одначе. Кахлі неначе хтось перемішав. Здавалося немов вони були неприклеєні до долівки. Здавалося, що кахлі продовжували рухатися. Здавалося, що землетрус продовжувався. В додаток здавалося, що лінії між кахлями стали твердими тілами. Лінії ніби вилися. Лінії робили це, як хробаки. Здавалося, що деякі з хробаків були потяті. Випадок цей зробив на Джорджа потрясаюче враження. Джордж радий тепер, що випадок цей минув. Джорджеві стає тепло на думку, що випадок минув" (с.15). Оповідання Ю.Тарнавського перегукуються з "Ідіотом" Ф.Достоєвського, "Записками божевільного" М.Гоголя, "Дон Кіхотом" Сервантеса. Художніми засобами передано тут і екзистенціальне питання: розмежування дійсного й недійсного буття людини. Позамежовий, позасвідомий світ – недійсне буття, повернення ж до земного існування – дійсне буття. На філософському екзистенціалізмові, на ніщов’ї зосереджує увагу читача сам автор: "Вже такі заголовки, – зауважує він, – як Поезії про ніщо, Без нічого і 6х0, вказують на моє зацікавлення темою ніщоти: а коріння її у філософському екзистенціалізмі" (Тарнавський Юрій. Їх немає. Поезії 1970-1999. – К.: Родовід, 1999. – с.7). Оцим "ніхто", "ніщо", недомовленістю автор ніби намагається повністю розірвати антропоцентричний світогляд, бачення людини в центрі Всесвіту.

Мова художнього стилю, мислення є системною організацією мистецького твору. Вона витворена на ґрунті мовноестетичного освоєння екстралінгвального світу і реалізується в текстовій структурі вираженою динамічною функцією, декодування якої відбувається завдяки буттєвому (онтологічному), текстовому й позатекстовому досвіду читача (інтерпретатора). Такий досвід розширюється й коригується в системі інших компонентів художньої структури. Прочитання постмодерного прозового тексту, як і розуміння екзистенційного буття героя, постає на ґрунті декодування багатьох фактів художнього слова – семантичних, лексико-граматичних, образних, символічних, асоціативних, що становлять інтерпретаційну систему. Такий підхід до декодування слова виявляє індивідуально-авторське бачення мовно-художнього пізнання світу.

Кілька зразків метафоричної мови студенти можуть прочитати у хрестоматії "Літературна Хмельниччина ХХ століття" (Хмельницький, 2005). Для прикладу, звернімося до творчості Івана Іова (1948 – 2001). Він завиграшки продукував вірші двостороннього струмування мови. Є серед них речі витончені, але і є такі, що збивають читача з пантелику, бентежать. Заум в паліндромах інтригує. Читач раз по раз спотикається, зупиняється на півдорозі. Що ж це за нецьогосвітнє слово заум: "муаз", "гурпан", "ні локинар" – а це просто перевернуті слова, себто слова-перевертні "заум", "напруг", "рани колін"... Такі слова мають буденний зміст, але цей зміст прихований отим перевертом.

Псевдозаум – це кодована мова, яка з вигляду нагадує заум, але у зворотньому прочитанні відслонює звичайну, загальновідому лексику. Існує в Івана Іова й зорова поезія, поезографічні тексти (читай його збірку "Періодична система слів" (Хмельницький, 1997). Наводимо зразок вірша-паліндрома (рака літерального) Івана Іова "Але":

АЛЕ

але похуд епохи вихопе духопела

Характеристики

Список файлов реферата