74101 (702390), страница 2
Текст из файла (страница 2)
От я так чисто сиротина,
Росту, як при шляху горох:
Без нені, без отця дитина,
Еней - отець, а неня - бог.
Низ вмовляв товариша, щоб той залишився на варті, а у стан ворога, де можна загинути, Низ піде сам. Низ нагадує Евріалові, що він повинен жити заради матері. Але бойова дружба між героями-патріотами така міцна, що нічого не може стати їм на заваді. Евріал відповідає товаришеві:
... Де общеє добро в yпадку,
Забудь отця, забудь і матку,
Лети повинность ісправлять;
Як ми Енею присягали,
Для його служби жизнь оддали,
Тепер не вільна в жизні мать.
Як клятва вірності своєму побратимові звучать слова Евріала:
Від тебе не одстану зроду,
З тобою рад в огонь і в воду
На сто смертей піду з тобой.
Друзі пішли у ворожий табір вночі, щоб вирізати ворогів і цим допомогти троянцям здобути перемогу. Але Евріал потрапив до рук ворогів, і смерть товариша викликала смертельну ненависть у Низа до його вбивць, і він один кинувся проти озброєних ворогів. Автор підкреслює:
Любов к отчизні де героїть,
Там сила вража не устоїть,
Там грудь сильніша от гармат.
Таким чином, в образах Низа і Евріала І. П. Котляревський зма- лював мужніх патріотів, вірних козацькій присязі і бойовій дружбі.
На високому Олімпі живуть боги, які оглядають земний світ і вер- шать долі простих людей. Це наймогутнiший з богів - 3евс, Венера, Юнона, бог моря Нептун, бог вітрів Еол, бог вогню і ковальської справи Вулкан. Життя богів проходить у постійних бенкетуваннях, інтригах, сварках. Ворогування між Юноною і Венерою відбивається на долі Енея: Юнона - намагається заподіяти йому смерть, у всьому перешкоджає, а Венера допомагає де тільки можна.
В образах богів автор змальовує чиновне панство, вельмож-феодалів ХVІІІ ст. з їхнім світоглядом і манерами. Численні сцени переконують нас, що боги - продажні чиновники, хабарники, мова їх переповнена лайливими словами, вульгаризмами. Ось мова Зевса, що гримає на богів:
Та цитьте, чортові сороки! --
Юпітер грізно закричав. --
Обом вам обіб'ю я щоки;
Щоб вас, бублейниць, враг побрав!
3анишкніть, уха наставляйте
І слухайте, що я скажу;
Мовчіть! Роти пороззявляйте,
Хто пискне, - морду розміжжу!
За поведінку богів навіть Зевсу соромно:
Чи довго будете казитись
І стид Олімпові робить?
……
Поступки ваші всі не божі;
Ви на сутяжників похожі
І раді мордувать людей;
……
А вам, олімпські зубоскалки,
Морчухи, дзиги, фіглярки,
Березової дам припарки,
Що довго буде вам втямки.
Саме такого зображення від Котляревського вимагав бурлескний стиль. Доброзичливий гумор у зображенні богів часто переходить у сатиру - висміюються такі риси їх характеру, як грубість, заздрощі, самодурство, сварливість.
Автор за допомогою мовної характеристики створює характери персонажів, розкриває їх внутрішній світ, звички, манери поведінки.
Юнона «суча дочка», Венера «плюгава, невірна, пакосна, халява», Еол - хабарник, Нептун - «іздавна був дряпічка» (хабарник) - таким постає перед читачами «високий Олімп» у зображенні у Котляревського. Енеєві розтлумачують:
Ти знаєш - дурень не бере:
У нас хоть трохи хто тямущий,
Уміє жить по правді сущій,
То той хоть з батька, то здере.
Такою, на думку автора, була верхівка тогочасного суспільства. А в образах царів втілюються риси українських поміщиків феодалів; їхнє життя теж проходить в нескінченних бенкетах, розвагах, сварках, інтригах. Ось який бенкет влаштувала Дідона на честь Енея:
Тут їли рознії потрави,
І все з полив'яних мисок ...
І кубками пили слив'янку,
Мед, пиво, брагу, сирівець,
Горілку просту і калганку.
Сама Дідона зображена автором так:
Спідницю і карсет шовковий
І начепила ланцюжок;
Червоні чоботи обула,
Та і запаски не забула,
А в руки з вибійки платок.
І страви на бенкеті українські, і напої, і одяг на царях і троянцях, тож і герої - теж українці. Згадаймо ж і дари, якими цар Латин передав через послів Енею:
Лубенського шмат караваю,
Корито опішнянських слив,
Горіхів київських смажених,
Полтавських пундиків пряжених
І гусячих п’ять кіп яєць ...
Не з берегів Тібру, а з українських міст і сіл були дари. Все українське! Тож це ще раз підтверджує, що незважаючи на назву «Енеїда» твір про Україну часів І. П. Котляревського, тому й герої їі - українці.
10. Мова автора як своєрідність його індивідуального почерку, описи та ліричні відступи
Є така легенда: коли боги ділили між людьми таланти, то одна людина обрала собі сміх, на який до того ніхто не звернув уваги, бо не надавав сміхові серйозного значення. І тільки потім боги схаменулися й жахнулися, побачивши, що людина, озброєна сміхом, може бути сильнішою навіть від них. Розповівши цю легенду, білоруський письменник Андрій Макайонок додає: «Цією людиною був геніальний полтавець Іван Котляревський».
Ця легенда пригадується кожного разу, коли заходить мова про стиль «Енеїди». Бурлескним є стиль твору загалом, бурлеск проймає всі художні засоби твору, наприклад епітет: богиня Юнона - «суча дочка», метафора: «і за гріхи їм носа втруть», уособлення: «із неба злізла ніч», порівняння: Еней «крикнув, як на пуп». Порівняннями, і часто несподіваними для читача, пересипана вся поема - це одна з характерних ознак стилю автора; скажімо, сорочка в Харона «замазана була на палець, засалена, аж капав смалець».
У поемі чимало вульгарних слів, лайок: «гадів син», «полізеш рачки» тощо. Місцями трапляються цілі каскади цих вульгаризмів. Це теж зумовлене бурлескним стилем. Проте ці вульгарні слова, як правило, в межах художнього такту.
З інших лексичних прийомів гумору слід назвати церковні слов'янізми (і паки »), макаронізми, бурсацький та латино-український жаргон:
Рогамус, доміне Латине,
Нехай наш капут не загине.
Перміте жить в землі своей ...
У міру (й доречно) наслідуючи народні жарти, вживає поет зашифровану мову: «борщів як три не поденькуєш, на моторошні засердчить». Комічний ефект справляють професіоналізми. Наприклад:
Люблю, люблю, божусь кліщами,
Ковадлом, молотом, міхами.
Часто автор вдається до іронії. Наприклад, описавши портрет жахливо потворної Сівілли (ІІІ частина), він зразу ж після цього пише: «Еней, таку уздрівши цяцю ...»
Відповідно до вимог бурлескного стилю автор вніс багато елементів розмовно-побутової селянської лексики, образів з фольклору: казкову скатертину-самобранку, сап'янці-самоходи, килим-самоліт, хатку на курячій ніжці. Народними витворами є також казкові герої «Енеїди». Телесик, Котигорошко, Кощій, дурень зі ступою зображені на щиті Енея. З фольклору і казкові звороти, наприклад: «Не так-то діється все хутко, як швидко кажуться Казки». Розказане автором часто можна сприйняти за народний анекдот, жарт, переказ, бувальщину.
З української народної поезії запозичив Котляревський і постійні епітети (чисте поле, біле тіло, гіркі сльози). Народними магічними обрядами є і виливання Сівіллою переполоху, і ворожіння дівчат на вечорницях, і забави в Дідони. Фольклорну основу має тужіння-плач матері Евріала: «О сину! світ моїх очей!»
Народнопоетичні образи «Енеїди» теж здебільшого гумористичні. Це видно і з прислів'їв («не йди в дорогу без запасу, бо хвіст од голоду надмеш,»), і з приказок: («Пропав, як Сірко на базарі,»), і з ідіоматичних фразеологічних зворотів («слухати чмелів, «взяти чвирк», «точити баляси», «хрін його не взяв,»), і з синонімів до дієслів бігти, тікати - тягу дати, п'ятами накивати, чухрати, дати драла тощо.
А от ряснота, прямо-таки злива однорідних членів речення (ще одна помітна риса стилю Котляревського) йде від традицій книжної мови. Поет захоплений розмаїттям української мови, ніби не може стриматися від використання майже безмежних можливостей її виражальних засобів.
Ремнями драла, мов биків,
Кусала, гризла, бичувала,
Кришила, шкварила, щипала,
Топтала,дряпала,пекла,
Порола,корчила,пиляла,
Вертіла, рвала, шпигувала
І кров із тіла їх пила.
Коли ж однорідні члени речення є ще й синонімами або хоч близькими до них, як у наведеному щойно уривку,- сміх дужчає з кожним новим словом. «Енеїда» нагадує словник синонімів української мови. Ось синоніми до дієслова бити: дати прочухана, дати березової припарки, ляща, перечосу, потиличника, перцю, ляпаса, хльору і т. п., всього 60 (!).
Проте не всюди дотепи Котляревського добродушні. Часто гумор переходить у в'їдливу сатиру, і це надає «Енеїді» виразного соціального звучання. Дошкульно зображені призвідці соціальної неволі народу – боги-чиновники та царі-поміщики: Латинові вельможі «на йолопів були похожі», Зевс від горілки «аж обдувся» тощо. Це сміх злий, нищівний. Котляревський так зарядив «Енеїду» сміхом, що вона звеселяє читачів вже багато поколінь. Сміх в «Енеїді» є виявом сили народу, який сміявся не лише з інших, а й з себе.
Та в багатьох картинах Котляревський відходить від бурлеску, найчастіше там, де йдеться про високопатріотичні або ліричні мотиви. Майже немає елементів бурлеску характеристиці Евріала, а також Енея і троянців у IV-VІ частинах, в опису втечі Низа та Евріала з рутульського стану, у згадках про гетьманщину тощо.
І там, де поет оспівує найсвятіші для народу почуття любові до рідного краю, бурлеск зникає, розповідь стає поважною то урочистою, то зворушливою. Наприклад:
На те і місяць вкрила хмара,
І поле вкрив густий туман ...
11.Роль твору в суспільному житті свого часу
Значення «Енеїди» у тому, що цим безсмертним твором Котляревськии поєднав українське художнє слово зі світовою культурою, в побуті України показав загальнолюдське. Своїм твором митець-новатор довів, що й у рамках бурлескного жанру можна правдиво показати життя народу і висміяти його ворогів.
«Енеїда» - чи не єдиний травестійний твір у Європі, що став народним, бо ця перша високохудожня поема нової української літератури зігріває читача власним, а не позиченим теплом.
«Енеїда» відповідає принципові народності, бо вона написана народною мовою, на народній основі; в поемі висвітлено особливості національного характеру українців, глибоко проникнуто в суть описаних явищ, відбито мрії про краще життя,оспівано високі громадянські чесноти, погляди, мораль народу.
12. Актуальність (чи ні) його для сучасників
«Енеїда» своїм життєстверджуючим сміхом мала великий вплив на наш народ, пробуджувала національну свідомість, а світові розкрила характер українців. Ця, за висловом Олеся Гончара, «наіскрена сонцем, розпашіла од земних пристрастеи» поема і нині має суспільне значення.
«Енеїда» також дала поштовх до написання подібних творів у різних народів, наприклад білоруської «Енеиди навыварат», Сатирично-гумористичні традиції Котляревського талановито продовжено в творах Остапа Вишні, Валерія Пронози, Василя Чечвянського, Степана Олійника, Олександра Ільченка, Сергія Воскрекасенка та багатьох інших. Отже, для наступних поколінь митців образного слова стиль «Енеїди» - справжня джерельна криниця.
13. Відгуки критиків та інших діячів мистецтва
«І. П. КОТJIЯРЕВСЬКОМУ»
Як день горить, як вітер хилить віти,
Як те, що є на світі даль і час,
Між нас тобі, поете, жити,
Як і між тих, що прийдуть після нас.
Пройдуть віки, настане вічне літо.
І так, як ми, як з нами це було,
Над книжкою твоєї «Енеїди»
Нащадок схилить paдіснe чоло.
Як день горить, як вітер хилить віти,
Як зорі ті, що світять для очей,
3емля все так же буде в даль летіти
Й твоє ім'я сіяти між людей.
Володимир Сосюра
«Два століття живе на світі безсмертний автор «Енеїди» й «Наталки Полтавки», поет, веселий мудрець, в якому мовби уособився оптимізм народу, його дужий, не підвладний смуткові дух, патріотичне чуття, обдарованість, моральна чистота».
Олесь Гончар
«...Поема Котляревського - самобутній і глибоко національний твір, де стародавніх троянців і латинян переодягнено в жупани й кобеняки українського козацтва ХVІІІ ст., в каптани й мундири тодішнього чиновництва, у підрясники й ряси «хаптурного роду» –духовенства, де широким пензлем змальовано побут тогочасного панства, що замінило собою Вергілієвих олімпійців».
Мaксuм Рильський
«Комізм його «Енеїди» незрівнянний: всюди дихає невимушена сатира, яка виблискує щирою веселістю і дотепами спостережливогo розуму. 3 особливою майстерністю автор перемішує міфологічні й інші імена з малоросійськими. Це надає живого місцевого колориту всій поемі».
С. П. Сmебліn-Каміпський
14. Екранізації та сценічні постановки (якщо є)
Видатний шведський учений Альфред Єнсен поставив «Енеїду» за її змістом і стилем в ряд найкращих творів світової літератури; ця поема, на иого думку, «має самостійну й оригінальну вартість». «Енеїду» високо цінували Тарас Шевченко, Павло Шафарик, Микола Гоголь, Іван Франко, Михайло Коцюбинський.
Друге життя поемі дала опера «Енеїда» (музика Миколи Лисенка, лібрето Миколи Садовського), опера «Еней на мандрівці» (музика і лібрето Ярослава Лопатинського), оперета Григорія Ашкаренка (лібрето Марка Кропивницького) та інші музичні твори. У 1971 році вперше - на сцені Полтавського народного театру - здійснено інсценізацію «Енеїди», бурлескна опера «Енеїда» йде у Національному академічному драматичному театрі ім. Івана Франка.
З художників «Енеїду» проілюстрували Порфирій Мартинович, Василь Корнієнко, Григорій Нарбут, Іван Їжакевич, Михайло Дерегус, Олександр Данченко, а найкраще Анатолій Базилевич. Зроблено першу спробу екранізувати «Енеїду» методом мультиплікації.
15. Мої думки з приводу прочитаног
Автор української «Енеїди» ставить ряд суспільно важливих для нашого народу проблем: соціальної нерівності, захисту рідної землі від ворогів, громадянського обов'язку, честі сім'ї, виховання дітей, дружби, кохання та інші – це вічні проблеми нашого суспільства, тому «Енеїда» завжди буде привертати увагу людей.
Поема має й велике виховне значення, що полягає у пробудженні у читачів любові до рідного краю, до свого народу; виховує такі риси, як патріотизм, гуманізм, чесність, доброзичливість до людей; викликає негативне відношення до вад людського характеру (підлабузництво, хабарництво, егоїзм та інші).
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
