73932 (702308), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Не менш важливою є точка зору у плані простору. У деяких випадках точка зору оповідача може бути фіксованою у творі, місце оповідача може збігатися з певним персонажем, тобто автор веде репортаж з місця знаходження цього персонажу⁰. У новелі «Кленові листки» автор на початку твору «прикріплюється» до Івана, хазяїна хати, ми бачимо простір його очима, та згодом автор переміщується, змінює позицію - читач відчуває простір за допомогою маленького Семенка, Стефаник навіть позначає його шлях: «Дріботів ногами по грубій верстві пилу і лишав за собою маленькі сліди, як білі квіти», - коли хлопець зустрічає жінку, читач теж дізнається про неї, бо слідування автором за героєм часто стає приводом описати певну подію⁰, Семенко ніби створює навколо себе маленький всесвіт: «Я змалюю собі велике колесо із шпицями. Сів насеред дороги в пил і обводив довкола себе палицею, потім рисував промені в колесі».

Не менш важливим у творі є час. Відлік часу (хронологія подій) може бути проведена автором з позиції якого-небудь персонажу чи із власної позиції⁰.У першому випадку авторський час збігається із суб’єктивним відліком подій того чи іншого персонажу. Саме такий варіант обрав для свого твору Стефаник – на початку новели плин часу визначає Іван, голова родини. Для його мови характерні широкі відступи, зокрема, передбачення різних варіантів розвитку подій: «А підросте, та й щось воно украде, бо воно ніколи добра не знало, та краденим хоче натішитися. Дивишся - іде до тебе жандар. Скує тебе, наб'є, як товарину, бо ти тато злодієві та й мусиш із ним бути у змові... Та й ти злодій навіки! Але це не решта, кінець ще напереді. Най би син,- ваша дитина, а людський злодій,- най би зогнив у тюрмі, бо злодія не шкода! Най би! А то вони візьмуть здоров'я та й дають до шпиталю лічити, а потім пускають письмо до війта, аби тато платив кошта. З хати виганяють з бебехами! Ідеш до війта, по руках цілуєш: "Війточку, виберіть мене із цієї кари". "Ти,- каже війт,- бідний чоловік, то можу тебе випустити, але яку я вигоду буду мати за твою вигоду?" Стиснеш плечима, складешся, як цізорик, та й кажеш: "Місяць вам буду задурно служити..."». Читач знає, що діти головного героя ще нічого не вкрали, але батько вже передбачає у майбутньому можливість таких подій, він забігає наперед, а разом з ним і читач. Стефаник вживає теперішній час для того, аби передати майбутні дії батька: «Коби лиш багач або пан створив пащеку, а я його туди кидаю, аби лишень збутися! А потім воно бігає коло худоби, ноги - одна рана, роса їсть, стерня коле, а воно скаче та й плаче. Ти б йому завернув худобу, поцілував би його в ноги, бо ти його сплодив, та й сумління тебе п'є, але минаєш, ще ховаєшся від нього, аби він не чув!..», Успенський пише, що часто способом вираження часової позиції є саме граматична форма⁰. Теперішній час зазвичай фіксує точку зору, з якої показано опис, а отже цілком логічним є його вживання у мові Івана як у випадках опису теперішньої ситуації: «Але мої діти ростуть по бур'янах разом з курами, а як що до чого прийде, отак, як тепер, то ніхто не знає, що вони цілий день їдять?», так і можливого майбутнього: «Най би син,- ваша дитина, а людський злодій,- най би зогнив у тюрмі, бо злодія не шкода! Най би! А то вони візьмуть здоров'я та й дають до шпиталю лічити, а потім пускають письмо до війта, аби тато платив кошта». Характерним для цього твору є поєднання умовного способу із теперішнім часом: «Ти б йому завернув худобу, поцілував би його в ноги, бо ти його сплодив, та й сумління тебе п'є, але минаєш, ще ховаєшся від нього, аби він не чув!..» Умовний спосіб підкреслює неможливість такої ситуації, хоча і її бажаність. Зовсім по-іншому використовує час автор в епізоді зі свічкою: «Тато зсукали ще свічку та й казали, що якби ви вмирали, аби вам дати в руки і засвітити. Коли я не знаю, коли давати...». Тут «якби» вжито у значенні «коли», що характерно для творів Стефаника. Отже, автор не сумнівається у смерті матері Семенка. Щоправда, твір має відкритий фінал – ми не бачимо, як помирає дружина Івана, вона співає пісню, а отже у читача залишається бодай мала надія, що жінка житиме.

Коли автор будує свою розповідь, він може створювати опис, спираючись на два варіанти: використовуючи суб’єктивну точку зору і намагатися описувати події об’єктивно, на скільки це є можливим. У «Кленових листках» Стефаник веде розповідь зі сторони, але ми бачимо, як він переймається словами Івана: «нерадо вони брали хліб та чарку»... у вустах Івана - підтвердження позиції автора: «що де у світі є найгірше, то він має то спожити, що де в світі є найтяжче, то він має виконати...». Особливість стилю Стефаника полягає саме у тому, що він дає простір думкам читача – з однієї сторони, і задає напрямок мислення з іншої. Читати новелу цікаво саме тому, що автор не показує прямо внутрішню психологічну точку зору персонажа, зокрема він використовує посилання на певні факти, що не залежать від суб’єкта, що їх описує⁰. Наприклад: «відповідали набожно куми», «почав до них балакати», «він звернувся до кумів», але ми не знайдемо жодного звертання до внутрішнього світу персонажу, на зразок «він подумав», «вона відчула». Немає і посилання на думку певного спостерігача, на зразок «він, здається, знав», «йому, начебто, стало соромно». Таким чином, автор дає читачу свободу вибору у ставленні до подій. Ми маємо справу із твором без зміни авторської позиції, тобто, послідовно використано спосіб зовнішнього опису, без звертання до внутрішнього стану героїв⁰. Немає у творі іронії, тобто незбігу ідеологічного і фразеологічного плану⁰.Навпаки, у словах Івана звучить пряма інвектива: «Ей, де я годен так ганьбити! А коби коло моєї дитини і мамка, і нянька, і добродзейка ходила, коби мені люди всього назносили, то і я би, єгомость, знав, як діти вчити!» Суворими словами, точними епітетами створює новеліст тривожну атмосферу у «Кленових листках».

Епітет властивий і поезії, і прозаїчній мові; хоча в першій він зазвичай більш рельєфний, як зазначає Веселовський.⁰. Цікаво характеризує автор любов батька до його дітей: «появилася страшна любов до дітей», - це підкреслює силу батьківського почуття і безвихідність ситуації, у яку потрапила сім’я. Вживає Стефаник і постійні епітети: «кленові листочки розвіялися по пустім полю». У дохристиянські часи прикметник «пустий» зазвичай характеризував ворожий, чужий простір, тому не дивно, що у сумній пророчій пісні про важку долю своїх дітей-листочків матір вживає саме цей епітет. Отже «пусте» поле – це вагома ознака простору. Коли ми кажемо про суттєвість певної ознаки, її характерність, читач повинен пам’ятати і про відносність цієї суттєвості⁰. Степи півдня України представляли собою незаселену нескінченність простору, тому цілком природною видавалася давнім християнам така характеристика поля як «пусте». У зв‘язку з цим, історично і відмічають у предметі рису, яка здавалася характерною, суттєвою, показовою – звідси і постійність епітета «пусте» поруч з іменником «поле», яке давно вже не було пустим, незаселеним. Щодо таких випадків Веселовський вживає термін «забуття реального змісту епітету» ⁰, тобто поступове стирання того поняття, що позначав цей епітет давно, ще до прийняття християнства у нашому випадку.

За Веселовським достоїнство стиля полягає саме у тому, щоб досягти якомога більшої кількості думок у можливо меншій кількості слів⁰. Звідси – розгорнуті порівняння у творі, які, як я вже зазначили виконують естетичну функцію. Автор використовує і паралелізми. За Веселовським паралелізм, як правило, ґрунтується на схожості дій об’єктів⁰, його основою є ототожнення людського життя з природою⁰, іноді один з членів паралелізму вбирає у себе зміст іншого, а той замовчується, таким чином виникає одночленний паралелізм⁰. Саме таким чином побудований паралелізм: «Ади, саранча, лиш хліба, та й хліба, та й хліба!», - де властивість саранчі знищувати весь хліб перенесена на дітей.

Цікавим, на мою думку, є те, що у даній маленькій новелі є і елементи хронотопу дороги, про який Бахтін зазначав: «Особливо важливе значення має зв’язок мотива зустрічі із хронотопом дороги. У хронотопі дороги єдність просторово-часових визначень розкривається з винятковою чіткістю і ясністю. Значення хронотопа дороги у літературі величезне: рідко який твір не має яких-небудь варіацій мотиву дороги» ⁰. У новелі ми бачимо і хронотоп дороги, коли Степанко несе обід батькові: «Пройшовши шмат дороги, він знову поставив обід на землю.», і мотив зустрічей: «З одного подвір'я вибіг'пес і пустився за ним.», «І якась жінка гупнула його в шию.». Тут ми бачимо одразу два мотиви зустрічі – із собакою та старою жінкою, але вони не впливають на основний мотив твору – життя бідної сім’ї і хвороба матері.

Саме дітям присвятив Василь Стефаник цю новелу, а кленові листочки, що полетіли по полю – то тяжка сирітська доля, відірваність від родинного дерева, в устах матері остання пісня звучить як пророкування наймитської долі її дітей, а сама новела є психологічною драмою, яка розкриває внутрішній світ героїв, змушує нас плакати разом із хворою матір’ю.

Один з найяскравіших російських прозаїків XX сторіччя, Андрій Платонов, незадовго до смерті присвятив творчості Василя Стефаника глибоку й цікаву статтю. Чомусь здається, що російський геній побачив у творах Стефаника магію самореалізації спорідненої душі, «алхімію слова», яка відтворює світ таким, яким він є насправді. Платонов пише: «В каждый рассказ Стефаника, размером иногда всего в две-три страницы, вжато, втиснено содержание, которое другому писателю показалось бы достаточным для повести, и это крайне сжатое содержание имеет такую непосредственно-простую и поэтическую форму, которая, будучи прекрасной, подтверждает жизненную истинность произведений Стефаника. Всегда желаемое и естественное явление в искусстве, когда одушевляющая сила поэзии и движущаяся правда действительности соединяются в одну суть, — это явление осуществляется Стефаником. И оттого смутный, для многих непонятный, мучительный поток жизни, изображаемый Стефаником, приобретает свой истинный, для всех видимый и всеми ощущаемый смысл, потрясающий все человеческие сердца» ⁰.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Успенский Б.А. Поэтика композиции., М., 1970,

2. Веселовский А.Н. Историческая поэтика., М., 1989,

3. Бахтин М.М. Вопросы литературы и эстетики., М., 1975

4. Хализев В.Е.Теория литературы, М., 1999

5. Поспелов Г.Н. Эстетическое и художественное. М, 1965

6. Есин А.Б. Принципы и приемы анализа литературного произведения, М., 2000

7. Газета «Дзеркало Тижня», № 46 (625) 2 — 8 грудня 2006

1 Поспелов Г.Н. Эстетическое и художественное. М, 1965. С. 159–166.

2 Есин А.Б. Принципы и приемы анализа литературного произведения, М., 2000, ст. 4

0 Газета «Дзеркало Тижня», № 46 (625) 2 — 8 грудня 2006

0 Есин А.Б. Принципы и приемы анализа литературного произведения, М., 2000, ст. 6

0 Есин А.Б. Принципы и приемы анализа литературного произведения, М., 2000, ст. 7

0 Хализев В. Е. Теория литературы, М., 1999, ст. 35

0 Хализев В. Е. Теория литературы, М., 1999, ст. 37

0 Хализев В. Е. Теория литературы, М., 1999, ст. 38

0 Хализев В. Е. Теория литературы, М., 1999, ст. 38

0 Есин А.Б. Принципы и приемы анализа литературного произведения, М., 2000, ст. 7

0 Есин А.Б. Принципы и приемы анализа литературного произведения, М., 2000, ст. 9

0 Есин А.Б. Принципы и приемы анализа литературного произведения, М., 2000, ст. 10

0 Успенский Б. А. Поэтика композиции., М., 1970, стр. 3

0 Успенский Б. А. Поэтика композиции., М., 1970, стр. 10

0 Успенский Б. А. Поэтика композиции., М., 1970, стр. 16

0 Успенский Б. А. Поэтика композиции., М., 1970, стр. 21

0 Успенский Б. А. Поэтика композиции., М., 1970, стр. 23

0 Успенский Б. А. Поэтика композиции., М., 1970, стр. 25

0 Успенский Б. А. Поэтика композиции., М., 1970, стр. 36

0 Успенский Б. А. Поэтика композиции., М., 1970, стр. 59

0 Успенский Б. А. Поэтика композиции., М., 1970, стр. 60

0 Успенский Б. А. Поэтика композиции., М., 1970, стр. 67

0 Успенский Б. А. Поэтика композиции., М., 1970, стр. 71

0 Успенский Б. А. Поэтика композиции., М., 1970, стр. 86

0 Успенский Б. А. Поэтика композиции., М., 1970, стр. 89

0 Успенский Б. А. Поэтика композиции., М., 1970, стр. 105

0 Веселовский А. Н. Историческая поэтика., М., 1989, стр. 59

0 Веселовский А. Н. Историческая поэтика., М., 1989, стр. 61

0 Веселовский А. Н. Историческая поэтика., М., 1989, стр. 65

0 Веселовский А. Н. Историческая поэтика., М., 1989, стр. 274

0 Веселовский А. Н. Историческая поэтика., М., 1989, стр. 114

0 Веселовский А. Н. Историческая поэтика., М., 1989, стр. 25

0 Веселовский А. Н. Историческая поэтика., М., 1989, стр. 27

0 Бахтин М. М. Вопросы литературы и эстетики., М., 1975, ст. 236

0 Газета «Дзеркало Тижня», № 46 (625) 2 — 8 грудня 2006

Характеристики

Список файлов реферата