73771 (702231), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Для аналізу перегуків з народною думою у нашій роботі та з огляду на вживання поетесою визначення «дума» в назві твору, потрібно залучити матеріал дослідження українського народного епосу. Г.А. Нудьга у книзі «Український поетичний епос (думи)» подає визначення думи як народної епічно-ліричної пісні, в якій епічний елемент переважає, але розповідь майже завжди ведеться у ліричному освітленні. Автор монографії вказує на те, що сюжет дум не ускладнюється несподіванками, події передаються якнайприродніше. Сюжети дум здебільшого пов’язані з історією народу та пройняті національною проблематикою. Дослідник каже що у думах завжди ставляться питання волі окремої особистості і волі народу. «Думу про втечу трьох братів з Азова» Г. Нудьга називає одним із кращих зразків світової епічної творчості, відмічаючи глибину узагальнення думки в типове зображення характерів.[12]
1.2 Теоретичні основи дослідження
Для виконання поставлених завдань потрібно викласти теоретичну базу нашого дослідження, для чого дамо визначення окремим літературознавчим поняттям. Насамперед треба дати визначення самому поняттю «лірика». Маємо три визначення лірики. Лі́рика — один із трьох, поряд з епосом та драмою, родів художньої літератури та мистецтва, в якому у формі естетизованих переживань осмислюється сутність людського буття, витворюється нова духовна дійсність, розбудована за законами краси. У переносному значені лірика може означати ліричний настрій або стиль (емоційно-забарвлений, хвилюючий, чутливий, схильний до вираження роздумів, почуттів, переживань). У ліриці першорядне значення надається виражальним засобам, які формують інтимну атмосферу з витонченим емоційним станом, тобто — ліризм. Оперуючи властивими їй зображально-виражальними засобами, лірика має свою якість, визначувану конкретним змістом певної доби та панівними у ній стильовими струменями, естетичними вподобаннями тощо і водночас — ментальною свідомістю кожного етнічного середовища. Терміном лірика позначають також певний віршовий твір або сукупність творів, що відповідають високим естетичним критеріям, переважно невеликих за обсягом, але містких за полісемантичним змістом, окреслюваних своїми формотворчими гранями у багатьох жанрах (балада, елегія, епістола, ідилія, етюд, монолог, мадригал тощо).
Подеколи лірика умовно розмежовується на громадянську, пейзажну, інтимну, філософську тощо, хоч насправді всі ці групи наскрізь інтимізовані. Однак переживання і думки, виражені у ліричному творі, не ототожнюються з постаттю автора, з його внутрішнім світом, для цього запроваджується поняття його ліричного «Я» — так званого ліричного героя, на підставі якого витворюється цілісне уявлення про творчість поета. [18;403-404]
Предметом нашого дослідження є трансформація фольклорних мотивів у драматичній поемі Л. Костенко, тому треба звернутися до такого поняття, як фольклоризм у літературі. Фольклоризм – це наявність фольклорних елементів у літературному творі. Проявляється він на різних функціональних зрізах: через сюжетне запозичення, введення у текст окремих фольклорних міфологічних першоелементів. Виділяють такі основні етапи освоєння літературою фольклору: стилізацію, психологічну інтерпретацію фольклорних мотивів, переосмислення народної міфології. У контексті розвитку української літератури простежується певна закономірність домінування в різні епохи різного типу фольклоризму. Нас цікавить поезія XX століття, тому зазначимо, що у цей період домінує переосмислення фольклорних джерел символічно, з розширенням його семантики новими похідними лініями. У сучасній поезії фольклоризм проявляється переважно через поетично трансформований міфологічний символ, що здобуває нову ідейно-філософську конкретизацію. Також фольклоризм – це процес освоєння фольклору в побуті, культурі, усіх формах мистецтва.[17,699; 18,469]
Наша робота стосується трансформації фольклорних мотивів, тому важливо з’ясувати, що є мотив у літературі. Мотив – тема літературного твору або неподільна смислова одиниця, з якої складається сюжет(фабула). Мотиви рухають вчинками персонажів, збуджують їх переживання і роздуми, особливо тонко динамізують внутрішній світ ліричного суб’єкта. Тому в аналізі лірики поняття «тема» і «мотив» часто зближаються. Роль і художнього-виражальні функції мотиву виявляються у фабулі і сюжеті конкретного твору, в структурі ліричного вірша, циклу, в творчості письменника, в групі типологічно споріднених творів різних письменників. Також мотив визначають як стійкий формально-змістовий компонент твору, який більш прямо співвідноситься зі світом авторських думок і почуттів, але на відміну від них позбавлений відносної самостійності, образності, естетичної завершеності, набуває реалізації у конкретних творах.[17,469; 18,230]
«Дума про братів неазовських» за жанром є драматичною поемою. Ця синтетична жанрова форма передбачає невеликий обсяг, віршовану форму, поєднання форм драми та ліро-епічної поеми. Основу драматичної поеми становить внутрішній динамічний сюжет – конфлікт світоглядних та моральних принципів при відсутності панорамного тла зовнішніх подій. Ліричні чинники переважають над епічними і драматичними.[15,210]
«Дума про братів неазовських», як відомо, є філософською антитезою до фольклорної думи. Дума – епіко-ліричний жанр українського словесно-музичного фольклору 15-17 століття. Ці твори історичні за змістом, відрізняються вільною ритмікою, імпровізаційністю, реалістичністю. Антитеза – стилістична фігура в художній літературі та ораторському мистецтві, що полягає у драматичному запереченні певної тези чи у в вмотивованому контрастуванні смислових значень бінарних образів. [15,218]
У нашій роботі ідеться про образ-символ кобзаря, використаний поетесою. Тому треба вказати, що символ – предметний або словесний знак, який опосередковано виражає сутність певного явища, має філософську смислову наповненість. Символ тяжіє до узагальнення, розширення.змісту.[15,621]
Розділ 2. Трансформація фольклорних мотивів у поемі Ліни Костенко «Дума про братів неазовських»
Темою «Думи про братів неазовських» став вчинок козака Сахна Черняка, який вирішив розділити долю Павлюка і Томиленка після поразки під Кумейками у 1637 році. Ця тема втілена поетесою за допомогою проекції фольклорного сюжету на зображення історичної події, а саме сюжету фольклорної «Думи про трьох братів, що тікали з города Азова». Л. Костенко, використавши фольклорний сюжет, вдалася до його переосмислення для реалізації власних художніх завдань. Композиційним стрижнем обох творів є мотив дороги: у фольклорній думі ми маємо втечу трьох братів з неволі, а в драматичній поемі – це навпаки шлях «у смерть», на страту. Бачимо, що простежується перша опозиція двох творів. Цей мотив інакше реалізується у Л. Костенко у часопросторовому вимірі, бо віз із в’язнями, за численними авторськими ремарками рухається «на місці»:
«На місці їде віз, і все з ним розминається -
дерева, люди, обрії, зірки.»
«Тяжке мовчання, їде віз на місці -
повз нього пропливають чорні верби».[20]
Дія відбувається ніби у позачасовому і позапросторовому вимірі, чим автор акцентує увагу на вічності заявленої проблеми(вірність і зрада) і у це дійство залучена вже вся українська дійсність, вся історія, від давніх часів турецьких і татарських навал(сюжет фольклорного твору) до сучасності:
І пропливають вишки й терикони,
ковші і крани, труби і лебідки.
Ряхтить вогнями промислове місто.
Гніздо лелека мостить на стовпі. [20]
«Сучасна жінка, в скверику на лаві, похитує
коляску на ресорах…» і конспектує з книжки побіжну згадку в літописі про вчинок Сахна Черняка. Отже, використовуючи мотив дороги, Л. Костенко неабияк розширює часопростір драматичної поеми за допомогою звернення до реалій історії і сучасності, до майбутнього (образи програмістів), чим наближає час до вічності а місце дії до узагальненого образу шляху людини, яка зробила вибір між вірністю і зрадою. Виникають у просторі і уявні образи-символи (кобзар, образ Дон Кіхота). Тому можемо сказати, що час і простір у поемі умовні, що дає змогу робити філософські узагальнення. Маємо і пряме зображення часу у його філософському вимірі:
«…Конвейєр часу - тільки врізнобіч -
один в минуле, другий у майбутнє.
Отак всі й розминаються навік». [20]
Один із зображених вчинків дійових осіб у поемі теж схожий формально на аналогічний у думі: двоє кінних братів покидають третього, пішого, на шляху з неволі – ватажки повстання скидають з воза Сахна Черняка. Ця формальна схожість вчинків, чергова відсилка до фольклорного твору лише підкреслює їх різну мотивацію, поглиблює психологізм зображення ситуації: у думі брати покидають брата на дорозі у життя, а в творі Л Костенко Павлюк і Томиленко не можуть дозволити товаришеві їхати з ними по шляху «у смерть» навіть з високих міркувань. Тут слід звернутися до особливостей осмислення проблеми вірності і зради. Осмислюється у поемі цей неординарний вчинок і через призму української менталітету і народної моралі. Поняття менталітету визначимо як інтегральну ціннісно-мотивовану характеристику соціальної спільності; сформовану система елементів духовного життя і світосприймання, яка зумовлює відповідні стереотипи поведінки, діяльності, способи життя різноманітних соціальних груп і індивідів; включає сукупність ціннісних, символічних, свідомих чи підсвідомих відчуттів, уявлень, настроїв, поглядів, світобачення; до менталітету належать звички, прагнення, символіка, традиції, інтуїтивне несвідоме, що існують на рівні несвідомих психічних процесів. [4]. Отже, в українському менталітеті маємо засудження зради на усіх рівнях, і це знаходить відображення у ліричних, історичних піснях, творах народного ліро-епосу тощо. В цьому аспекті і фольклорна дума, і «Дума про братів неазовських» співзвучні: зрада у першому творі засуджується через показ її у вчинках двох корисливих братів, через емоційне зображення загибелі «пішого-пішаниці», тіло якого розтерзують хижі звірі, через показ долі братів зрадників у кількох варіантах; у драматичній поемі поетеса протиставляє фольклорному сюжетові абсолютну вірність своєму ідеалу Сахна Черняка, для якого неможливі не лише зрада, а будь-яка співучасть, причетність до неї:
…ти, Боже збав, не видавав нікого,
ти просто вчасно очі опустив!
І після цього зватися людиною...
Не через вас я їду, а для себе. [20]
Менталітет українців характеризується кордоцентричністю, емоційно-почуттєвим характером[10], і тут теж знаходимо співзвучність, бо цей персонаж діє саме за велінням свого серця, бо йому «так легше», йому із приреченими в’язнями «тепліше». Вчинок Черняка в поемі за словами Другого Програміста выдноситься«до категорії подвижництва», трактується як «моральна підзвітність самому собі». Сахно Черняк говорить:
Як не поїду, буду їхать вічно.
Нічим не відпокутуюсь, нічим! [20]
Ми можемо співвіднести образ Сахна Черняка з образами народних героїв козацьких дум, історичних пісень, у яких часто оспівується жертовність цих персонажів, подвиги, потяг до свободи. Але маємо й інший аспект трактування проблеми вірності і зради у світлі українського менталітету: українцеві з давніх-давен властиві традиції дбайливого господарювання, шана до родини і родинних цінностей, навіть індивідуалізм. З цього погляду вчинок Сахна Черняка можна сприймати як абсурдний, бо ж він має родину, двоє дітей, а жертовним вчинком нікого не рятує, про що й кажуть йому Павлюк і Томиленко. Тут показовою є репліка другого мужика, який «проминає» повз віз:
Та чи не тю? Мабуть, він просто дурень.
Щоб так за когось голову покласти?!
Мав поля шмат, і хату, і корову,
і жінку гарну, - що йому іще? [20]
У драматичній поемі маємо епізод, де віз із в’язнями проїжджає повз Чернякове село і дійові особи починають згадувати гостинність своїх родин, тут ми можемо помітити різноманітні побутові деталі: опис традиційної їжі, напоїв місцевостей, з яких походять Черняк, Павлюк і Томиленко, звичаю класти хліб під образами, образ тополі, посадженої батьком Черняка. Ці побутові деталі підкреслюють певне «випадіння» вчинку Черняка з прийнятих у суспільстві норм поведінки, звичаїв – покидання родини і дітей чоловіком, батьком, хоча цей вчинок і співзвучний з козацькою мораллю, де особисте мало бути завжди на другому плані.
Якщо порівняти образну систему у фольклорній думі і у драматичній поемі Л. Костенко, то можна казати про певні паралелі і контрасти. Вже назва драматичної поеми являє пряму відсилку до «Думи про втечу трьох братів з города Азова». Кількість персонажів теж однакова – три брати у народнопісенному творі, троє товаришів-повстанців у творі Л. Костенко. Але ці моменти подібні лише зовнішньо і потрібні для акцентування уваги саме на контрастному сприйманні двох творів. Центральна дійова особа «Думи про братів неазовських» - Сахно Черняк. Цей образ виростає із «побіжної згадки» у Львівському літописі. Саме він втілює у творі ідею абсолютної вірності, і це простежуємо у репліках дійової особи: «…це на всіх помножена вина», - каже Черняк про «коріння» зрад своїми своїх, і через небажання бути причетним до цієї вже майже звичної зради (у поемі згадується декілька випадків з історії, де «видали свої»), неможливість «опустити очі» він їде на страту замість того, щоб рятувати життя. «А ти ж за всіх був. А за тебе хто?» відповідає він Павлюкові на питання про покуту не свого гріха. Можна припустити, що у цих репліках простежується усвідомлення Черняком себе у контексті історії свого народу, причетності до її долі і, виходячи з цього, бажання спокутувати численні зради ціною свого життя для доведення собі можливості іншого шляху в історії свого народу, інших цінностей, іншого рівня суспільної свідомості. Ця думка підкреслена і згадуванням вчинку Черняка у майбутньому з його сухою, раціональною комп’ютерною мовою, у сучасності. Щодо паралелей із фольклорним образом меншого брата, Сахно Черняк сам асоціює себе з ним у кінці драматичної поеми, де ватажки повстання намагаються врятувати його і нарешті скидають його з воза. Але на шляху «у смерть» прагнення будь що наздогнати в’язнів лише поглиблює контраст із зображеним у народній думі вчинком старших братів, додає емоційного навантаження образу Черняка. Важлива для розуміння цього образу і паралель з Дон Кіхотом, який звертається саме до Черняка. Героїзм Дон Кіхота, як і вчинок Черняка не є обов’язковим, нікого не рятує, але обидва персонажі потребують своїх вчинків для того щоб жити по-справжньому, повністю реалізувати свій духовний потенціал. Можемо припустити, що на перший погляд безглузда жертовність Сахна Черняка має співзвуччя і з євангельською максимою про неможливість половинчастості у вірі, вірності і житті: « А що ти літеплий, і ні гарячий, ані холодний, то виплюну тебе з Своїх уст...»[Книга Одкровення 3;16]. Образ обмерзлих журавлів, що напровесні повертаються на Батьківщину і падають, мерзнуть, але летять теж підкреслює ідею вірності, неможливості відступитися від своєї любові до рідної землі. Образ Іуди – навіки проклятого зрадника – з’являється уві сні Чернякові і підкреслює його огиду до зради, неможливість її «одробити». Отже, реалізації ідеї вірності в образі Сахна Черняка допомагають контраст із заявленим фольклорним сюжетом, відсилки до Біблії (образ Іуди), до твору М. Сервантеса «Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі». Павлюк і Томиленко – теж «брати неазовські», тобто антитетичні до персонажів фольклорної думи:
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
