Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

А ось як сказав Федр про свого наставника і про жанр байки у пролозі до другої книги:

В Езопа вчіться, добрі люди.

Для того байка штрика під ребро,

Щоб виправлять людські заблуди

І похвалять красу й добро.

Хоч розповідь коротка й жартівлива,

Мета її ясна й правдива.

Важливий зміст, не прізвище митця.

Езопів дух я в байці зберігаю.

Коли й додам своє – гріха не маю:

Життя не викривля перо творця.

Прийми ласкавим серцем нас, читачу!

Короткістю тобі віддячу [6, с. 26].

1.3 Арістофан за мир у світі

Комедії Арістофана – найдавніші зразки комедійного жанру в літературах Європи. Але ми цінимо Арістофана не тільки як «батька комедії» (так назвав його Ф.Енгельс), не тільки як незрівнянного художника слова, але і як полум’яного агітатора за мир, як борця проти загарбницької війни [1, с. 5].

Усі комедії Арістофана (із 40 його п’єс до нас дійшло 11) пов’язані з актуальними проблемами, тож їхні герої – це нерідко політична карикатура на реальних осіб [5, с. 116].

У багатьох творах сюжети ледве намічені і побудовані з цілковитим нехтуванням зовнішньої правдоподібності, звичної для нас логіки. В них відсутні розвинуті і всебічно змальовані характери. В них часто не дотримуються елементарні вимоги благопристойності. Отож, вирує вир каламбурів, двозначностей, непристойностей. Перед нами світ «вивернутий навиворіт». А в цілому – незвичайне поєднання цирку, оперетки, огляду, комічного балету – що завгодно, тільки не те, що ми звикли називати комедією.

Так, на відміну від трагічних поетів, Арістофан не опрацьовував міфологічних сюжетів, хоча широко використовував казкові образи. Дія у творах Арістофана відбувається у двох планах: реалістичному й фантастичному. Хор, наприклад, складається із жаб («Жаби») або ос («Оси»), чи навіть із хмар (одноіменна комедія). Ми потрапляємо у фантастичне пташине місто («Птахи») або у царство мертвих, де нещодавно померлі відомі поети сперечаються, хто з них кращий («Жаби»). У комедії «Мир» герой сідлає жука й летить на Олімп. У комедії «Плутон» люди лікують бога. Проте ця фантасмагорія не заважала сучасникам сприймати твори Арістофана як правдиву й глибоку картину дійсності. Так, коли філософа Платона запитали, які книжки дають уявлення про життя Афін, він послався на комедії свого сучасника Аристофана [5, с. 117].

Сюжет в Арістофана, як правило, ледве окреслений. Головна частина комедії – агон (по-грецькому змагання). Стають на герць політичні діячі, відомі поети, навіть Правда з Кридою. Починається сварка-змагання. Драматурга навіть не цікавить глибоке розкриття характерів. Він весь у стихії політичних і філософських диспутів, суспільної та літературної боротьби.

В творах Арістофана поєднуються критика та своєрідна утопія, ненавитать до існуючих порядків і мрія про справедливість. Тут селяни втілюють здоровий глузд. Саме вони розв’язують складні державні, моральні, суспільні проблеми, яким присвячує поет комедію («Арханяни», «Плутон»).

Комедії Арістофана відображають процес розкладу афінської демократії. Поет нападає не на демократичні закони, а на спотворення їх. Особливе обурення викликають у нього демагоги. Народні вожді поступилися місцем нахабним політиканам, які обдурюють людей. Викриття демагогії – провідна тема творчості Арістофана. Він не побоявся виступити навіть проти всемогутнього Клеона – політичного діяча, який керував державою. Наприклад, у комедії «Вершники» поет показав Клеона в образі огидного пройдисвіта. Актори побоялися грати цю роль, тоді Арістофан, за давнім звичаєм, зіграв її сам [5, с. 119].

У своїх творах поет-драматург глузує з бовдурів, які нездатні керувати державою, і пропонує передати владу жінкам. Основною темою він визначає тему миру («Лісістрата»).

На привселюдний сміх вивів Арістофан славетних філософів, які навчають, як довести, що чорне – то біле. У комедії «Хмари» Арістофан змалював школу софістів, для яких наука – це засіб зробити кривду правдою… У школі «думання» за гроші навчають «здолати словом правого й неправого [5, с. 123]. Тож, головним аспектом твору є викриття софістів.

Отже, «батько комедії» Арістофан був відверто тенденційним поетом. Його твори наскрізь пройняті політикою, водночас вони відбивають невгамовний потяг життєлюбів – греків до веселощів під час народних свят.

У греків існував специфічний вислів: «Реготати, як боги». Сміх у комедії – те ж саме, що катарсис у трагедії [5, с. 121]. Тож Арістофан виступав на захист селян, правди та миру, і, завдяки надзвичайно розвиненому почуттю комічного, влучним жартам, поєднанню реального життя із фантастичною містикою він сміливо продемонстрував істину людського існування, у тогочасному суспільстві зокрема.

Розділ 2 Римські майстри слова жартують

2.1 Творчість комедіографів Риму – Плавта та Теренція

Плавт походив із бідної плебейської родини, тому, добре знаючи смаки римського плебсу, робив усе для того, щоб його комедії були загальнодоступними. Так, у своїх творах він широко вживає просторіччя, передає мову ремісників, вояків, кухарів…

Грубуваті дотепи, цинічні жарти, народний гумор Плавта із захопленням сприймалися римською публікою.

Плавт був плодовитим письменником. До наших часів дійшло 20 його комедій та ще уривки однієї. Плавт також переробляв грецькі п’єси для римської сцени. Він орієнтувався на нову аттічну комедію, проте трансформував грецькі оригінали відповідно до вподобань римських глядачів [5, с. 190].

У Плавта, як це було і в новій аттічній комедії, дію часто ведуть раби, чиї меткі витівки допомагають закоханим поєднатися.

У комедії «Псевдол» раб-дурисвіт допомагає хазяїнові визволити запродану македонському воїнові коханку. Винахідливий ошуканець Псевдол – рушійна сила всіх подій, геній інтриги.

У добу Плавта створювалася ідеологічна доктрина, за якою римляни вважалися вищими від інших народів. Та в п’єсах цього комедіографа римляни постають без офіційної доброчесності. Чоловік краде в дружини одяг, щоб подарувати його гетері, до якої збирається зі своїм параситом (нахлібником) пиячити. Ображена жінка скаржиться батькові. Проте старий визнає право чоловіка пиячити і мати гетеру, аби тільки той забезпечував дружину грішми і служницями (комедія «Близнята»). Юнак миролюбно погоджується віддати батькові на якийсь час свою коханку (комедія «Осли») тощо [5, с. 190].

Також Плавт глузує з бундючних вояків, пихатих, хвалькуватих, чванливих та недалеких. Розгорнуту характеристику такого «героя» знаходимо в комедії Плавта «хвальковитий воїн». Він вважав себе найхоробрішим і найпривабливішим красенем.

Плавт з обуренням пише про громадян, які спільну справу повертають собі на користь і грабують у всіх випадках крім одного: коли руки не дістають. Немає в світі мерзотників більших, ніж лихварі, – до цієї думки постійно повертається Плавт.

Характери комедіографа різноманітні: хижі й бридкі звідники, грубі вояки, завжди голодні підлабузники-парасити, сварливі жінки. Головними дійовими особами його комедій нерідко були раби – дотепні, енергійні, кмітливі. Зустрічаються парні ролі: раб-спритник і пришелепкуватий телепень. Раби-пройдисвіти розповідають про свої плани, скажімо, як пошити в дурні хвалька, дуже урочисто промовляють, як полководці та державні діячі.

Комедії Плавта мали заплутаний сюжет, тому глядачам спочатку розповідали зміст. Пролог у Плавта – не частина п’єси, а дійова особа. Пролог розказує про що буде вистава, жартує з глядачами, веде своєрідний конферанс. Безпосередньо до глядачів звертаються майже всі актори. Плавт не боявся підкреслити театральну умовність. Новітні митці чимало запозичили у нього через італійську комедію масок. Користуючись порівняно обмеженою кількістю прийомів, Плавт винаходить безліч комедійних ефектів. Він не гребує стусанами, але підноситься і до висот театральної майстерності. Каскад каламбурів, трюків, блискуча буфонада – Плавт писав так, щоб було смішно. Проте він не задовольнявся комікуванням. Сміх Плавта дошкуляв багатьом. Драматург не обходив соціальних тем. Його комедії були більш відомі, ніж комедії Арістофана, й мали великий вплив на європейський театр.

Відомий римський комедіограф Теренцій відрізнявся особливою типологізацією характерів у творах. Перш за все його цікавило саме це, а не інтриги. Він пропагував доброту і лагідність у стосунках між людьми. У його комедіях майже немає балаганних сцен, блазнів, яких б’ють, непристойних жартів і подібного. Теренція не приваблює буфонада, він тяжіє до психологізму. Теренцій наслідує нову аттічну комедію.

Теренцію належить шість п’єс. Його цікавлять родинні стосунки: як виховувати дітей, як поводити себе жінці, чоловікові у складних випадках сімейного життя. У комедії «Брати» Теренцій розповів історію двох братів, що виховувались по-різному. Молодший виріс на селі, старший – у місті. Молодшого виховує батько, який не потурає юнакові. Старший виріс у свого дядька Мікіона і був йому за сина. Дядько не знає, як догодити улюбленцеві. Добра душа Мікіон дорікає братові за суворість. Нехай хоч діти погуляють, якщо замолоду, через бідність, батько собі того не дозволяв. Мікіон проголошує гуманні педагогічні принципи: не примус, а любов. Він впевнений, що авторитету палицею не завоюєш. Дитина має не коритися, а робити все із власної волі [5, с. 191].

Коли юнаки захотіли одружитися, то їх обраниці були такими: одна з будинку розпусти, а інша вагітна. Однак до шлюбу стало дві щасливі пари, з метою хорошого подружнього життя. То хто ж був кращим вихованцем – батько чи Мікіон? Теренцій приходить до висновку, що не можна у всьому потурати дітям, але й не слід бути надто жорстоким: а життя батьків повинно бути взірцем для дітей.

Отож, Теренцій прагне, щоб усі були доброзичливими один до одного. Персонажі його комедій викликали не осуд, а прихильність.

Комедії Теренція були незвичними, вони не здобули популярності у сучасників, проте справили вплив на розвиток європейської драми, зокрема сентиментальної комедії.

Отже, творчість обох комедіографів Риму Теренція та Плавта зробила чималий внесок у світову літературу. Вони були майстрами слова, вдалими жартівниками над людськими вадами. Однак їхні манери написання значно відрізнялися. Так Плавт змальовував в комедіях чимало непристойних сцен, зображав блазнів, використовував непристойні жарти. Каскад каламбурів, трюків змушував глядача сміятися. А Теренцій пропагував доброту та лагідність між людьми, тож герої переважно сімейних сцен викликали прихильність. Комедії цього автора були веселими, позитивними та повчальними.

2.2 Федр та його творчість

Федр є класиком стародавньої байки. За походженням напівгрек, він уже з дитинства стикається з римською культурою і латинською мовою. Він уважав себе римлянином, до греків ставився зневажливо. Писав свої байки, як сам казав, для того, щоб Рим і в цій галузі поезії міг бути суперником Греції. Припускають, що працював Федр шкільним учителем і через це звернувся до жанру байки: у школі навчання починалося з читання та обговорення байок Езопа. Починаючи з 20-х років І ст., він випускає п’ять збірок «Езопових байок». До цього часу байка як самостійний жанр у римській літературі не була представлена, хоча письменники інколи вводили баєчні сюжети у свій виклад, зокрема – Горацій. Федр включає у збірники не тільки «байки», а й цікаві оповідання анекдотичного характеру, тому термін «байка» не слід розуміти в надто вузькому значенні [8, с. 42].

У байках Федра змальоване давньоримське суспільство, поділене на рабів і рабовласників. Раби у нього сміливі, а господарі жорстокі. В одній байці він навіть наважився висловити думку, що плоди праці повинні належати тим, хто працює («Бджоли і Трутні перед судом Оси»).

Особливо в перших двох збірках помітний елемент соціальної сатири, в них переважає традиційний тип байки про тварин. Спрямовані байки Федра проти «сильних світу цього». Віршовою формою творів байкаря є старовинний ямбічний розмір, який трохи відхиляється від грецького типу і вже почав виходити з ужитку у «високій» літературі, але був звичний для відвідувача римського театру.

Велику увагу в байках Федр приділяє моралі: вона, порівняно із сюжетом, розширена та емоційно насичена, займає головне місце; розповідна частина лише накреслює ситуацію або навіть стає необов’язковою. Федр прагне засуджувати багатих, повчати бідних. Основний пафос його творчості – моральний і демократичний [8, с. 43].

У багатьох творах Федра тематика є різноманітною: співробітництво із сильним неможливе («Корова, Коза, Вівця і Лев»); сутички між «сильними» приносять «слабким» нові страждання («Жаби, налякані бійкою биків»); єдина розрада в тому, що сила і багатство частіше призводять до небезпек, аніж бідність («Два мули і грабіжники»).

Написанням байки «Вовк та Ягня» Федр засуджує багатіїв, які користуються своєю силою, станом, місцем у суспільстві, щоб принижувати та пригнічувати беззахисних, бідних людей. Проте бунтарських настроїв у творі немає. Автор лише констатує ситуацію, дає їй визначення і, можливо, співчуває тим, хто протистоїть багатству, владі, силі. Він не вірить у те, що становище безправних стане кращим. Той епізод, що описує, як Вовк пив воду вгорі струмка, а Ягня внизу символізує ієрархію в суспільстві.

Характеристики

Список файлов реферата