73347 (702032), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Давній руський паломник, пройнятий духом чернечого смирення, був переконаний у тому, що в розповідях про святі місця звичайні людські емоції зайві - допустиме лише релігійне благоговіння, "умыление". Данило, очевидно, свідомо уникає висловлювання надмірних емоцій та суб'єктивних вражень. Та й церковний етикет (не забуваймо, що Данило був ченцем) вимагав од нього стриманості, уникнення пишномовності стилю (автор кілька разів указує, що він, на відміну від деяких прочан, пише "не ложно").
Однак емоційне сприйняття побаченого помітно проривається в описах найвідоміших християнських святинь: "И ту поклонихомся святому гробу тому... и идохом, радующеся" [3, 28]; "И бывает тогда радость велика всякому христианину, видавше святый град Иерусалим; и ту слезам пролитье бывает от верных человек" [3, 32]. Емоційно й динамічно переказано одну з біблійних легенд: "В той же горъ, в том же лъсъ бысть Авесалом, син Давидов; туда бо біжаше от бідъ отца своего, и ту внесе его мъска (лошак) в чащю ліса того, и я главу его за власы, и съя с мщате, и повисе на древе высоко и ту устрілен бысть в сердце 3-ми стрелами, и тако умре на древъ том" [3, 68].
З піднесенням, прагнучи надати зображуваним картинам винятковості й особливої схвильованості, описує Данило великодню ніч. Йому важко передати свої почуття і враження, радість і релігійний трепет натовпу при Гробі Господньому. А тому він робить відступ у розповіді й розмірковує: "Иже бо не видів тоа радости в то день то не иметь въры сказающим о все том видении; обаче мудрий и вірний человъци въруют в всласть послушають сказания сего и истины сеа..." [3, 112].
Розповідаючи про хрещення на Йордані, Данило вказує на урочистість і масштабність свята, яке відбувалося опівночі. Його вражає "множество народа", безліч запалених свічок. Ця зорова картина доповнюється зауваженням, що "всю нощь ту пъние бывает изрядно" [3, 54].
Душевна піднесеність, ліризм властиві й розповідям про природу, екзотичні ландшафти християнського Сходу. Щоправда, арсенал художніх засобів автора "Хоженія" небагатий. Він охоче використовує риторичні кліше, вироблені тогочасними книжниками: "Есть церквь Святая Святых дивно и хитро создана мосиею издну, и красота ея не сказанна єсть... извну написана хитро и несказанна" [3, 42].
Не завжди знаходячи емоційно виразні слова, Данило своє захоплення віддає так: "велико велми", "зъло красно", "хитро мусиею украшено изрядно", "твердо и дивно хитростию врата суть сделана", "исписана добръ", "поле красно и равно" та ін. Епітети добираються залежно від враження. Про небезпечний і важкий перехід у горах мандрівник пише: "и есть путь страшен и тяжек зъло" [З, 82]; одна місцевість здається йому "красна и чюдна зъло" [3, 86], інша ж - "страшна и грозна велми" [3, 86]. Як бачимо, свої емоції Данило виражає переважно за допомогою словосполучень, які передають міру якості і ступеня. Своє захоплення Кіпром ігумен висловлює, вдаючись до перебільшення в кількісних характеристиках: "Кипр есть остров велик зъло, и множество в нем людии, и обилен есть всім добром" [3, 30].
Автор "Хоженья" відчуває красу природи: "И ту есть поток, воды исполнен, и течет красно по камению в Йордан" [3, 52]. Та будучи людиною, близькою до землі, представником землеробського народу, до якого навіть чужа природа повертається передусім своєю продуктивною стороною, Данило усвідомлює прекрасним те, що може бути корисним. Тому й додає: "Вода та студена зъло и сладка велми" [3, 52], - тобто смачна, корисна для вживання. Подібні міркування помічаємо й в описі Йордану, де подається докладна характеристика річки з погляду її користі для навколишніх мешканців та мандрівників. А Ієрихон привертає увагу не тільки тому, що це святе місце, а й тому, що навколо міста "земля добра и многоплодна", "и всякого древеса многоплодовита суть" [3, 54].
У розповідях про Святу Землю чітко виявляються патріотичні настрої Данила; для яскравішого зображення побаченого він проводить паралелі з рідною природою, що надає описам особливого ліричного звучання, теплоти. Зокрема, Йордан автор порівнює з річкою Снов, невисокі дерева "на купъли" у нього, "аки вербъ подобно есть", невідомі для нього чагарники схожі на лозу [3, 52]. У розділі про виготовлення фіміаму (пахучої смоли) маємо такі паралелі: дерево "зигия" - "яко олха образом", інше дерево - "образом, яко осина", "исходит из древца того червоточина та, яко отруби пшеничны, и падают от древця того, яко клей вишневый" [3, 30].
Прагнучи до лаконізму, Данило насичує фразу максимумом інформації. Тому трапляється, що поряд в одному реченні стоять різнопланові повідомлення: "А от Мелетинии до Ахия острова верст 100; и ту лежить святый мученик Исидор, и в том острове ражается мастика, и вино доброе, и овощь всякий" [3, 28]. По суті, тут три повідомлення, і лише одне з них стосується святого місця.
Розповідь Данила про Святу Землю в цілому спокійна, розмірена, виважена, але у згадках про важку, а то й небезпечну дорогу письмо начебто прискорюється, фрази стають не такі розлогі, набувають уривчастості. Описуючи шлях від Єрусалима до Йордана, автор "Хоженія" досягає виразного емоційного забарвлення своєї оповіді добором епітетів, експресивною побудовою фрази (повтор сполучника "і", інверсія): "И есть пут-ет тяжек велми и страшен и безводен; суть бо горы высоки камены, и суть разбои мнози, и разбивают в горах тех и в дебрех страшных" [3, 50].
Загалом же "простота, точність, багатство історичних та легендарних відомостей зробили цю першу розповідь руського паломника досить улюбленим читанням давньої Русі" [12, 72]. Високу оцінку "Хоженью" дав І.Франко, назвавши його книжкою, що стала "цікавою лектурою для простих людей, а для дослідника являється не лише важним причинком для топографії тодішньої Палестини та суміжних з нею країн, але також одним із найкраще написаних творів староруської літератури задля своєї простоти, ясності стилю і точності в малюванні речей, як і задля свого щирого тону та патріотичного руського почуття" [14, 112].
Ігумен Данило на початку XII століття заклав основи жанру ходінь у його давньому руському варіанті, які протягом тривалого часу вважалися майже за канонічні. Упродовж кількох наступних віків "Хоженье" було зразком для інших паломників, які вирушали до Святої Землі і бралися розповісти про свою мандрівку.
Література
1. Возняк М. Історія української літератури: У 2 кн. - Кн.1. - Львів, 1992.
2. Водовозов Н. "Хождение" Даниила и первый крестовый поход // Русская литература и народное творчество. — М., 1962. — С.16-35.
3. Житье и хожденье Данила Русьскыя земли игумена// ПАРА: XII век. - М., 1980.
4. Заболотский Н. Легендарный и апокрифический элемент в Хождении иг. Даниила // Рус. филол. вестник. - 1899. - № 1-2; № 3-4.
5. Измайлова А. О древнейшем из списков "Хождения" Даниила игумена// ТОАРА. - Т.19. - М., 1964. -С.192-204.
6. Истоки русской белетристики. — М., 1970.
7. Кузьмин В. Этнографические сведения об арабах в русских "хождениях" XI - XVII веков // Сов. этнография. - 1956. - №4. - С.143-148.
8. Лихачев А. Поэтика древнерусской литературы. - М., 1982.
9. Лицевой список хождения Даниила Паломника. - СПб., 1881.
10. Надвикова Г.Книжные слова в "Хождении" игумена Даниила // Исследования по лексикологии и грамматике русского языка. - М., 1961. - С.132-144.
11. Переверзев В. Литература Древней Руси. - М., 1971.
12. Пыпин А. Паломничество и путешествия в старой письменности // Вестник Европы. - 1896. - № 8. -С.32-84.
13. Рузский Н. Сведения о рукописях, содержащих в себе Хождение в святую землю русского игумена Даниила в начале XII в.// ЧОИДР. - 1891. - Кн.З. - С.1-172.
14. Франко І. Історія української літератури // Зібр. тв.: У 50 т. - Т.40. - К., 1983.
15. Янин В.Л. Международные отношения в эпоху Мономаха и "Хождения игумена Даниила" // ТОДРА. -1960.-Т.16.-С.112-131.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
