73246 (701989), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Вже з самого початку трагедії образ Прометея набирає рис величі, величність його духу полягає в тому, що він ще з початку знав про муки, які йому судилося терпіти :
Καιτοι τι φεμι; παντα προυξεπισταμαι
σκεθρως τα μελλοντ’ ουδε μοι ποταινιον
πημ’ ουδεν ηξει. την πεπρωμενην δε χρη
αισαν φερειν ως ραστα, γιγνωσκονθ’ οτι
το της αναγκης εστ’ αδηριτον σθενος
(101-105)¹
Що мовлю я? Прийдешнє все виразно
Я передбачаю завжди, й несподіваних
Нещасть нема для мене ,-отже, легко
Повинен долю зносити присуджену!
То нездоланна сила Неминучості.
(101-105)²
Але тим не менш, він все ж пожертвував собою й віддав себе на вічні страждання. Ще більш трагічного змісту набуває все дійство, коли стає відомо, що Прометей може стати вільним, оскільки він знає одну таємницю, якою володіє і його мати Феміда, але від збереження цієї таємниці залежить майбутнє падіння Зевса.
Чому Прометей не відкриє таємницю Зевсу? Через жагу до помсти чи через протест проти його влади і через небажання примиритися з ворогом? Прометей терпить все не тільки через гуманізм, свою любов до людей, а й через свою велику гордість.
Чому ж саме Прометей володіє таємницею, яка може призвести до падіння Зевса? Безперечно, що ще до Есхіла була відома легенда про, те як богиня Феміда врятувала Зевса від загибелі. Вона пояснила йому, що Фетіді судилося народити сина, який буде сильнішим за батька, і якщо цим батьком буде Зевс, то йому не уникнути падіння з престолу. Тоді Фетіду видали заміж за Пелея, а їхній син Ахілл і справді перевищував батька й силою, і хоробрістю. В доесхілівській міфології таємниця, яку розкрила Феміда, була частиною легенди про падіння Трої і не мала жодного відношення до Прометея. Есхіл ж змінив походження Прометея, зробивши його сином Землі-Феміди, якому вона передала цю таємницю.
Однак, в чому полягає таємниця Зевса, Прометей пояснює пізніше, у розмові з Іо, прихід якої зміцнює віру Прометея в майбутнє звільнення.
Бідна Іо виступає тут як жертва любовного бажання Зевса, який не зміг захистити її, вона була перетворена в корову Герою. Ревнива дружина Зевса ще й наслала на неї овода, від якого вона постійно змушена тікати. Нещасна Іо навіть готова кинутись зі скелі, щоб зупинити своє страждання. Прометей щиро співчуває їй і дарує їй надію на звільнення від мук, говорячи про те, що її нащадок звільнить його. Доля бідної дівчини яскраво демонструє нам ворога титана.
Зустріч з Іо ще більше підбурює Прометея до непокірності. Разом з Іо перед нами постає не величний титан, який володіє заповітними таємницями, а добрий наставник, який бачачи страждання Іо, забуває про свої і вступає з нею в розмову як мудрий і терплячий вчитель. Крім пророцтва про своє звільнення, Прометей ще багато говорить з Іо, про її поневіряння, описуючи географічні місцевості, які вона пройшла і які ще має пройти. В цьому діалозі Есхіл розкриває все, що знала його епоха про далекі країни і їх мешканців. Варто зазначити, що уявлення греків про географічне розташування тих чи інших країн були в той час неточними й навіть наївними. До цього можемо додати, що мова географічних описів Прометея дуже проста з точки зору синтаксису. Це пояснюється тим, що в той час афінським глядачам було важко сприймати на слух монологи про далекі країни, тому Есхіл максимально спростив цю частину, зробивши її доступною для аудиторії. Описування Прометеєм географічних місцевостей ще більше підкреслювало гуманність його характеру, оскільки Прометей поставав не тільки як відкривач усіх благ, але й як великий знавець світу. Ця розповідь,зовсім не містить драматизму, але, тим не менше, дуже важлива для змалювання мудрості Прометея.
Він відкриває лише частину таємниці, говорячи, що одного разу Зевс одружиться і від цього шлюбу може народитися претендент на трон Зевса, але він не називає ім’я цієї жінки, Зевсу навіть не вдається дізнатися чи ця жінка смертна. Суть пророцтва Прометея полягає в тому, що ніхто, навіть Зевс, не має влади над долею. До цього слід додати й те, що в уяві Есхіла і над Прометеєм, і над Зевсом стоїть вища сила, якій вони обидва врешті-решт повинні підкоритися. Ця сила – це необхідність або мойра, яка виступає в «Прометеї закутому» як могутня закономірність світового порядку. Образ немічної дівчини, що кричить від болю і жаху, контрастує з суворою витримкою мужнього Прометея. Цей прийом зіставлення протилежних характерів візьмуть на озброєння послідовники Есхіла – Софокл і Еврипід.
Невмолимість Прометея робить його образ справді трагічним: переможений борець не здається, а сам ледве терплячи муки, тримає долю свого поневолювача в своїх руках.
Τοιωνδε μοχθων εκτροπην ουδεις θεων
δυναιτ’ αν αυτω πλην εμοι δειξαι σαφως
εγω ταδ’οιδα χω τροπω. Προς ταυτα νυν
θαρσων καθησθω τοις πεδαρσιοις κτυποις
πιστος, τινασσων τ’ εν χεροιν πυρπνουν βελος.
Ουδεν γαρ αυτω ταυτ’ επαρκεσει το μη ου
Πεσειν ατιμως πτωματ’ ουκ ανασχετα.
( 913- 919)¹
А як з біди такої Зевсу вимкнути-
З богів нікому не добрати способу.
Лиш це я знаю. Хай на троні сидячи,
Він тішиться громами піднебесними
Хай сипле з рук вогнями - блискавицями
Та вже не допоможе це ніяк йому -
Впаде безславно і не підведеться він .
( 913-919)²
Більш яскраво ця сторона образу Прометея відкривається, коли перед ним з’являється посланець та син Зевса, Гермес. Гермесу було доручено вивідати таємницю у невмолимого титана. Однак Прометей знає своє. Він був свідком того, як з Олімпу були скинуті два тирани, і знає, що скоро впаде третій. Нехай Зевс залякує його скелями, які поховають його на століття, байдужий залишається він і до Зевсового орла, який має клювати йому печінку. Все ж марно звертається бог до титана з проханнями та погрозами, марно він залякує його знову та знову, стражданнями – гордий Прометей лише насміхається з нього. Сарказм Прометея щодо Гермеса якнайкраще передає нам спокійну впевненість Прометея у своїх переконаннях. Погрози не переконують його, він надає перевагу яким завгодно стражданням на шляху до повалення свого ворога і мучителя. Могутній титан страждає і скаржиться на свою долю, коли йому боляче, але знаходить в собі сили не приймати поради Океану, який спонукав його підкоритися; він ласкаво відноситься до знедоленої Іо, але водночас зневажає вірного посіпаку Зевса Гермеса.
Після того як Прометей яскраво продемонстрував свою непокірність, він наражається на гнів Зевса і вступає в непримиренну сутичку з верховним богом, якого Есхіл наділив рисами жорстокого тирана. Суворість Зевса визнають на початку трагедії й Океаніди, й Океан, і навіть Гефест нагадує Прометею: « Суворий, самовладний цар керує світом». Крім того, тут Зевс постає не всемогутнім і не наймудрішим із богів, як це було в попередніх трагедіях Есхіла, де він звеличував його, а постає підступним зрадником, хитруном та боягузом. Коли ж ми починаємо задумуватися над цією трагедією, то стає очевидним, що таке відношення до Зевса не є випадковим, безсумнівним є те, що ця трагедія була просвітницькою, навіть революційною.
Дрижать гори, чути як шалений грім розколює небеса, блискавки спалахують і вітри вирують в дикому танці, небо змішується з землею. Зевс скидає обіцяні скелі, і ховає Прометея в підземний світ на довгі століття. Цей конфлікт непереможних сторін лише з першого погляду завершується поразкою Прометея, насправді саме Прометей виходить переможцем, бо ж всі намагання Зевса не зламали його залізну волю. Ця геологічна катастрофа в кінці трагедії демонструє нам знову ж таки могутню силу волі Прометея, який може протистояти всьому: і силі природи, і всім богам, що володіють нею. Так закінчується трагедія Есхіла «Прометей закутий». Варто зазначити, що в трагедії Есхіла немає песимізму. І не через те, що в ній чимало натяків на майбутнє визволення Прометея. Уся трагедія пройнята вірою в торжество розуму та справедливості. Есхілів Прометей став символом борця проти гнобителів, який жертвує собою заради щастя народу.
Не менш яскравою характеристикою відрізняються й другорядні герої трагедії. Неначе жива постає перед нами жорстока Влада; Океан – добрий старець, який бажавши допомогти Прометею, був готовий іти на компроміс; Іо– дівчина, що страждає фізично і морально, і яка вже на межі божевілля від спричиненого їй болю; Гефест та Гермес – обоє виконують волю Зевса, тільки один проти своєї волі, а інший намагаючись догодити володарю.
В образі Прометея поєднуються фізичні і душевні муки: він страждає не тільки тому, що його прикували до скелі, яка була відкрита вітрам та грозам, а й тому, що він відчуває себе осоромленим через це несправедливе покарання, через те, що він був виставлений на посміх богам і на радість ворогам. Але це ще не все. На відміну від інших героїв Есхіла, тривалість його страждань залежить від нього самого. Прометей тримає в руках таємницю Зевса, яка може звільнити його від страждань, але він вважає, що буде правильно, якщо він збереже таємницю, тим самим прирікаючи себе на муки протягом віків.
Грандіозна битва прикованого, але не підкореного Прометея з Зевсом, все ж не робить чітким сам образ Прометея, який, можливо, є найбільш людиноподібним і найбільш різностороннім з усім образів майстра Есхіла. Людиноподібні боги, перестають бути богами в Есхіла, а залишаються зразками негативної чи позитивної поведінки людини. Так, в першій частині «Прометей закутий » відомої трилогії, в образі Прометея ми бачимо героя, який виступає не тільки за правоту своїх переконань, а й як захисник та покровитель всього людського роду. Есхіл увіковічнив цей образ в Прометеї.
Яка ж подальша доля Прометея? Про це ми дізнаємося з тридцяти п’яти уривків не збереженої повністю трагедії «Звільнений Прометей», яка була логічним продовженням до «Прометея закутого». Дія «Звільненого Прометея» відбувається через багато років після того, як могутній титан був захоплений землею, якраз тоді і здійснюються обіцяні погрози Гермеса. Прометей знову бачить білий світ, але цього разу його муки стають ще нестерпніші, він як і раніше прикований до скелі, але цього разу ненаситний орел Зевса прилітає кожних три дні й роздирає безсмертне тіло титана, живлячись його печінкою. І так продовжується з дня на день, і з року в рік. Муки титана нестерпні. Але ось знаходиться безсмертний кентавр Хірон, який був випадково поранений стрілою Геракла. Він вирішує зійти в царство мертвих, таким чином врятувавши Прометея. Тим часом Зевса лякає таємниця, єдиним охоронцем якої є Прометей і відкриття якої мало б пролити світло на його майбутнє. Великий бог, бачачи непохитність титана, і самопожертву кентавра, вирішує змиритись. Але Прометей і не збирається просити пробачення. Тоді самому володарю світу не лишається нічого іншого як схилитися перед ним, і Прометей відкриває цю грандіозну таємницю, застерігаючи Зевса, що якщо він одружиться з морською богинею Фетідою, то їхній спільний син може позбавити влади Зевса. Вдячністю стало звільнення Прометея. Зевс наказав своєму синові Гераклу звільнити нещасного титана. Могутнім ударом палиці Геракл розбиває кайдани, а своєю влучною стрілою вбиває кровожерливого орла. Сам Прометей, подякувавши Гераклу, показує йому дорогу на захід, до саду Гесперід, куди повинен був прямувати Геракл. Тоді вже звільнений Прометей, гордий зі своєї перемоги, іде на Олімп, щоб разом з іншими богами взяти участь в святковому бенкеті, на якому, бажаючи втекти від власної долі, видає богиню Фетіду за смертного царя Пелея. А Прометей назавжди залишає на руці одне з кілець своїх кайданів. Це згадка про ті жахливі муки, які йому довелось терпіти заради щастя людства і разом з тим пам'ять про вічну боротьбу з тиранією.
Якщо ми ще певним чином можемо робити здогадки про те, що йшлося в «Звільненому Прометеї», то значно гірше все складається з «Прометеєм Вогненосцем». Один вірш, який дійшов до нас, нічого не може нам сказати про сюжет цієї трагедії. Є припущення, що зміст трагедії полягав у запровадженні культу Прометея в передмісті Афін, Колоні.
Висновки
Трагедія Есхіла «Прометей закутий» мала свою особливу долю в світовій культурі. Насичений гуманістичними ідеями, образ непідкореного титана, заступника всього людського роду став в свідомості багатьох поколінь символом непереможної мужності в боротьбі за справедливість і переконання.
Есхілів Прометей бунтар і мислитель. Він надав міфу зовсім іншого значення, постійно поглиблюючи конфлікт. Есхіл створив узагальнений образ тираноборця. Прометей втілює в собі розум і силу духу, волелюбність і велич подвигу в ім’я щастя людей. Такий героїчний образ міг бути створений тільки в таку епоху, коли результатом інтенсивного суспільно-політичного розвитку суспільства стало формування такого індивіда, який би був вільний у своєму виборі та поведінці. Гордість за перемогу Греції, переросла в Есхіла в гордість за людину. «Прометей закутий» історично обумовлений античною дійсністю. Велич Есхіла в тому, що він виразив свою історичну епоху з її великими протиріччями в соціальній сфері. В цій трагедії він осмислив такі проблеми, які були характерні для епохи класового гніту. Епоха Есхіла –це епоха великих політичних потрясінь, боротьби Греції з Персією, боротьби класів і партій всередині Греції. Саме це знайшло своє відображення в «Прометеї закутому».
В «Прометеї закутому» Есхіл художньо змальовує один з найважливіших конфліктів в світовій історії: у світі триває боротьба між темними силами природи й прагненнями людини до безмежної свободи; прогрес досягається в результаті цього конфлікту.
«Прометей закутий» – трагедія про богів, але її персонажі наділені людськими рисами. Вона оспівує силу розуму людини, будучи об’єктивно направленою проти всіх небесних і земних богів.
Монументальною простотою вирізняється ця трагедія. Сам герой хоч і страждає й нарікає на свою долю, все ж всередині зберігає спокій. В глибині душі він незворушний, адже є древнім, безсмертним, мудрим бог, і людські слабкості не є йому відомі. Його страждання викликають в нас повагу та гордість за нього, але аж ніяк не сльозливу жалість. Жаліти й оплакувати Прометея можуть тільки несміливі Океаніди. Дуже важко уявити собі конкретний образ Прометея. Він занадто сильно виражає спільне, ціле, типове. Він наче весь вилитий з бронзи або вирізьблений з каміння. Есхіл сам був суворим і відважним воїном, який напевне пережив велику життєву трагедію, і напевне, беручи приклад з себе, створив такого ж суворого і могутнього героя як Прометей. Есхіл зображує силу людини в більш широкому значенні цього слова. Він змальовує образ борця, морального переможця в умовах фізичних страждань. Есхіл вважає, що дух людини не можна нічим побороти, ніякими стражданнями й погрозами, якщо людина озброєна глибокою ідейною й залізною волею. Саме цей героїзм непоступливості, який складає основний зміст образу Прометея, забезпечив трагедії Есхіла почесне місце в історії світової культури й разом з тим загадав одну з найскладніших загадок дослідникам його творчості.
Міф присвячений Прометею, поети опрацьовували до і після Есхіла. Так, давньогрецький філософ Платон у діалозі «Протагор» розповів, як сперечалися про Прометея два філософи – Сократ і Протагор, а давньогрецький сатирик Лукіан зробив з Прометея спритного софіста. Проте, саме завдяки Есхілові згодом виникає термін «прометеїзм». Широко вживаний, цей термін означає невгасиме прагнення до свободи, до нових звершень у науці, в поезії та мистецтві, невмирущу потребу в героїчних діяннях на благо народу. Прометей відкриває галерею так званих вічних образів, до яких постійно звертатиметься людство. На кожному етапі історії прометеївська тема сприймається по-іншому, але завжди ототожнюється з прагненням до свободи та боротьби за справедливість. Свого часу образом Прометея надихалися великі люди: Мікеланджело, Бетховен, Гете, Байрон. Не слід забувати скільки українських видатних особистостей надали належне цьому образу. Тарас Шевченко, в якого Прометей – символ народу, що бореться і перемагає. Іван Франко був переконаний, що справжній поет – носій прометеїзму, його зброя – «вогонь в одежі слова». Прометеєвою дочкою називали Лесю Українку, яка в численних поемах згадує Прометея. Андрій Малишко, Максим Рильський теж зверталися до цього образу. Як бачимо, Прометей став символом боротьби за справедливість, символом прагнення до пізнання, бажання свободи. Цей образ, пройшовши тисячоліття, знайшов вияв в усіх сферах мистецтва й навіки закріпився в пам’яті людства.
Створивши образ Прометея, Есхіл запалив благородний вогонь величного страждання в ім’я людства, який крізь сутінки історії нестимуть ті, хто з гордістю може повторити слова великого тираноборця: « Свого нещастя на негідне рабство я не проміняю…»
5
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
