73119 (701918), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

“Батько помер у 1865 році, а в 1872 році померла і мати. “Ми дістали мачуху і вітчима замість родитилів” – пише Франко в автобіографії. Зі своїм вітчимом Гринем Гавриликом Іван Франко підтримував дружні стосунки протягом всього життя. Залишившись без батьків, Франко був змушений працювати репетитором. На зароблені гроші він утримується матеріально і купує книжки для особистої бібліотеки.

Саме там, у гімназії, постав у той час таємний гурток.

У 1875 р. він вступає на філософський факультет Львівського університету, обирається членом “Академического кружка” і редакції журналу “Друг”. За словами Івана Франка, Львівський університет на той час не був “світильником у царстві духа”. Професори часто на лекціях відбували свою повинність, не давали студентам міцних знань. “Прийшовши до Львова, до “Академического кружка”, я опинився раптом серед спорів язикових і національних, котрі для мене досі були майже чужі і незрозумілі, то й, очевидно, не міг у них найти ладу і хитався то на сей, то на той бік” – згадував він. (Франко І. Лист до М. Драгоманова від 26 кв. 1890 р. // Зібрання творів: В 50 т. – Т. 49. – С.244). Москвофільська партія, яка мала сильні позиції в Галичині ще з 30-х років, захопила і молодих хлопців. Івана Франка призначають бібліотекарем “Академического кружка” (своєрідний філіал москвофільської партії серед студентської громади). Але Іван Франко не дуже довго перебував під впливом москвофільської ідеології, яка у Львові не одного звела зі шляху служіння своєму народові.

Про своє університетське навчання Іван Франко писав так: “В тих трьох роках університетського життя я читав досить багато, хоч без вибору, більше белетристики, ніж наукових речей. Лекції на університеті зовсім мене не зайняли й не дали мені нічогісінько – ані методи, ані здобутків. Я слухав класичної філології у покійного Венцлевського й зівав, слухав руської граматики і літератури у доктора Огоновського.” (Франко І. Лист до М. Драгоманова від 26 квітня 1890 р. // Зібрання творів: В 50 т. Т.49.– С.245).

Найбільшу роль у становленні літературно-естетичних, як і, зрештою, суспільно-політичних поглядів І. Франка зіграли три листи М. Драгоманова до редакції журналу “Друг”. Восени 1875 року І.Франко увійшов до керівного складу журналу “Друг” як бібліотекар. Керівну роль у “Друзі” почали відігравати Іван Франко, Михайло Павлик, а також І.Белей, І.Мандичевський, А.Горбачевський. Михайла Павлика обрано головою редакційного комітету.

Листи М.Драгоманова (перший надрукований у “Друзі” 1875 року, другий і третій 1876 р.) стосувалися мови журналу та його суспільно-політичного напрямку. Знайомство з М. Драгомановим мало корисний вплив на І.Франка, який почав у своїх творах давати реальні малюнки з народного життя. У 1877 році почалися арешти серед університетської молоді у Львові. 11 червня 1877 року за розповсюдження соціалістичних ідей заарештовано І. Франка. Після його засудження на дев’ять місяців тюрми настав переполох між українською молоддю. Та ще гірше лихо спіткало Франка після виходу з в’язниці. А.Крушельницький писав, що “сто раз більше болів його тяжчим від кримінального суду несправедливіший засуд своєї суспільності – кинений на нього і товарищів. Франка викинено з “Просвіти”, заборонено йому приходити до “Руської Бесіди, а люди, що мали до нього яке діло, сходилися з ним потай, у секреті, і се ще більше пригноблювало і чи радше принижувало його” (Крушельницький А. Іван Франко, Коломия. – С.25–26). Але вплив Івана Франка на університетську молодь від цього часу починає постійно зростати.

Франко береться за видання нових журналів. Разом з Михайлом Павликом він видав два випуски “Громадського друга”, а далі дві книжки “Дзвона”, “Молота”. І хоч все це було конфісковане прокуратурією, видання ходили по руках студентів.

Незважаючи на переслідування, конфіскацію журналів, він і далі охоче береться за видавничу справу. Велетенська громадська, журналістська, письменницька діяльність І.Франка періоду 1878–1979 рр. утвердила його авторитет серед галицької прогресивної молоді, як і серед передової частини галицького суспільства загалом. Незважаючи на те, що авторитет І.Франка зростав з кожним днем, умови праці і громадської діяльності письменника залишались досить важкими. Нездійсненим виявилось видання прогресивного журналу “Нова основа”, були й інші труднощі побутового і морального порядку. Але і в цих складних матеріальних і моральних обставинах І.Франко працює завзято і наполегливо. Франко створює велику сатиричну поему “Ботокуди”, фактично сатиричний памфлет на лад Австро-Угорської імперії. Не покидає І. Франко і співробітництва у польській робітничій газеті “Praca”, бере участь у робітничому русі. І все ж умови складалися настільки нестерпні, що залишатися у Львові письменникові не було ніякої можливості. Саме в цей час приятель учитель з Березова-Нижнього Коломийського повіту Кирило Геник запропонував І. Франкові приїхати до нього.

1 березня 1880 р. І.Франко виїхав зі Львова до Коломиї. Тут він зустрівся з Ольгою Рошкевич, а також із Кирилом Геником. По дорозі І.Франко та К.Геник зупинились на відпочинок у містечку Яблунові, де 4 березня 1880 р. І.Франка було затримано поліцією і заарештовано. Так 5 березня 1880 року І.Франко був ув’язненим у Коломийській в’язниці і поміщений у камері № 6.

У коломийській тюрмі І.Франко створив такі шедеври політичної лірики, як “Вічний революціонер”, поезії, що пізніше у збірці “З вершин і низин” увійшли до циклів “Веснянки”, “Скорбні пісні”, “Нічні думи” та ін. Після звільнення з тюрми у 1881 р. Франко разом із Іваном Белеєм почав видавати місячник “Світ”, де вмістив і початок великої повісті “Борислав сміється”. Коли в львівському літературному часописі “Зоря” було оголошено конкурс на повість, створив “Захара Беркута”. Повість одержала нагороду.

Уснопоетичну творчість українського народу Франко висвітлював і досліджував з точки зору інтересів трудового народу. Саме так побудовано його знамениту тритомну працю “Галицько-руські народні приповідки”, яка становить і на сьогодні неперевершений взірець у світовій пареміографії, саме так побудовано і серію його капітальних наукових досліджень під заглавною назвою “Студії над українськими народними піснями.”

У дослідженнях фольклору Франко не лише очолював передову науку в Україні, робив помітний внесок у розвиток світової фольклористики.

Бурхливий розвиток національної думки в нашій країні спонукає знову замислитись над франкознавством і визначити контури дальших досліджень у цій царині. Нині накреслилась тенденція до універсалізації франкознавства: воно намагається стати адекватним універсалізмові письменника. Помноження аспектів дослідження, приплив нових франкознавчих кадрів вимагає розширення й популяризації наукової бази –першоджерельних матеріалів. Ними є твори письменника у всій їх сукупності та дотичні до його особи документи – листи, мемуари, рецензії. Час потребує більш глибокого вивчення його творчого спадку.

Величезною історико-культурною подією в нашому житті стало видання 50-томного зібрання творів письменника.

Отже, на черзі видання всіх творів Каменяра, повне академічне зібрання його спадщини, перевидання окремих його збірок, зосібна такої, як “З вершин і низин”. У численних популярних виданнях вибраних творів Франка фігурують одні й ті самі назви, переважно бориславського циклу. Деякі франкознавці були проти такого однобічного добору, вважаючи, що слід видавати або окремі твори, або авторські збірки. Слід інтенсивніше друкувати неопубліковане. Зокрема, назріла необхідність видати листи письменника.

Характеристики

Список файлов реферата