73093 (701902), страница 4
Текст из файла (страница 4)
М. Хвильовий у «Вальдшнепах» дійсно прагне органічно поєднати сюжетну інтригу, психологічні портрети героїв, майстерно виписані пейзажі та діалоги героїв, в яких йдеться про нову державу, літературу, нову людину і кохання. Персонажі невтомно полемізують, виголошують промови, твір набуває ознак роману-диспуту. Каталізаторами запальних диспутів, в яких декларуються нові ідеї, стають дві «московки» — Аглая та її тітка Клавдія. Вони рішуче відкидають провінційність як запоруку та ознаку млявості, покори, пасивності. Емансиповані жінки виголошують гасла, які сучасники зустрічали в памфлетах Хвильового.
Письменник культивує в романі новий тип героя: цільну, мужню, рішучу особистість, прагне подати в новому романі альтернативу зневіреним представникам втраченого покоління. Головний герой роману — Дмитро Карамазов — активний учасник революційних подій, представник тієї романтичної молоді, що формувалася в революції: «Карамазова захопила соціальна революція своїм розмахом, своїми соціальними ідеалами, що їх вона поставила на своєму прапорі. В ім'я цих ідеалів він ішов на смерть і пішов би, висловлюючись його стилем, ще на тисячу смертей».
Автор продовжує дослідження того ж типу героя, що і в інших творах, подає певні алюзії на новелу «Я (Романтика)» — Карамазов згадує: «Хіба не Ганну він розстріляв колись, у часи громадянської війни, біля якогось провінціального монастиря?»
Цілком у дусі Достоєвського Дмитро Карамазов дискутує питання про можливість убивства однією людиною іншої як ознаку ідейної вищості вбивці: «...тільки через вбивство можна прийти до цілковитого соціального очищення... [...] В динаміці прогресу соціальну етику можна мислити тільки як перманентний «злочин». Я злочин беру в лапки, бо свідоме вбивство во ім'я соціальних ідеалів ніколи не вважав за злочин».
Висновок
Мабуть, логічно і вмотивовано виглядають розмірковування про те, як багато могло б бути написано М. Хвильовим, якби не обірвалося так передчасно його життя. Так само мають право на існування рефлексії та дискутування з приводу того, чому, власне, митець у такий спосіб поставив криваву крапку у «своєму найкращому творі».
...Але: «Я до безумства люблю небо, трави, зорі, задумливі вечори, ніжні осінні ранки, коли десь летять огнянопері вальдшнепи — все те, чим там пахне сумновеселий край нашого строкатого життя, Я до безумства люблю ніжних жінок з добрими, розумними очима, і я страшенно шкодую, що мені не судилося народитися таким шикарним, як леопард. Іще люблю я до безумства наші українські степи, де промчалась синя буря громадянської баталії, люблю вишневі садки («садок вишневий коло хати») і знаю, як пахнуть майбутні городи нашої миргородської країни. Я вірю в «загірної комуну» і вірю так божевільно, що можна вмерти. Я — мрійник і з висоти свого незрівняного нахабства плюю на слинявий «скепсис» нашого скептичного віку».
«Безумна подорож» текстами М. Хвильового відкриває такі смислові площини, в яких істина не є «сумою значень», не збігається із формою вираження, а постійно вислизає, коли її прагнуть досягти. Результатом такої подорожі стає не стільки очікуване розгортання топосу путі, скільки процес творчості читача, несподівана емоційна подія, мандрівка у пошуках «запаху слова»...
Список літератури
1. Агєєва В. Історія української літератури ХХ ст. — Кн. 2. — К.: Либідь, 1998.
2. Гречанюк С День повернення Миколи Хвильового //Українська мова і література в школі, 1987. — № 12.
3. Донцов Д. Микола Хвильовий //Українське слово: хрестоматія української літератури та літературної критики XX ст.: В 4 кн. — К., 1994. — Кн.1.
4. Микола Хвильовий //Історія української літератури XX століття: У 2кн: Кн.і/За ред. BE Донника. — К., 1993.
5. Микола Хвильовий. Філософська думка в Україні: Біобібліогр. словник / Авт. кол.: В. С. Горський, М. Л. Ткачук, В. М. Нічик та ін.
6. Харчук Р. Духовний ренесанс на Україні: Микита Шаповал і Микола Хвильовий // Слово і час. — 1991.— №6.
7. Хвильовий. М. Вибрані твори. – К.: Ранок, 2004. – 352 с.
8. Шерех Ю. Хвильовий без політики // Березіль.— 1991.— № 9.
















