73090 (701899), страница 2
Текст из файла (страница 2)
«Тобі, народе вільний, і пісня серця, музика душі тобі!» Після першої світової війни край письменниці був окупований боярською Румунією. Буржуазна влада переслідує О. Кобилянську. Проте навіть у тих умовах невтомна трудівниця не випускала з рук пера.
У 1927 році сорокарічний ювілей О. Кобилянської був широко відзначений на Радянській Україні. До письменниці долинула радісна звістка: уряд Радянської України призначив їй персональну пенсію.
Для О. Кобилянської, як і для всіх трудящих Буковини, 1940 рік незабутній: Червона Армія визволила споконвічну українську землю від гноблення румунських бояр. Ольга Юліанівна побачила свою мрію здійсненною — зустрілася з вільною людиною у суспільстві вільних людей. Того ж року в Радянському Союзі було широко відзначено 55-річний ювілей творчої діяльності письменниці. Ольгу Кобилянську було нагороджено Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР. Вона була прийнята в члени Спілки радянських письменників України.
Вітання, видання творів у Києві, листи від радянських громадян, в яких автори висловлювали своє захоплення художнім словом гірської орлиці — все це додавало наснаги письменниці. Кобилянська пише схвильовані листи-привітання і листи-відповіді громадським організаціям, трудовим колективам. Почуттям гордості за Радянську Батьківщину, любов'ю до Комуністичної партії пройняті статті «Слово зворушеного серця», «Зійшла зірниця», «Цвіт культури розвивається» та інші.
Письменниця-патріотка заявляє: «Хвилюючись, кажу я щире слово,— усі мої думки тобі, народе вільний, і пісня серця, музика душі тобі!»
На віроломний напад фашистів Ольга Юліанівна відгукнулася гнівними статтями. В одній з них під назвою «Здобутого щастя не віддамо нікому» вона пише: «Ми живемо єдиною думкою, єдиним прагненням прогнати ворога з нашої землі, прискорити день перемоги Червоної Армії».
Паралізована, вже похила віком письменниця не могла евакуюватись з Чернівців. Окупанти в її особі вбачали ворога. Вони зробили обшук у квартирі О. Кобилянської, забрали рукописи, частина яких безслідно зникла. Буржуазним румунським урядом було дано розпорядження передати письменницю військовому суду. Наміри катів залишились нездійсненими, бо 21 березня 1942 року О. Кобилянська померла. Окупаційна влада заборонила громадськості провести в останню путь письменницю-патріотку так, як вона цього заслужила. На похороні були тільки рідні й близькі Ольги Юліанівни.
На чернівецькому кладовищі, де поховано Юрія Федьковича, покоїться Ольга Кобилянська. Народ її, вільний, щасливий, возз'єднаний, любить твори письменниці і береже про неї світлу пам'ять.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
-
Борщевський В.М., Крижанівський С.А., Хропко П.П., „Українська література”
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
