72849 (701773), страница 2
Текст из файла (страница 2)
«Аліса в Країні чудес» є безумовно, набагато ближче до цієї останньої, іронічної лінії розвитку літературної казки Англії. Однак вони багато в чому й відрізняються від відомих нам добутків цього роду. У першу чергу ця відмінність криється у функціональному характері самої іронії. У плані іронії казки Діккенса й Теккерея орієнтовані на другосортні зразки мелодраматичної й пригодницької літератури, а також у відомому змісті на власні добутки (в обох випадках ми знаходимо в них іронічні моделі власних тим, характерів, сюжетів). Іронія тут насамперед пародійна або самопародійна. Іронія Керрола носить принципово інший характер: вона ближче до тієї набагато більше загальної категорії, що у застосуванні до німецьких романтиків одержала назву «романтичної іронії».
У своїй творчості Керрол звертається до фольклору, не обмежуючи себе однією лише чарівною казкою, хоч остання, безумовно, і відіграє важливу роль у генезисі його добутків. Структура народної казки перетерплює під пером Керрола зміни. Вони відчуваються вже в зав'язці «Аліси в Країні чудес». «Відправлення» Аліси вниз але кролячій норі ніяк не підготовлена: вона спонтанна - «згоряючи від цікавості, вона побігла за ним» (за Кроликом) і т.і. - і не зв'язані ні з попередньою «лихом», ні з «шкідництвом», ні з «недостачею» або якими б те не були іншими ходами казкового канону. «Недостача» з'являється лише тоді, коли, Заглянувши в замкову щілину, Аліса бачить за замкненими дверима сад дивної краси. За нею треба ряд часток «недостач», пов'язаних з різними невідповідностями в росту Аліси щодо висоти стола, на якому лежить ключик, замкової щілини, щілини й ін. Ліквідація основної «недостачі» ( щовідбуває в главі VIII, коли Аліса, нарешті, відмикає золотим ключиком двері й попадають у сад) не веде до розв'язки - чудесний сад виявляється царством хаосу й сваволі, спереду ще гра в крокет, зустріч із Герцогинею, Грифоном і Черепахою Квазі, суд над Валетом і пробудження. Жоден із цих епізодів не підготовлений попередньою дією, не «парений» елементам зав'язки або розвитку дії. Розв'язка також не підготовлена традиційними ходами, як і зав'язка. І якщо «недостача» у фольклорній казці й може спочатку бути відсутнім, з'являючись лише після необхідної «відправлення» героя (щодо цього «Країна чудес» коштує ще досить близько до канону), те спонтанність, необґрунтованість (з погляду традиції) розв'язки становить її разючу відмінність від фольклорної норми. Сталева конструкція причинно-наслідкових зв'язків, характерна для народної казки, в «Країні чудес» рішуче порушується. Казка кінчається не тоді, коли Алісі вдалося ліквідувати основну «недостачу» і не тому, що їй удалося це зробити. Просто кінчається сон, а разом з ним і казка.
Як й в інших європейських країнах, в Англії починаючи з епохи романтизму підвищений інтерес до казок проявляється в різних формах. Поряд з письменниками, що відштовхувалися від народно-поетичної традиції, але творившими свій власний уявлюваний мир, ретельно трудилися вчені-філологи, збираючи пам'ятники британського фольклору й прагнучи зафіксувати їх у первозданному виді, зі збереженням всіх діалектичних, етнографічних й інших особливостей. Нарешті, був третій, проміжний шлях, яким ішли Шарль Перо у Франції й брати Грімм у Німеччині, - коли фольклорний запис піддавався тонкому стилістичному виправленню, зберігаючи разом з тим зачарування оригіналу. Характеризуючи такого роду літературні обробки, И. С. Тургенєв відзначав із приводу переведених їм чарівних казок Перо: «Вони веселі, цікаві, невимушені, не обтяжені ні зайвою мораллю, ні авторської претензією; у них ще почувається віяння народної поезії, їх ніколи створила; у них є саме та суміш чудесного і повсякденного-простого, піднесену й забавного, котра становить відмітну ознаку теперішнього казкового вимислу».
З початку 19 сторіччя й до нинішнього часу з'явилася безліч зборів британського фольклору, витриманих у різному ключі: від досить вільних переробок до строго наукових, систематизованих і прокоментованих публікацій. Але, мабуть, найбільший успіх випав на частку того типу видань, де первісні тексти при дбайливому відношенні до них піддалися все-таки деякої літературної редактурі або (якщо мова йде про спадщину народів кельтської групи) перекладу на загальанглійську мову, що полегшило сприйняття масовому читачеві. Прикладами такого типу видань XIX століття можуть служити ставши вже «канонічними» збори англійських і кельтських казок Джозефа Джекобса (намагались мінімально правити оригінальні тексти), шотландських казок Роберта Чемберса й Ендрю Ленга, ірландських - Вільяма Батлера Йейтса, що видається поета й драматурга, лауреата Нобелівської премії, все життя зобов’язав багатством фарб й образністю фольклору, що з покоління в покоління передавався на прекрасній і багатостраждальній землі Ейре.
У важких історичних умовах складався й розвивався казковий фольклор Британських островів. Нашарування століть лягли на нього й видні як річні кільця на зрізі стовбура могутнього дуба. У самій древній, серцевинній частині виявляються ще язичеські повір'я й міфи, магічні й ритуальні обряди, які виявилися дуже стійкими й почали потім співіснувати навіть із християнським світорозумінням. У казках продовжує жити те ворожий, те дружній людині багатоликий мир фантастичних істот - драконів і велетнів, русалок і водяних, ельфів і фей, браунів й лепреконів, гоблінов і бісеняти.
Народ не може вважатися скореним, поки в нього не відняли його пісні й казки. От чому так запекло переслідували англосакси ірландських, шотландських і валлійських бардів, справедливо бачачи в них головних хоронителів кельтських традицій; але й самим англосаксам (їх найбільш значним добутком донорманнської епохи стала героїчна поема про Беовульфе), довелось зазнати натиск скандинавського й французького епосу, що принесли із собою завойовники з континенту. Як саму священну реліквію оберігали селяни фольклор, що дістався їм від предків, і збагачували його новими мотивами, відстоюючи тим самим своя самобутність. Ця самобутність народів, що створювали британські казки, чітко проступає в них.
Навіть у перекладі на «стандартний» англійську мову (а тим більше на росіянин), коли втрачається специфіка того або іншого діалекту, зберігається неповторний колорит, що властивий фольклору різних областей країни. При глибинній спільності кельтських корінь валлійські легенди не схожі на шотландські, а ті, у свою чергу, - на ірландські саги; і всі разом вони помітно відрізняються від властиво англійських казок.
Поряд із цим впадає в око, що деякі герої й сюжети кочують із одного фольклору в іншій, причому не тільки коли мова йде про народи, які сусідять один з одним або живуть у рамках однієї держави. Так, приміром, англійська казка «Вигідна угода» (існує її варіант за назвою «Вершки або корінці?») нагадує російську казку «Мужик, ведмідь і лисиця» з афанасьєвського збірника; «Джоні-пончик» поводиться точнісінько як наш «Колобок»; «Як Джек ходив щастя шукати» досить походить на гріммовських «Бременських музикантів»; «Очеретяна шапка» викликає в пам'яті не тільки «Короля Ліра», але й «Попелюшку»...
Деякі британські казки вже міцно влаштувалися на російському ґрунті («Три ведмеді», перекладання якої зробив Лев Толстої, або «Три поросяти»), з іншими читач знаком поки гірше. Тим цінніше, що наша книга як би запрошує піти раді стародавнього розповідача казок притчі про будівельника Гоба: більш уважно глянути на чудесну «країну королів і королев, поетів і пророків, учених і чаклунів, розумних дружин і дурних чоловіків, а може бути, навіть і фей, і примар, і мовців птахів і звірів (які говорять куди розумніше, ніж інші люди)». І той, кому довелось побачити крізь чарівне кільце британських казок країну народної фантазії, напевно побачить там чимало повчального.
Казки вчать, але без назидательно піднятого перста. Тим більше - казки Альбіону, які найчастіше неабияк присмачені традиційним британським гумором. Суцільно й поруч до них можна застосувати пушкінські слова:
Казка неправда, так у ній натяк! Добрим молодцям урок.
Ірландська історія про учня злодія починається зі знаменного попередження: «Стародавні сказання зневажають дрібною мораллю». А оповідання «Ледача красуня і її тіточки» завершується визнанням: «...по правді говорячи, хлопчики й дівчинки, хоча ця історія й забавна, мораль у ній зовсім неправильна». Проте слухач і читач казок неодмінно виносить із них більшу й правильну мораль. Вона полягає в тому, що жадібність і злість, черствість і лінь караються, а доброта й відданість, чесність і кмітливість, завзятість і працьовитість винагороджуються.
Саме такі кращі казки Британських островів, де висока духовність осяяна світлом щирої поезії.
Література
1. Бэлза С. Сквозь волшебное кольцо сказок. – М.,1987
2. Честерон Г.К. Письменник у газеті. Художня публіцистика. - К.,2004
3. Пропп В.Я. Трансформація чарівних казок.- Сб. «Фольклор і дійсність». К., 2005.
4. Демурова Н.М. Алиса в Стране чудес и Зазеркалье – М., 1976
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
