71516 (700421), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Фундаментальними є антропоцентризм як структурно-будівний принцип нової системи культури, як точка відліку в шкалі ренесансних цінностей. Він і є тим магічним кристалом, який розкриває глибинну суть сукупності феноменів, котрі пов’язують з ренесансною культурою. Саме в рамках цієї культури відбулося відкриття світу й людини, що розуміються принципово по-новому порівняно із середньовіччям, яке помирає. Зміна була справді разючою. Замість характерного для ортодоксії християнства постійного піклування віруючого про світ вічний, потойбічний у світосприйманні гуманістів на першому плані виникло найсильніше прагнення людини до земної, прижиттєвої та посмертної слави. При формальному збереженні традиційно-християнської інтерпретації „великого сплетення буття" в центрі всесвіту гуманістів істинно творчим початком буття виявлявся не Бог, а людина. В цій заміні традиційного геоцентризму антропоцентризмом зійшлись і схрестились усі лінії гуманістичного вчення про людину.
Не менш цікавою є і така риса культури Ренесансу, як її зорієнтованість на „омолодження” і регенерацію часу. Ренесанс є першою культурною формою регенерації часу, що свідомо виражає ідею оновлення. На епоху Ренесансу можна також подивитися як на велику цілісну спробу почати історію знову, як на акт початку, як на регенерацію суспільного часу. В цілому можна сказати, що саме в ренесансній культурі виробилася ідея про безмежну могутність людини, про її безмежні можливості.
Список використаної літератури
-
Брагина Л.М. Итальянский гуманизм. - М., 1977
-
Гарам 3. Проблемы итальянского Возрождения. - М., 1986
-
Історія світової культури. - К., 1994
-
Лекції з історії світової та вітчизняної культури. - Львів, 1994
-
Лосева Ф. Эстетика Возрождения. - М., 1983
-
Мировая художественная культура. - М., 2001
-
Романець В.А. Історія психології епохи Відродження. - К., 1988
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
