71489 (700391), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Ці особливості релігійної структури Китаю були закладені в далекій давнині, починаючи з II в. до н.е. Як і в інших народів, у китайців була безліч богів і парфумів, яким вони приносили жертви, у тому числі й криваві. Але із часом на перший план серед цих богів і парфумів став виходити Шанді, верховне божество й легендарний родоначальник, їхній предок-тотем. Великий бог і божественний первопредок в одній особі зустрічалися й в інших релігіях, наприклад, у Єгипті. Однак у Китаї Шанді сприймався насамперед як першопредок, що піклується про добробут свого народу. Це виявилося в тім, що саме до нього йшли прохання й благання народу, зв'язані й із проблемою врожаю, і з військовими успіхами, і із благополучним дозволом від тягаря дружини.

Зсув у культі Шанді акценту убік функцій першопредка зіграло в історії китайської цивілізації величезну роль: воно привело до ослаблення релігійного початку й посиленню початку прагматичного, що виявився в абсолютизації культу предків. У цьому культі невеликий китайський етнос знаходив додаткові сили й віру у своє призначення вистояти в боротьбі з ворожими племенами-варварами.

Надалі, в епоху династії Чжоу (XI в. до н.е.), що поширила влада - на більшу територію басейну Хуанхе, культ Неба й Чжоу витиснув Шанді. На Небо перейшло уявлення про прямий генетичний зв'язок божественних сил із правителем. Чжоуський правитель став уважатися сином Неба, а китайська імперія - Піднебесної. Цей титул і назва країни збереглися аж до XX в.

Починаючи з епохи Чжоу, Небо в його основній функції верховного контролюючого й регулюючого початку, стало головним все китайським божеством, причому культу цього божества був доданий не стільки священне божественний, скільки морально-етичний акцент.

Уважалося, що велике Небо карає невартих і винагороджує доброчесних.

Під чеснотою розумілася відповідність правителя, що персоніфікує народ, внутрішній божественно-космічній силі Неба. Тільки маючи чесноту, правитель мав право управляти. Втрачаючи її, він втрачав це право. Для китайських правителів ототожнення з Небом означало прийняття на себе відповідальності за увесь світ, у який вони включали властиво Китай і навколишню його варварську периферію, що явно тяжіє, по їхніх уявленнях, до центра, тобто до китайського володаря Піднебесної, синові Неба.

Людське і божественне як і раніше перебували в нерозривній єдності, хіба що помінялися місцями: боги немов спустилися на землю, а людина, що усвідомила свою світову відповідальність, свою моральну природу, піднялася над миром духів. Згодом Небо, у уявленнях китайців, усе більше втрачало властиві йому колись особистісні риси й перетворювалося в загальний порядок руху всього сущого, порядок одночасно й космічний, і моральний. Сенс життя для древніх китайців полягав у підтримці правильних відносин людини з космосом, в умінні завжди відповідати руху світу.

Отже, у китайській традиції релігія обернулася етикою, індивід у ній як би заслонив богів. Акцент на моральній і зовсім безсторонній волі Неба зажадав і відповідного трактування народу. Народ був оголошений глашатаєм волі Неба, і турботі про нього віддавалася навіть більша перевага, чим турботі про духів. Загальне почуття народу сприймалося древніми китайцями самим точним проявом верховної справедливості небес. І в той же час космічно санкціонований колективізм, на думку китайців, начисто виключає з культури індивідуалізм і особистісний початок, які становлять у західноєвропейській культурі наріжний камінь духовного життя європейця.

Мабуть, ніде в історії культура не була настільки довірлива до світу природи, як у Китаї. "Ніколи людина не досягала таких небесних вершин ніжності серця й чистоти душі, чистоти й досконалості сприйняття світу. Ніде сприйняття світу природи й душі не було так пронизане світлом, співчуттям і любов'ю, чистою довірливістю й наївністю, безмежною мудрістю буття в цьому світі! Яка ж внутрішня природна сила й гармонія повинні були наповнювати таємним світлом і душі й серця цих людей, що не злякалися, не посоромившись в ті далекі й жорстокі часи - відкритися й землі, і небу, і людям...".

Інтуїтивна довірливість людей до мудрості природи дозволила китайцям створити оригінальну картину світу, де не було місця ні ворожості, ні недосконалості, ні дисгармонії. Ця картина світу вражає своєю цілісністю й гармонійністю. Мир у поданні китайців - це мир абсолютної тотожності протилежностей, де багато чого і єдине не заперечують один одного, всі розходження відносні. У кожному явищі природи, будь те квітка, тварина, або водоспад, просвічується багатство всієї природи. Кожне втілює в собі її мудрість. Мир споконвічно досконалий, гармонія внутрішньо властива йому, тому його непотрібно переробляти. Навпроти, потрібно самоусунутися, уподібнитися природі, щоб не заважати здійсненню гармонії. Споконвічно природі властиві П'ять чеснот: людяність (жень), почуття боргу (і), благопристойність (чи), щирість (синь) і мудрість (чжи).

Китайська культура не орієнтує на діяльний початок, а призиває до дії, співзвучним з космічним ритмом. Творчість належить Небу. Тому китайський мудрець говорив: "Я викладаю, а не говорю". З погляду Конфуція, особистість одержує свій зміст безпосередньо від природи. Природа нагороджує її талантом, і її талант - творчого процесу в природі.

Таким чином, в основі гармонії суспільства й природи лежала ідея етико-політичного порядку, санкціонованого великим Небом. І ця ідея підтримувалася й розвивалася в навчаннях даосизму й конфуціанства. Не зіпсував цю ідею й буддизм, що склав разом з даосизмом і конфуціанством філолофсько-релігійну тріаду (сань цзяо), духовний стрижень китайської культури. Даосизм призивав до органічного злиття із природою. Йому китайці зобов'язані художньо-естетичної практикою, що і донині, вражає людство своєю близькістю до природи.

Творцем даосизму вважається Лао-Цзи, "Старий мудрець". Розповідати про його життя вкрай складно, тому що вся наявна про нього інформація обкутана таємницею. Проте, відомо, що творець етичного навчання Конфуцій відвідав Лао-Цзи, щоб почути його думку про свою діяльність. На жаль, зустріч не принесла бажаного результату, тому що "жовтолиций" старий заявив, що Конфуцій занадто шумить щодо своєї персони й зовсім дарма витрачає сили на соціальні проекти й реформи. Адже все, що він робить, на думку мудреця-довгожителя (легенда затверджує, що Лао-Цзи прожив 200 років), - суєта суєт. Необхідно слідувати дао (буквально - шлях), тому що "людина слідує Землі, Земля слідує Небу, Небо слідує дао, а дао слідує природності". Дао - це щось всеосяжне, що заповнює собою весь простір, воно стає всім і панує у всім. Воно з'єднує людину й мир, забирає обмеженість, одномірність людської свідомості. Слухаючий дао не має звички бачити лише одну сторону речі, у нього не лінійне сприйняття, а об'ємної, фіксуючої зміни. Річ - тимчасова, процес її змін постійний, тому акцент у дао не на тому, що є, а на тому, чого ні, що перебуває в спокої, але породжує життя.

Література

1. Мириманов В.Б. Первобытное и традиционное искусство. – М., 1998

2. Фрезер Дж. Золота галузь. - К., 2002

3. Фром Е. Психоаналіз і етика. - К., 2003

4. Тейлор Е. Первісна культура. - К., 2004

Характеристики

Список файлов реферата