71387 (700306), страница 2
Текст из файла (страница 2)
«Одіссея» – інша по композиції і сюжету. Вона розказує про довге, повне неймовірних казкових пригод повернення додому одного з головних учасників війни – царя острова Ітака, хитромудрого Одіссея.
Гесіод продовжив епічну традицію Гомера. В поемі «Теогонія» він виклав міфологічні уявлення про походження богів і пристрій світу. В «Працях і днях» вперше ввів в епічну поему особисті оцінки, опис обставин власного життя. Надалі в Греції отримала розвиток лірична поезія. Прозивними стали імена поетеси Сапфо (сапфічна строфа – особливий віршований розмір), Анакреонта (анакреонтика – лірика, що оспівує радість життя і мирські насолоди). Однак вірші цих і інших древньогрецьких авторів збереглися лише фрагментарно. Як самостійний жанр літературної творчості склалася драматургія.
Походження театру пов'язане зі святами на честь бога виноградарства Діоніса. Учасники процесій зображали свиту Діоніса і, надягаючи козячі шкури, співали і танцювали ( слово «трагедія» в перекладі з грецької – «гімн козлів»). На історичне походження театру вказує обов'язкова участь у трагедіях хору, з яким спочатку вступав в діалоги єдиний актор, пізніше кількість акторів збільшилася до трьох. Сполучившись з літературною традицією, театр в класичну епоху з релігійних, народних уявлень перетворився в самостійний вид мистецтва. Театралізовані вистави стали невід'ємною частиною державних свят – Діонісій і Леней. Для них будували грандіозні кам'яні театри, розраховані на тисячі глядачів (театр Діоніса в Афінах, найкраще за всі зберігся амфітеатр в Епідавре).
Найбільш уславленими драматургами були трагіки Есхіл, Софокл і Евріпід. Есхіл написав 90 п'єс, 13 разів він перемагав в драматичних змаганнях. Його історична п'єса «Персидці» прославляє перемогу греків у війні із загарбниками. До речі, сам Есхіл брав участь в найбільших битвах. Більшість древньогрецьких п'єс використовують міфологічні сюжети, які автори вільно інтерпретували, виражаючи власні погляди. У Софокла з'являється психологічне мотивування вчинків героїв. Наприклад, в «Антігоні» головна героїня жертвує собою, але виконує етичний обов'язок: всупереч забороні царя ховає загиблого брата.
Майстром комедії заслужено вважався Арістофан («Хмари», «Оси», «Жаби»). Драматичні твори древніх греків досі залишаються в репертуарі багатьох театрів, вони неодноразово екранізувалися.
В умовах рабовласницької демократії створюється цілісне середовище міст – держав. Розвивається система регулярного планування міста, з прямокутною сіткою вулиць, площею – центром торгового і суспільного життя. Культовим і архітектурно – композиційним ядром міста був храм, який будувався на вершині акрополя – піднесеної і укріпленої частини міста. Елліни виробили абсолютно інший, чим древньосхідні цивілізації, тип храму – відкритий, світлий, що прославляв людину, а не вселяв трепет. Характерно, що в архітектурі присутній людський метричний початок. Математичний аналіз пропорцій древньогрецьких храмів показав, що вони відповідають пропорціям людської фігури. Класичний грецький храм був прямокутним в плані, з всіх сторін оточений колонадою. Дах був двосхилим. Трикутні площини, що утворилися з фасадів – фронтони – як правило, прикрашалися скульптурними зображеннями.
Грецьку архітектуру відрізняє чистота і єдність стилю. Було вироблено три основних архітектурних ордери («ордер» – в перекладі з грецького «порядок») – вони розрізняються типами колон і перекриттів, пропорціями, декоративною прикрасою. Дорічний і іонічний стилі виникли в полісний період. Най чепурніший – корінфський ордер – з'являється у часи еллінізму.
Найбільш довершеним архітектурним ансамблем класичної Греції є афінський Акрополь. Він був споруджений у другій половині V с. до н.е. в період найбільшої могутності Афін. Скеля Акрополя, що підноситься на 150 м над рівнем моря, здавна була фортецею, а потім місцем головних культових споруд. Однак під час персидського нападу всі вони зазнали руйнування. Перікл, що домігся перенесення в Афіни скарбниці Афінського морського союзу, в яке входили багато які поліси, став ініціатором грандіозної реконструкції Акрополя. Роботами керував особистий друг Перікла – видатний скульптор Фідій. У старовину в центрі Акрополя на постаменті, в золотих доспіхах підносилася грандіозна фігура Афіни Паллади (Афіни Воїтельниці) роботи Фідія. Ерехтеон – храм, присвячений Посейдону, який по міфу суперничав з Афіною за право покровительствувати місту.
Архітектура елліністичних полісів продовжувала грецькі традиції, але нарівні з спорудою храмів більше уваги стало приділятися цивільному будівництву – архітектурі театрів, гімназій, палаців елліністичних правителів. Внутрішнє і зовнішнє оформлення будівель стало багатше і різноманітніше. До цього часу відноситься споруда таких прославлених «чудес світу», як гробниця царя Мавзола в Галікарнасі і Фаросський маяк на вході в Александрійськую гавань.
Скульптура була улюбленим видом мистецтва еллінів. Статуї богів ставилися в храмах і на міських площах, споруджувалися переможцям Олімпійських ігор і великим драматургам. Оволодіння, дуже поступове, досконалістю у цьому вигляді мистецтва сходить до архаїчних часів. Археологами знайдені десятки дуже схожих один на одну архаїчних статуй двох типів: так звані «куроси» — статуї оголених юнаків і «кори» — задраповані жіночі статуї. Ці фігури виглядають ще дуже скуто, можна побачити поки тільки спроби передати живий рух.
Якщо порівнювати скульптури епохи еллінізму з попереднім, класичним періодом, то їх вигляд втратив незворушність, спокій. Художників стали цікавити душевні пориви, метання людей, їх стан в трагічні моменти (наприклад, скульптурна група «Лаокоон»). З'являються скульптурні портрети, що передають індивідуальні риси. Яскравою була творчість Скопаса (до нас зберігся скульптурний портрет Олександра Македонського). Успіхи науки розширили технічні можливості мистецтва. Одне з «семи чудес світу» — Родосський колос, що являв собою бронзову статую бога Сонця Геліоса (висота колоса була біля 35 м).
Живописні твори (фрески, картини) час не зберіг, але про їх рівень дозволяє судити чудовий вазовий живопис. З вдосконаленням керамічної технології ріс і художній рівень: для архаїки характерний так званий чорнофігурний стиль зображення (малювалися темні фігури на світлому фоні), який в класичну епоху змінився червонофігурними, що зробив зображення більш реалістичними.
2. Давньогрецька міфологія (Олімп та його мешканці)
Об'єднуючу, формоутворюючу роль для всієї древньогрецький культури грала міфологія. Вона почала складатися ще в крито – мікенський період. Найдревнішими були божества, що втілювали сили природи. Від союзу Геї – землі і Урану – неба з'явилися титани, старшим був Океан, молодшим – Крон. Діти Крона – боги на чолі з Зевсом в суворій сутичці з титанами отримали перемогу і розділили владу над світом.
«Сніжна і багатоущельна» гора Олімп вважалося помешканням дванадцяти верховних богів на чолі з Зевсом. Громовержець Зевс став царем богів і людей, Посейдон – морів, джерел і вод, Аїд – похмурого підземного царства. Гера – дружина Зевса – була покровительницею шлюбу і сім'ї, одна сестра Зевса – Деметра – богинею родючості, інша – Гестія – покровительницею домівки. Улюблена дочка Зевса Афіна шанувалася як богиня військової мудрості і мудрості взагалі, вона протегувала знанням і ремеслам.
Згідно з міфом, Афіна з'явилася з голови Зевса у повному бойовому одяганні – в шоломі і панцирі. Богом війни був Арес. Гермес – спочатку бог скотарства і пастухів, пізніше шанувався як вісник олімпійських богів, заступник мандрівників, купців, бог торгівлі, винахідник міри і пастушачої флейти. Артеміда спочатку була богинею родючості і покровительницею тварин і полювання, богинею Місяця, пізніше вона стала покровительницею жіночої цнотливості і охороницею породілля. Аполлон – брат Артеміди, божество сонячного світла, освіти, медицини, мистецтва, що втілюється його супутницями – дев'ятьма музами. Ще одна дочка Зевса – Афродіта, що народилася з піни морської біля острова Кіпр, богиня любові і краси. З античних зображень Афродіти найбільш відомі: Афродіта Кнідська роботи Праксителя (IV с. до н.е.) і особливо Афродіта Мілоська (II с. до н.е.), які знаходяться в парижському Луврі. Чоловіком Афродіти був бог – коваль Гефест. Діоніс – найвеселіший із богів, заступник виноградарів і виноробів, йому присвячувалися бучливі свята в кінці сільськогосподарського року. Крім олімпійських існувала безліч інших (по перевазі – місцевих, локальних) богів, що мали свої функції.
Всі олімпійські боги антропоморфні, не тільки як загальний образ, а, так би мовити, в деталях: вони фізично тотожні людям, мають всі людські якості, в тому числі і негативні, які інший раз ганблять цих богів. Вони їдять і п’ють, сваряться і милуються, народжуються і вмирають. Давні греки вважали, що світ сам по собі вічний і не потребує творця (ця ідея потім була сформульована в давньогрецькій філософії). Олімпійські боги не були творцями світу, вони захопили готовий світ і поділили цого між собою. Вони нічого не роблять, а керують світом і банкетують. Із олімпійських богів лише один бог Гефест був ремісником, він – покровитель ковалів. Башня землеробства – Деметра, бог скотарства – Діоніс, бог пастухів – Пан, за уявленнями греків, на Олімпі не живуть. Такий поділ богів відображає цілком реальний процес відокремлення розумової праці від фізичної, який відбувся на цей час у давньогрецькому рабовласницькому суспільстві.
Боги в уявленні греків володіли людським виглядом, людськими бажаннями, думками, почуттями, навіть людськими вадами і недоліками. Вони суворо карали тих, хто намагався наблизитися до них по красі, розуму і могутності. Особливе місце займає міф про титана Прометея – захисника людей від свавілля богів. Прометей викрав з Олімпу вогонь і передав його людям, за що Зевс прикував його до скелі і прирік на вічні муки. Крім міфів про богів існували легенди про героїв, найулюбленішим з яких був Геракл, що здійснив дванадцять великих подвигів. Міфи і легенди про богів і героїв складалися в цілі цикли, що стали надалі джерелом сюжетів для літератури, драматургії і скульптур.
Поруч з олімпійським пантеоном богів виникає значна кількіть міфічних геноїв, які приборхують чудовиська, що шкодять людям. Антропоморфізм стародавнтьгрецької міфології був свідченням усвідомлення їх влади над силами природи, відчуття її суспільної значимості.
3. Науково-технічний розвиток в давньому Римі
500 рік до нашої ери. Рим починає експансію в Італії. В 474 році до нашої ери етрусків, від яких римська культура взяла так багато, було витіснено римськими військами з Кампанії. 444 рік до нашої ери став роком запровадження військового трибуналу з консульською владою. А в 377 році до нашої ери навколо Рима була збудована стіна для захисту від ворогів, які нагадали про себе захопленням та спаленням міста. Говорячи про подальший розвиток римської культури, не можна не згадати про прокладення знаменитої Аппієвої дороги, що розпочалося в 312 році до нашої ери, акведук Аппія Клавдія тощо. Але зупинимося на більш “світських” речах, що і буде вирізняти культуру Риму епохи республіки від культури попередніх етапів розвитку. Перетворення Риму на велику середземноморську державу справило вплив на ідеологічне життя римського суспільства.
Вплив грецької культури сприяв поширенню освіченості у верхніх шарах суспільства й загальному культурному зростанню. Навколо одного з найбільших політичних діячів того часу – Сціпіона Еміліана створюється гурток, до складу якого входять філософи й письменники. Серед них найпомітніше місце належить знаменитому грецькому історику Полібію та грецькому філософу Панетію. Обидва вони проповідували вчення стоїків, пристосовуючи його до потреб і запитів римського суспільства.
В 1 – му столітті до нашої ери спостерігається ще більш широке поширення елліністичних впливів, причому в філософії та мистецтві вони стають домінуючими. Одночасно з цим в римському суспільстві йде процес їх творчої переробки.
У греків римляни запозичили і наукові досягнення. Так, Цельс узагальнив досягнення елліністичного лікарського мистецтва. Астроном Сосиген з Єгипту виконав обчислення для проведеної Цезарем реформи римського календаря. Але одночасно розвивалася й чисто римська наука. Найпомітнішим її представником був Марк Теренцій Варрон, який уклав енциклопедію наук і виконав дослідження римської побутової і релігіозної старовини, римського театру, латинської мови.
Старе римське право не зазнало корінних змін, а лише було уточнене й розширене преторами, які перед вступом на посаду в спеціальних едиктах публікували свою програму розв’язання тих чи інших юридичних казусів. Значний вплив на римське право мало законодавство провінцій, з якими постійно контактували римляни. Це призводило до спрощення ведення процесів і порядку угод з купівлі – продажу, займу, оренди, тощо. Були розширені права власників на майно, яке не було їх власністю в старому римському смислі, наприклад, права римських громадян на захоплені провінційні землі. Розроблялося поняття юридичної особи. Такими юридичними особами спочатку були визнані муніципії, а пізніше і колегії.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
