Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

В рамках “даоської моделі” виробник духовної продукції, навпаки, існує зовні цілеспрямованої підтримки суспільства, його соціальні зв'язки, головним чином, не мають відносин до його статусу “інтелектуала”. Для фізичного виживання в рамках подібної моделі інтелектуалу-творцю доводиться звертатися до побічного заробітчанства, до допомоги меценатів і т.д. Зневага з боку суспільства окупається для нього більшою духовною свободою, ніж в першій моделі. Проте слід звернути увагу на те, що “працюючи” виключно на себе (тобто на “високе мистецтво”), творець духовних феноменів в даній якості для суспільства взагалі не сущетвует. Він не тільки не задає соціуму ніяких еталонів, але разом з своїм багатим духовним життям знаходиться зовні меж пануючих культурних стандартів. Прикладами “інтелектуалів”, що знаходяться в “натягнутих відносинах” з суспільством, яке не здатний їх ні годувати, ні використовувати, стали даоський відлюдник, буддійський чернець, кіничний філософ.

Зміна соціокультурної парадигми спричинила за собою і видозміна моделі відносин автора культурних текстів і суспільства (в застосуванні до духовного виробництва “виробника – споживача”). Безумовно, говорити про існування даних моделей в абсолютно “чистому вигляді” украй необачно. Швидше, можна говорити про їх співіснування з переважанням одної з них. Якщо, як вже було вказане раніше, радянському ладу більш відповідала “конфуціанська модель”, “забарвлена” явно вираженим “даоським компонентом” (срібне століття російської класики, творчі пошуки шестидесятників), то в пострадянському просторі і часі центр тяжіння змістився у бік “даоської моделі”, цього разу з явно вираженим “конфуціанським компонентом” (ангажовані державою і приватними замовниками області масової культури).

По суті, зіставлення цих двох моделей є віддзеркаленням зіставлення масової і елітарної культури. При цьому останніми роками стає очевидним той факт, що ні класика, ні авангард, ні андеграунд (дотепер – сфери вислову інтелектуала “даоської моделі”) в їх сучасній формі більше не можуть розглядатися як “мистецтво інтелектуальної еліти”. Вони органічно вбудовані в парадигму масової культури і в іншому масштабі повторюють всі специфічні властивості “інституту зірок” масової культури з його новою міфотворчістю. Приваблива, але не завжди життєздатна ідея про можливість заміни досягнень елітарної культури її популяризацією, легітимацією в полі масової культури. З другого боку, процес швидкого виникнення і зростання нових субкультур висуває гасло “спеціалізованої культури для спеціалізованого споживача”.

Не дивлячись на стихійність протікаючих в пострадянському соціокультурному континуумі процесів (які в цілому повторюють західноєвропейські), можна зробити висновок про запитанність продуктів як масової, так і елітарної культури, яка вимушена вбудовуватися в парадигму масової (проекцією такого співіснування могла б бути синтетична конфуціансько-даоська модель). Подібна ситуація особливо типова для України через її прикордонне положення між Заходом і Сходом, що приводить до виникнення “поліментальності” і “полідискурсності”. Необхідність такої подвійної орієнтації, тому, що викликається “поліментальністью” затверджує і теорія постмодернізму (Л. Фідлер), де постмодерністський автор – виробник духовної продукції названий “подвійним агентом” (представляючим “в масовому елітарне, а в елітарному – масове”).

Таким чином, можна стверджувати, що нова міфологічна парадигма формує новий тип цінностей, пов'язаний з подоланням традиційних установок і подальшим відродженням їх на іншому рівні, а також з подвійною (як мінімум) авторською орієнтацією. Американський соціолог Р. Інглхарт в своїй роботі “Культурний зсув в розвинутому індустріальному суспільстві” позначив вказаний тип цінностей як “постматеріалістичний” і зіставив його з традиційними “матеріалістичними і “нематеріалістичними” цінностями”.

“Постматеріалістичні цінності”, що формуються в епохальний час постмодернізму, в свідомості особи зіставляються з придбанням прав і свобод представниками локальних субкультур і зміцненням їх соціального статусу.

3. Ціннісні орієнтації

Особливо аксиологическая проблематика становлення “постматериалистических цінностей” важлива для інформаційного суспільства, існуючого в умовах сучасної міфологічної парадигми: інформація кодується символами, які припускають відносну свободу інтерпретації і, відповідно, ціннісну структурованість і нагруженність. Слід помітити, що символи є трансраціональними конструктами, тобто заснованими не на дискурсивних висновках, а на трансраціональних пластах свідомості (мають також найменування “несвідоме”, “передсвідоме”, “підсвідоме” і “надсвідоме”). За твердженням творців “Dominant Symbols In Popular Culture”, “між символом і його значенням немає ментальних відповідностей, раціональних і логічних. Можна знати, що яблуко символізує гріхопадіння або що підкова приносить успіх, але це неможливо вивести за допомогою вивчення яблука або підкови”. Тобто характер цінностей, що становлять символ, неоднозначний. Символічний устрій свідомості (Кассирер пише про символ як про сутнісну форму свідомості) дозволяє широко використовувати ментальні конструкти в цілях ідеологічної дії. Дана здатність відображає регулятивний характер цінностей і стереотипів, які пов'язані з потребою людини, з одного боку, структурувати і упорядкувати світ, привести його в цілісний стан для повного розуміння за допомогою інтерпретації і символізування, а з другого боку – залишити те, що не підкоряється повністю розумінню і символізуванню.

Названі властивості свідомості індивіда використовують не тільки офіційні, державні органи, але і (сьогодні більш, ніж коли-небудь) рекламна індустрія і public relations, інтерпретуючі будь-яку інформацію в необхідному напрямі. Задаючи потрібний контекст повідомлення, реклама і public relations не відступають від правила достовірності і об'єктивності інформації.

Наприклад, реклама широко застосовує цілий арсенал символічних, міфічних і архетипічних засобів, які посилають до трансраціональних структур свідомості. З реклами, “де символи нині звуться торговими марками”, споживач одержує бінарне повідомлення, що базується на конструктах свідомості, які знаходяться зовні меж ratio: бути унікальним, ексклюзивним і бути конформним, відповідним, інтегрованим. В результаті дії суггестії реклами людина робить “абсолютно вільний вибір”, придбаває товар і стає “унікально-інтегрованим покупцем”, тобто безболісно досягає антагоністичних цілей. Конкретна методологія “роботи” реклами, запропонована американським теоретиком Р. Барнеттом включає два на перший погляд суперечливих підходу:

1. “емоціоналізація”, задіювання різних мотивів купувати товар (апетит, здоров'я, привабливість і т. д.);

2. “раціоналізація”, яка дозволяє покупцю “виправдати” свій вибір і спонтанну покупку. Такий підхід використовує той, що вже став традиційним для системи маркетингу принцип пропаганди не стільки самого товару, скільки якостей, приписуваних йому.

Отже, можна відзначити, що перша технологія впливає на свідомість через підсвідомість, а друга – програмує підсвідоме за допомогою впливу на свідомість, тобто в першому випадку задіяна група “внутрішніх”, а в другому – “зовнішніх чинників” формування свідомості. Ціннісні орієнтації, трансльовані за допомогою технологій дії на свідомість, можуть співпадати або не співпадати з аксиологічними установками окремого індивіда. У разі конфлікту трансльованих цінностей з особовими установками (або “зовнішніх чинників” з “внутрішніми”) виникає розбіжність між декларованими ціннісними конструктами свідомості і реально спонукаючими діяльність людини особовими цінностями, що є однією з причин виникнення відчуження. Радянські дослідники М. Кунявській, В. Моін і І. Попова називають чотири групи причин, що ведуть до виникнення такого роду конфлікту:

1. При адекватній свідомості і вербальному виразі цінностей їх включення в практичну регуляцію діяльності може не відбуватися через відсутність можливостей реалізації конкуруючих або суперечливих цінностей.

2. Реально діючі цінності не завжди адекватно усвідомлюються і вербалізуються суб'єктом через обмеженість його інтелектуальних можливостей і дії захисних механізмів.

3. Адекватно усвідомлювані цінності можуть неадекватно вербально репрезентуватися через мовні табу і інший рід перешкод.

4. Розузгодження можуть визначатися наявністю конкуруючих компонентів вербальної поведінки або свідомості.

Як відомо, різнорідні ціннісні уявлення в індивідуальній свідомості мають різне походження: трансльовані ззовні по механізму своєї освіти відносяться до “соціальних уявлень” , а особові – є результатом рефлексії. Різнорідні ціннісні уявлення мають властивість змішуватися в індивідуальній свідомості, що утрудняє усвідомлення власних цінностей.

Визнання психологічної реальності як безпосередньо діючих ціннісних орієнтацій, інтегрованих до мотиваційної структури особи, так і ціннісних представлень свідомості породжує проблему співвідношення між ними. Ще в 70-ті рр. М. Рокич запропонував і активно використав методику “прямого ранжирування” цінностей. В результаті він прийшов до розрізнення двох класів цінностей: термінальних і інструментальних. Термінальні цінності Рокич визначає як переконання в тому, що якась кінцева мета індивідуального існування, з особистої і суспільної точок зору, заслуговує того, щоб її прагнути; інструментальні цінності – як переконання в тому, що певний образ дій, з особистої і суспільної точок зору, є переважним в будь-яких ситуаціях. Першому класу відповідатиме поняття власне цінностей, другому – міцно укорінене за останні десятиріччя в психології і соціології поняття ціннісних орієнтацій; в першому випадку відбувається апеляція все до тих же “внутрішніх чинників” формування свідомості, а в другому – до “зовнішніх”.

Висновок

Таким чином, можна зробити висновок, що проблема взаємодії “зовнішніх” і “внутрішніх” конструктів, що визначають світогляд і мотивацію поведінки особи, як і проблеми, розглянуті вище, формуються новою соціокультурною парадигмою і є результатом відмови від метадискурсивності на користь полідискурса (“дискурсу легітимації”). Така парадигма сучасної соціокультурної ситуації, підготовлена переходом до епохального часу постмодернізму.

Список використаної літератури

1. Фуко М. Что такое автор? // Лабиринт-эксцентр. – 1991. – №3.

2. Фидлер Л. Пересекайте границы, засыпайте рвы// Современная западная культурология: самоубийство дискурса. – М., 1993.

3. Корнев С. Выживание интеллектуала в эпоху массовой культуры // Неприкосновенный запас. – 1998. – №1. – С. 18-21.

4. Инглхарт Р. Культурный сдвиг в развитом индустриальном обществе. – М., 1993.

Характеристики

Список файлов реферата