70683 (699732), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Нове технологічне середовище глибоко впливає на світ мистецтва і культури. Воно наповнює новим змістом поняття аполлонічного і діонісійного. Репродуктивні засоби інформації" фотографія, відео, звукозапис, комп'ютерна графіка, мультиплікація - стають домінуючими формами мистецтва. Так, концерт музиканта, співака чи групи ніколи не матиме успіху, якщо попередньо вони не зробили запису кількох хітів, що стали популярними завдяки телебаченню і радіо.

Коли традиційні естетичні цінності, такі, як форма і краса, забуті, мистецтво стає пропагандою. Відбувається деконструкція мистецтва. Предмети мистецтва перетворюються на соціальні стереотипи. Митці намагаються за всяку ціну спровокувати аудиторію, маніпулювати нею з метою отримання бажаної реакції.

На думку основоположника постмодерністської теорії драматургії Бернарда Дорта, п'єса повинна стати надбанням глядачів. Тому необхідно залучити аудиторію до процесу створення п'єси. Щоб відгадати інтригу драматичного твору, глядачам пропонують шляхом голосування визначити, який герой здатний піти на той чи інший вчинок. П'єса завершується саме так, як вирішили глядачі. Новою формою інтерактивних розваг є зупинка демонстрації фільму, під час якої аудиторії пропонується натисканням кнопок вирішити, що відбуватиметься далі: рішення приймається більшістю голосів. Отже, постмодернізм вбачає свій ідеал художньої творчості у співавторстві.

Постмодерністська критика фіксує увагу на стилістичному і тематичному розмаїтті, на відкритті лінгвістичних та ідеологічних суперечностей твору. Діячі мистецтва і літератори постмодерну створюють твори, навмисно позбавлені єдності:

романи, які містять в собі різнопланові, суперечливі, антиномічні точки зору;

картини, написані шляхом поєднання несумісних стильових прийомів тощо.

У добу постмодерну відбувся ренесанс стереотипних літературних жанрів - детективу, любовного роману, середньовічної містичної фантастики, вестерну. З'явилася "нова журналістика". Ці журналісти пишуть про реальні події, але дозволяють собі" компонувати фактичний матеріал у відповідності зі своїм задумом, як це роблять автори історичних романів. Прикладом можуть бути псевдодокументальні кінострічки Олівера Стоуна.

Постмодерністи, завдяки гіркому історичному досвідові, переконалися у марноті спроб поліпшити світ, втратили ідеологічні ілюзії, вважаючи, що людина позбавлена змоги не лише змінити світ, а й осягнути, систематизувати його, що подія завжди випереджає теорію. Прогрес визнається ними лише ілюзією, з'являється відчуття вичерпності історії, естетики, мистецтва. Реальним вважається варіювання та співіснування усіх (і найдавніших, і новітніх) форм буття.

Принципи повторюваності та сумісності перетворюються на стиль художнього мислення з притаманними йому рисами еклектики, тяжінням до стилізації, цитування, переінакшення, ремінісценції, алюзії. Митець має справу не з "чистим" матеріалом, а з культурно освоєним, адже існування мистецтва у попередніх класичних формах неможливе в постіндустріальному суспільстві з його необмеженим потенціалом серійного відтворення та тиражування.

Енциклопедія літературних напрямків і течій подає наступний список рис постмодернізму:

культ незалежної особистості;

потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого;

прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій;

бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу;

використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, несправжності, протиприродності панівного в реальності способу життя;

зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний і сентиментальний чи грубо натуралістичний і казковий та ін.; у стиль художній нерідко вплітаються стилі науковий, публіцистичний, діловий тощо);

суміш багатьох традиційних жанрових різновидів;

сюжети творів - це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури попередніх епох;

запозичення, перегуки спостерігаються не лише на сюжетно-композиційному, а й на образному, мовному рівнях;

як правило, у постмодерністському творі присутній образ оповідача;

іронічність та пародійність.

Американський літературознавець Іхаб Хассан відзначає наступні риси:

"невизначеність";

"фрагментарность";

"деканонізація";

"втрата Я";

"іронія";

"гібридизація";

"карнавальність";

"сконструйованість".

Серед перших виразно постмодерністських творів - романи У. Еко "Ім'я троянди" (1980), П. Зюскінда "Запахи" (1985), Д. Апдайка "Версія Роджерса" (1985).

Постмодернізм у сучасній українській літературі виявляється в творчості Ю. Андруховича, Ю. Іздрика, О. Ульяненка, С. Прощока, В. Медведя, О. Забужко та інших.

III. Аналіз ліричного твору

Для аналізу я вирішив взяти твір Райнер Марії Рільке „Осінній день” (Додаток А). Вірш легкий для читання і не містить складних для вловлювання і розуміння багатозначностей, передає звичайну буденність осінньої пори. В цьому творі відображається життя різних не пов’язаних між собою речей, в три етапи. Єдине що їх об’єднує - осінь.

В першій частині описується літня пора близька до закінчення. Цей опис не багатий, що в свою чергу дає читачу свободу на уяву - з повторним читанням уявлю вальні елементи змінюються: міняються місцями, видозмінюються і трохи деформуються в уяві читача.

В другій частині, черпаючи тему природи з першої, увага перекидається на рослинність, з домішками людської діяльності - виноробство. Непомітний поступовий перехід від природних творінь різних рівнів розвитку перетворює небагатослівний вірш в багатотомну збірку думок.

І нарешті остання частина - третя. Так би мовити фінал осіннього дня, розкритий зображенням людського творіння - людини. Найжалюгідніший приклад найдосконалішого творіння на Землі (Бездомний), понівечене душевними негараздами навіяними сіро-жовтою порою року. І як прийнято, залишене в кінці тихеньке місце для надії, надії типу „Все буде гаразд. Життя триватиме. ”

На перший погляд всі три частини віршу ледве пов’язані між собою, але якщо вчитатися і уявити прочитане, то можна прослідкувати безпосередній зв’язок - „кінець літа - початок осені - осінь”. Всі ці три складові автор поєднує в одному дні. Здавалось би що такий синтез недоречний і нереальний, а все ж таки - можливий.

Висновок

В добу постмодерну діонісизм стає провідною тенденцією в культурі Заходу. Парадоксальним чином він завдячує цьому новітнім технологіям і розвитку засобів масової комунікації. Сучасний діонісизм постає у нових формах та іпостасях, але його філософська сутність залишається незмінною.

Аналітична психологія розкрила психічне підґрунтя існування аполлонічної і діонісійної сторін в культуротворчості. З психологічної точки зору, їх взаємозв’язок розглядається як діалектика індивідуального і архетипового, свідомого і несвідомого, інтровертного і екстравертного. У свою чергу, в структурі діяльності суспільства важливу роль відіграє діалектика нормативної і творчої сторін, яка образно представлена міфологічними постатями античних богів - Аполлона і Діоніса.

Аполлонічні і діонісійні засади в європейській культурі є об'єктивно зумовленими. Правильне розуміння їх співвідношення і взаємодії на кожному конкретно-історичному етапі культурного розвитку суспільства дозволяє не лише адекватно зрозуміти минуле, але й служить для кращої орієнтації в сучасній культурі і ефективного прогнозування її розвитку.

Для постмодернізму характерним є:

переважання в культурі діонісійного хаосу;

в художній творчості домінує діонісизм;

діонісійна естетизація потворного;

відродження ніцшеанства;

діонісійне перемішування реального та ірреального, дійсності та фікції, раціонального та ірраціонального;

створення нових форм і жанрів мистецтва та субкультури, в цілому діонісійних за характером, за допомогою новітніх технологій.

Бібліографічний список

1. Культурологія. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів I-IV рівнів акредитації. - 3-тє видання, виправлене / За заг. ред. проф.В.М. Пічі - Львів: "Магнолія плюс", 2005. - 360 с.

2. Культурология: Учеб. пособие для вузов. Силичев Д.А. - М.: Издательство "Приор", 1998. - 352 с.

3. Малюга Ю.Я. Культурология: Учебное пособие. Изд.2-е, доп. и испр. - М., 1988. - 333 с.

4. Шевнюк О.Л. Культурологія: Навч. посіб. - К.: Знання Прес, 2004, 440 с.

5. Найкращі твори з російської та зарубіжної літератури. - Донецьк: ВКФ "БАО", 2000. - 528 с.

Додатки

Додаток А

Райнер Марія Рільке

ОСІННІЙ ДЕНЬ

Час, Боже. Безмір літньої пори.

Кинь горню тінь на сонячний годинник,

понад полями вивільни вітри.

Звели плодам зливатися в одно,

дай цим плодам ще дві спекотні днини,

дай стиглости, солодкі крапелини

дай обернути на важке вино.

Бездомний вже не матиме житла.

Самотній завше буде в самотині,

писатиме листи свої осінні,

брестиме там, де жовта кушпела

оповила алеї безгомінні.

Переклад Мойсея Фішбейна

Характеристики

Список файлов реферата