Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Кочові предки сучасних турків, з яких сформована більшість населення, приїхали із Середньої Азії в ХІ сторіччі нашої ери й встановили на території сучасної Туреччини свою турецьку культуру, яка стала домінантною.

Однак, більше ніж 20 відсотків населення, належать до різних етнічних груп, які продовжують підтримувати й розвивати свою індивідуальну культуру, особливо курди, греки, араби, вірмени і євреї. Приблизно 70 відсотків населення Туреччини (63 528 225 чоловік на 2005 р.) живуть у містах.

7. Мова Туреччини

Офіційна мова є турецькою, хоча 10 відсотків населення говорять на курдській або арабській мовах. Фактично все населення — мусульмани. Християни — це менше, ніж 0.2 відсотка населення, а єврейські громади об’єднують у собі лише 20 000 чоловік.

8. Релігія Туреччини

Іслам перестав бути офіційною державною релігією Туреччини в 1928 р. Однак, 99 відсотків населення є мусульманами, з яких чотири п'ятих — це суніти й залишки шиїтів на південному сході країни.

Іслам (букв. «покірність») поряд із християнством і іудаїзмом вважається однією з трьох великих монотеїстичних релігій. Зародження ісламу відбулося в VII столітті н.е. на території Аравії й пов'язане з ім'ям пророка Мухамеда. Саме йому, як вважають мусульмани, були низ послані божественні одкровення, пізніше записані й зібрані у священну книгу мусульман, яка називається Кораном. Мусульмани вірять, що слова арабського тексту Корану перебувають у незмінності з тих пір, як були низпослані Пророку. На відміну від християнства, іслам визнає священними тільки ті тексти, які були послані Мухамеду безпосередньо у вигляді одкровень. Описи життя Пророка, які називаються хадисами, також користуються пильною увагою правовірних, однак до числа сакральних текстів вони все-таки не зараховуються.

З історичної точки зору іслам молодший християнства, і тим більше іудаїзму, оскільки як самостійне навчання він оформився тільки в VII столітті нашої ери. Однак мусульмани думають, що саме їхня віра лежить в основі цих двох світових релігій. На їхню думку, пророки, або «люди Одкровення», з'являлися й до Мухамеда, із самого початку існування людства (у число шанованих мусульманами посланників Єдиного Бога входять Адам, Мойсей, Ісус і багато інших персонажів Старого й Нового Завітів). Однак споконвічний зміст послань спотворювався людьми, які найчастіше перекручено витлумачували слова пророків. Тільки Мухамеду було низпослано останнє, завершальне одкровення.

По християнському літочисленню початок мусульманської ери доводиться на 662 рік. Мусульмани ведуть відлік часу від дати переселення Пророка і його послідовників з Мекки в Медину. Тому мусульманська ера зветься «хиджра», що в перекладі з арабського означає «откочівка».

Після смерті Мухамеда іслам досить швидко став дробитися на школи, ідейні течії і напрямки. Споконвічно цей процес був пов'язаний з боротьбою за наступність політичної влади й статус головного духовного авторитету, що вели один з одним численні нащадки Пророка.

У наш час існує дві основні гілки ісламу — сунізм і шиїзм. Переважна більшість мусульман — суніти (від арабск. терміну «сунна» — книга, що містить висловлення Пророка й описи його діянь, а також тлумачення Корана). Як основу морального кодексу, що регулює всі аспекти життя мусульманина, суніти розглядають хадіси — збірники свідчень, які описують слова й діяння Пророка.

На відміну від сунітів, шиїти (від араб. «шаа» — приєднатися до когось) заперечують вірогідність більшої частини хадісів, які ввійшли в канонічні збірники. Вони дотримуються ідеї халіфату як єдино правильної форми державного устрою, відкидаючи сунітський принцип прийняття одностайних ухвал всією громадою й вчення про імама — повновладного духовного й політичного вождя. Імам повинен бути нащадком Алі ібн Аби Таліба, якого шиїти визнають єдиним законним спадкоємцем Пророка.

Шиїти, що найчастіше проповідують мучеництво й революцію, стали зачинателями багатьох повстань і воєн, тому на Заході їх вважають основними порушниками спокою в мусульманському світі.

9. Національні турецькі особливості

За мусульманською традицією, входячи в мечеть, у приватний будинок, треба зняти взуття. Турки відрізняються чесністю, ввічливістю. Бесіда не повинна починатися з основної теми, необхідно виявити стриманість. Туркам буде приємно, якщо кілька фраз будуть вимовлені на їхній рідній мові.

10. Турецькі національні свята

1 січня — Новий рік.

Рамазан, священний місяць (пост). У цей час правовірні мусульмани не їдять і не п'ють зі світанку до вечірньої молитви. У цей час деякі ресторани закриті до заходу, а в консервативних провінційних містах вважається дурним тоном (навіть для не мусульманина), пити й курити на очах в усіх до вечірньої молитви (коли муедзин прокричав заклик до молитви з мінарету).

Маренка (свято жертвоприношення) — головне релігійне свято в році, триває 4 дні.

23 квітня — День Національної Незалежності.

19 травня — День молоді.

30 серпня — День перемоги.

29 жовтня — День Республіки, головне державне свято (паради, промови).

10 листопада — День смерті Ататюрка (1938 р.) У цей день, в 9:05 ранку вся країна завмирає в мовчанні, перехожі на хвилину зупиняються, сирени гудуть і машини сигналять.

11. Національна кухня Туреччини

Національна кухня Туреччини, як і частина турецької культури увібрала в себе блюда безлічі народів, які жили на території країни в стародавності. У наші дні туристи практично в будь-яких ресторанах країни можуть спробувати будь-яке блюдо з тієї розмаїтості, що було подаровано Туреччині всією історією національної кухні. Однак, у кожному з регіонів є свої особливості, знання яких зможе зробити знайомство туристів з турецькими стравами цікавим не тільки з гастрономічної, але й з культурної точки зору.

Наприклад для східної частини країни найпопулярнішими продуктами є масло, йогурт, сир, мед, м'ясо. Тут люблять суп з йогурту й котлети, у фарш яких додаються ароматні трави, зібрані в горах. Під час довгих зимових місяців, місцеві жителі люблять пити чай з гірськими травами.

У центральній Анатолії зберігаються традиції часів сельджукського завоювання й султана Кейкубада. М'ясо, приготовлене в спеціальному вогнищі, виритому в землі — тандирі — основа місцевої кухні. Тут же найпопулярнішим десертом є халва з Кон’ї.

На узбережжі Егейського моря царюють блюда з морепродуктів і страви з овочів. Чай п'ють із каштановими цукатами й завершують трапезу безліччю фруктів.

Чорноморське узбережжя — край рибалок. Більше сорока блюд із самої популярної риби-хамси — можуть приготувати місцеві кухарі, у тому числі й десерт.

На південному сході Анатолії улюблена їжа — кебаби різних видів, причому при їхньому готуванні використовується дуже багато спецій.

Район Мармурового моря славиться розмаїтістю своєї кухні й вишуканістю блюд. Стамбульські ресторани знамениті блюдами, приготовленими з ягняти.

Ближче до портових міст, які розташовані безпосередньо у моря, потрібно обов'язково спробувати мідії. У рибних ресторанах і тавернах з мідіями готуються долма й плов.

Потрібно відзначити, що турки — великі аматори закусок. Вечеряючи в ресторані можна не замовляти нічого іншого, крім холодних закусок. Тут вибір дуже широкий: це всілякі овочеві й фруктові салати, овечий сир, квасоля, рис у виноградних листах, фаршировані томати або перець, дарунки моря.

Основна маса гарячих блюд готується з яловичини й баранини. Свинина — табу для мусульман. Типові турецькі блюда — донер і кебаб. Також традиційна для турецької кухні долма. Зазвичай при її готуванні використовуються помідори, кабачки, баклажани, перець і виноградні листки. Вони наповнюються рисом, горіхами, пряностями й готуються з маслиновим маслом і з лимоном. Також дуже смачні тандир — запечена баранина, пирзоля — баранина на кісточках.

12. Танці турецького народу

Популярнейший танець у Туреччині — танець живота. Історики точно не можуть назвати країну, де з'явився цей танець. Існує кілька версій, наприклад, є припущення, що це Єгипет, а може Межиріччя, Індія або Туреччина. Танець живота безпосередньо пов'язаний з розвитком культу Богині Родючості, Богині-Матері. У різних народів ця богиня називалася по-різному: Анахіта, Ісида, Іштар, Афродіта. Цей культ був розповсюджений у багатьох древніх державах, тому що землеробство було основою їхнього економічного життя.

Якщо говорити про танець живота, то він відбиває процес зачаття, виношування плода й, нарешті, народження. Саме тому танець містить еротичні елементи. У міру розвитку древніх цивілізацій танець мінявся й виходив за рамки релігійного культу. З'явився другий напрямок у його використанні — світський, тобто танець стає розважальним елементом у повсякденній культурі східних людей. У наш час він став невід'ємною частиною різних шоу у східних країнах.

Є й інша грань мистецтва танцю — це танець релігійний, культовий. Головний внесок в іслам турки зробили в області суфізму, містико-аскетичного напрямку в ісламі. Кожний суфійський «тарикат» (секта, або дервишський орден) намагався знайти шлях до містичного єднання людини з Богом. На ритуал їхніх сект вплинула така доісламська шаманська практика, як танці й музика, які викликали потужні спалахи екстазу в учасників містичних церемоній «айїн». Ортодоксальні мусульмани такі обряди вважали проявами єресі. Послідовники «Мевлеви» щорічно в грудні проводять фестиваль, присвячений пам'яті засновника ордена, і це одне з головних туристичних видовищ. Під час релігійної церемонії дервіші, які крутяться, одягнені в білі плаття, що розвіваються, і конічні капелюхи. Вони вертяться під рівний ритм барабанів і звуки містичної музики, представляючи смерть і остаточне з'єднання Мевляни з Аллахом.

Список використаної літератури

1. Енциклопедія для допитливих // за редакцією В.Бутромеевой. — К.: «Олма-Пресс», 2000;

2. Енциклопедія для дітей. — М.: Аванта +, 1996;

3. Краткая Всемирная история. Кн. 1. — М.: Наука, 1967. — С. 192-213;

4. Энциклопедия для детей. Страны и народы. — М., 1994.

Характеристики

Список файлов реферата