Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Характер і спрямованість відносини людини до умов свого буття обумовлюється насамперед характером і спрямованістю потреб і інтересів. Потреби, виникнувши як стан, що виражає протиріччя між необхідністю існування, функціонування й обмеженістю внутрішніх можливостей її забезпечення, відбиває в голові людини в почутті незадоволеності й обумовлює необхідність пошуку об'єкта, засобів, умов для дозволу цього протиріччя.

Сам прояв і реалізація, задоволення життєвих потреб людини, їхнє відтворення здійснюється в його безпосередньому взаємозв'язку з умовами існування. Причому цей зв'язок виявляється як стосовно природи, так і стосовно громадського життя. Разом з тим задоволення потреб обумовлюється не тільки безпосереднім зв'язком людини з дійсністю, але і системою опосередкування їхнього задоволення процесом матеріального виробництва і системою суспільних відносин. Залежність задоволення потреб від соціальних умов життя виражається в інтересі.[1]

Можна сказати, що потреби й інтереси визначають характер і спрямованість ставлення людини до світу, і саме той кут зору, під яким людина сприймає його. Тому усвідомлення людиною свого ставлення до світу виявляється, з одного боку, як усвідомлення своїх потреб і інтересів, а з іншого боку – як усвідомлення самої дійсності, її сутності, ролі, умови задоволення потреб, умови забезпечення життєдіяльності.

Усвідомлення людиною свого ставлення до дійсності і до себе здійснюється на двох рівнях: емпіричному і раціональному, що включає в себе повсякденна і теоретична свідомість. Способом існування свідомості є знання, що являє собою систему відбитих у голові людини і закріплених пам'яттю зведень про навколишній світ і про саму людину. Знання – це узагальнення людського досвіду, переданого від людини до людини, від епохи до епохи, результат індивідуального життєвого досвіду. У той же час знання включають в себе оцінку людиною результатів відображення дійсності в голові людини, визначення їхньої значимості в його життєдіяльності. Знання будуть служити передумовою, що робить вплив на характер відносини людини до дійсності і до себе, на характер його діяльності. Без знань неможлива орієнтація людини у світі.

Емпіричний і раціональний рівні усвідомлення ставлення до дійсності взаємозалежні, але разом з тим вони відносно самостійні. Емпіричне усвідомлення дійсності зв'язане з безпосередньою почуттєвою взаємодією людини зі світом. Особливу роль тут грає чуттєво-емоційне сприйняття дійсності. Почуття й емоції виступають як специфічні показники наявності тих або інших потреб, необхідності їхнього задоволення, а також ступеня задоволення або незадоволення потреб. У залежності від характеру реакції людини на його взаємодію з навколишньою дійсністю формуються дві основні групи емоцій – позитивні і негативні. Різноманіття потреб і форм зв'язків людини з зовнішнім світом знаходить свій прояв у безлічі конкретних форм емоцій. Емоції, як ланки, опосередуючі зв'язок людини з зовнішнім світом, виражають особисте ставлення до дійсності. Вони виконують дуже важливу регулятивну функцію, спрямовану на забезпечення життєдіяльності.[3]

З виникненням суспільства відбувається не тільки значне ускладнення системи емоцій і почуттів, але і їхній підйом на якісно новий рівень розвитку. У людини природні емоції, успадковані від тварини, здобувають олюднений характер. Якісна зміна емоцій і почуттів у людини зв'язано з виникненням соціальних умов життя і нового, діяльностно - преобразовчого ставлення людини до дійсності.

Висновки.

Духовна культура – найважливіший вид культури, що включає інтелектуальну і естетичну діяльність людства, - безсумнівно, має пріоритетну значимість, тому що задоволення високих духовних запитів людства – місія набагато більш піднесена й істотна.

Духовну культуру в цілому справедливо вважати домінантою структури культури. На доказ перелічимо деякі з найбільш істотних форм духовної культури: релігія, мистецтво, філософія, наука.

Використана література.

1. Алексеев П.В., Панин А.В. Философия. Учебник. – М.: Проспект, 1999.

2. Бичко А.К., Бичко І.В., Табачковський В.Г. Історія філософії. – К., 2001

3. Большая Советская Энциклопедия. 2–ое издание, том 18,стр 507–510.

4. Вольтер. Философский словарь. – М., 2003.

5. Культурология. История мировой культуры: учебник для вузов, под ред. проф. А.Н. Марковой, – М.: ЮНИТИ, 2000 – 600 стр.

6. Симичев Д.А. Культурология: учебное пособие для вузов, – М.: «Приор», 1998 – 352 стр.

Характеристики

Список файлов реферата