70023 (699141), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Театр кабаре

Більш богемним, вишуканим вважався жанр театру-кабаре. «Щодо кабаре у нас зараз розмах», — писав відомий тогочасний критик О. Р. Кугель у 1910 році. І він аж ніскільки не перебільшував. Гамірна, бурхлива хвиля дещо модернізованих розваг зненацька заполонила міста Росії саме в 10-х роках XX століття. Слідом за Москвою та Петербургом з блискавичною швидкістю кабаре починають відкриватися і в Харкові. Вони мали незвичні назви і приваблювали місцеву публіку легкими, інколи доволі вишуканими програмами. У таких напівтеатриках-кабаре ставилися невеликі п'єси, скетчі, що не потребували дорогих декорацій і костюмів, не займали багато часу і місця. Перший подібний заклад — «Голубе око» — відкрився в 1910 р. у приміщенні Польського будинку прем'єрою «Незнайомка» О. Блока. Театр пробував себе у різних жанрах — від політичного шаржу до кінематографії, але така розпорошеність успіху не принесла, і театр поступово сам по собі припинив діяльність.

Кінематограф

Нагадаємо, що кіно виникло наприкінці XIX століття: у 1895 р. з'явилися перші фільми французів — братів О. та Л. Люм'єр, яких вважають винахідниками кіно. Проте ще в 1893 р. механік Новоросійського університету в Одесі Й. Тимченко за участю професора цього ж університету М. Любимова сконструював кінознімальний та кінопроекційний апарати. Та за іронією долі всесвітня слава кіновинаходу дісталася братам Люм'єр.

У грудні 1896 р. у Харкові вперше у приміщенні оперного театру відбулася демонстрація небувалого «чуда техніки» — кінематографа. Харків'яни з газет уже знали про те, що винахід французів братів Люм'єр проник до обох російських столиць, а ось тепер «рухлива фотографія» з'явилася й у провінційному Харкові. Але на відміну від Москви та Санкт-

Петербурга у Харкові в програмі сеансу поряд з іноземними зйомками демонструвалися й кадри, зроблені на місцевому матеріалі й показані А. К. Федецьким — професійним харківським фотохудожником. На перших своїх кінокадрах Федецький зафіксував урочисте перенесення чудотворної Озерянської ікони з Курязького монастиря до Харкова та джигітовку козаків Оренбурзького полку на Кінній площі. Кіносеанс Федецького мав небувалий успіх, про що свідчить захоплений відгук рецензентів у місцевій газеті «Южный край». Через деякий час Федецький приступив до нових кінозйомок на залізничному вокзалі. Громіздким кіноапаратом кращої іноземної марки він зафіксував кадри до майбутнього сюжету «Вигляд Харківського вокзалу в момент відходу потяга».

Протягом кількох років Харків відвідували заїжджі гастролери зі своїми кіноапаратами та стрічками. Кінофільми демонструвалися в цирку братів Нікітіних, у садах «Прикажчиків» та «Комерційного клубу», у міських театрах. Зацікавилися кінематографом і власники харківських розважальних закладів. Вони почали закуповувати кінопроектори. І новий атракціон разом з клоунами, шпагоковтачами, ліліпутами та іншими «єдиними у своєму роді артистами» посів чільне місце в кафешантанах, які у свою чергу теж впливали на кінематограф, вимагаючи продукції своєрідного ґатунку. «Пікантні сценки» перекочовували з кафешантанів до кінематографів, де демонструвалися імпортовані з-за кордону, а згодом і вітчизняного виробництва, «фільми для мужчин». Такі напівлегальні нічні сеанси відбувалися й у Харкові. Критика негативно оцінювала подібні фільми «французького жанру» і відзначала, що вони «отруюють уяву, засмічують, забруднюють її ... і зводять усю зацікавленість життям до роздягань та перевдягань». Відомий співак О. Вертинський із цього приводу зазначав: «... Кінематограф тоді мистецтвом не вважали. Це була, на думку багатьох, дуже примітивна розвага, щось на зразок балагану, оснащеного найновішою [на ті часи!] технікою». Урядові структури, Харківське міське самоврядування намагалися боротися з поширенням подібних видовищ, перш за все вдаряючи по кишенях власників розважальних закладів. Спочатку було збільшено податки з кафешантанів у загальнодержавному масштабі, а в 1910 р. Харківська міська дума своєю постановою збільшила збір на користь міста з усіх розважальних і видовищних закладів, звільнивши від сплати цього податку тільки благодійницькі, загальнодоступні навчальні та науково-популярні заходи, а також ті, що влаштовувалися в міському театрі.

ВИСНОВОК

У досліджуваний період завдяки активізації громадського та культурного життя у місті створювалося чимало аматорських колективів української та російської драми. Вагомий внесок у справу залучення народних мас до театрального мистецтва зробили народні будинки та робітничі клуби.

Таким чином, театральне життя як на професійному, так і на аматорському рівні на початку XX століття у Харкові просто-таки вирувало. Театральні діячі брали активну участь у становленні українського та російського модерного драматичного мистецтва, опановуючи творчість молодих драматургів, виховали цілу плеяду талановитих акторів, сприяли розвиткові режисерської майстерності.

Список використаної літератури

1. Багалій Д. І. «История города Харькова за 250 лет его существования (с 1655 по 1905 год)» – Х. 1994. – т. 2 – С.562-580

2. Станіславський С. К. «Музыкальное и театральное исскусство Харькова в начале ХХ ст.» – Х. 1980 – с. 352-360

8

Характеристики

Список файлов реферата