69877 (699053), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Додаючи теплоту і свіжість звучанню головних кольорових п’ятен, він поєднує їх з багатьма яскравими нюансами, взаємозвязаних з градаціями освітлення та прагненню до тонального єдинства. Загальна направленість творчості Джорджоне визначила інтимно-ліричнузабарвлення виконаних ним портретів (“Портрет юнака”, Картинна галерея, Берлін-Далем; “Лаура”, Музей історіі мистетства, Вена). Творча концепція Джорджоне своєрідно переломила натурфілософські концепці часу, показала перетворюючу дію на мистетство венеціанської школи (в том числі на роботи Себаст’яно дель Пьомбо, Я.Пальми Старшого та ін.), отримала розвиток у його учня Тіциана.
3. ТІЦИАН
Веласькес про Тіциана: «У Венеції – вся досконалість краси! Я віддаю перше місце її живопису, прапороносцем якого є Тіциан».
Тіциан (Тіциано Вечелліо) (Titian (Tiziano Vecellio)) (близько 1480-1576 рр. ), італійський живописець епохи Високого і Пізнього Відродження (Ренесанс). Народився в гірському селі Пьеве ді Кадоре в сім’ї Грегоріо Вечеллі, державного і військового діяча. Ще у десятирічному віці був направлений разом з братом до Венеції, де якийсь час працював у мозаїста Себастьяна Дзуккато. Вчився в майстерні Джованні Белліні, але глибший вплив на нього зробив Джорджоне (Тіциан працював разом з ним і завершив деякі картини, що залишилися незавершеними після передчасної смерті Джорджоне). Вчився разом з Лоренцо Лотто, Джорджо та Кастельфранко (Джорджоне) і поряд інших художників, що стали, відомими.
Коли Белліні помер (1516р.), Тіциан став офіційним художником Венеціанської республіки, де і залишався загальновизнаним першим живописцем до самої смерті.
Ранній період творчості Тіциана є предметом вчених суперечок. Важко диференціювати твори Белліні, Джорджоне і Тіциана перші роки 16 ст. До 1510 Тіциан засвоїв живописну манеру Джорджоне.
Він завершив пейзаж в картині Джорджоне «Венера» (Дрезден, Картинна галерея), а інші твори, зокрема «Сільський концерт»(Лувр), могли бути виконані Тіцианом по ескізах Джорджоне. До 1515 вплив живопиши Джорджоне на стиль Тіциана ослабіло.
Картина «Флора» (Флоренція, галерея Уффіци), в якій зображена золотоволоса красуня, що пашить здоров’ям, є панегіриком жіночності. Ідеал земної, тілесної краси і любов майстра до гри з різними фактурами отримали втілення в картині «Любов земна і небесна» (Рим, галерея Боргезе).
Від Джорджоне Тіциан сприйняв тонке відчуття колориту, проникся поетичною атмосферою його творів і після смерті Джорджоне в 1510 завершив роботи вчителя. У 1513 Тіциан вже придбав популярність і став отримувати не тільки приватні, але і державні замовлення.
Картина те, що «Піднесло Богоматері» ( Ассунта ), написана в 1518 для церкви Санта Марія дєї Фрарі у Венеції, свідчить про творчу зрілість майстра.
Тіциану протегували багато впливових осіб: починаючи з 1516 - династія д’Есте у Ферраре; декількома роками пізніше - сімейство Гонзага в Мантує; у 1530-х роках - сім’я Ровере в Урбіно. В1533 р. імператор “Священної Римської імперії” Карл V призначив його своїм офіційним художником і Тіциан працював по його замовленнях більше двадцяти років. У 1548 і 1550 рр. Тіциан відвідав імператорський двір в Аугсбурге, і під час другого візиту познайомився з сином Карла, майбутнім королем Іспанії Пилипом II, який став його покровителем.
Останні роки життя Тіциан провів у Венеції, виконуючи в числі інших численні замовлення Пилипа II Іспанського.
Таким чином, велику частину свого життя Тіциан був оточений розкішшю і славою. Архітектор і скульптор Якопо Сансовіно, письменник Пьетро Аретіно і Тіциан склали блискучий тріумвірат, що панував на венеціанській культурній сцені протягом декількох десятиліть.
Тіциан продовжував активно працювати до кінця життя, і«Пьета» («Оплакування Христа»), яку він написав для власної гробниці і завершив її в день смерті, є один з чудових заповітів, коли-небудь залишених художником миру.
Хоча останніми роками життя сили Тіциана стали згасати, він продовжував працювати з дивовижною творчою винахідливістю до самої смерті 27 серпня 1576.
Тіциан Вечелліо та Кадоре - один з найбільших художників всіх часів і народів, що є - разом з Леонардо, Рафаелем і Мікеланджело - одним з чотирьох титанів італійського Відродження. “Королем живописців і живописцем королів” називали Тіциана ще за життя.
Відкриття Тіциана в області живопису - колірне ліплення форми, нюансування фарби, дивовижне багатство колориту - надали величезну дію на майстрів подальшого часу. Важко назвати іншого, окрім Тіциана, художника, який зробив би такий сильний вплив на інших творців.
Серед шанувальників таланту Тіциана імена найбільших живописців різних епох і країн - це і Рубенс, і ван-дейк, і Рембрандт, і Веласькес, і Дали, французькі імпресіоністи, багато російських художників XIX століття. Його роботи копіювалися тисячі і тисячі разів, але нікому не вдавалося повторити того позаземного сяйва, що виходить від фарб з полотен Тіциана.
Крім колорістічеськіх завоювань, не менш важливим виявився досвід Тіциана в розвитку міфологічного жанру, пейзажу і портрета. Тіциан був найбільшим портретистом свого часу, а його портрети на багато століть стали еталоном для наслідувань і захоплень. Вважалося, що бути відображеним гроном Тіциана - означало знайти безсмертя. Так воно і трапилося.
Багато його сучасників канули у вічність разом з їх смертю, але особи і імена продовжують жити в століттях завдяки грону Тіциана. Під його поглядом жінка ставала прекрасною. Сонячний промінь стосувався луки - квітка розпускалася. Фігура здавалася відбитком живого тіла. Навколо тіциановськіх жінок відчували гарячу пристрасть і атмосферу.
Для повного пожвавлення людям на його портретах не хапало тільки дихання. Їм створена більше сотні портретів: прекрасні жінки, горді і допитливі чоловіки, дожі, інквізитори, герцоги, імператори, королі. Їх, королів, було багато - а Тіциан був один.
У образах, створених майстром, поєднуються крихка інтимність, бравурна урочистість, тонка поезія і буденна реальність, трагізм і ідеальність в характеристиці персонажів, що зображаються. Тіциан прожив майже сто років, але і в останні дні свого довгого життя він зберігав ясність розуму, гостроту зору, не випускав кисті і палітру з рук.
В день смерті він завершив свій останній творчий задум - картину «Пьета» («Оплакування Христа»). Навіть не кистю - легким дотиком пальців наніс декілька завершуючих мазків і юнацькою твердою рукою підписав: «Тіциан зробив». Цю - одну з кращих своїх картин - він заповідав помістити в каплиці, над своїм надгробком.
За відомостями, що дійшли до нас, завершивши останню, звернену до Бога роботу, старий художник велів накрити стіл на безліч персон для вечері, як колись в дні давним молодості, що давно пішла. Але на цьому останньому бенкеті за столом був він один. Тіциан як би прощався з тінями своїх вчителів, друзів, сучасників і сучасниць - героями і моделями своїх полотен.
Прощався з першим вчителем Джованні Белліні, у якого він перейняв любов до міфологічних тем і гармонію колориту. З Мікеланджело і Рафаелем, роботи яких він навіть в зрілому віці ученічеські копіював, щоб осягнути таємниці композиційної майстерності цих великих художників. З Джорджоне, своїм ровесником, з яким вони колись разом розписували фресками стіни храмів у Венеції, а коли той загинув в молодості від чуми, дописав одну з кращих картин Джорджоне - «Венеру». З імператором Карлом V, жорстоким, звитяжним полководцем, що відрікся від престолу і закінчив дні свої в монастирі. Безліч портретів Карла написав Тіциан. З Аретіно - іншому, одним з найзнаменитіших памфлетистів і злоязиких острословов, якого називали «бич королів». З прекрасними, улюбленими жінками, які дозволяли майстрові писати себе голими, чиї тіла на його полотнах випромінюють світло, тепло і чуттєвість. Тіциан попрощався з тінями тих, що пішли з життя дорогих йому людей. Але сам так і не встиг приступити до цієї останньої вечері.
4. Пальма Веккіо
ПАЛЬМА (Palma), ім’я, яке носили італіські митці Якопо д’Антоніо Негретті (Jacopo d"Antonio Negretti) (біля 1480–1528), прозваний Пальма Веккіо (Vecchio),або Пальма Старший, його племінник Антоніо (біля 1510–1575) і його внучатий племінник Якопо Пальма Молодший (1544–1628).
Із всіх трьох найбільш відомий Пальма Веккіо, який разом з Тіцианом і Джорджоне являється одним із найвидатніших представників венеціанської мистецької традиції Високого Ренесанса. Він народився в Серинальто біля Бергамо. Про ранні роки життя і творчості Пальма нічого не відомо. Вперше ім'я художника згадується в документах міста Венеції в 1510 р. Ні одна його робота не була підписана, але стиль мастера легко пізнається.
Сюжети картин Пальма Веккіо не відрізняються великою різноманітністю; нерідко він творив декілька варіацій одного сюжета. Один із найбільш частий мотив, який зустрічався в його творчості – зображення Мадонни з Немовлям і декільками святими в пейзажі; цей тип композиції получив назву «свята співбесіда» (sacra conversazione).
Художник працював в портретном жанрі. Портрети прекрасних білявих жінок, які виконані в яскравій кольоровій гамі, являли собою тип життєрадісної чуттєвої краси, характерний для венеціанського мистетства ("Жіночий портрет", біля 1518).
Пальма Веккіо зображує в своїй картині "Іаков і Рахіль", яку створив біля 1515 р., пастушу ідиллію. На фоні багатого ландшафту з пастухами і отарами овець розвивається тема ніжного кохання. Та обставина, чи передається тут біблейська легенда про двох закоханих чи міфологічна сцена (Парис і Енона прощаються один з одним на горі Іда), не являється вирішальним. Набагато важливіший той факт, що залучення селянського середовища в сферу художнього відображення характеризує прагнення ренесанського мистетства до реалізму.
Його портрети, загалом жіночі, поєднують в собі точну передачу індивідуальних рис моделі та особисті уявлення художника про венеціанський тип краси; вони написані в характерному світло-золотистому колориті. Самий видатний твір Пальма Веккіо – алтарний образ в церкві Санта Марія Формоза в Венеції— політриптих «Свята Варвара із святими». Вона відрізняється розкішно переданим рухом і блиском гармонійних фарб.
Пальма Веккіо учився під впливом Белліні, Вітторе Карпаччо, Чіми та Тіциана і провів большу частину свого життя в Венеції. Твори Пальми Веккіо відрізняються красивою композицією, впевненим малюнком, блискучим та теплим колоритом. Фігури його картин, в більшості випадків виконані на фоні пейзажу, мають шляхетний характер і одягнуті в широкий одяг з широкими складками.
Не менш прекрасними роботами Пальми треба признати наступні картини:
картину, яка зображає трьох дівчат-венеціанок, ймовірності його дочок; так звана «Улюблена Тіциана»; «Венера»; «Адам і Єва»; особистий портрет художника, який приписували раніше Джорджоне; «Іоанн Хреститель і св. Катерина»; «Мадонна»; «Пресвята Діва, оточена святими і ангелами»; та деякі інші.
5. Тінторетто
Якопо Робусті, більш відомий як Тінторетто ( Jacopo Robusti, Tintoretto; 1518—1594) — один із великих митців венеціанської школи пізнього Ренесансу.
Художник народився в Венеції в 1518 році, хоч в багатьох документах називається дата 1512 р. Своє прізвище Тінторетто він получив по професії батька, який був маляром (tintore). Дуже рано виявив незвичайні здібності до мистетства, він поступив в учні до Тіциана і під його керуванням робив такі швидкі успіхи, що цей майстер не захотів тримати його більше у себе, відчуваючи в ньому небезпечного собі суперника. Після виходу із школи Тіциана, Тінторетто прагнув в своїх творах зєднати Тіцианівські блиск і силу фарб з досконалістю малюнка, яким, на його думку, ніхто не володів в такій степені, як Мікеланджело.
Найбільш відомі картини Тінторетто, відносяться до першої пори його діяльності:
«Гріхопадіння Адама і Єви » і «Вбивство Авеля», виконані в дусі Тіциана (обидві знаходяться в венеціанській академії мистетства); «Поклоніння золотому тільцу» і «Страшний Суд», дві величезні картини в хорі церкви Санта-Марія дель Орто, в Венеції, в яких уже можна замітити його оригінальність; в повному блиску талант Тінторетто показують «Чудо св. Марка» (в венеціанській академії), «Шлюб в Кані Галілейській» (в різниці церкви Санта-Маріа делла Салуте), «Філософ Діоген» (в Новій Бібліотеці, в Венеції), «Відкриття мощів св. Марка в Александрії» і «Перенесення їх на корабель» (в Старій Бібліотеці, в Венеції); багато інших картин, які знаходяться в різних європейських музеях, наприклад «Венера, Вулкан і Амур» (в Старій Пінакотеці, в Мюнхені), «Ріхдво Христове» (в Ескоріальськом палаці, в Мадриді), «Несення хреста» (в Венській галереї), «Дев’ять муз» (в Гемптонкортському музеї в Лондоні), «Юдіфь» (в Мадридському музеї дель-Прадо) і «Різдво Іоанна Хрестителя» (в Эрмітажі).
Іще з більшою яскравістю, чим мистетство масляними фарбами, виявляють мистетство Тінторетто його фрескові роботи, які давали його фантазії простір для розвитку широких та складних композицій і дозволяли йому пускати в повний хід свою сміливу, широку фактуру. Із його фресок, які збереглися особливо розкішні стінні картини і плафони в будинку Школи св. Роха («Розп’яття», «Марія Магдалина в пустині», «Мідний змій» та ін.) і в палаці дожів, в Венеції (колосальне «Воскресіння праведників», «Венеція, богиня морів», «Завоювання Цари» та ін.).
Займаючись переважно історичним мистетством, Тінторетто охоче писав також і портрети, із яких багато вражають неперевершеною постановкою фігур, виразністю, силой фарб і широким прийомом виконання. Так, наприклад, портрети дожа Ніколо де Понте (в Венській галереї), адмірала Н. Капелло (у герцога Девоншайрського, в Англії), медика А. Везаля (в Мюнхенській пінакотеці), самого художника (в Копенгагенському музеї) і деякі ін.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
