69848 (699026), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Брехт вважав, що чоловік зберігає здатність вільного вибору і відповідального рішення в найважчих обставинах. У цьому затвердженні драматурга виявилася віра в людину. Брехт пише, що завдання «епічного театру» - змусити глядачів «відмовитися» від ілюзії ніби кожен на місці героя, що зображається, діяв також». Драматург глибоко осягає діалектику розвитку суспільства і тому нищівно громить вульгарну соціологію, пов'язану з позитивізмом. Брехт ставить перед театральним уявленням дуже складне завдання: глядача він порівнює з гидростроителем, який «здатний побачити річку одночасно і в її дійсному руслі, і том уявному, по якому вона могла б текти, якби нахил плато і рівень води були іншими.
Драматург ретельно дотримував закон реалізму XIXвека – історичну конкретність соціальних і психологічних мотивувань. Збагнення якісного різноманіття миру завжди було для нього першорядним завданням. Підсумовуючи свій шлях драматурга, Брехт писав: «Ми повинні прагнути до все більш точного опису дійсності, а це, з етичної точки зору, все більш тонке і все більш дієве розуміння опису.»
Новаторство Брехта
Новаторство Брехта виявилося і в тому, що він зумів сплавити в нерозривне ціле традиційні прийоми розкриття змісту(характери, конфлікти, фабула) з відрізненим реформуючим початком. Що ж додає дивовижну художню цінність, здавалося б, суперечливому з'єднанню фабули і коментаря? Знаменитий брехтовский принцип «очуждения» - він пронизує не тільки власні коментарі, але і все фабулу. «Очужденіє» у Брехта і інструменту логіки і самої поезії, повної несподіванок і блиску.
Брехт робить «Очужденіє» найважливішим принципом філософського пізнання світу, найважливішою умовою реалістичної творчості. Брехт вважає, що для кожного історичного етапу є своя об'єктивна, примусова, по відношенню до людей, «видимість речей». Ця об'єктивна видимість приховує істину, як правило, непроникніше, ніж демогогия1, брехня або неосвіченість. Вища мета і вищий успіх художника, по думці Брехта, - це «Очужденіє», тобто не тільки викриття пороків і суб'єктивних помилок окремих людей, але і прорив за об'єктивну видимість до справжніх законів, що лише намічаються, лише вгадуваним в сьогоднішньому дні. Це завдання робить його творцем-мислителем.
Драматург розуміє, що «прихована» дійсного миру для більшості людей накладає відбиток на їх повсякденний ужиток, на їх критерії, на весь лад їх свідомості. У своїх п'єсах Брехт постійно засуджує, ставить під сумнів «загальну чутку» що примусово виникла в класовому суспільстві: він висміює приказки: «сором не дим - ока не виїсть», «з вовками жити – по вовчих вити» і подібні до них. «Очужденіє» захоплює і інтимні сфери, в них традиційна «мудрість» теж часто виявляється породженням нещасних, темноти, конформізму.
П'єси Брехта початкового періоду творчості – експерименти, пошуки і перші художні перемоги(«Ваал»(1918)), «барабани і ночі»(1922), «життя Едуарда 2 англійський»(1924), «в джунглях міст»(1924). Вже «що той солдат, що цей» (1926) – яскравий прикладі новаторської у всіх своїх художніх компонентах п'єси. У ній Брехт не використовує освячені традицією прийоми. Він створює притчу; центральна сцена п'єси – зонг, спростувальний афоризм «що той солдат, що цей». Брехт очуждает чутку про «взаємозамінюваність людей», говорить про неповторність кожної людини і про відносність тиску середовища на нього. Це глибоке придчуствие історичної провини німецького обивателя, схильно трактувати свою підтримку фашизму як неминучість, як природну реакцію на неспроможність республіки Веймарськой. Брехт знаходить нову енергію для руху драми замість ілюзії характерів, що розвиваються, і природно поточного життя. Драматург і актори немов експериментують з героями, фабула тут – ланцюг експериментів, репліки – не стільки звернення персонажів, скільки демонстрація їх вірогідної поведінки.
Подальші пошуки Брехта відмічені створенням п'єс «Трьохкопійчана опера» (1928), «Свята Іоанна боєнь» (1932) і «Мати» по роману М. Горького.
За сюжетну основу своєї «опери» Брехт узяв комедію англійського драматурга 18 століть Гея «Опері жебраків». Але мир авантюристів, бандитів, повій і жебраків, зображених Брехтом, має не тільки англійську специфіку. Структура п'єси багатогранна, гострота сюжетних конфліктів нагадує кризову атмосферу Німеччини часів республіки Веймарськой. Ця п'єса витримана у письменника в композиційних прийомах епічного театру. Безпосередньо естетичний вміст, увязнених в характері і фабулі, поєднується в ній із зонгами, що несуть теоретичний коментар і спонукаючими глядача до напруженої роботи думки.
Роки еміграції
У 1933году Брехт емігрував з фашистської Німеччини. У еміграції він ніде не міг влаштуватися надовго: жив в Австрії, потім в Швейцарії, Франції, Данії, Фінляндії і з 1941 року – в США. Після Другої Світової Війни його переслідувала в США «Комісія з розслідування антиамериканської діяльності».
У роки еміграції різка критика фашизму і капіталізму в ліриці, драматургії прозі Брехта поєднується з твердою революційною концепцією історії і класової боротьби. Фашизм для Брехта – крайня форма буржуазної диктатури. Його вірші початку 30-х років були покликані розсіяти гітлерівську демагогію. І тут Брехту дуже допоміг його принцип «очуждения». Загальноприйняте в гітлерівській державі, звичне, таке, що пестить слух німця – під пером Брехта починало виглядати сумнівним, безглуздим, а потім жахливим.
У 1934г. Брехт публікує найзначніший прозаїчний твір – «Трьохкопійчаною роман». У цьому творі чітко предстає класове розшарування суспільства, класовий антагонізм і, головне, динаміка боротьби. У романі, як і драмі, Брехт не вважав відтворення ілюзії життя головної своїм завданням. Принцип епічного театру він намагається перенести і в сферу прози. Фабула «Трьохкопійчаного романа» уривається прямими коментарями автора.
У еміграції, в боротьбі проти фашизму розцвіла драматургічна творчість Брехта. Воно було виняткове але багатим за змістом і різноманітним за формою. Досить порівняти такі шедеври, як «Страх і відчай в третій імперії», «Матінка Кураж і її діти», «Життя Галілея», «Добра людина з Сичуані», «Кавказький ліловий круг», а також інші п'єси: «Гвинтівки Терези Каррар» (1937), «Кар'єра Антуро Ун» (1941), «Швейк в Другій Світовій Війні» (1941).
Серед найбільш знаменитих п'єс еміграції – «Матінка Кураж і її діти» (1939). Це історична драма і одночасне іносказання про німецький народ, який двічі впродовж життя одного покоління дав захопити себе мілітаристською пропагандою.
П'єса створювалася осінню 1939 року – в дні, що безпосередньо передували початку Другої Світової Війни, - як попередження про небезпеку, що насувалася.
Літературним джерелом п'єси була повість німецького письменника 17 століть Гріммельсгаузена «Дивовижний життєпис пропаленої обманщиці і побродяжки Кураж». Брехт використовував окремі мотиви повісті, але створив своє, абсолютно інший твір. Вже порівняння заголовків указує на це: Грімельсгаузен писав про крутійські пригоди Маркітантки. Брехт – про вену і трагедію матери, об помилки і трагічній долі народу.
Дія п'єси відбувається в епоху Тридцятирічної війни, події якої не раз ставали предметом зображення в німецькій літературі. Новизна підходу до цієї теми з'явилася перш за все в акценті на долях простих людей, а не на устремліннях і розпріг князів і полководців. Вона з'явилася також в критичному підході Брехта до позиції «Середнього німця», того самого, чиї сліпота і потурання в 20 столітті, як і в 17, опинилися наруку прихильникам війни.
Героїня п'єси Брехта як би не бере участь у війні, вона – мати трьох дітей, чоловік мирної професії і всього лише торгує різними дрібницями: поясними ременями, пряжками для них, гудзиками і ін. Але вона следуется зі своїм візком, з цією лавкою на колесах, за військами, її два сини і дочка народилися під час військових походів від разных батьків, її покупці – солдати, доходи Матінки Купаж (справжнє ім'я героїні - Ганна Фірлінг) залежать від ходу військових справ. Вона, звичайно ж бере участь у війні, тому що годується за її рахунок. Все, що вона має, дала війна, вона не хоче зрозуміти, наскільки ці дари ненадійні.
Образ Ганни Фірлінг найцікавіший. Кмітлива, енергійна, жива, гостра на мову, така, що не дарма прозвала Кураж «по-франц.: сміливість, відвага). Героїня Брехта вірить, що вона цілком забезпечила себе, що вона міцно стоїть на землі. Проте війна завдає удару за ударом.
Брехт і в цьому творі будує сюжет, нагнітаючи випробування героїні і зіштовхуючи в кожному з них загальнолюдське і соціальне. Але тепер соціальне зло не тільки тисне на героїню із зовні – із самого початку воно укоріняється і в ній самій, а вона уперто не хоче зрозуміти цього.
Ударі ж на неї обрушуються найжорстокіші. На початку Матінка Кураж втрачає старшого сина, красеня Ейліфа. Заманеним обманними обіцянками вербувальників, що принадили його військовою романтикою, Еліф добровольцем йде в армію і безславно гине. Правда, спочатку він удостоюється високої нагороди від самого головнокомандуючого – за пограбування і вбивство селян. Але коли пізніше він повторює свій подвиг, то виявляється, що він порушив цим одне з короткочасних перемирий(про яке не встиг дізнатися), - і його страчують як злочинця.
Другого сина, Швейцеркас, не спокушають військові подвиги. Мобілізований в армію, він прагне триматися в стороні від битв і бере на себе турботу про полкову касу. Проте він потрапляє в полон до ворогів. Матінка Кураж могла б його викупити, але поки вона торгується, сподіваючись заплатити дешевше, щоб зберегти що-небудь на зраджене дочці, Швейцеркаса встигають розстріляти.
Катрін, дочка матінки Кураж, гине героїчно. Катрін – німа: видовище насилий під час війни позбавило її мови. Брехт символічно утілює в її образі німоту німецького народу, що не наважується підняти голос проти сіячів смерті. Але наступає момент, коли Катрін не може більше мовчати. До будинку край дороги, де вони з матерью зупинилися, підійшли солдати, щоб рано вранці напасти на довколишнє місто. Катрін підіймається на дах будинку і зі всіх милий б'є в барабан, щоб розбудити жителів міста, попередити їх про небезпеку. Вона бачить, що солдати вже ціляться в неї, плаче від страху, але все-таки б'є в барабан, поки постріл не обриває їй життя.
Так матінка Кураж втрачає всіх дітей. Може здатися, що вони гинуть із-за своїх достоїнств: Ейліф – із-за хоробрості, Швейцеркас – із-за чесності, Катрін – із-за самовідданості. Але причина в іншому: вони гинуть через те, що не зуміли вчасно повстати проти війни. У їх загибелі повинні і що володарюють, затіяли війну, і їх власна мати, в свідомості якої все виявилося перевернутим з ніг на голову настільки, що вона бачила у війні джерело не смерті, а життя. Втративши Ейліфа, вона тільки на мить проклинає війну, але тут же стає колишньою: «Яне дам вам зробити так, щоб війна мені спротивилася!», - говорить вона – 2 Слабые гинуть і під час світу. Тільки війна краща, ніж мир, годує людей». Це той самий погляд, який гітлерівці вселяли проетым німцям в пору Другої Світової Війни.
Розповідаючи про події 17 століть, Брехт говорить про своїх сучасників, про порочність ідейної сліпоти, про небезпеку егоїзму, про згубність підпорядкування інерції, в яку людина одного разу була залучена. П'єса про необхідність подолати цю інерцію. Так долає її Катрін. Вона порушує свою німоту, прагнучи врятувати не себе, а інших, порушує ціною свого життя, і в цьому прориві до людей затверджується висока людяність.
Але матінка Кураж навіть тепер на розуміє, де правда. В очікуванні п'єси вона, усиротівши, тягне вже одна свій візок по дорозі, тягне не знаючи куди, із словами: треба знову торгівлю налагоджувати», з вигуком, зверненим до солдатів полку, що проходить мимо: «Ей, і мене прихопите». П'єса завершується зонгом, виконаним гіркого успіху простим людям, що йдуть на поводі у агресорів:
Війна успіхом змінної
Сто років протримається цілком
Хоч людина звичайна
Не бачить радості у війні:
Він жере лайно, одягнений він погано
Він катам своїм смішний.
Але він сподівається на диво
Поки похід не завершений.
Коли п'єса з'явилася, Брехта дорікали в тому, що його героїня так і не прозріла. На це Брехт відповів так «Завдання автора п'єси на в тому, щоб змусити в кінці прозріти матінку Кураж. авторові потрібно, щоб глядач бачив.»
Прозріння матінки суперечило б не тільки правді її характеру, але і положенню справ Німеччини 30-х років XX століття; таке вирішення образу могло б приглушити небезпеку «звичайного» фашизму, проти якого перш за все і направлена п'єса. Автор ставить питання про відповідальність простих людей за хід історії, за саме життя. І він попереджає, що неможливо залишитися чистим, якщо йдеш на поступки порочній системі відносин.
Конфлікт, що хвилює, Брехта між практичною мудрістю (матінка Кураж) і епічними пориваннями (в т.ч. і Катрін, її дочка) заражає всю п'єсу пристрастю суперечки і енергією проповіді.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
