69598 (698125), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Важкоозброєна кавалерія гунів, і тим більш китайців, все ж досить сильно відрізнялась від парфянської та сарматської, і тому її навряд чи слід називати катафрактаріями. Піки, хоча і були відомими, грали значно меншу роль. Нема згадок про кінський доспіх. Озброєння в цілому було більш легким. Це могло викликатись не тільки особливостями природних умов, але й специфічними причинами: на Дальньому Сході ніколи не було ніякої тяжкої піхоти, по своїм бойовим якостям близької до грецької або римської.
Звичайно, потреби боротьби з піхотою супротивника були не єдиною причиною, що викликала появу важкоозброєної кінноти. Сам хід військового та історичного розвитку, безперервні війни і зіткнення визивали у кочівників євразійських степів, поряд з віддавна притаманною їм легкоозброєною кіннотою, потребу в контингентах, озброєних додатковими доспіхами і наступальною зброєю ближнього бою, здатних атакувати і перемагати супротивника в рукопашній сутичці. Там, де ця загальна тенденція перетворювалась в необхідність через те, що супротивник мав сильну піхоту, - там з`явились катафрактарії. Задачу полегшувала близькість культури кочівників, їх постійні контакти і переміщення, тісні зв`язки з землеробськими областями Середньої Азії та Ірану. В результаті з будь-якою новинкою військового мистецтва могли познайомитись і перейняти її на душе обширній території.
В Ірані важкоозброєна кіннота залишалась головною силою війська і в сасанідський час. В сасанідському війську важкоозброєних вершників було значно більше, ніж в парфянському. Вони вербувались із «вільних», економічне становище яких було різним. Частина з них знаходилась в феодальній залежності від представників вищої знаті, частина була дрібними землевласниками, інші – вільними селянами. Роль легкої кавалерії відносно зменшилась. Значення піхоти було досить невеликим. «Піхотинці, - пише Амміан Марцелін, - несуть службу обозних. Вся їх маса слідує за кіннотою, немов приречена на вічне рабство, не будучи ніколи винагородженою ні платнею, ні будь-якими подачками». Регулярного війська в сасанідській армії не було, за винятком царської охорони. І в цьому відношенні продовжувалась стара парфянська традиція. Військова реформа була проведена тільки в правління Хосрова І Аноширвана (531-579 рр.), коли вперше було створене регулярне військо, що складалось з важкої кавалерії, яка отримувала від царя платню.
Важкоозброєна кіннота катафрактаріїв мала великий вплив на військове мистецтво римлян і навіть на склад їх війська. Для боротьби з нею випрацьовуються спеціальні тактичні прийоми. Але цього виявляється недостатньо. В римській імператорській армії постійно росте питома вага кавалерії, в тому числі і важкоозброєної. Особливо активним цей процес стає в ІІ-ІІІ ст. Першопочатково кінні формування в римській армії рекрутувались з варварів або жителів східних провінцій імперії. Достатньо згадати сирійських сагіттаріїв. Але вже в ІІ ст. з`являються кінні підрозділи, хоча і створені з романізованих жителів, але володіючи варварською технікою бою і варварською зброєю. В якості прикладу можна навести ala Ulpia contaricorum civium Romanorum озброєну довгими списами, яка застосовувала в боротьбі з квадами сарматську тактику. В склад римської армії входять і катафрактарії. Відома, наприклад, ala I Gallorum et Pannoniorum catafractata.
Роль катафрактаріїв в римській армії ще більше виросла в період ІІІ – ІV ст. н.е. Для боротьби з кавалерією персів, сарматів та інших народів Галліен запровадив реформу армії, поєднавши різні кінні формування під одним командуванням. Подальші зміни проходять при Авреліані, при якому чисельність катфрактаріїв в римській армії значно збільшується. Галерій оточував себе сарматськими катафрактаріями і спирався на них під час свого перського походу. В ІV ст. н.е. Вегецій, оплакуючи занепад легіонарної піхоти, відмічає, що значення катафрактаріїв збільшилось, покращилось їх озброєння, хоча він і ставиться до цього з деяким упередженням. Доспіхи для римських клібанаріїв виготовлялись на спеціальних фабриках в Антіохії, Кесарії, Нікомедії та інших місцях.
Катафрактарії продовжували існувати в період раннього середньовіччя, важкоозброєна кіннота – пряма спадкоємиця катафрактаріїв парфяно-сарматського часу – була, крім сасанідського Ірану, також в Візантії і була перейнята в сасанідів арабами. В євразійських степах вона доживає, по меншій мірі до VІ ст. н.е., коли поява стремен, жорсткого сідла і шаблі привело до реформи кавалерії.
Список використаної літератури. 1. А.К. Акишев Костюм «золтого человека» и проблема катафрактария. — В кн.: Археологические исследования в Казахстане, Алма-Ата, 1979
2. К.А. Иностранцев, Сасанидские этюды, СПб., 1909
3. С.В. Киселев, Древняя история Южной Сибири, М., 1951
4. Г.А. Пугаченкова, О панцирном вооружении парфянского и бактрийскoго воинства, ВДИ, 1966, № 2
5. А.М. Хазанов. Из истории сарматского наступательного оружия, \"Сборник в честь С. П. Толстова\", М., 1968
6. А.М. Хазанов «Катафрактарии и их роль в истории военного искусства» - http://www.xlegio.ru/armies/cataphractes/cataphractes.htm
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
