64552 (695789), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

З 1861 року починається поступовий розквіт Феофанії. З цього часу і до революції у Феофанії зведено 4 храми: дерев'яну церкву Чуда Архангела Михаїла, храм Всіх Святих, кам'яний храм Володимирської ікони Божої Матері, а також собор Святого Пантелеймона. Тільки в 1901 році після благословення митрополита Київського і Галицького Феогноста парк Феофанія офіційно став іменуватися скітом, приписаним до Михайлівського Золотоверхого монастиря. Скіт було поступово упорядковано завдяки праці старців-ченців. До початку 20 століття у Феофанії залишилося тільки 3 храми. За період з 1905 по 1912 роки на території Феофанії побудовано Пантелеймонівський собор, який на сьогоднішній день є пам'ятником архітектури. Будівництвом храму займався єпархіальний архітектор Є.Ф. Єрмаков. Будівлю було виконано в біло-рожевій гамі, в архітектурі превалювали строгі пропорції, які вдало гармоніювали з горбистою місцевістю. Доля храму склалася трагічно, тут прийняли мученицьку смерть іконописці, які розписували стіни храму і відмовилися завершити роботу за наказом червоноармійців, сам храм було зруйновано.

Частину території парку Феофанія в Києві було віддано під дитячий будинок, оскільки на той момент раз у раз представники радянської влади виступали зі звітами про те, як з користю для широких мас використовується майно монастирів. З 1920 року на території парку Феофанія розмістився приміський радгосп, пізніше з'явилися різні лікувальні установи, в основному відомчі, а також головна обсерваторія і польова експериментальна лабораторія Інституту ботаніки НАН України. У 1941 році Пантелеймонівський собор на території парку Феофанія опинився в епіцентрі мінометного обстрілу, пізніше в будівлі собору проводилися експерименти з вибухами направленої дії.

Статус парку-пам'ятника Феофанії присвоєно в 1972 році. А в 1992 році Державне заповідне господарство Феофанія, що належить Національній академії наук України, стало пам'ятником садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. З 1993 р. Феофанія стала скітом Покровського жіночого монастиря. Вперше за 90 років свого існування Пантелеймонівський собор освячено архієрейським чином. Ця подія відбулася в серпні 1998 року. У 2002 році Благовіщенський храм на території Феофанії став самостійним.

2003 рік - переломний для парку Феофанія. Тут почалися реконструкційні роботи: було створено зони відпочинку біля ставків, проведено каналізацію, встановлено альтанки, фонтани, прокладено бруковані доріжки, упорядковано берег. Планується організація пунктів громадського харчування і контрольно-пропускного пункту з автостоянкою. Повне завершення реконструкційних робіт планується завершити до 2010 року. На сьогоднішній день у Феофанії розташовано: Свято-Пантелеймонівський монастир, Інститут теоретичної фізики Національної Академії наук України. Недалеко від Феофанії - однойменна клінічна лікарня.

У парку є паломницька стежка, на якій розташовано джерела. Популярним серед туристів і прочан є цілюще джерело під назвою "Сльози Божої Матері". Вода в ньому трохи солонувата, адже згідно з легендою Божа Матір впустила сюди свою сльозу, від чого вода і набула такого смаку. Трохи поодаль інше джерело, що представляє собою яму з обробленими деревом бортами. Вода в ньому влітку не більше +8 градусів, а взимку не опускається нижче +4. Священики та монахи радять три рази зануритися в купіль з головою, тричі перехреститися, а потім прочитати молитву. З монастирського лісу стежкою можна вийти до каскаду озер, де часто влаштовуються пікніки. Хоча поряд здавалося б незайманий ліс, але територія парку облагороджена. Тут є оповиті квітами альтанки, клумби з декоративними рослинами, лавочки та фонтани.

Рис. 2 Парк Феофанія

У парку ростуть лікарські рослини: мати-й-мачуха, ромашка, лаванда, звіробій, є комплекс озер, в яких водяться соми та вужі, альпійські гірки, дитячі майданчики.

Рис. 3 Парк Феофанія

4 Качанівський парк

Качанівський парк, площею 560 га, виплеканий трьома поколіннями Тарновських, є одним з найбільших пейзажних садів в Україні і Європі. Він виник на основі природного лісу і нараховує понад 50 порід дерев і 30 видів кущових. У формуванні художнього образу парку особливу роль відіграють хвойні породи, акліматизовані в лісостепу — ялина, сосна кедрова, сосна Веймутова, модрина, ялиця сибірська, кипарисовик горіхоплідний. З порід екзотів привертають увагу бархат амурський, лох вузьколистий, плетея, катальпа.

Парк поділяється на дві частини — регулярну та пейзажну (ландшафтну). Регулярна, прикрашена клумбами, розташована на підвищеному плато. Ця частина парку невелика і збагачена флігелями та спорудами різного призначення. Ландшафтна частина значно більша, складається із зелених масивів гаїв і дібров, що чергуються з полянами і дзеркалами озер (загальна площа — 125,63 га), розташованими на нижньому плато. Тут збереглись паркові мости, гірки Кохання і Вірності, «Романтичні руїни» на березі Великого ставу, які є пам'яткою садово-паркового мистецтва XVIII століття. Численні живописні алеї і доріжки перетнають парк у всіх напрямках. Загальна довжина великої паркової дороги — 60 км.

Садиба була заснована відомим російським полководцем, графом П. О. Рум'янцевим-Задунайським як одна із резиденцій президента Малоросійської колегії і генерал-губернатора Малоросії. За проектом московського архітектора Карла Бланка український зодчий Максим Мосцепанов звів розкішний палац та спланував регулярний парк при ньому. Архітектура палацу цього періоду належить до стилю романтичного напрямку, притаманного спорудам XVIII — кінця XIX століть.

Рис. 4 Дуб Олександра Довженка

Рис. 5 Місток у парку

Рис. 6 Романтичні руїни

Рис. 7 Ландшафтна дільниця «Пуста криниця»

Споруда палацу була одноповерховою з двосвітними центральними залами. Фасади декоровані романтизованими формами численних башточок, увінчаних шатрами, що переходили в шпилі, всебічними уступами та нішами, які в цілому асоціювались з архітектурою Сходу, як того забажав замовник — герой російсько-турецьких воєн.

У 1808 році Румянцев продав маєток поміщику Г. Я. Почеці та його дружині Парасці Андріївні. За нових власників садиба переживає другий будівельний період. Розширюється територія садиби, палац перебудовується в стилі російського класицизму, зводяться нові будівлі різного призначення, закладається пейзажний парк. Після смерті Григорія Яковича в 1824 році маєток успадкував син дружини від першого шлюбу Григорій Степанович Тарновський і понад 70 років садиба належала цій родині.

У 1828 році закінчується розпочате ще при Г. Я. Почеці будівництво храму і церкву освячено Георгієвською — на честь Георгія Хозевіта. В цей час садиба сформувалась у кращих традиціях класичної схеми. Вона складалась з палацу з флігелями і баштою, двох служб — північної і південної, що завершували парадний двір; церкви усипальниці, яка завершувала головну вісь композиції садибного комплексу.

Під час володіння Тарновськими палац пережив п'ять будівельних циклів і дійшов до нас у зміненому вигляді, але все ж зберіг цілісність планованого рішення ансамблю і цільову єдність споруд. З одноповерхового палац був перебудований у двоповерховий з невисоким куполом, згодом додали барабан, що надавав будівлі більш центричного характеру. Перший поверх виконаний з цегли на вапняному розчині, другий — дерев'яний, обкладений цеглою і потинькований. На сході будівлі у флігелях і центральній частині палацу — портики, на заході — галереї. Фронтон портика завершується скульптурами німф.

Характеристики

Список файлов реферата