64431 (695711), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Розгалуженість обрядів прощання наречених із неодруженою молоддю демонструють номінативні ряди, які об’єднують назви супровідних передшлюбних обрядів. Одним із них є прикрашання весільного деревця, яке виконувалося в домі молодої. Він репрезентований в основному описово, за допомогою дієслів: вити (власні записи; 6,с. 127, 872], повивати, завивати, звивати, крутити, рядити, плести, ліпити, лаштувати, у(на-)ряжати, у(об-)квітчувати, у(при-)бирати, у(при-)крашати. Петро Романюк відзначає, що весільні назви типу вити гільце мають широкий східнослов’янський ареал [13, с. 64-66]. Нами зафіксовано і спеціальні назви цього обряду: завивання, повивання, обквітчування, сплітати нову сім’ю. Однослівні найменування мотивовані назвами обрядових дій, а останній фразеологізм – символікою гільця.

Обрядові частування молодої з подругами батьками молодого та молодого з товаришами батьками молодої мають спільні назви: обід, полудень, полуднування, вечеря; лексема вечеря тс. відзначена також у давніших слобожанських говірках [4, с. 536; 6, с. 519]. Залучені з позаобрядової сфери, назви частувань у молодого й молодої мотиваційно пов’язані з часом проведення обрядів. Власні записи фіксують і описові назви частувань батьками молодого: полуднювать (у свекрів), іти полуднувать до свекрухи, обідати у свекра, їсти пиріжки (пиріжечки), [власні записи; 6, с. 218, 743], іти до свекра, іти до свекрухи поклониться, вечеряти у свекра, іти до молодого вечерять; батьками молодої – полуднювать. У давніх говірках функціонували в цьому значенні такі дієслівні назви: полудничать, полудновать [6, с. 743, 825], йисты пырижкы (пырижечкы) [там само, с. 218, 743], вечеряты у тестя [там само, с. 519], закусыты у тестя [4, с. 536].

Підставами для віднесення описових конструкцій до аналізованої лексико-семантичної групи є реалізація одними з них опозиції сем проведення обряду в домі молодого – проведення обряду в домі молодої і вказівка іншими на страву, що споживається під час частування.

За свідченням Василя Іванова, у говірці с. Кризьке (нині Марківського р-ну) побутувала назва супровідної обрядодії вытрусювать пирожки відбирати пиріжки в дружок по дорозі останніх додому. Лексема пиріжок невеликий пиріг – словотвірний дериват від *pirogъ, яке пов’язане з грецьким pir весілля [Фасмер, III, 265]. Про обрядову значущість цієї страви свідчить те, що дівчата “тушать ланпу, хватають пиріжки й кидають у сумку, біжать надвір і їдять там” (с. Городище Біловодського р-ну). Спільну мотиваційну ознаку виявляють і назви післявесільного частування пирожини і пироги, поширені відповідно в гуцульських [2, с. 57] і середньо-поліських говірках [Романюк, 247].

Обряди урочистого (окремого або спільного) заведення молодих на почесне місце за весільним столом у досліджуваних говірках не диференціюються. Їх репрезентують описові конструкції, що є, по суті, назвами обрядодії: на посад заводити (вести, садити, садовити), за стіл заводити, садовити на поміст. Назви типу на посадъ завесты (посадыть, систы) фіксують майже всі давні реґіональні джерела, за стилъ завести (посадыть) – деякі з них [6, с. 56, 92, 107, 128, 219, 520, 624, 744, 796, 810, 841, 872, 1001; 14, с. 685, 689]. У СУМі словосполучення на посад саджати (садовити) виконувати народний весільний ритуал, запрошувати молодих зайняти почесне місце на покуті відзначене як нормативне [VII, 305]. Екстра- та інтралінгвальні обставини, як-от: розміщення лави, на яку сідають молоді, на покуті (= в центрі хати) [1, с. 102], під іконами (святість місця), застелення лави кожухом (символом багатства), урочистість заведення; контекстуальна сполучуваність назв із словами князь, княгиня, Господь Бог (і подібними), наявність у давніх говірках дублетних із посадъ образних назв перве місце [14, с. 686], суж(е)не мисце [6, с. 92, 872], а в сучасних – мертва лава, почотне місто – аргументують запропоновані багатьма вченими різноманітні інтерпретації ритуалу і служать на користь висновку про його полісимволізм. Наведені найменування обряду містять назви локусу (почесного місця за весільним столом) – посад і поміст. Перша тісно пов’язана з назвою обрядодії посадити [Фасмер, III, 338]. Спільну внутрішню форму виявляє поодинока лексема посадка. Припускаємо, що оказіоналізм поміст міг постати в результаті контамінації та стягнення регіоналізмів перве перше + місто місце. Малоінформативна на перший погляд назва локусу стіл, за свідченням А.Байбуріна та Г.Левінтона, у східнослов’янських мовних традиціях містить у своїй структурі семи престол і шлюб і часто входить (із відповідними означеннями) до складу східнослов’янських найменувань весільного бенкету [1, с. 105], отже, є актуальною для обряду, який йому передує.

Влаштовувані батьками кожного з молодих вечірки з частуванням, що завершують відокремлені прощання молодих із неодруженою молоддю, на лексичному рівні майже не розрізняються. Для їх вербального окреслення носії говірок або використовують назви обрядів прощання в цілому і лексему вечеря, або ж подають докладні описи обрядів. Відзначені в етнографічній літературі найменування вечеряты [4, с. 540; 6, с. 14, 519, 872, 999; 8, с. 426], ужинъ [6, с. 14, 631], ужинать [там само, с. 129], праздновать пидвесилокъ [там само, с. 838] також засвідчують відсутність спеціальних назв цього обряду. На загальному тлі осібну позицію займає зафіксована в с. Пантюхине Новопсковського р-ну обрядово маркована лексема млинці як найменування вечірки, утворена шляхом метонімічного перенесення за суміжністю; вона виявляє спільну внутрішню форму з лексемами блины, блинный стол, які є назвами післявесільного млинового ритуалу в росіян [Даль, I, 98; СРНГ, III, 25; 10, с. 60].

Цього ж дня молодий із молодою ходили на цвинтар, якщо хтось із них був сиротою, – для того, щоб ушанувати пам’ять померлих батьків і попросити в них благословення (обряд зафіксовано нами у трьох селах області). Цей ритуал ушанування померлих батьків наречених позначають прозорі аналітичні найменування: іти на кладовище, іти на гроби, мотивовані назвами локусу.

Наведений матеріал дозволяє констатувати мінімум власне весільних найменувань окремих етапів обрядового прощання молодих, що на мовному рівні є показником несамостійності денотатів.

ДЖЕРЕЛА

1. Ващенко – Ващенко В.С. Словник полтавських говорів. – Х., 1960. – 107с.

2. Говори – Говори української мови: Збірник текстів / За ред. Т.В.Назарової. – К., 1977. – 590 с.

3. Горбач I – Словник діялектної лексики південноволинської говірки сіл Ступно й Мощаниця, кол. повіту Здовбунів // Горбач О. Зібрані статті. V. Діялектологія. – Мюнхен, 1993. – С. 434-523.

4. Горбач II – Словник діялектної лексики південнолемківської говірки села Красний Брід бл. Меджилаборець (Прящівщина) // Горбач О. Зібрані статті. V. Діялектологія. – Мюнхен, 1993. – С. 558-652.

5. Горбач III – Словник діялектної лексики північнонаддністрянської говірки сіл Романів, Підсонів, Підберезівці й Лагодів // Горбач О. Зібрані статті. V. Діялектологія. – Мюнхен, 1993. – С. 75-156.

6. Горбач IV – Словник діялектної лексики Теребовельщини // Горбач О. Зібрані статті. V. Діялектологія. – Мюнхен, 1993. – С. 209-255.

7. Грицак – Грицак М.А. Словник українських закарпатських говірок. – Машинопис. Зберігається в Інституті української мови ім. О.О.Потебні НАН України (м. Київ).

8. Грінченко – Словарь української мови / Упорядк. Б.Грінченко. – К., 1996-1997. – Т. 1-4.

9. Даль – Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка. – М., 1986-1987. – Т. 1-4.

10. ДЛАЗ – Дзендзелівський Й.О. Лінгвістичний атлас українських народних говорів Закарпатської області УРСР: Лексика. – Ужгород, 1958-1960.–Ч. 1-2.

11. ЕСУМ – Етимологічний словник української мови: У 7 т. / За ред. О.С.Мельничука. – К., 1982-1988. – Т. 1-3.

12. Корзонюк – Корзонюк М.М. Матеріали до словника західноволинських говірок // Українська діалектна лексика. – К., 1987. – С. 62-267.

13. Лисенко – Лисенко П.С. Словник поліських говорів. – К., 1972. – 260 с.

14. Матеріали – Матеріали до словника українських східнослобожанських говірок // Мова – душа народу: Реґіональний компонент у навчанні мови. – Луганськ, 1997. – С. 123-130.

15. МСБГ – Матеріали до словника буковинських говірок. – Чернівці, 1971-1979. – Вип. 1-6.

16. Онишкевич – Онишкевич М.Й. Словник бойківських говірок. – К., 1984. – Т. 1-2.

17. Романюк – Романюк П.Ф. Лексика весільного обряду правобережного Полісся: Матеріали до “Лексичного атласу української мови” // Дослідження з української діалектології. – К., 1991. – С. 225-251.

18. Слоўнік – Слоўнік беларускіх гаворак паўночна-заходняй Беларусі і яё паграніччя. – Мінск, 1979-1987. – Т. 1-5.

19. СМКО – Словник мови творів Г. Квітки-Основ’яненка / Відп. ред. М.А.Жовтобрюх. – Х., 1978. – Т. 1-3.

20. СРНГ – Словарь русских народных говоров / Под ред. Ф.П.Филина и Ф.П.Сороколетова. – М.-Л., 1965-1991. – Вып. 1-26.

21. СУМ – Словник української мови. – К., 1970-1980. – Т. 1-11.

22. СУССГ – Словник українських східнослобожанських говірок / К.Глуховцева, В.Лєснова, І.Ніколаєнко, Т.Терновська, В.Ужченко. – Луганськ, 2002. – 234 с.

23. Фасмер – Фасмер М. Этимологический словарь русского языка / Пер. с нем. и доп. О.Н.Трубачев. – М., 1986-1987. – Т. 1-4.

24. Байбурин А.К., Левинтон Г.А. К описанию организации пространства в восточнославянской свадьбе // Русский народный свадебный обряд: Исследования и материалы / Под ред. К.В.Чистова и Т.А.Бернштам. – Л., 1978. – С. 89-105.

25. Бігусяк М.В. Лексика традиційних сімейних обрядів у гуцульському говорі. – Дис. ... канд . філол. наук. – Івано-Франківськ, 1997. – 205 с.

26. Борисенко В.К. Весільні звичаї та обряди на Україні: Історико-етнографічне дослідження. – К., 1988. – 188 с.

27. Гринченко Б.Д. Весілля въ с. Сыроваткh Сумск. у. Харьковск. г. 1885. // Этнографическіе матеріалы, собранные въ Черниговской и сосhднихъ съ ней губерніяхъ. – Черниговъ, 1899. – Т. 3. – С. 531-550.

28. Грозовська Н.А. Термінологія весільного обряду середньонаддніпрянського регіону (Київська, Полтавська, Черкаська області). – Автореф. дис. ... канд. філол. наук. – Запоріжжя, 1998. – 17 с.

29. Жизнь и творчество крестьянъ Харьковской губерніи: Очерки по этнографіи края / Сост. В.В.Ивановъ. – Х., 1898. – Т. 1. – 1012 с.

30. Иванов Вяч. Вс., Топоров В.Н. Славянские моделирующие семиотические системы: Древний период. – М., 1965. – 244 с.

31. Иванова А.В., Марусов П. Матеріалы для этнографическаго изученія Харьковской губерніи: Слобода Кабанье // Харьковскій сборникъ. – 1893. – Вып. 7. – С. 417-460.

32. Каліновскій Г. Описаніе свадебныхъ украинскихъ простонародныхъ обрядовъ, въ Малой Россіи и въ Слободской Украинской губерніи, такожъ и въ Великороссійскихъ слободахъ, населенныхъ малороссіянами употребляемыхъ. 1777. // Харьковскій сборникъ. – Х., 1889. – Вып. 3. – С. 163-174.

33. Ларина Л.И. Терминология свадебного обряда Курского региона в этнолингвистическом аспекте. – Дис.… канд. филол. наук.– Курск, 1990.– 241 с.

34. Литвинова-Бартош П. Весїльні обряди і звичаї у с. Землянцї, в Чернігівщинї // Материали до українсько-руської етнольоґії: Виданнє етнографічної комісиї / За ред. Хв. Вовка. – Т. 3. – Львів, 1900. – С. 70-173.

35. Магрицька І. Назви передвесільних обрядів у східнослобожанських українських говірках // Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка. Т. 4. – Донецьк, 2003. – С. 178-186.

36. Романюк П.Ф. Лексика некалендарных обрядов правобережного Полесья (на материале свадебного обряда). – Дис. ... канд. филол. наук. – К., 1984. – 227 с.

37. Свадьба, записанная въ Харьковской губерніи // Труды этнографическо-статистической экспедиціи въ западно-русскій край, снаряженной И.Р. Географическимъ обществомъ, Юго-западный отдhлъ: Матеріалы и изслhдованія, собранныя д.чл. П.П.Чубинскимъ. – СПб., 1877.–Т. 4. – С. 679-696.

38. Сватівщина: Матеріали фольклорно-діалектологічних експедицій / За ред. З.С.Сікорської. – Луганськ, 1998. – 136 с.

Характеристики

Список файлов реферата