2578 (693944), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

3) Субстандартні – прострочені до 30 днів незабезпечені кредити; прострочені від 60 до 60 дів недостатньо забезпечені кредити, а також прострочені кредити від 60 до 180 днів забезпечені кредити;

4) Сумнівні – прострочені від 30 до 60 днів незабезпечені; прострочені від 60 до 180 недостатньо забезпечені; а також прострочені понад 180 днів забезпечені кредити;

5) Безнадійні – прострочені від 60 до 180 днів незабезпечені кредити і недостатньо забезпечені кредити, прострочені понад 180 днів.

Після того, як усі кредити класифіковано, обчислюється розрахункова величина резерву на покриття втрат за кредитними операціями. Надалі банк формує цей резерв за рахунок певних джерел. Визначення джерел формування резерву – одна з найважливіших проблем у банківській діяльності. В міжнародній практиці резерв прийнято формувати за рахунок прибутку до оподаткування, що дозволяє зменшити оподатковувану базу на суму відрахувань до резерву і зменшує величину податків. Такий підхід створює для банків стимул сформувати резерв у повному обсязі.

Але при цьому виникає загроза того, що банки намагатимуться ухилитися від виплати податків до бюджету, свідомо занижуючи якість кредитного портфеля та завищуючи відрахування до резерву. На практиці цей процес регулюється ринковими відносинами, оскільки завищення резерву зменшує не лише податки, а й прибуток, що залишається у розпорядженні банку. Це, у свою чергу, зменшує розмір дивідендних виплат, що негативно впливає на ринкову ціну акцій банку та призводить до відпливу капіталу. Крім того, в такий спосіб уникнути виплат податків удається лише протягом деякого періоду. Якщо ризик не виправдався і кредит було повернуто, то прибуток у майбутньому періоді збільшується на відповідну суму.

Резерв під кредитні ризики поділяється на дві частини: під стандартну і нестандартну заборгованість (рис. 3.1).

Рис. 3.1 – Об’єкти резервування та нормативи відрахувань до резерву під кредитні ризики [11]

Розрахунок за обома частинами резерву банки зобов’язані здійснювати протягом місяця, в якому здійснено кредитну операцію або укладено угоду про її здійснення (наприклад, угода про надання гарантії). Резерв формується з огляду на обсяги фактичної кредитної заборгованості за групами ризику (станом на перше число місяця, наступного за звітним) щомісяця в повному обсязі і незалежно від розміру доходів за цими операціями [11].

Під час формування резервів за кредитними операціями, здійсненими на міжнародному ринку, банки мають ураховувати ризик країни, який виникає у зв’язку з кредитуванням позичальників інших країн і залежить від нестабільності політичної ситуації, економічної кризи, обмежувальної політики уряду щодо іноземних кредитів, інвестицій, переказів. У такому разі чистий кредитний ризик зважується на більший з таких двох коефіцієнтів резервування:

• коефіцієнт резервування за ступенем ризику залежно від категорії кредитної операції: стандартні – 1%, під контролем – 5%, субстандартні – 20%, сумнівні – 50%, безнадійні – 100%;

• коефіцієнт резервування за ступенем ризику країни позичальника: 1 група – 0%; 2 група – 2%; 3 група – 10%; 4 група – 20%; 5 група – 30%; 6 група – 40%; 7 група – 50%; 8 група – 100% (див. рис. 3.1) .

Крім резерву під кредитні ризики банки створюють загальний резерв, джерелом формування якого є чистий прибуток. Створення та використання загального резерву регулюється чинним законодавством кожної країни. Кошти загального резерву можуть спрямовуватися на покриття втрат за кредитами, які виникли з вини банку, на відшкодування судових витрат, на покриття втрат у повному обсязі, якщо коштів резерву під кредитні ризики для цього виявилося недостатньо [11].

Висновки

Банківські резерви являють собою кошти комерційних банків і інших кредитних інститутів, які вони зобов'язані зберігати в центральному банку у якості забезпечення деяких своїх операцій відповідно до норм обов'язкових резервів. Величина й структура обов'язкових банківських резервів неоднакові в різних країнах і періодично змінюються під впливом господарської кон'юнктури й з урахуванням банківської практики.

Фонди грошових коштів, які створюються комерційними банками, законодавчими актами означені як: резервний фонд, страховий резерв, обов'язковий резерв.

Метою створення кожного з них є:

• резервного – покриття непередбачених збитків за всіма статтями активів та позабалансових зобов'язань;

• страхового – покриття можливих збитків за всіма активними операціями банків;

• обов'язкового – зв'язування коштів банків з метою регулювання грошового обігу та використання таких фондів з метою захисту інтересів вкладників та інших клієнтів банків.

З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту кредиторів і вкладників комерційних банків та відповідно до ст. 24 Закону України «Про банки і банківську діяльність» Національний банк України встановлює порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків.

У сучасних умовах роль банківських резервів в забезпеченні функціонування банківської системи важко переоцінити. Із переходом до ринкової економіки банківські ризики (кредитні, валютні, втрати платоспроможності) зростають, а тому зростає і роль банківських резервів, які беруть на себе складну функцію їх зменшити чи нейтралізувати з метою уникнути негативних наслідків для клієнтів та власників банку. Формування резервів виходить за межі інтересів кожного окремого банку, адже банківське резервування є інструментом грошово-кредитної політики, що свідчить про наявність ознак публічності в таких правовідносинах.

Політику Національного банку України щодо формування резерву на відшкодування можливих втрат від кредитної діяльності можна охарактеризувати як послідовну, спрямовану на гнучкіше управління кредитним ризиком та підвищення стабільності банківської системи.

Використані джерела

1. Финансы, денежное обращение. Кредит: Учебник для вузов / Под ред. проф Г.Б. Поляка. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2-е изд. 2001. – 512 с.

2. Бычков В. П. О банковских резервах // Банковское дело. – 2005. – №4, С. 21-26.

3. Енциклопедія банківської справи України / Редкол.: В. С. Стельмах (голова) та інш. – К.: Молодь, Ін Юре. – 2001. – 680 с.

4. Центральний банк та грошово-кредитна політика: Підручник / Кол. авт.: A. M. Мороз, M. Φ. Пуховкіна, M. I Савлук та інш.; За ред. д-ра екон. наук, проф. А.М. Мороза і канд. екон. наук, доц. Μ. Φ. Пуховкіної. – К.: КНЕУ, 2005. – 556 с.

5. Райзберг Б. Α., Лозовский Л. Ю., Стародубцева Ε. Б. Современный экономический словарь. – 2-е изд., испр. – М.: ИНФРА-М. – 1999. – 479 с.

6. Москвин В. Α., Ларина О. И. Пути совершенствования обязательного резервирования // Деньги и кредит. – 2002. – № 3. – С. 39-40.

7. Ларина О. И., Москвин В. А. Обязательное резервирование в России // Банковское дело. – 2002. – № 3 – С. 8-12.

8. Кириченко О., Гіленко І., Ятченко А. Банківський менеджмент. Навч. посібник. – К., Основи. – 1999. – 671 с.

9. Орлюк О. Л. Банківська система України. Правові засади організації. – К.: Юрінком Інтер. – 2003. – 240 с.

10. Кравченко Η. Γ. Банківські резерви: економічна суть та правова природа. / Наукові записки. Том 53. Юридичні науки. – 2006. – C.147-155

11. Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент у банку. Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 1999. – 280 с. (http://buklib.net/component/option,com_jbook/task,view/

Itemid,99999999/catid,133/id,4004/)

12. http://banksprava.ru/?p=173

13. Аналіз банківської діяльності: Підручник / А. М. Герасимович, М. Д. Алексеєнко, І. М. Парасій-Вергуненко та ін.; За ред. А. М. Герасимовича. – К.: КНЕУ, 2004. – 599 с. (http://studentbooks.com.ua/content/view/292/54/1/0/)

14. Закон України «Про банки і банківську діяльність» № 2121-III від 7 грудня 2000 р.

(http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?page=1&nreg=2121-14)

Характеристики

Список файлов реферата