2347 (693891), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Резюме.

1. Велику роль у регулюванні грошового обігу відіграє антиінфляційна грошова політика Бундесбанку. Грошові агрегати схожі до американських, але їх всього 3: М1 включає готівкові гроші в обігу та кошти на розрахункових рахунках; до агрегату М2 входить М1 та строкові і ощадні депозити у фінансових установах; до М3 належать М2 та депозитні сертифікати.

2. Розвиток системи валютного регулювання у Німеччині можна поділити на кілька етапів. І етап - срібний монометалізм, ІІ етап - золотий монометалізм, ІІІ етап - грошова реформа: нова рейхсмарка обмінювалась на 1 трлн. старих, IV етап - скасовано золотий стандарт, утвердилася система паперово-кредитних грошей, V - етап проведено грошову реформу: в обіг було введено німецьку марку, VI етап - марку замінено на євро.

3. З метою збереження довіри до банків у Німеччині створена система добровільного страхування вкладів та резервування коштів банків. Бундесбанк активно кредитує-комерційні банки, організовує та здійснює розрахунки всередині країни та з іншими країнами.

4. Статутний фонд Бундесбанку належить уряду, якому й перераховується отриманий прибуток. Проте банк не зобов'язаний виконувати вказівки федерального уряду, але він має забезпечувати підтримку уряду щодо проведення загальної економічної політики.

5. Марка (Deutsche Mark) - вільноконвертована валюта ФРН до введення євро в 2002р. Курс німецької марки (DEM, DM, D-Mark) щодо євро: 1 EUR = 1,95583 DEM.

6. До функцій Бундесбанку належить монопольне право емісії грошей. Щорічно банк вирішує у якій мірі та у якому напрямку змінюється грошова маса у країні.

Банківські фінансові установи. Другий рівень кредитної системи Німеччини складають універсальні та спеціалізовані банки. За формою власності вони можуть бути приватними, кооперативними або публічно-правовими інституціями. Лише приватні банки, як і раніше, ставлять собі за мету насамперед виробничо-господарську діяльність. Саме вона є головним джерелом їхніх прибутків. Кооперативні банки спрямовують діяльність на заохочення своїх членів з метою створення сприятливих умов для вкладників.

Формальною метою публічно-правових кредитних установ є заохочувати накопичення заощаджень і сповна забезпечувати приватних клієнтів, а значить і економіки, дешевими банківськими послугами.

Універсальні банки посідають здійснюють усі види банківської діяльності (у тому числі операції з цінними паперами). До них належать приватні комерційні банки ("гросбанки", регіональні банки, приватні банкіри та філії іноземних банків), кооперативні кредитні установи ("Райфазен" та "Фольксбанк"), державні кредитні установи (ощадні каси та жироцентралі).

Головні серед них - "гросбанки": "Дойче банк", "Дрезднер банк" і "Коммерцбанк". Це акціонерні товариства, кожне з яких має від 200 до 300 тис. акціонерів. Ці банки мають досить розгалужену мережу філій - 3,5 тис., їх діяльність виходить далеко за межі надання кредитів.

Усі банки прямо або через філії виконують весь набір банківських операцій. Крім того, зазначені вище три великі банки мають обов'язкові окремі філії в Берліні. Різноманітні міжнародні послуги великих банків здійснюються через потужні банківські відділення в самій Німеччині, які виконують операції за кордоном, і дочірні організації, розташовані в усьому світі, а також їхні філії та представництва в інших країнах.

Сектор приватних комерційних банків ФРН охоплює близько 350 більш-менш універсально діючих приватних установ, які мають більше як 7 тис. філій і більше 200 тис. співробітників. До складу цього сектора входять, окрім "гросбанків", близько 200 регіональних та інших банків, близько 80 приватних банкірів і приблизно 60 філій іноземних банків. Приватні банки часто мають форму повного торговельного товариства або командитного товариства. Основною діяльністю приватних банків є операції з цінними паперами, управління майном, операції з нерухомістю і спеціалізоване фінансування.

До групи приватних комерційних банків входять також філії іноземних банків. Загальний рівень діяльності інших країн на фінансовому ринку Німеччини досить високий. Про це свідчить той факт, що у ФРН функціонують більше як 300 іноземних кредитних установ з понад 50 країн. Вони мають майже 1000 філій, які функціонують у формі дочірніх кредитних установ, філій та представництв, участі в інших підприємствах.

Регіональні та інші комерційні банки - провінційні банки, їх діяльність донедавна була обмежена якимось регіоном або галуззю, нині вона поширюється на всю територію Німеччини та за її межі.

Функції універсальних банків також виконують державні кредитні установи: ощадні каси та жироцентралі. У пасивах ощадних кас - ощадні вклади, в активах - довгострокові іпотечні кредити. Важлива риса їх діяльності - кредитування комерційних банків. Установи ощадних кас ведуть 36,4 млн. жирорахунків. Жироцентралі, або земельні банки (12), також є філіями Німецького федерального банку, центрами ощадних кас та великими комерційними банками (наприклад, "Вестдойче ландесбанк", "Байерише ландесбанк"). Очолює систему ощадних кас та жироцентралей Німецька жироцентраль - "Німецький комунальний банк" ("Дойче жироцентрале - Дойче Комунальбанк"). Усі вони мають статус публічно-правових установ.

Статистика Німецького федерального банку до комерційних банків відносить також і приватні банкіри. Це приватні комерційні банки, які не мають статусу акціонерних товариств. Такі кооперативні установи, як сільськогосподарські кредитні банки - "Райфазен" та народні - "Фольксбанки", а також центральні кооперативні банки виконують функції універсальних банків. Вони обслуговують дрібних та середніх підприємців, конкуруючи з іншими банками, обмежуються прийманням депозитів та здійснюють розрахунки.

Резюме.

1. Другий рівень кредитної системи Німеччини складають універсальні та спеціалізовані банки. За формою власності вони можуть бути приватними, кооперативними або публічно-правовими інституціями.

2. До небанківських фінансово-кредитних установ належать: ощадні каси, будівельні ощадні каси, кредитні товариства, інвестиційні компанії, страхові товариства, пенсійні каси.

3. Як протягом історії змінилася роль фунта стерлінгів у ролі світової резервної валюти.

З середини 1977 року позиції фунту стерлінгів відносно зміцнилися, що було пов’язано із припливом капіталів у країну у зв’язку із початком видобутку нафти у Північному морі під час нафтової кризи. Завдяки цьому курс фунту стерлінгів в 1977 році підвищився майже до рівня 1971 року - з 1,7 до 2,4 дол. У жовтні 1979 р. вперше з 1931 року було відмінено усі валютні обмеження. Але внаслідок економічної кризи 1979-82 рр. розпочався відлив капіталів з країни, знову з"явилася тенденція до знецінення фунту стерлінгів. В останні роки підвищення курсу цієї валюти стало однією з причин, чому Великобританія не приєдналася до країн, які з 1 січня 1999 року запровадили євро у безготівковий обіг.

Для боротьби з інфляцією Банк Англії застосовував різні інструменти. До кінця 70-х років переважав неокейнсіанський підхід до грошово-кредитного регулювання. Використовувалися три методи: зміна процентної ставки Банку Англії, зміна норм резервування та прямі селективні методи контролю за банківськими позиками приватному сектору. Головним інструментом селективного регулювання були так звані кредитні стелі, тобто встановлення кількісних лімітів на позики приватному сектору. Такі ліміти доповнювалися вказівками Банку Англії, яким категоріям позичальників слід надавати переваги при кредитуванні. Вводилися обмеження на купівлю комерційними банками та дисконтними компаніями комерційних векселів, регулювалися умови споживчого кредитування та інш.

З середини 70-х років посилився вплив неокласичних та монетаристських концепцій. Банк Англії відмовився від прямих методів контролю за банківськими позиками та розпочав використовувати операції на відкритому ринку з купівлі-продажу цінних паперів. Для поширення продажу державних зобов’язань за межи банківської системи Банк Англії зробив ряд змін у механізм регулювання державного боргу, для того, щоб підвищити його. Важливішою метою грошово-кредитного регулювання стало стабільне зниження темпів зростання грошової маси та співвідношення державних позик до валового внутрішнього продукту.

Відносно значний рівень інфляції у Великобританії у післявоєнний період призвів до зниження курсу фунту стерлінгів до долара США (з 2,02 долл.в 1975 до 1,64 дол. у1998) та інших валют.

Головним видом грошей у Великобританії є депозитні гроші. Готівкові гроші - банкноти та розмінна монета складають десь 32% всієї грошової маси в обігу.

В англійській статистиці використовується декілька агрегатів грошової маси в обігу. Показник грошової маси М0 охоплює готівкові гроші в обізі та касові резерви банків. Агрегат М1 включає М0 та депозити до запитання в банках, за якими не сплачуються відсотки. М1 - це показник "вузьких грошей". М2 включає М1 плюс так звані роздрібні депозити, тобто депозити в банках та будівельних товариствах до запитання та термінові до 100000 ф.ст. з повідомленням не більш ніж за один місяць, та депозити в ощадних банках. Агрегат М3 включає окрім складових М1, термінові депозити в банках та депозитні сертифікати в фунтах стерлінгів, а також депозити в банках та депозитні сертифікати в іноземній валюті. М4 додатково до М3 включає депозити та акції будівельних товариств.

Окрім Казначейства, яке випускає монети, емітентами грошей у Великобританії є Банк Англії та комерційні банки. Банк Англії монопольно здійснює випуск банкнот в сумі, що визначається казначейством та затверджена парламентом.

Чи вигідне для бізнесу злиття банків? Наведіть приклади злиття банків внаслідок світової фінансової кризи 2008-2009 рр.

Реалізація комерційними банками механізмів злиття і поглинання є внутрішньо необхідним, еволюційним етапом розвитку банківських установ. Циклічність економіки і синергетична дія економічних законів призводить до того, що рано чи пізно економічно доцільним є ухвалювати рішення про злиття і поглинання. Ці механізми, як явища об'єктивної дійсності, потребують ретельного уточнення, аналізу та розвитку з метою їхнього удосконалення і підвищення ймовірності отримання позитивних економічних ефектів від злиття і поглинання.

На підставі уточнення сутнісних ознак понять "злиття" (досягнення компромісу інтересів між суб'єктами злиття; наявність конструктивної взаємодії між суб'єктами злиття у напрямку досягнення встановлених цілей; втрата, як мінімум, одним суб'єктом злиття права власності на активи) і "поглинання" (отримання стратегічним інвестором контролю над активами організації, яка є об'єктом злиття), а також встановлення взаємозв'язків між ними, ці поняття комерційних банків доцільно трактувати як форми реорганізації, що базуються на механізмі перерозподілу власності між інвесторами і реципієнтами. На відміну від механізму злиття, який передбачає досягнення компромісу інтересів і конструктивну взаємодію між зацікавленими суб'єктами, механізм поглинання банків може мати односторонній характер.

Незалежно від того, яка організаційна форма утворюється суб'єктами злиття чи поглинання, вони використовують механізм, складовими елементами якого є спонукальні чинники, цілі, суб'єкти й об'єкти, функції і методи злиття і поглинання, а також рішення щодо злиття і поглинання, інформація та комунікації.

До спонукальних чинників злиття і поглинання банків належать:

• недостатність власного капіталу в організації; приваблива для потенційного інвестора структура активів організації;

• нестійкий фінансовий стан організації;

• можливість доступу до вигідних клієнтів або ринків;

• можливість заволодіння капіталом організацій, які контролює банк;

• можливість отримання кваліфікованих працівників, сучасних технологій зберігання, оброблення і використання інформації,

• вигідно географічно розташованої організаційної структури управління тощо.

Ці чинники, за відношенням теперішнього до часу доцільно розглядати напредмет їхньою актуальністю, а також на предмет черговості врахування.

Під впливом ідентифікованих чинників суб'єкти злиття і поглинання ухвалюють управлінські рішення, які, зазвичай, зводяться до рішень щодо: актуальності спонукальних чинників і цілей злиття чи поглинання банку; обрання механізму перерозподілу власності між інвесторами і реципієнтами; обрання методів реалізації встановлених завдань. Усі, без винятку, рішення, які ухвалюють суб'єкти під час функціонування механізму злиття або поглинання, доцільно класифікувати таким чином: за терміном реалізації (постійні; тимчасові); за способом формування (односторонні; двосторонні; колективні); за функціями управління (рішення, пов'язані з реалізацією функції планування; рішення, пов'язані з реалізацією функції організування; рішення, пов'язані з реалізацією функції мотивування; рішення, пов'язані з реалізацією функції контролювання; рішення, пов'язані з реалізацією функції регулювання); за методом оброблення інформації (оптимізаційні; евристичні); за результатом реалізації (раціональні; нераціональні). Практичне застосування цієї класифікації дасть змогу суб'єктам злиття і поглинання раціоналізувати процес вироблення, реалізації, аналізування та удосконалення управлінських рішень щодо застосування тих чи інших механізмів злиття і поглинання. Національна правова доктрина, на якій базуються нормативно-правові акти, які регламентують застосування механізмів злиття і поглинання комерційних банків, а також механізмів забезпечення їхньої ефективності має функціональний характер. Відповідно до неї, визначення форм реорганізації банківських установ, а також порядок їхнього застосування здійснюють так, що відповідальність за наслідки реорганізації, зокрема у формі злиття і поглинання комерційних банків має корпоративний характер. Тобто з позиції нормативно-правових актів рішення про злиття і поглинання мають ухвалювати на основі аналізу економіко-соціального резонансу, який можуть спричинити суб'єкти реорганізації. Виконання комерційними банками економічної і соціальної функцій зумовлює корпоративізм у відповідальності за рішення, пов'язані зі злиттям та поглинанням.

Для забезпечення ефективності застосування механізму злиття і поглинання банків доцільно дотримуватись низки взаємопов'язаних принципів, а саме: системності; економічної ефективності; кумулятивності; послідовності;

каузальності; цілеспрямованості; інформаційної безпеки; збалансованості

рівня доходності та ризиковості; креативності. Дотримання суб'єктами злиття або поглинання банків цих принципів на практиці сприятиме ефективності механізму їхньої реалізації, тобто забезпечуватиме повне і своєчасне отримання ними очікуваних ефектів від злиття або поглинання.

Аналізування процесів злиття і поглинання комерційних банків в Україні засвідчило, що середній рівень ефективності злиттів і поглинань комерційних банків протягом 2005-2009 рр. був однаковим і становив 6 балів з десяти, тобто був не дуже високим. Найвищі бали припали на 2008-2009 рр. Фахівці стверджують, що цей факт спричинений ускладненням фінансової ситуації через світову економічну кризу.

Експерти зазначають, що екстремальність умов, за яких ухвалювали рішення про злиття і поглинання призвели до того, що суб'єкти цих процесів використали максимум резервів із ліквідації непродуктивних витрат і покращання умов обслуговування основних клієнтів. Криза, певною мірою, призвела до більш "тверезого" погляду власників і керівників комерційних банків на реалізовувані стратегії розвитку організацій, зокрема у таких напрямах, як позиціонування на валютних і фондових ринках, трансфер кредитних ресурсів, участь у проектах лізингу тощо.

Загалом, аналізування процесів злиття і поглинання комерційних банків в Україні показало, що протягом останніх років спостерігали стійку тенденцію до зростання кількості злиттів і поглинань комерційних банків. У більшості випадків ці механізми реалізовують великі іноземні банки або їхні об'єднання. Окрім злиття і поглинання банків в Україні досить активно відбуваються процеси формування добровільних регіональних банківських об'єднань під егідою асоціації українських банків. Ці процеси супроводжувались низкою законодавчих ініціатив щодо зміни законодавства, яке регламентує процеси злиття і поглинання банків, а також застосування інших механізмів об'єднання організацій, які мають лібералізаційний характер. На сьогодні в колах банківської еліти активно обговорюють намір Нацбанку спростити для акціонерів невеликих банків процес об'єднання їхніх установ, внаслідок чого будуть знижені вимоги до статутного капіталу об'єднаних банків. Нещодавно НБУ оприлюднив проект змін до "Положення про особливості реорганізації банків за рішенням його власників", затверджений постановою №189 в червні 2008 р. Їхня практична реалізація стимулюватиме комерційні банки до об'єднання.

Характеристики

Список файлов реферата