2184 (693796), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Аналіз наведених авторами книги документів ощадно-емеритальної каси Спілки судноплавства по Дніпру та його притоках дає змогу зробити висновок про наявність чіткої наукової системи прибуткових і видаткових статей каси. Так, прибутковими статтями каси були: щомісячні відрахування її учасниками 5% своєї заробітної плати; щомісячні відрахування самої Спілки в розмірі 5% заробітної плати учасників каси; Спілка вносила також 10% преміальних. Учасники каси мали право вносити до каси й понад 5%, але законодавством була встановлена верхня межа - 20%. Це було зроблено для того, щоб у прагненні забезпечити собі гідну старість державний службовець "не утискував себе" протягом активної частини життя.
Видаткові статті забезпечували виплати чотирьох видів пенсій: за вислугою років; за інвалідністю; пенсії вдовам; сирітські пенсії. Крім цього надавалася допомога при звільненні та скороченні штатів. Примітним фактом є те, що емеритальні та пенсійні каси планували свою роботу на основі наукової методики актуарних розрахунків, розроблена у 1905 році професором Київського університету ім. Святого Володимира А. Граббе. Унікальність цієї методики полягає в тому, що й майже через сто років усі фахівці-актуарії користуються нею - фактично вона за цей час не зазнала серйозних змін.
Із століття XIX - в XXI
Ознайомлюючись із 77-сторінковим проектом Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення", який готувала група фахівців з різних міністерств, мимоволі доходиш висновку, що чиновники писали не проект закону для народу, а, так би мовити, "під себе". Втім, я вважаю, що звинувачувати їх у цьому не можна.
Звинувачувати треба тих, хто створив цю групу виключно з чиновників, не залучивши до неї фахівців з альтернативним мисленням і практичним досвідом. Природно, виникає питання: А є чи такі фахівці в Україні?. Відповідь позитивна - є!.
Довідка. На сьогодні в Україні зареєстровано понад 100 недержавних пенсійних фондів. Успішно функціонує саморегулююча організація - Асоціація українських недержавних фондів, яка налічує у своїх рядах півтора десятка членів. А недержавний пенсійний фонд "Добробут" готується зустріти своє десятиліття.
В Україні є фахівці-практики, які навіть в умовах відсутності спеціального закону, зуміли розгорнути роботу, залучити певну кількість майбутніх пенсіонерів до формування ними особисто накопичених пенсій, відпрацювати й практично впровадити реальні діючі пенсійні програми, схеми, регламенти. Чому ж не використовується потенціал практиків при підготовці відповідних законів?
Можна припуститися думки, що група розробників була впевнена у тому, що створить ідеальний закон, спираючись на проект, який не пройшов другого читання в парламенті минулого скликання, та на перелік конкретних юридично обґрунтованих зауважень. Щоправда, більшість з них так і не враховано в новій редакції проекту закону.
Практично неможливо в невеликій за обсягом статті навести повний перелік помилок і порушень чинного законодавства, допущених розробниками проекту. Тому наголосимо на головному - цей проект закону, на нашу думку, нежиттєздатний через дві визначальні причини:
1. Закладений у проекті закону довгий ланцюжок юридичних осіб, задіяних у реалізації програми недержавного пенсійного забезпечення (засновники НПФ, сам НПФ, адміністратор НПФ, компанія з керування активами НПФ, банк-зберігач активів НПФ, страхова компанія, аудитор, актуарій), пустить недержавний пенсійний фонд (крім корпоративного, де засновником є банк чи компанія з керування активами) по світу з торбою. Це легко передбачати, оскільки переважна більшість згаданих юридичних осіб пропонують тільки платні послуги. В задачці питається: Звідки приватний пенсійний фонд може взяти гроші для розрахунків з ними? Тільки з доходів від пенсійних активів, покладених на депозити.
Ставки депозитних відсотків мають об'єктивну тенденцію до зниження, тобто до зменшення доходів. Недержавні пенсійні фонди, затиснуті в законодавчі лещата, змушені будуть брати для розрахунків із партнерами-юридичними особами не тільки доходи, але й частину активів. Відтак, клієнти фондів замість зростання активів будуть поставлені перед фактом зменшення їхніх заощаджень. Це призведе до того, що вони будуть масово розривати договори й спішно виводити з пенсійних програм залишки своїх внесків. Відкриті й професійні недержавні фонди розпадуться. Третій рівень пенсійної системи буде складатися виключно з корпоративних недержавних пенсійних фондів, заснованих банками або компаніями з управління активами. Щоправда, проект закону передбачає, що за наявності відповідних ліцензій фонди можуть скоротити ланцюжок партнерів-юридичних осіб до трьох ланок, з яких дві будуть "своїми". Але, але, але…
2. Пропонована в проекті інвестиційна декларація позбавить фонди самостійності у питаннях прибуткового вкладання своїх пенсійних активів. Фонди не зможуть виконувати своє функціональне призначення - збільшувати внески учасників з метою збільшення персональної накопиченої пенсії.
Класичне питання: що робити?
Необхідно в терміновому порядку створити робочу групу, до складу якої мають увійти розробники проекту і практики-професіонали. Є ще час створити проект, який буде дієздатним і ефективним. При цьому слід мати на увазі, що за наявності парламентської більшості вже до кінця нинішнього року проект закону може пройти через регламент читань і бути схваленим.
Світовий досвід: стратегії і моделі пенсійного забезпечення та чого ми чекаємо від новітньої української моделі
Практичне реформування пенсійної системи в Україні пробудило у суспільстві інтерес до світового досвіду розв'язання цієї надзвичайно важливої соціальної проблеми.
Нині у світі існує три базові стратегії пенсійного забезпечення: солідарна, накопичувальна і змішана.
Солідарна стратегія передбачає солідарні відносини між поколіннями працівників - тобто тих, хто працює нині і утримує пенсіонерів, з одного боку, і пенсіонерів, з іншого. Свого часу нинішні пенсіонери, коли вони працювали, утримували попереднє покоління пенсіонерів.
Принципова особливість солідарної державної пенсії в Україні полягає у тому, що жінка або чоловік працювали, щоб заробити пенсію, 35 або 40 років і, ставши пенсіонерами, отримують її на рівні приблизно однієї третини своєї колишньої зарплати. Ця величина закладена у нормативах відрахувань до Пенсійного фонду України. Нагадую: щомісяця до ПФУ роботодавці відраховують 32% фонду оплати праці, а самі працівники (майбутні пенсіонери) - 1%-2%. Коли пенсіонер помирає, родичі отримують останню пенсію на похорони. І все.
Накопичувальна стратегія передбачає наявність державних, корпоративних і особистих накопичувальних пенсійних програм, за допомогою яких формується майбутня пенсія громадянина.
Принципова особливість накопичувальної пенсії в тому, що вона є приватною власністю пенсіонера, який має право розпоряджатися нею на власний розсуд. Як правило, її заповідають спадкоємцям.
Тому доречно наголосити на можливості формування спадкових накопичувальних пенсій у рамках родини. І це не фантастика. В Україні сьогодні офіційно зареєстровано близько 100 недержавних пенсійних фондів. За оцінкою автора, вже нині понад п'ять тисяч українських пенсіонерів крім державної пенсії отримують свої накопичені пенсії.
Змішана стратегія передбачає комплексне використання в пенсійній моделі елементів солідарної та накопичувальної стратегій, а також систем пенсійного страхування.
Нині солідарна і накопичувальна стратегії в чистому вигляді використовуються досить рідко (Україна, Чилі, Казахстан тощо). А от змішана стратегія -повсюдне явище у світі.
Автор поставив собі за мету спробу аналізу, систематизації і стислого опису різних стратегій і моделей пенсійного забезпечення, з тим, щоб врешті дійти до розуміння, якою має бути пенсійна система в Україні.
Радянська (нині діюча українська) солідарна модель. Це приклади класичної солідарної стратегії пенсійного забезпечення. Її сутність розкрита вище при поясненні принципів солідарної стратегії.
Російсько-польська солідарно-накопичувальна модель пенсійного забезпечення - класичний приклад змішаної стратегії. До речі, керівництвом України саме ця модель взята за базову для формування власної пенсійної системи, в якій будуть присутні всі три рівні - солідарний, страховий і накопичувальний. Така система добре перевірена на практиці. До речі, другий (страховий) рівень в цій моделі дуже схожий на солідарний рівень, адже гроші цього рівня теж належать державі.
Американська накопичувально-солідарна модель (США, деякі країни Латинської Америки, Португалія). Середній американець має можливість забезпечити собі три пенсії: державну, приватну корпоративну і приватну індивідуальну. Сукупна податкова ставка на фонд заробітної плати за умови функціонування американської моделі пенсійної системи становить 15,3%. Її в рівних частках сплачують роботодавець і працівник
Пенсійний податок має сукупну ставку 10,7% і також сплачується в рівних частках компаніями (роботодавцями) і працівниками.
При реалізації пенсійних програм другого рівня учасники (юридичні та фізичні особи) мають право самостійно обирати інвестиційні проекти, куди фонди зобов'язані спрямувати їхні пенсійні внески. До того ж при відкритті особистого пенсійного рахунку (ОПР) є певні особливості. Так, не оподатковуються щорічні внески на суму, що не перевищує 2 тис. доларів (можна відкрити ОПР на дитину з моменту її народження). Крім того, якщо гроші знімаються з ОПР до досягнення 59,5 років, доводиться платити прибутковий податок.
Німецька накопичувально-солідарна (виробнича) модель має ті ж три рівні. Особливість німецької моделі у тому, що на підприємстві створюється самоврядний структурний підрозділ, який займається корпоративними та особистими пенсійними програмами працівників. Накопичені кошти йдуть на відновлення та модернізацію виробництва. Ця модель функціонує в Австрії, Бельгії, Франції, Греції, Швеції та інших країнах.
Японська накопичувально-солідарна модель. Вона вельми своєрідна, оскільки вібрала в себе багатовікові традиції японського суспільства. Її так і хочеться назвати "умовно-накопичувальною" тому, що де-юре - це солідарна модель, а де-факто - накопичувальна, в якій держава "своєрідно" взяла на себе функції недержавного пенсійного фонду. Мимоволі згадуєш фразу, що стала приказкою: "Схід - справа тонка". Деяким аналогом японській може служити пенсійна система США для урядових чиновників.
У Японії основою пенсійної системи є державне соціальне забезпечення, яке фінансується з бюджету, але забезпечене за рахунок пенсійних внесків самих працівників та роботодавців. У зв'язку зі старінням населення та зростанням кількості пенсіонерів в Японії функціонує дворівнева модель. Основу базової пенсії складають пенсійні внески застрахованих громадян, підприємців і дотації держави (приблизно третина базової пенсії). Розмір базової пенсії у законодавчій формі встановлюється щорічно 1 квітня в фіксованому обсязі. Розмір пенсії достатній для задоволення основних потреб. Джерелом фінансування додаткових пенсій другого рівня є внески роботодавців і працівників, але виступають вони в формі додаткових пенсій: державної та корпоративної. Ця модель характерна також для Великобританії, Австралії та для деяких країн Північної Європи.
Чилійська накопичувальна модель. Введена А. Піночетом у 1981 р. Ця модель мала виключити вплив держави і політики на систему пенсійного забезпечення. Чилійська пенсійна програма розрахована на 40 років. Наприкінці цього терміну розмір пенсії має сягнути 400 доларів США. Модель дворівнева. Перший рівень - це обов'язкове відрахування працівником 10% заробітної плати до одного з приватних пенсійних фондів, які жорстко контролюються державою. Другий рівень - це страхування на випадок настання інвалідності чи втрати годувальника (3% від заробітної плати). За 20 років реалізації цієї моделі рівень пенсії в Чилі досяг 200 доларів США. Цю ж модель взяли за основу Аргентина, Перу, Колумбія та Казахстан.
Казахська накопичувальна модель. Запроваджена у Казахстані з 1 січня 1998 року. Її відмінністю від чилійської моделі є те, першим рівнем служать обов'язкові щомісячні пенсійні внески у обсязі 10% заробітної плати до державного Пенсійного фонду. Другий рівень - це 14 недержавних пенсійних фондів, які реалізують індивідуальні та корпоративні накопичувальні пенсійні програми. На другий рівень припадає майже дві третини в загальній сумі пенсійних накопичень.
Автор свідомо розглядає майбутню вітчизняну накопичувально-солідарну модель в останню чергу.
Річ у тім, що у виступах працівників Міністерства праці і соціальної політики прозвучала цікава обіцянка. Нам пообіцяли, що в новій українській пенсійній моделі передбачається суми пенсійного страхування (2-й рівень) зробити власністю українських пенсіонерів з правом успадкування. Тобто у майбутніх пенсіонерів з'явилася перспектива додаткової державної пенсії", джерелом якої стануть відрахування роботодавця і працівника.
| Пенсійна система в Україні | |
| Чинна нині Це солідарна система (вона спирається на ідею солідарності поколінь - працюючого і пенсійного. роботодавця - 32% ФОП; Розмір і своєчасність виплати пенсії напряму залежить від кількості працюючих, кількості пенсіонерів та своєчасності сплати внесків до ПФУ. | Після прийняття нових законів Має набрати чинності 3-рівнева пенсійна система, де: корпоративні НПФ; Пенсія має формуватися з таких джерел: державна пенсія + додаткова страхова пенсія + накопичувальна пенсія. |
Якщо розглядати другий рівень майбутньої української пенсійної системи в динаміці розвитку, то виходить така картина:
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
