1438 (693581), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

ОСНОВНий зміст ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі визначається актуальність теми, предмет, об'єкт, мета, завдання, методи й інформаційна основа дослідження; зазначено зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначено наукову новизну й практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі дисертації „Теоретичні основи управління ризиками кредитування банками підприємств” розкривається сутність категорії “ризик”, “банківський ризик”, “спільний ризик кредитування підприємств і банків”, підходи, які існують у науковій літературі до визначення цієї категорії, розглядаються форми, методи й функції управління спільними ризиками кредитування підприємств, а також методи оцінки рівня економічних ризиків підприємств і комерційних банків.

Спільний ризик кредитування, як імовірнісна категорія, передбачає врахування таких випадків:

- ризик – це події з негативними наслідками: грошові збитки, втрата ресурсів, недоодержання очікуваного прибутку;

- ризик – це подія, що може відбутися або не відбутися;

- ризик – це міра розсіювання (дисперсії) отриманих у результаті множинного прогнозу оціночних показників (прибуток, рентабельність тощо) розглянутого рішення.

При визначенні спільного ризику підприємств і банків, як економічної категорії, що пов'язана із кредитуванням оборотних коштів перших пропонується розрізняти такі ситуації:

- можливість відхилення фактичного результату (показників) діяльності підприємства від очікуваного;

- загроза втрати контролю над величиною доходів (видатків) у ході реалізації проекту (бізнес-операції).

Отже, під спільним ризиком кредитування як економічною категорією доцільно розуміти вартісне вираження можливої події, а мірою його появи є ймовірність або похідні від неї характеристики – дисперсія, середнє квадратичне відхилення, варіація тощо.

Наведені поняття ризику в роботі узгоджені з конкретними видами діяльності, як підприємницької, так і банківської. Так, особливого значення набувають ризики, які виникають у діяльності банку, коли вони, кредитуючи економіку, виступають посередниками в перерозподілі капіталу, істотно підвищують загальну ефективність промислового виробництва, сприяють росту продуктивності суспільної праці й розвитку економіки в цілому.

В умовах, коли банки ризикують не тільки власними, але й запозиченими коштами, у разі невдачі втрати виникають не тільки у банка, але й у клієнтів-підприємств. Подібна ситуація провокує кризи, які спричиняють численні фінансові втрати у обох учасників кредитного процесу, пов'язаних між собою ланцюжком грошово-кредитних відносин.

В процесі дисертаційного дослідження виявлено, що особливість ризику кредитування полягає в тому, що він, відображаючи процеси виробництва та обігу суспільного продукту, проявляється як у сфері обміну, так й у платіжному обороті.

Оскільки кількість банківських установ, виключених з Державного реєстру банків, або банків, які перебувають у стадії ліквідації, не зменшується, можна зробити висновок, що чинні способи розпізнавання, оцінки й управління ризиками ще не є ефективними.

Спектр ризиків, які властиві вітчизняним банкам, й пов'язані з ними процеси кредитування підприємства, рекомендується групувати за певними ознаками:

- чинники, що спричиняють ризики (зовнішні ризики – політичні, економічні, соціальні, інші); внутрішні ризики – пов'язані з активами або пасивами банку, з якістю управління й реалізацією фінансових послуг).

- ступінь забезпечення стійкого розвитку підприємства й банку (ризик втрати ліквідності, ризик втрати конкурентоспроможності).

- характер банківських продуктів (кредитний ризик, процентний ризик, валютний ризик).

- масштаб дії ризику – ризик, який виходить від групи операцій певного виду (сукупний ризик), ризик від окремих операцій з певним клієнтом (індивідуальний ризик), спільний ризик кредитування банками підприємств.

- величина ризику (високі ризики, середні ризики, низькі ризики).

Світовий досвід засвідчує, що кредитні операції – найбільш прибуткова стаття банківського бізнесу, але разом з тим і найбільш ризикована через значне число чинників, що впливають і на діяльність банку, і на діяльність підприємства.

В роботі виявленні наступні чинники за спільним ризиком кредитування банками оборотних коштів на макро- та мікрорівні (табл. 1).

Таблиця 1

Склад ризикоутворюючих чинників за спільним ризиком кредитування банками оборотних коштів підприємств*

* узагальнено автором за даними Національного банку України.

На підставі статистичних матеріалів комерційних банків і аналітичних даних Національного банку України узагальнені методи управління ризиками кредитування оборотних коштів, що використовуються банками (табл. 2).

Таблиця 2

Методи управління кредитним ризиком*

* узагальнено автором за даними Національного банку України.

За результатами проведеного дослідження були визначені наступні ефективні форми управління банківськими ризиками:

1. Запобігання ризику (попереднє вивчення кожного виду ризику й вживання заходів, що попереджають події, які ведуть до виникнення втрат).

2. Відхилення ризику (відмова від видів діяльності, з ризиками яких банк не зможе ефективно справлятися).

3. Скорочення величини потенційних втрат (встановлення абсолютних лімітів на активи під ризиком (наприклад, банки активно практикують встановлення лімітів на фінансові фонди, у межах яких має право оперувати кожен співробітник або підрозділ).

4. Передача ризику професійному страховикові.

5. Фінансові інструменти хеджування ризиків (оптимізація досягнення цілей шляхом здійснення специфічних операцій із цінними паперами).

Ефективним формам управління ризиками, як на рівні підприємств, так і банків, адекватні наступні основні функції:

• аналіз різних аспектів фінансової діяльності підприємства й банку. У процесі реалізації цієї функції як на підприємстві, так і в банку, проводяться експрес-аналіз і поглиблений аналіз: фінансових операцій, угод, діяльності окремих підрозділів, результатів фінансової діяльності підприємства й банку в цілому й у розрізі окремих її напрямків;

• планування діяльності за основними напрямками. Реалізація цієї функції пов'язана з розробкою системи планів і оперативних бюджетів за основними напрямками захисту підприємства й банку від можливих фінансових загроз зовнішнього й внутрішнього характеру, яка забезпечує нейтралізацію ідентифікованих ризиків. Основою такого планування є розроблена стратегія фінансового ризик-менеджменту, котра вимагає конкретизації на кожному етапі його розвитку;

• контроль за реалізацією прийнятих ризикових рішень. Реалізація цієї функції управління ризиками кредитування пов'язана зі створенням відповідних систем внутрішнього контролю, поділом контрольних обов'язків окремих служб і ризик-менеджерів, визначенням системи контрольованих показників і контрольних періодів, оперативним реагуванням на результати здійснюваного контролю.

Оцінку ризику рекомендується здійснювати на основі використання прямих і непрямих показників. В роботі прямими показниками ризику обрані індекси росту основних економічних параметрів (наприклад, величина чистого прибутку). Непрямі показники ризику пропонується використовувати у тому випадку, коли неможливо одержати значення прямих показників або для перевірки вірогідності значень прямих показників. Розрахунки з визначення рівня ризику кредитування банками підприємств досить трудомісткі у наслідок, з одного боку, нестабільності чинників ризику, а з іншого боку – складності формалізації результатів діяльності.

У другому розділі „Становлення механізму управління ризиками в процесі кредитування підприємств легкої промисловості” проведено аналіз методів планування, контролю, попередження економічних ризиків, розкрито основні елементи системи регулювання й нагляду банківської діяльності у попередженні власних ризиків та ризиків підприємств, проаналізовано способи діагностики кредитування підприємств легкої промисловості в контексті попередження ризиків.

• Найбільш істотним за своїми наслідками для підприємства й банку є кредитний ризик, але, незважаючи на це, згідно річним звітам Національного банку України, рік у рік збільшується обсяг коштів, які направляються на кредитування фізичних і юридичних осіб (рис. 1).

Власне факт виникнення кредитного ризику вимагає відшкодування реальних фінансових втрат банку. Списання збитків за кредитними операціями здійснюється комерційними банками за рахунок резервів на можливі втрати за позичками, які створюються на регулярній основі в процесі оцінки якості кожного конкретного кредиту.

Склад макроекономічних чинників, які впливають на виникнення кредитних ризиків, а також значимість кредитного ризику для економіки в цілому, вказують на те, що проблема кредитного ризику виходить за межі діяльності комерційних банків і визначає характер взаємин з підприємствами-клієнтами. Тому управління кредитним ризиком з боку комерційних банків – це лише частина загального процесу, до якого необхідно залучати і клієнта-підприємство. Протягом тривалого періоду українські банки зберігають тенденцію нарощування величини проблемних (прострочених і сумнівних) кредитів (табл. 3).

Таблиця 3

Кредити, надані банками в різні галузі економіки України і віднесені до категорії проблемних*

* розроблено за даними Національного банку України.

Така ж тенденція зберігається при кредитуванні підприємств легкої промисловості, яка має потужний потенціал. Це багатогалузевий комплекс з виробництва товарів народного споживання, який на 01.01.2007 забезпечив близько 150 тис. робочих місць на більш як 4 тис. підприємствах.

Практично всі підприємства легкої промисловості приватизовано (підприємства державної форми власності становлять менше 1%). Протягом 1999-2004 рр. галузь працювала з позитивними темпами виробництва, створювалося враження, що в основному, кризу, обумовлену переходом економіки до ринкових відносин, подолано.

Характеристики

Список файлов реферата