referat (693324), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

— відкрите РЕПО (термін операції в угоді не визначається, кожна зі сторін угоди може вимагати виконання операції РЕПО в будь-який час, але з обов'язковим повідомленням про завершення цієї угоди. Процентна ставка не є фіксованою і визначається кожного разу);

— строкове РЕПО (термін операції чітко визначений, процентна ставка є постійною протягом усієї операції РЕПО).

Між учасниками операції РЕПО укладається угода, в якій перед­бачаються:

— термін, сума, ціна державних цінних паперів «прямого РЕПО» та «зворотного РЕПО»;

— перелік цінних паперів, які беруть участь в операції РЕПО;

— зобов'язання продати державні цінні папери зі зворотним ви­купом, яке має кореспондуватися із зобов'язанням викупити ці дер­жавні цінні папери зі зворотним продажем;

— порядок установлення маржі або процентного доходу.

Обов'язковою умовою укладення угоди РЕПО з метою мініміза­ції кредитного ризику є те, що державні цінні папери, куплені з ви­користанням операцій РЕПО, мають переказуватися через депозита­рій на рахунок покупця зі зміною права власності.

Після підписання угоди на здійснення операції РЕПО банк-продавець надає на дату купівлі та на дату зворотної купівлі ДЕПО-повідомлення до депозитарію НБУ про зміну права власності на де­ржавні цінні папери. Для забезпечення зобов'язань про зворотний викуп державних цінних паперів НБУ — у першій частині операції РЕПО покупець — отримує гарантійний внесок, на підставі ринко­вої оцінки державних цінних паперів, які є об'єктом операції РЕПО. Цей внесок є захистом від потенційних збитків у разі різких коли­вань цін на державні цінні папери. Сума гарантійного внеску зале­жить від терміну укладеної угоди за операцією РЕПО, типу держав­них цінних паперів, що є предметом угоди, та суми очікуваного доходу за цими цінними паперами.

До 1997 р. НБУ проводилися цільові кредитні аукціони. До учас­ті в аукціоні допускалися комерційні банки, які обслуговували під­приємства, що здійснювали структурну перебудову та санацію ви­робництва. Перелік цих підприємств визначався Кабінетом Мініст­рів України за домовленістю з НБУ. Комерційні банки отримували від таких підприємств бізнес-плани, плани структурної перебудови, а також інші документи, що давали можливість оцінити ефектив­ність використання кредиту. За допомогою статистичних звітів підприємств за рік комерційні банки здійснювали аналіз їхньої ді­яльності, готували експертні оцінки доцільності кредитування та ви­значали реальність повернення кредиту. Якщо після проведення та­кої роботи комерційний банк приймав рішення про кредитування підприємства, він надсилав заявку на свою участь в Аукціонний ко­мітет НБУ.

Цільові кредитні аукціони проводилися у такому самому поряд­ку, що й закриті кредитні аукціони.

Зараз НБУ не проводить аукціонів із продажу кредитів комерцій­ним банкам для подальшого кредитування ними підприємств згідно з прийнятими урядом програмами. Він здійснює лише рефінансу­вання комерційних банків з метою підтримання їхньої ліквідності та для регулювання кредитно-грошового ринку України. У разі необ­хідності зменшити обсяг грошової маси в економіці Національний банк України застосовує всілякі заходи. Наприклад, він може під­вищити рівень обов'язкових резервів комерційних банків, а може й обмежити обсяг ресурсів, що продаються ним через кредитні аукці­они. Останнім часом на кредитних аукціонах НБУ здійснює продаж ресурсів на таких умовах: тільки під забезпечення ОВДП та під фі­ксовану процентну ставку. Ломбардна ставка за кредит установлю­ється в розмірі облікової ставки плюс 10%.

Комерційні банки для забезпечення своєї ліквідності можуть ре-фінансуватися в установах Національного банку або в комерційних банках у формі переобліку і перезастави векселів.

Установи НБУ здійснюють ці операції за дотримання таких умов:

— усі подані векселі за строком оплати не повинні перевищувати 90 днів і мають бути такими, щоб їх можна було вчасно одержати у місцях їх оплати;

— подані векселі повинні мати не менше двох підписів, не вра­ховуючи підпису того комерційного банку, який подав ці векселі, а переказні векселі — ще й акцепт платника;

— оплата векселів має відбуватися у місцях, де є установи коме­рційного банку, нотаріус або суд;

— має бути ліміт кредитування.

Установи НБУ рідко використовують таку форму рефінансування комерційних банків, як переоблік і перезастава век­селів, тому що вексельний обіг в Україні не досить розвинений.

4. Досвід зарубіжних країн щодо політики рефінансування.

Центральні банки країн із ринковою еконо­мікою виконують роль кредиторів в останній інстанції для комер­ційних банків та інших кредитних установ. Вони надають коротко­строкові кредити для поповнення тимчасової нестачі ліквідних коштів, стягуючи з позичальників облікову ставку. Як правило, ці кредити мають бути забезпечені торговими векселями, державними цінними паперами або власними борговими зобов'язаннями банків.

Центральні банки Європейських країн (Німеччини, Франції, Бельгії та ін.) кредитують комерційні банки переважно через пере­облік векселів. У Франції і Німеччині центральний банк установлює квоти на переоблік векселів. У разі перевищення встановленої квоти комерційний банк сплачує підвищений процент за кредит у цент­ральному банку.

У США переоблікові операції центрального банку (Федеральної резервної системи) не є основною формою рефінансування комер­ційних банків. Найбільш притаманним тут є кредитування комер­ційних банків під заставу державних цінних паперів (облігацій, каз­начейських векселів).

Банк Англії кредитує комерційні банки під певні їхні зобов'я­зання за рахунок банківських депозитів, які зберігаються на відпові­дних рахунках у центральному банку.

Найширший розвиток мають кредитні відносини центрального банку з комерційними в Німеччині. Крім переоблікових кредитів, Німецький федеральний банк надає комерційним банкам ломбардні кредити на строк не більший від 3-х місяців під забезпечення надій­ними цінними паперами: векселями (включаючи казначейські век­селі) й облігаціями федерального уряду і земель. Ліміти кредиту­вання (квоти) встановлюються за кожною категорією забезпечення. Окремо також установлюється квота на кредит на переоблік векселів залежно від розміру власного капіталу комерційного банку.

З переоблікових операцій і ломбардних кредитів комерційні бан­ки сплачують проценти: облікова ставка в першому випадку і лом­бардна — в другому. Ставка з ломбардних кредитів є найважливі­шим орієнтиром грошового ринку, вона аналогічна ставці за феде­ральними фондами США.

Важливе значення в операціях Німецького федерального банку мають купівля і продаж державних цінних паперів у формі угод про зворотний викуп. Угодам про продаж державних цінних паперів зі зворотним викупом віддається перевага перед іншими оперативними інструментами кредитної політики Німецького федерального банку.

Висновки.

Центральний банк є банком банків, кредитором в останній інс­танції, тобто тільки цей банк може задовольнити додаткову потребу економіки в кредитах. Якщо комерційні банки та інші кредитні установи використали всі можливості для збільшення або поповнення своєї ресурсної бази через рефінансування активів на фондовому ринку або на ринку міжбанківських кредитів, вони звер­таються до центрального банку.

У нашій країні кредитором в останній інстанції є Національний банк України. Проводячи відповідну грошово-кредитну політику, він може кредитувати комерційні банки через: закриті кредитні аук­ціони; операції РЕПО (купівля-продаж державних цінних паперів) і рефінансування інвестиційних операцій (вкладення коштів у векселі та акції суб'єктів підприємницької діяльності).

Економічна сутність кредитів Національного банку на макрорівні полягає в тому, що через кредитування комерційних банків та інших кредитних установ здійснюється емісія грошей в обіг і роз­ширюється обсяг сукупної грошової маси в економіці. Це створює умови для експансії кредитної діяльності банків.

На мікрорівні кредити Національного банку сприяють підтри­манню комерційними банками своєї ліквідності на необхідному рів­ні, зміні структури їхніх активів на користь позичкових операцій, а також розширенню, за необхідності, обсягу кредитної допомоги своїм клієнтам.

Національний банк також використовує свої кредити для розв'я­зання певних економічних завдань, зокрема для фінансового підтри­мання окремих галузей, здійснення санаційних заходів щодо деяких підприємств, реструктурування виробництва на користь продукції широкого вжитку тощо.

Література.

1.Національний банк і грошово-кредитна політика. За ред. А.М.Мороза.- К.:1999

2. Вісник НБУ №6 1999. Механізми та обсяги рефінансування.

3. Багута А.М. НБУ та його функції К.: 1996

Характеристики

Список файлов реферата