OKB11 (693084), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Диференційованість кредиту - це принцип, який означає зважений підхід з боку комерційного банку до різних категорій потенційних позичальників. Кредит має надаватися тим суб’єктам господарювання, які спроможні своєчасно його повернути. Ще до недавнього часу застосування диференційованого підходу при кредитуванні означало оцінку підприємств за рівнем виконання ними основних планових показників. Тепер диференційованість кредитування здійснюється на основі показників кредитоспроможності позичальника, які дають змогу оцінити фінансовий стан підприємства і бути впевненим у здатності і готовності позичальника повернути на дану позику в обумовлений договором строк. Ці якості потенційних позичальників визначаються шляхом аналізу їх балансів з точки зору забезпеченності господарства власними джерелами коштів, ліквідності, рівня рентабельності не тільки на дату оформлення кредитної угоди, але й у подальшій діяльності. Такий аналіз оцінки кредитоспроможності позичальника , що здійснюються банками банками заздалегідь (до укладання кредитного договору), дозволяють певною мірою знизити ризик несвоєчасного повернення позички.

Практична реалізація цього принципу залежить від особистих інтересів конкретного комерційного банку і загальної централізованої політики держави. Суттєвою ознакою принципу диференційованості кредитування в сучасних умовах є перехід від кредитування об’єкта до кредитування суб’єкта.

Принцип строковості.

Принцип строковості повернення кредиту відображає необхідність повернення отриманої від кредитора позик у визначений строк, обумовлений кредитною угодою.

У зв’язку з тим, що обіг коштів на кожному підприємстві індивідуальний і залежить від багатьох факторів, здійснювати діловий контроль за поверненням кредиту можна лише за допомогою встановлених строків його погашення. Термін кредитування є граничним часом знаходження позичкових коштів у господарстві позичальника і виражає ту міру за межою якої кількісні зміни у часі перходять у якісні, якщо порушується строк користування позичкою. В цьому разі кредит втрачає своє дійсне призначення, що негативно позначається на стані грошового обігу в державі.

Принцип стрковості поверненя кредиту знаходить соє практичне втілення у погашенні конкретної позички шляхом перерахунку відповідної суми коштів на рахунок кредиторк і забезпечує поновлення його кредитних ресурсів. В умовах централізованої планової економіки існувала позичка, яка не поверталася. Ця форма кредитування була поширена в аграрному секторі господарства, коли державні кредитні установи надавали позички, повернення яких не передбачалося у зв’язку з кризовим становищем позичальника і які за своєю сутністю були додатковою формою бюджетних асигнувань , що здійснювалися через державний банк і, безумовно, ускладнювали кредитний механізм.

В ринкових умовах господарювання принципу строковості повернення кредиту надається особливе значення. Порушення його є для кредитора підставою для застосування до позичальника економічних санкцій у вигляді збільшення процента за кредит, а при подальшій несплаті - пред’явлення фінансових вимог у судовому порядку. Крім того, додержання зазначеного принципу необхідне для забезпечення ліквідності самих комерційних банків, організація діяльності яких не дозволяє вкладати залучені кредитні ресурси у безнадійні договори. Від дотримання принципу строковості повернення кредиту залежить нормальне забезпечення коштами суспільного відтворення і, відповідно, його обсягів і темпів зростання.

Принципи забезпеченності і платності.

З принципом строковості повернення кредиту пов’язані принципи забезпеченності і платності. Забезпеченість кредиту виражає необхідність забезпечення майнових інтересів кредитора при можливому порушенні позичальником взятих на себе зобов’язань. Боргові зобов’язання, які забезпечують повернення кредиту, оформляються разом з кредитним договором і є додатком до нього. Необхідно підкреслити, що в умовах планової економіки цей принцип трактувався досить вузко - вважалося, що забезпеченністю кредиту є наднормативний оплачений залишок товарно-матеріальних цінностей. Однак практичний досвід показує, що наявність такого матеріального забезпечення ще не дає впевненості у своєчасності повернення кредиту в зв’язку з тим, що підприємство може мати матеріальні запаси, які обертаються досить повільно. З точки зору світової банківської практики надійнішими є заставне право, порука і гарантії, а також в цілому система страхування.

Вибір форм юридичних зобов’язань (однієї чи кількох) забезпечення кредиту передбачає ться сторонами кредитної уоди і обумовлюється в кредитному договорі. Це дає можливість банку зміцнити свою незалежність і тим самим знизити кредитний ризик, що є досить актуальним у період загальної економічної нестабільності.

Згідно з чинним законодавством України в практиці комерційних банків може використовуіатися кілька видів забезпечення виконання зобов’язань у кредитних відносинах. Це - застава, порука та гарантія, штраф (пеня), страхування. Без забезпечення кредит може надаватися лише у тих випадках, коли джерело погашення позики високонадійне. В інших випадках при виборі виду забезпечення по кожній конкретній кредитній угоді необхідний економічний та юридичний аналіз операції, стану і можливостей позичальника.

Зважаючи на світовий досвід банківської діяльості, слід зазначити, що в Україні не застосовуються такі види забезпечення, як земля, іпотека, закладна (через відсутність чинного законодавства), за рахунок яких можна було б розширити структуру кредитів. Крім того, на сьогоднішній день існує проблема практичної реалізації принципу забезпеченності, що зумовлена недосконалістю правової бази. Це стосується відсутності єдиного реєстру заставленого майна та відпрацьованого механізму його реалізації у разі визнання клієнта неспроможним повернути позичку.

Принцип забезпеченності тісо пов’язан з принципом платності. Цей принцип виражає необхідність прямого повернення позичальником отриманих від банку кредитних ресурсів, але й оплати права на їх використання. Реалізація цього принципу здійснюється через механізм позичкового процента, ставка (норма) якого визначається співвідношенням суми річного доходу, отриманого на позичковий капітал, та суми наданого кредиту, і за своєю економічною суттю являє собою ціну кредитних ресурсів. Банківський позичковий процент виконує три основні функції: по-перше, економічна суть плати за кредит відображає фактичний перерозподіл між кредитором і позичальником додатково отриманого прибутку; по-друге, з його допомогою здійснюється регулювання виробництва і обігу шляхом розподілу позичкових капіталів на галузевому, міжгалузевому і міжнародному рівнях, і, по-третє, в процесі встановлення розміру банківського процента здійснюється певною міроюантиінфляційний захист грошових нагромаджень клієнта банку в період кризового стану економіки держави.

Платність кредиту має стимулюючий вплив на комерційний розрахунок підприємств, примушуючи їх збільшувати власні кошти і ефективно використовувати позичені. Саме ця стимулююча функція в умовах планової економіки не використовувалася достатньою мірою, оскільки значна частина кредитних ресурсів надавалася державними банками за порівняно низьку плату або на безпроцентній основі. У свою чергу принцип платності кредиту забезпечує банку покриття його витрат і є однією з основних складових прибутку.

Формування ціни на кредит принципово відрізняється від традеційного механізму ціноутворення, в основі якого - суспільно необхідні затрати праці на виробництво продукту. При встановленні процента за кредит комерційні банки враховують цілий ряд факторів. Ці фактори умовно можна розділити на дві групи - зовнішні, що не залежать від комерційного банку, і фактори, які безпосередньпов’язані з його діяльністю і діяльністю позичальнка(див.таб№1).

Як видно з переліку, на розмір позичкового процента впливає досить багато факторів, перед усім кон’юнктурного характеру, що потребує зваженого підходу до управління кредитними ресурсами.

Необхідно наголосити, що процентна політика банків спрямована на поступове зниження дисконтної ставки, і це забезпечує стабільність національної валюти, сприяє розвитку підприємництва за рахунок банківських кредитів. Однак така ситуація має й іншу сторону - водночас із зниженням рівня середньої процентної ставки за кредитами банків з метою підтримання рентабельності змушені також зиеньшувати рівень сплати по депозитах, що, в свою чергу, негативно впливає на можливість залучення коштів для формування кредитних ресурсів з метою подальших вкладень у народне господарство. Цей приклад свідчить, що реалізація принципу платності являє собою досить складний механізм не тільки кредитної політики окремого комерційного банку, але й загального грошово-кредитного ринку.

Таб. № 1 Фактори, які визначають розмір плати за кредит

комерційного банку.

1.2. Джерела формування кредитних ресурсiв комерцiйних банкiв

Специфiка банкiвського закладу як одного з видiв комерцiйних пiдприємств мiститься в тому, що переважна частина його ресурсiв формується не за рахунок власних, а за рахунок позикових коштiв.

Пасиви комерцiйних банкiв є основою для здiйснення ним активних операцiй і визначають масштаби їх розвитку. Одночасно структура i якiсть активiв обумовлюють структуру пасивiв i рiзноманiтнiсть депозитних iнструментiв.

До останнього часу вiтчизняна банкiвська система мала певну своєрiднiсть, що зв’язана з монополiєю спочатку Держбанка, а потiм спецiалiзованих банкiв на кредитнi ресурси. Ця монополiя виражалася у вольовому розподiленнi клiєнтури мiж банками, а вiдповiдно й закрiплення коштiв за тим чи iншим банком. Банки були не зацiкавленi у залученнi вiльних грошових коштiв на свої рахунки, оскiльки розмiри їх активних операцiй визначалися лiмiтами кредитних вкладень, а не реально залученими на рахунки коштами.

В умовах використання на цiлi технiчного переоснащення, розширення, реконструкцiю виробництва, нового будiвництва переважно бюджетних коштiв, а не довгострокових чи середньострокових кредитiв банкiв була вiдсутня потреба в аккумуляцiї строкових вкладiв як джерела середньострокових i довгострокових кредитних вкладень. Перехiд до дворiвневої банкiвської системи, створення економiчно самостiйних комерцiйних банкiв, переведення господарства на принципи самофiнансування визначили проблему формування пасивiв як одну з найактуальнiших у роботi банкiв.

Банки сприяють перетворенню тимчасово вiльних грошових заощаджень у позиковий капiтал. На основi депозитних операцiй формується бiльша частина кредитних ресурсiв банкiв.

Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків, залишки на розрахункових та поточних (валютних) рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки до запитання та строкові, міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів.

Характеристики

Список файлов реферата