~1 (693077), страница 4
Текст из файла (страница 4)
Векселедержатель: підприємство.
Векселеотримувач: платник податків.
Особливості: сегмент гранично локалізован. По величині можна порівняти грошово-товарним сегментом.
Зв'язки: формуються з розрахункового сегменту за рахунок векселів адміністрацій.
Труднощі: в чинність що виникає нерідко фінансової некомпетентності і необязательности місцевих властей має місце завищений обсяг випуску векселів цього сегменту, і, як слідство, «вексельна інфляція». Однак для географічні розгалужених кооперацій і монополії можлива істотна економія на місцевих податках.
Звичайно, якщо б всі державні інститути сумлінно і компетентно виконували свої функції, в особливості, по забезпеченню вексельної дисципліни, вимоги до інфраструктури були б мінімальні. Сучасні важкі для господарювання умови обумовлюють пред'явлення підвищених вимог до інфраструктури вексельного ринку.
Побудувати інфраструктуру з урахуванням специфіки вексельного ринку означає:
— забезпечити потенційного векселеотримувача вичерпними відомостями про те, що і на яких умовах він може отримати, набуваючи даний вексель;
— забезпечити векселеотримувача відповідним набором послуг;
— організувати загальнонаціональну базу даних про усих учасників вексельних відносин;
— тощо.
Вдала побудова інфраструктури обігу є тією основою, що взмозі суттєво підвищити ефективність діяльності всього ринку векселів, надати йому цивілізованного вигляду.
Таким чином ми розглянули основні загальні питання щодо вексельного обігу, розглянули види, типи, основні реквізити векселів, процес “народження” векселю та основні риси інфраструктури вексельного ринку. Більш детально ми розглянемо ці питання у наступній главі, враховуючи специфіку обігу в Україні.
4. Вексельний обіг в Україні. Його особливості та перспективи розвидку
В останні роки проблеми вексельного обігу в Україні стали об”єктом всебічної уваги. Однак, нажаль, це не призвело до прояснення ситуації в сфері вексельного обігу.
На сьогоднішній день в Україні не існує єдиного впорядкованного правового поля, щодо функціонування векселів.
В 1991 році, відповідно до ст. 7 Закону України “Про правонаступницство України”, на території незалежної України діяла Женевська конвенція №358 та прийняте Раднаркомом у 1937 році Положення про переказний та простий векселі.
Верховна Рада України Постановою від 17 червня 1992 року №2470-ХІІ встановила, що вексельний обіг в Україні здійснюється відповідно до Женевської конвенції 1930 року, внаслідок чого дію постанови Раднаркому від 1937 року на території України скасовано.
До речі, у цій постанові не було визначено, яка саме з трьох Женевських конвенцій (№358,359 чи 360) діє на території України, відтак не було зроблено офіційного перекладу текстів означених Конвенцій на державну мову і не було ратифіковано ні одніє з цих Конвенцій.
З прийняттям 28 червня 1996 року Конституції України вступила в дію стаття 9 Конституції, яка передбачає, що міжнародні договори, згоду на які дала Верховна Рада України, є частиною національного законодавства. Постанову Верховної Ради України від 17 червня 1992 року не можна вважати згодою, оскільки Законом України "Про міжнародні договори України" був встановлений інший порядок ратифікації міжнародних договорів.
Враховуючи, що ніякого міжнародного акту Україна не ухвалювала, можна зробити висновок, що Женевська конвенція 1930 року, як і міжнародні договори, нині на території України не діє.
На сьогоднішній день, основним документом, який регулює вексельний обіг в Україні, є Закон "Про цінні папери і фондову біржу", стаття 21 якого передбачає, що "порядок випуску та обігу векселів визначається відповідними нормативними документами Кабінету Міністрів України".
Постанова Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 10 вересня 1992 року №528 "Про затвердження Правил виготовлення і використання вексельних бланків" встановлює, що "використовувати векселі, а також виступати векселедавцями, акцептантами, індосантами і авалістами можуть тільки юридичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, що визначаються такими відповідно до чинного законодавства України". В той же час Постанова Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 1997 року №1154 зазначає, що Міністерство фінансів разом з обласними державними адміністраціями повинно забезпечити впровадження в обіг векселів місцевих державних адміністрацій, що суперечить постанові №528. Аналогічні суперечності існують у Постановах Кабінету Міністрів України №1440 від 15 вересня 1998 року та №1978 від 15 грудня 1998 року. Отже, необхідно підготувати узгоджений між міністерствами та Національним банком України проект змін та доповнень до постанови №528, який би усунув суперечності в означених нормативних актах.
Виникають розбіжності в усвідомленні різними органами влади самої суті векселя. В законі України "Про оподаткування прибутку підприємств" зазначається, що "товари - це матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення". Тобто, тільки при двох операціях — випуск та погашення — вексель не є товаром при оподаткуванні, у всіх інших випадках вексель виступає як товар. Згаданим законом також визначається, що "бартер (товарний обмін) - господарська операція, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи. послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг)" Таким чином, це дає право податковій адміністрації відносити операції передавання векселів в оплату за товар до бартерних.
Питання про товарний характер векселя також випливає з норм українського законодавства. В відповідності з Постановою Кабінета Міністрів України і Національного Банку України "Про затвердження Правив виготовлення і використання вексельних бланков от 10 вересня 1992 року №528 "вексель може видаватися тільки для оплати поставленої продукції, виконаних робіт і наданих послуг, окрім векселів Минфина, Національного банку і комерційних банків України". Іншими словам, вексель може бути виписан тільки після факту поставки товару (товарний характер векселя).
В законодавстві України можна виділити п'ять обмежень на векселездатність учасників вексельного обігу:
1. Згідно до постанови Кабміну і Нацбанка України "Про затвердження Правил виготовлення і використання вексельних бланків" "використовувати векселя, а також виступати векселедавцями, акцептантами, індосантами і авалистами можуть тільки юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, що є такими згідно діючому законодавству України".
2. Сфера Обігу векселів, що емітувалися резидентами України обмежується територією України, т.б. видача і індосамент векселя за межі України не допускаються.
3. Існує ряд обмежень векселездатності банків, що регламентуються актами законодавства в банківській сфері. Так, банк може емітувати векселі тільки в тому випадку, якщо має 14 ліцензію. А з 27 жовтня 1998 року введений особливий режим видачі поручительства філіалам. Центральне відділення банку, у якого є всі необхідні ліцензії, не може передавати право провадити операції по 14 ліцензії своїм відділенням і філіалам. Це стосується і права підпису (авалювания векселя).
4. Указом Президента України "Про інвестиційні фонди і інвестиційні компанії від 19 лютого 1994 року №55/94 (ст. 17) встановлена заборона на випуск векселів інвестиційними фондами і компаніями.
5. Банки, випускаючи векселі, повинні резервувати певну суму засобів.
6. Неприпустимий індосамент від одного структурного підрозділу компанії до іншого.
Таким чином, в результаті невизначенності в законодавстві України існує ряд проблем та обмежень щодо обігу векселів на теріторії України. Так суттєво обмежена кількість операцій, що можуть обслуговуватись векселями (наприклад, для видачі векселю обов”язковий факт поставки продукції або надання послуг), а також значно обмежена кількість суб”єктів, що можуть приймати участь в операціях з векселями.
Також необхідно зазначити, що на сучасному етапі існує суттєва проблема щодо організації інфраструктури вексельного обігу та забеспеченності учасників вексельних відносин якісною інформацією. Як зазначалося вище, це означає:
- надання усим учасникам вичерпних відомостей про те, що і яким чином вони можуть отримати, вступаючи у відносини по даному векселю;
- впровадження на ринок вичерпного набору послуг (консультації, регестрація та перевірка, зберігання та бездокументарний обіг, продаж, інкасація, погашення тощо);
- організація єдиної національної бази даних щодо учасників вексельного обігу (фінансовий стан, чи були відмови у виплаті тощо).
Зазначимо, що ОВЗ передбачена спрощена процедура впровадження справ щодо стягнення заборгованності по векселях. На Україні такий порядок не застосовується, порушення справ відбувається відповідно до встановленних Цивільним кодексом норм. Таким чином, встановлюється значна перешкода ефективному вексельному обігу, та зменшується ліквідність векселю як інструменту.
Отже, основним фактором, який стримує розвиток вексельного обігу є невпорядкованість національного законодавства, а тому основним напрямком до покращення існуючої ситуації є прийняття Закона України “Про вексель”. Потрібно, щоб цей закон став своєрідною "вексельною конституцією", тобто таким законом, у якому б містилося якомога більше норм прямої дії і не було тлумачень або додаткових положень, що суперечать Однаковому закону і Цивільному кодексу України.
Закон не працюватиме, якщо не створити відповідного підзаконного (нормативного) правового поля. Це завдання і для законодавчої, і для виконавчої влади.
Від Верховної Ради України очікуються насамперед такі рішення: прийняття Закону України "Про вексельний обіг в Україні" і приведення законів України у відповідність із вказаним законом, передусім узгодження із Цивільним кодексом та встановлення додаткових норм, які б сприяли налагодженню вексельного обігу, зокрема:
І) внесення до Закону України "Про податок на додану вартість" змін, які б звільнили банківські установи від зобов'язань щодо податку на додану вартість за тими операціями з векселями, які виконуються через банківські установи і безпосередньо пов'язані з виконанням банками своїх функцій (визначених банківською ліцензією), наприклад, за операціями з інкасації боргових зобов'язань (векселів, чеків тощо);
2) внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу України, якими передбачалися:
а) належність векселів до категорії документів, за якими дозволяється подавати позови у порядку спрощеного судочинства без права відповідача вимагати перенесення справи щодо опротестованого векселя на розгляд у загальному порядку до прийняття відповідного рішення;
б) можливість забезпечення вексельного позову арештом майна відповідача (за постановою суду), якщо останній не може заперечити позивачеві по суті справи (стосовно підробки свого підпису, сплати вексельного боргу, своєї неспроможності укладати вексельні договори тощо);
в) попереднє виконання судового рішення, тобто не чекаючи, коли закінчиться термін можливого оскарження або можливого розгляду справи у касаційній інстанції;
г) розгляд вексельного позову в суді навіть за відсутності відповідача;
г) віднесення векселів до категорії документів, які мають переваги в конкурсному процесі (інакше кажучи, опротестовані векселі, а також векселі, щодо яких встановлено, що вони видані за валюту, товари, послуги, роботи, гроші тощо, належали б до документів, борги за якими погашаються в першу чергу порівняно з іншими зобов'язаннями боржника);
д) зменшення державного мита за вексельний позов до одного відсотка;
е) внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито щодо:
• зменшення державного мита за передачу векселів новому власнику (купівлю-продаж векселів) до розміру 0,01 відсотка від суми угоди;
• порядку оплати вексельного гербового збору.
Ці операції виконують переважно банківські установи, забезпечуючи їх якісне проведення і зниження фінансових та операційних ризиків клієнтів.
вого збору і переліку випадків, за яких він не сплачується.
Міністерство закордонних справ України разом із Міністерством юстиції та Державною комісією із цінних паперів І фондового ринку мали б зробити офіційний переклад Конвенцій №№ 358 — 360 (із додатками).
Від Національного банку України очікується:
1. Визначення установ, які мають розглядатися як вексельні розрахункові палати, подання відповідного законопроекту до Верховної Ради України.
2. Розробка нової редакції Положення про порядок проведення банківськими установами операцій із векселями.
3. Визначення порядку розрахунку звичайної процентної ставки відповідно до Закону України "Про вексельний обіг в Україні" і внесення доповнень до Положення про визначення звичайної процентної ставки за депозит, затвердженого постановою Правління НБУ №247 від 23.07.1997р.
Національний банк України разом із Державною комісією із цінних паперів і фондового ринку мали б розробити:
1. Положення про умови випуску, обігу і погашення фінансових векселів.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
