143030 (691532), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Вказані Особливою нарадою зміни в системі й плані розробки перепису, змусили виробити новий план проведення робіт. При чому, більшість виконаної роботи в значній мірі підлягала переробці. Практично всю роботу по перепису потрібно було з 1902 року проводити майже з початку. [2.22] До 1905 року всі дані по губерніям були оброблені, але у відповідальних за розробку даних перепису, затвердилось переконання, що без загального обліку по Імперії, вся розробка не буда мати закінченого вигляду, й використання її результатів ( розпорошених по 119 окремих виданням), буде створювати значні труднощі для державних закладів, і для фізичних осіб.
Тому, було вирішено використати всі зусилля, щоб виправити цю помилку, не використовуючи однак нових кредитів, й опублікувати загальні відомості по всій Імперії. До видання були прикладені 44 картограми з діаграмами, що наочно обмальовували розподіл населення по певним ознакам. Картограми, виконані за моделлю редактора П. Бечаснова, дали можливість їхнього відтворення в тимчасовій друкарні перепису. З поміщених у першому томі картограм, чотири (з 41 по 44) відносяться до відомостей другого тому й були складені редактором С. К. Паткановим. [2.23]
Остаточне зведення даних всіх таблиць першого тому було виконано під керівництвом редактора П.А. Бечаснова. Він же склав короткий огляд всіх відомостей, які були розташовані в першому томі.
Під час проведення перепису було оголошено, що цей захід "не буде приводом ні для яких нових податків чи повинностей", а ціль акції - "ознайомитися з населенням і вивчати його", а також "скласти точні поняття про всілякі умови народного життя".
Одиницею спостереження було індивідуальне господарство. У містах на кожне господарство заводився окремий переписний лист.
Перепис ставив за мету врахувати три категорії населення: наявне, осіле (постійне) і приписне. Для перепису були підготовлені спеціальні переписні аркуші трьох видів:
форма "А" - для селянських дворів, що входили до складу громади;
форма "Б" - для власників садиб і хуторів, а також приватних будинків усередині селищ;
форма "У" - для городян.
Програма перепису містила в собі наступні соціально-демографічні характеристики для опитуваних:
1) прізвище, ім'я, по батькові чи прізвисько;
2) стать;
3) відношення до глави родини і глави господарства;
4) вік;
5) родинний стан;
6) положення чи звання;
7) місце народження;
8) місце прописки;
9) звичайне місце проживання;
10) відмітка про відсутність;
11) віросповідання;
12) рідна мова;
13) уміння читати;
14) заняття - ремесло чи посада, служба, окремо - головне і допоміжне.
Про кожного опитуваного збиралися відомості по 14 питанням, включаючи дані про прізвище (прізвисько) і та оцінку фізичних недоліків. От як ставилося питання, наприклад, про родинний стан: одружений, неодружений, вдівець, розлучений; про грамотність: а) чи вміє читати; б) де навчається, чи навчався, в) чи скінчив курс навчання?
Для загального керівництва переписом була організована Головна переписна комісія, яку очолив міністр внутрішніх справ. На комісії лежала надзвичайно відповідальна і складна робота: вироблення загальної програми перепису, всіляких інструкцій та настановлень щодо її проведення, бланків, відступів від правил. У губерніях переписом формально керували губернатори, а безпосередньо - переписні комісії. У повітах - поводирі дворянства і повітові переписні комісії. Лічильники підбиралися з грамотних запасних солдатів, вчителів і священиків. [2.20]
Перепис 1897 року являє собою єдине джерело достовірних даних про чисельність і склад населення Росії наприкінці XІX століття. Її результати були оброблені до середини 1905 року й опубліковані в двох томах, що містять 25 таблиць. Крім загальноімперських відомостей, підсумки перепису 1897 р. були опубліковані в 119 випусках по окремих губерніях.
Вартість перепису 1897 року склала для російської казни близько 7 млн. карбованців.
На відміну від хронологічно підходу попередніх ревізій, перепис не мав ніякого фіскального навантаження. Її проведення не було зв'язано з введенням нових чи переглядом старих податків, так само як і її результати не передбачалося використовувати у фіскальних цілях. Тільки майже через 20 років цей проект, із незначними змінами, був затверджений імператором Миколою ІІ. Згідно "Положенню про Перший загальний перепис населення Російської імперії", виданому у 1895 р., проведення перепису було призначено на 28 січня 1897 р.
Кожному опитуваному пропонувалося відповісти на ряд питань, що знаходились на зворотному боці листа.
Крім того, робилися відмітки про військову повинність і про фізичні недоліки. При заповненні переписного листа першим завжди вказували хазяїна, потім всіх інших членів родини стосовно нього: дружина, сини, дочки (чи діти по старшинству), чоловіки і дружини дітей, онуки, старі батько і мати, брати, сестри, племінники, дядьки, тітки і т.д. Для невісток, онуків і племінників існували додаткові вказівки про сімейне споріднення.
Перепис проводився в два етапи. На першому (підготовчому, грудень 1896 - січень 1897 р.), люди, що займалися переписом (для проведення перепису по всій країні було залучено більш 135 тис. чоловік) обходили господарства і заповнювали переписні аркуші, які потім проглядалися завідувачами переписними ділянками.
На другому етапі (основному, "критична дата" - 28 січня 1897 р.), відповідальні за перепис одноразово знову відвідували господарства, перевіряли і при необхідності коректували дані першого опитування. У містах застосовувався метод самообчисленя (у садибах і міських домоволодіннях, а також на заводах переписувач лише приносив, забирав і перевіряв переписні аркуші, а їхнє заповнення проводили відповідно власники, орендатори, власники), в сільській місцевості - метод опитування (переписні аркуші заповнювалися переписувачем при опитуванні кожного господарства). [ 2. 23]
Заповнені і перевірені первинні переписні аркуші надходили на переписні ділянки, і після уточнення відправлялися в губернські і центральний статистичний комітет. Обробка даних перепису, у тому числі з використанням так званих "машин Голлерита" - рахунково-табличні машини (винахід Германа Голлерита), в цілому зайняла більш 8 років. Публікація підсумків перепису почалася вже у 1898 р. [2. 20 ]
Усього за 1898 - 1905 р. було випущено 117 томів по-губернських підсумків (по 89 губерніям) і двотомний "Загальний звіт по імперії результатів розробки загального перепису населення...". [1.8, 10]
Ступінь об’єктивності отриманих даних у вітчизняній історіографії традиційно оцінюється як порівняно високий, матеріали перепису активно використовуються в конкретно-історичному й інших суміжних дослідженнях. Втім, і матеріали перепису 1897 р., розуміється не позбавлені окремих помилок і неточностей. Так, наприклад, учасник і один з критиків перепису А. Котєльніков, у результатах знайшов калмиків, що кочують по Московській губернії; одружених серед малолітніх, а також киргизів католицького віросповідання.
Зрозуміло, першорядне значення дослідження мають не опубліковані зведені результати перепису, що представляють собою загальну кількісну і якісну характеристику населення Російської імперії в цілому, а первинні переписні аркуші, що містять цікаву інформацію про кожну окрему людину, яка проживала на території імперії в 1897 р. У переписних аркушах зафіксовані часом унікальні відомості про біографію людини, його соціальний статус, склад родини.
Первинні переписні аркуші перепису 1897 р. порівняно добре збереглися, що сприяє активізації їхнього використання в історичних дослідженнях. Як правило, перші екземпляри переписних аркушів направлялися в Головну переписну комісію , другі екземпляри залишалися в губернських земських управах, а треті - у волосних правліннях.
Перепис 1897 року сповна виправдав сподівання її організаторів, проте практично відразу ж було поставлено питання про необхідність проведення нового загального перепису. Після тривалих обговорень другий всеросійський перепис населення було призначено на 1915 рік, однак Перша світова війна перешкодила його проведенню.
Розділ ІІ Населення Бессарабії за даними першого Всеросійського перепису 1897 р.
2.1 Міське населення Бессарабії: кількісний, становий, національний та професійний склад
Соціально-економічний та політичний розвиток Бессарабії наприкінці ХІХ ст. значною мірою залежав від 3-х основних факторів : перебування краю в орбіті імперської політики російського царизму; прискорений розвиток капіталізму в сільському господарств; поліетнічний склад населення. За умовами Паризького мирного договору (1856р.), яким закінчилась Кримська війна, південна частина Бессарабії – Ізмаїльський, частина Кагульського і Акерманського повітів – була передана Молдавському князівству, а гирло Дунаю опинилось під владою Туреччини .Тільки в 1878р., за умовами Лондонського договору ці землі були повернені Росії.
За даними перепису 1897р. основну частину населення Акерманського та Ізмаїльського повітів складали українці і росіяни за ними йшли болгари, молдовани, німці, угорці тощо. [1.8,22.]
Наприкінці ХІХ ст. в адміністративному відношенні Бессарабська губернія розподілялася на 8 повітів: Кишинівський, Аккерманський, Бендерський, Бельцький, Ізмаїльський, Оргєєвський, Сорокський, та Хотинський. В губернії нараховувалось 12 міст: 8 повітових і 4 безповітових ( міста: Болград , Кілія , Кагул , Рені). Важливим показником економічного, політичного, соціального розвитку Бессарабії в другій половині XIX ст. було подальше збільшення чисельності населення й приоритетний розвиток міст. Загальний економічний підйом (особливо після реформи 1861 року), а також будівництво залізних колій, викликало швидкий розвиток багатьох міст Бессарабії. Найбільший розвиток отримали такі міста як Кишинів, Бельци, Бендери, Акерман, Ізмаїл, Рені. В Кишиневі за переписом 1897 року нараховувалось більше 108,5 тис жителів (див. додатки)[ 2.12,550]
Загальна кількість населення Бессарабської губернії, за даними перепису 28 січня 1897 року, становила 1.935.412 чоловік обох статей - 991.239 чоловіків та 994.173 - жінки. У містах на 100 чоловіків приходилося 93 жінки, у селах на 100 чоловіків - 95 жінок. [1.8]. Аналізуючи кількісний склад населення по повітах ми знаходимо наступні відомості:
У Кишинівському повіті - 279,657 чол.,
в Акерманському – 265,247 чол ;
Бендерському - 184,915 чол;
Бельцькому –211,448 чол.;
Ізмаїльському - 244,274 чол.;
Оргєєвському - 213,478 чол.;
Сорокському - 218,861 чол.;
Хотинському - 307,532 чол.,
Таким чином перше місце, по абсолютній кількості займає Хотинський повіт, друге – Кишинівський. За щільністю останнє місце –Ізмаїльський.
Загальна щільність населення в Бессарабії наприкінці ХІХ ст., не в приклад сьогоднішньої (123 чол. на 1 кв. в.), складала усього близько 50 жителів на 1 кв. в. .
За даними дев'ятої ревізії в 1851р. у Кишиневі нараховувалося 58.849 чол. Про населення міста за 1856р. у статистичних таблицях приводиться цифра 63.469чол., а за 1859р. - 85,5тис.чол. [1.5, 26-27 ]
З 1856р. по 1861р. різко зросло населення Акермана (з 22,5 тис.чол до 42,6тис.чол). Таке значне і швидке збільшення населення, скоріш за все, треба пояснити осіданням в місті жителів півдня Бессарабії, що на той час відійшла до Молдавії. Дані архівних джерел підтверджують цей факт [1.1,1.2,1.3] . Акерман за кількістю населення в 1861р. займав друге місце після Кишинева. Наступними були міста: Бендери, Хотин, Бельци, Сороки, Оргієв. За даними десятої ревізії, у 1861р. населення м. Бельци складало 5.859 чол. Ця цифра, однак, не узгоджується як з даними про населення міста за попередні роки (у 1856р. населення м. Бельци, за даними ряду джерел, складало 6,6тис.чол. [1.4, 65], а також з показниками за 1861р., що знаходяться в інших джерелах [1.6, 27]. Тому на наш погляд, більш вірною є дані про населення міста за 1861 рік, які наводить в своєму дослідженні історик Жуков В.І, що складають 8,9 тис. чоловік.
Аналізуючи дані попередніх років (1861), які наведені дослідником Жуковим В.І [2.7,68] можна прослідкувати динаміку збільшення кількості населення.
Кишинів - 93359 чол.
Ізмаїл - відійшов до Молдовського князівства (за Паризьким мирним договором 1856)
Акерман - 42675 чол.
Хотин - 17315 чол.
Бендери - 22115 чол.
Рені - місто відійшло до Молдовського князівства
Кілія - місто відійшло до Молдовського князівства
Бельци - 8900 чол.
Оргєєв - 4747 чол.
Сороки - 5739 чол.
Кагул - до Молдовського князівства .
Усього в містах Бессарабській губернії на кінець 1861 року мешкало - 194,850 чол. [1.4, 26]
Віковий склад міського та сільського населення , за переписом 1897 року, подано в числах і відсотках по десятиріччям, й по віковим групам для кожної статі окремо. Як вказують ці дані , найбільший відсоток, а саме 28,3% припадає на наймолодший вік - до 10 років. Наступна за кількістю група - підлітки у віці до 19 років – 22,8% і т. д. Ця закономірність порушується в містах, де відсоток чоловіків у віці від 20 до 29 років вище (21,3%) ніж у віці від 10 до 19 років(20,5%). До 40-річного віку в губернії спостерігається чисельна перевага жіночого населення над чоловічим, але в містах ця перевага на користь чоловіків, крім вікової групи від 20 до 29 років. [1.8, 15]
Осіб , довгожителів - 100-літнього й більш похилого віку - в губернії зареєстровано 334 обох осіб, з них 194 чол. і 140 жінок. В містах з таким віком мешкало 87 чол., решта - в повітах. [ 1.8, 17]
Смертність у містах була вище, ніж у селі. Факти всіх дослідників підтверджують це. [2.1,24;2.7,68] Смертність сильно зростала у неврожайні роки та у період епідемічних захворювань, що були доволі часто в Бессарабії. Епідемія чуми приходилася на 1856 р. Один із сучасників, відзначаючи високу смертність у містах, писав, що можна привчитися дивитися на смерть спокійно. [2. 7, 70]
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
