142521 (691403), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

2) дія або інтервенція з метою знищення коренів насильства, його профілактики та сприяння в побудові нової моралі.

Удосконалення психолого-педагогічної культури батьків є важливою передумовою правильного виховання дітей, оскільки первинна соціалізація, прищеплення культури взаємостосунків й розвиток гармонійної особистості належить сім'ї. Саме в сім'ї дитина набуває життєвого досвіду, вчиться культури спілкування, засвоює норми поведінки. Вирішальний позитивний вплив на виховання дітей має почуття взаємної любові й поваги матері і батька та виявлення цих почуттів у їхніх щоденних взаєминах, а також їхнє гуманне ставлення до інших людей. В. О. Сухомлинський справедливо стверджував, що людину ми творимо любов'ю - любов'ю батька до матері і матері до батька, любов'ю батька і матері до людей, глибокою вірою в гідність і красу людини. Прекрасні діти виростають у тих сім'ях, де мати і батько по-справжньому люблять одне одного і разом з тим люблять і поважають людей. У таких дітей - мир і спокій у душі, стійке моральне здоров'я, щиросердечна віра в добро, віра в красу людську.

Покращення реального стану процесу сімейного виховання, попередження та подолання проблеми сімейного насильства в сучасних умовах, на нашу думку, вимагає розробки спеціальної програми психолого-педагогічної просвіти батьків, яка буде сприяти повноцінному функціонуванню сім'ї і попередженню проблем у взаємостосунках батьків та дітей. З цією метою впроваджено навчальну програму для батьків «Гармонізація дитячо-батьківських взаємовідносин», реалізація якої зорієнтована на досягнення основної мети - налагодження гуманних взаємостосунків між батьками й дітьми. Зміст її передбачає вирішення таких завдань:

• формування у батьків спрямованості на пошук найоптимальніших методів виховання;

• творче засвоєння психолого-педагогічних знань для того, щоб вони стали керівництвом до дії і сприяли підвищенню ефективності виховання дітей;

• формування здатності усвідомлювати сімейну дійсність, вміння приймати найбільш ефективніші рішення в співвідношенні їх з закономірностями, принципами виховання;

• взаємне збагачення досвідом дитячо-батьківських взаємостосунків.

2.2. Методи соціальної роботи з молоддю,

що постраждала від насильства.

У розв’язанні соціальних проблем молоді, стимульовані розвитку їхніх сил, конструктивної діяльності щодо змін несприятливої життєвої ситуації соціальні працівники використовують різноманітні методи соціальної роботи – сукупність прийомів, способів діяльності.

Мета їх – дати розуміння того, як окремі індивіди або групи (в нашому випадку це група молоді) можуть подолати шлях у розв’язанні власних життєвих проблем.

Поняття «методи» прижилося у європейській соціальній роботі після Другої світової війни. Це слово грецького походження означає шлях, спосіб пізнавальної, практичної діяльності людей. Метод розглядають як сукупність підходів, прийомів, операцій практичного чи теоретичного засвоєння дійсності [32, с.47]. Нині під методом розуміють найкоротший шлях досягнення оптимальних результатів, що відповідають поставленим цілям.

У США до 60-х років ХХ ст. до методів соціальної роботи відносили індивідуальну, групову роботу, а також роботу в громаді. Вивчали ці методи незалежно один від одного, що відповідало їх історичному розвитку.[1, с.104].

Метод у соціальній роботі виконує подвійну роль, оскільки він виступає як спосіб, шлях пізнання і застосування, що вироблені в науках про життєдіяльність людини і в соціальній практиці, а з іншого боку – як конкретна дія, що сприяє якісній зміні існуючого об’єкту.

З цим підходом І.Г. Зайнишева перегукується визначення «метод соціальної роботи», що запропоновано російськими вченими М.В. Ромм та Т.А.Ромм. Вони розглядають метод як спосіб раціонального дослідження і перетворення дійсності, найкоротший шлях досягнення мети.

Ґрунтуючись на цих підходах, можна сказати, що методи соціальної роботи – це способи організації соціальної роботи, що призводить до досягнення оптимального результату і забезпечує позитивні зрушення в розвитку об’єкту (суб’єкту) соціальної діяльності. По відношенню до соціальної роботи можна говорити про дві групи методів: методи соціальної роботи як наукового знання і як практичної діяльності [3, с.6].

В класичній літературі з соціальної роботи визначають наступні групи методів:

1. Загальні (філософські) методи, які існують як єдність світоглядної методологічної позиції суб’єкта соціальної роботи в різних видах діяльності. Загальні методи визначають шлях, спосіб пізнання і перетворення діяльності, мислення. Одним із основних методів соціального пізнання є метод матеріалістичної діалектики, сутність якого полягає в тому, що праця виявлення і осмислення фактів, подій, явищ ґрунтується на відбитті у свідомості дослідника об’єктивної діалектики самої соціальної діяльності. При цьому будь-яке явище чи подія розглядається в стані свого становлення та розвитку, що відкидає можливість суб’єктивності у відсіюванні та тлумаченні фактів. Діалектика як метод наукового дослідження розширює можливості соціального передбачення та прогнозування тому, що дозволяє віднайти найбільш глибинні причини і зв’язки подій, що відбуваються, визначити їх внутрішні закономірності, і в наслідок цього, позначити тенденції, що в них зароджуються. [2, с.20]

2. Загальнонаукові методи визначають деякі аспекти процесу пізнання і перетворення світу. В сучасній літературі найбільше згадуються такі методи:

• Метод наукової абстракції.

• Метод аналізу та синтезу.

• Метод індукції та дедукції.

• Метод єдності спільного та особливого.

• Історичний метод.

• Метод пересування від простого до складного.

• Метод єдності якісного та кількісного аналізу.

• Генетичний метод.

• Конкретно-соціологічний метод.

• Метод формалізації.

• Метод аналогії.

• Системно-структурний метод.

3. Спеціально-наукові методи – це специфічні способи пізнання і перетворення окремих сфер суспільного життя, що притаманні тій чи іншій системі знань. Ці методи після відповідної трансформації використовуються в соціальній роботі.

У більшості джерел з проблеми класифікації методів соціальної роботи визначаються такі групи соціальних методів соціальної роботи:

• Організаційні (адміністративні);

• Соціально-економічні;

• Педагогічні та психологічні.

На мою думку, до цього переліку методів слід також додати соціологічні методи. Крім того, інноваційна практика соціальної роботи породжує нові методи соціальної взаємодії, які не підлягають під існуючі класифікаційні ознаки. До таких методів роботи належить вулична соціальна робота та метод «рівний-рівному» [1, с.108].

До соціально-економічних методів соціальної роботи з молоддю належать всі існуючі засоби, за допомогою яких спеціалісти соціальної роботи здійснюють вплив на матеріальні, моральні (в нашому випадку), сумісні, національні, та інші соціальні інтереси та потреби молоді.

До соціально-економічних способів впливу належать натуральна та грошова допомога, моральне заохочення клієнта, встановлення пільг, здійснення патронату, соціального супроводу, допомоги в побутовому обслуговуванні.

Організаційні (адміністративні) методи соціальної роботи розглядаються в комплексі управлінського аспекту організації діяльності структури соціальних служб. Реалізація цієї групи методів можлива тільки за умови підґрунтя нормативно-правових документів.

Організаційні методи закріпляють права та повноваження, обов’язки, відповідальність кожної ланки в органах управління соціальними службами, дозволяють здійснювати оперативне втручання, уточнення і вирішення епізодичних завдань. [32, с.50].

Педагогічні методи, які найчастіше використовуються в соціально-педагогічній практиці є різновидами методів виховання. Методи формування свідомості спрямовані на формування певних понять, оцінок, суджень, світогляду особистості.

Переконання – це спосіб впливу на раціональну сферу особистості за допомогою логічно аргументованої інформації з метою підсилення чи зміни поглядів, установок оцінок у об’єкта впливу.

Навіювання – це спосіб впливу на особистість, заснований на некритичному сприйманні інформації об’єктом впливу.

Важливою відмінністю навіювання від переконання, є спрямованість не на логіку та розум особистості, її здатність мислити та розмірковувати, а на емоції людини, її готовність отримати готові інструкції до дії. Приклад – метод виховання, заснований на свідомому відтворенні особистістю певних способів поведінки. [3, с.10]

Методи організації діяльності – це способи закріплення, формування позитивного досвіду поведінки, відносин, дій та вчинків.

Як найбільш типовий метод організаційної діяльності називають методи доручення, соціального навчання та закріплення позитивного досвіду.

В соціально-педагогічній практиці отримав розповсюдження метод чергування творчих доручень. До соціально-педагогічних умов успішного застосування методу доручення слід відносити: наочність, гласність виконання доручень, забезпечення методичної підтримки його виконання, урахування інтересів та соціального досвіду нашої групи молоді.

До методів організації діяльності більшість авторів відносить гру, як спосіб соціальної взаємодії і розвитку творчої особистості дітей та молоді. Гра є одним з проведених інструментів в арсеналі соціального працівника тому, що її можна застосовувати з метою діагностики психокорекції міжособистісних стосунків. Крім того, гра сприяла духовному і фізичному звільненню, зняттю напруги, посиленню відчуття радості та подолання певних труднощів, перешкод. Під час гри людина відчуває насолоду від вільного прояву своїх здібностей.

До методів суто соціальної роботи, перш за все, слід віднести методи «рівний-рівному» - як спосіб надання та поширення достовірної інформації шляхом довірливого спілкування ровесників в межах організаційної (акції, тренінги) та неформальної соціальної роботи (спонтанне спілкування), яку проводять спеціально-підготовлені підлітки та молоді люди. [32, с.53]

Одним із методів соціальної роботи з молоддю, яка постраждала від насильства є робота з батьками щодо попередження та подолання насильства. Зміст її передбачає вирішення таких завдань:

• Формування у батьків спрямованості на пошук найоптимальніших методів виховання.

• Творче засвоєння психолого-педагогічних знань до того, щоб вони стали керівництвом дох дії і сприяли підвищенню ефективності виховання дітей.

• Формування здатності усвідомлювати сімейну дійсність, вміння приймати найбільш ефективні рішення в співвідношенні їх з закономірностями, принципами виховання;

• Взаємне збагачення досвідом дитячо-батьківських взаємостосунків.

Працівники кризових центрів:

• Здійснюють прийом членів сім'ї, що можуть стати, або стали жертвами насильства.

• Організовують надання необхідної психологічної, педагогічної, медичної, юридичної допомоги.

• Надають притулок для тимчасового проживання жертвам насильства в сім’ях.

• Повідомляють членам сім'ї, де виникає реальна загроза здійснення насильства в сім'ї і де було вчинене насильство, про права, міри і послуги, якими вони можуть скористуватися.

• Вивчають і узагальнюють причини й умови конкретних проявів насильства в сім'ї.

• Надають інформацію з питань попередження насильства в сім'ї та розвитку уповноважених органів.

• Взаємодіють із засобами масової інформації, громадськими організаціями.

Допомогу жертвам сімейного насильства здійснюють як спеціалізовані заклади, кризові центри, притулки для жертв насильства, так і територіальні заклади соціального обслуговування - «Телефон довіри», центри психолого-педагогічної допомоги населенню, центри соціальної допомоги сім'ї та дітям, які консультують своїх клієнтів з всіх проблем особистого життя і надають їм психотерапевтичну допомогу.

Принципи надання допомоги жертвам насильства будуються на загальних психолого-педагогічних засадах кризового втручання.

Однак допомога потерпілим від сімейного насильства має свою специфіку в залежності від того, хто її здійснює ( психосоціолог, спеціаліст з соціальної роботи, психотерапевт), кому її надають (жертвам сімейного, сексуального чи просто фізичного насильства), в якій формі (консультативних, психотерапевтичній, соціальної підтримки) буде вона відбуватися [11, с.36].

Допомогти потерпілим від насильства в сім'ї покликані не тільки правоохоронні органи, але й соціальні служби. Один із напрямків діяльності соціальних служб - надання конкретної допомоги (притулки, консультативна допомога, реабілітаційні послуги і т.д.) громадянам, що потерпіли від фізичного чи психологічного насильства, від жорстокого ставлення в сім'ї [16, с.85].

Для роботи з різноманітними видами насильства, що мають у своєму розвитку, механізмах і феноменології як загальне, так і особливе, розроблені спеціалізовані технології та програми, що дозволяють підвищувати ефективність профілактичної і корекційної роботи в цьому напрямку. Існуючі у світовій і вітчизняній практиці технології соціальної роботи з випадками сімейного насильства містять у собі досить широкий спектр організаційно-управлінських і методичних підходів. Очевидно, що вибір тієї чи іншої технології роботи детермінується як мінімум, двома факторами - характером випадку і наявністю соціальних ресурсів.

Зазвичай технологія роботи з клієнтом (сім'єю) (у міжнародному професійному співтоваристві соціальних працівників позначається як «робота з випадком») здійснюється на двох рівнях: менеджмент роботи з випадком і безпосередньою роботою з випадком [23, с.83].

Менеджмент містить у собі наступні етапи:

Характеристики

Список файлов курсовой работы