125238 (690356), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Багато властивостей ювелірних каменів обумовлені умовами утворення цих мінералів і їхньою внутрішньою будовою, тобто структурою. Існує два типи будови речовин: кристалічний й аморфний. Структура ювелірних каменів в основному кристалічна, тому по складу вони однорідні, але фізичні властивості їх нерівнозначні у всіх напрямках, тобто характеризуються анізотропією.
Перше місце в ряді дорогоцінних каменів по вартості займає алмаз. Він має виняткову твердість, високе світлозаломлення, сильну дисперсію і яскравий блиск. З усіх дорогоцінних каменів алмаз має найбільш простий хімічний склад і являє собою кристалічний вуглець. У ньому часто є домішки (головним чином окис заліза), що додають алмазу жовтуватий відтінок і знижують його цінність. Діаманти по вазі умовно поділяють на дрібні (до 0,29 карата) і великі (від 0,30 карата).
Дрібні діаманти в залежності від прозорості, кількості, характеру і місцезнаходження наявних у них дефектів поділяють на 8 груп (великі – на 11 груп). Дефектами в діамантах можуть бути крапки, смужки, тріщинки, пухирці, мікрошви, включення графіту.
Рубін і сапфір є різновидом корунду. Розмаїтість і краса фарбування корундів, їхня висока твердість (9 по шкалі Мооса) перетворюють мінерали цього виду в дорогоцінні камені, ідеальні у всіх відносинах.
Найбільш коштовними вважаються рубіни, пофарбовані окисом хрому в червоний колір. Особливо цінуються рубіни кольору «голубиної крові» (червоного кольору зі лілуватим відтінком).
Сапфірами називають різновиду корунду, частіше синього кольору. Зелені, рожеві, чорні й інші відтінки сапфірів називають фантазійними.
Смарагд – це різновид берилла зеленого кольору. Найбільшу цінність представляють смарагди густо-зеленого кольору, не утримуючих включень і тріщин. Смарагд на відміну від інших зелених каменів зберігає фарбування при штучному висвітленні.
Перли являють собою органічні відкладення різних молюсків у раковинах. Він характеризується невеликою твердістю (2,5-4 по шкалі Мооса), а отже, недовговічний і вимагає обережного поводження з ним. Він підданий впливу кислот і навіть природних виділень людської шкіри, тому не слід мити руки, не знявши попереднє кільце з перлиною, тому що перли можуть забруднитися і відновити його первісний вид майже неможливо. Разом з тим краса перлів незаперечна. Перли бувають округлими, овальними; рожевого, жовтого, сірого, червонуватого, фіолетового і чорного кольорів.
Аквамарин – це голубий берил різних відтінків, твердістю 7,5–8.
Александрит є найбільш коштовним різновидом хризоберилу, що ніколи не користувався величезною популярністю внаслідок одержуваного ефекту «котячого ока». Це рідкий блакитнувато-зелений камінь (при штучному висвітленні фіолетово-малинового кольору), твердістю 8,5.
Турмалін перевершує більшість ювелірних каменів по розмаїтості фарбувань. Найбільше застосування мають турмаліни рожево-червоний чи рожевий кольори. Кристали турмаліну рідко бувають однородно пофарбованими; звичайно окремі частини кристалів мають різне, часто контрастне фарбування. Твердість турмаліну – 7,0-7,5.
Гранат являє собою групу мінералів складного хімічного складу. У ювелірній справі широко використовують вогненно-червоні, малинові, сизо-червоні і смарагдово зелені різновиди гранатів. Особливо високо цінуються гранати, близькі по фарбуванню до яскраво-червоного рубіна. Твердість граната – 7,0-7,5.
Аметист є різновидом кварцу фіолетового кольору різних відтінків. Особливо цінуються аметисти густо-фіолетового кольору. Аметисти, за винятком уральського, при штучному висвітленні здобувають сіруватий відтінок. Твердість аметиста – 7.
Обпа – це тендітний, що легко дряпається прозорий камінь аморфної структури, що складає з кренозема, твердістю 6-6,5. Виділяються кілька різновидів обпала: білий, чорний, вогненний.
Бірюза є непрозорим мінералом групи фосфатів небесно-голубого кольору. Твердість бірюзи – 6. Хімічно бірюза хитлива: вона легко усмоктує пари, поглинає вологу, тому перед миттям рук завжди варто знімати кільця з бірюзою, щоб уберегти її від забруднення і дії води.
Топаз – це фторсилікат алюмінію. Топази бувають безбарвними, жовтими різних відтінків, блакитними. Вони характеризуються високою твердістю – 8. Топази мають скляний блиск і часто винятково чисті, відмінно поліруються, здобуваючи сліпучий блиск. Для топазів характерна зроблена спайність, з цієї причини їх варто носити з особливою обережністю.
Янтар являє собою викопну смолу. Колір янтарю жовтий – від світлих до коричневих відтінків. Янтар набагато м'якше багатьох ювелірних каменів: його твердість усього близько 2,5.
Виробні камені підрозділяють на тверді (твердість 5,5-7) – родоніт, яшма, агат, лазурит, нефрит; середньої твердості (3,0-4,0) – малахіт, мармур; м'які – гіпс, селеніт.
Серед синтетичних аналогів дорогоцінних каменів особливе місце займає рубін. Це перший кристал, що почали штучно вирощувати в промислових масштабах понад 80 років тому. У ювелірних виробах використовують переважно синтетичні корунди червоного (рубіни) і синього (сапфіри) квітів, що, як природні, можуть бути зірчастими, з ефектом астеризму.
В даний час у ювелірній промисловості використовуються крім синтетичних корундів наступні види синтетичних каменів: смарагди, аметисти, опали, бірюза, фіанити. Перспективними також є отримані в 70-х рр. синтетичні камені: александрит, лазурит, турмалін, шляхетний жадеїт, малахіт і ін.
1.2. Особливості виробництва ювелірних виробів
Виробництво є одним з найважливіших факторів, що впливають на формування споживчих властивостей і якість ювелірних виробів.
Одна з особливостей виробництва ювелірних виробів полягає в тому, що при їхньому виготовленні майстер-ювелір прагне максимально виявити і показати своєрідну красу і декоративні властивості використовуваних матеріалів. Так, золото значно програє в товстих масивних деталях і, навпаки, красиво виглядає в тонких ажурних роботах. Вироби зі срібла звичайно оксидують, щоб підкреслити малюнок і додати красу закріпленому в оправі каменю. Велике значення має сполучення оправи з каменем. Аметист і перли, наприклад, добре сполучаються з золотою оправою, а для бірюзи краще срібна оксидована оправа. Діамант виграє в оправі з білого золота і платини.
По способу виробництва ювелірні вироби бувають індивідуального і масового (серійного) виробництва.
При індивідуальному виготовленні майстер-ювелір виконує всі роботи від початку до кінця вручну, використовуючи устаткування тільки для одержання первісної заготівлі чи необхідного профілю металу. Цей спосіб застосовується при створенні окремих зразків чи дорогих ювелірних виробів зі складною і тонкою художньою обробкою, а також при використанні нестандартних по розмірах і формам дорогоцінних і напівкоштовних каменів.
При масовому виготовленні виробу створюються механічною обробкою і точним литтям по виплавлюваних моделях. Кращі ювелірні вироби виготовляють малими серіями.
Основними процесами виробництва ювелірних виробів є наступні: заготівля матеріалів, створення форм виробів, філігранні й опоряджувальні роботи, декорування і закріплення каменів.
Заготівлю матеріалів здійснюють шляхом складання лігатури і її плавки, вальцювання, волочіння, кування і різання.
Плавку дорогоцінних металів роблять у графітових тиглях в електропечах (більш зроблений спосіб), а також у газових, нафтових і коксових печах. Спочатку плавлять тугоплавкі метали, потім вводять легкоплавкі.
Вальцювання роблять на спеціальному стані, при цьому одержують аркуші, смуги чи прутки металу бажаної товщини і форми. Отримані в результаті вальцювання смуги чи аркуші металу розмічають і розкроюють на заготівлі потрібних розмірів для використання в наступних операціях по виготовленню виробів.
Волочіння роблять шляхом протягання злитка круглого перетину до визначеного розміру через дротові вальці. Потім отриманий дріт протягають через отвори волочильних дощок до бажаного діаметра.
Кування – це зміна поперечного переріза заготівлі в гарячому чи холодному стані без зняття стружки.
Форми виробів створюють шляхом штампування, зборки деталей і пайки, литтям по виплавлюваних моделях.
Штампування на пресах деталей чи цілих виробів – це один з основних процесів. Для штампування застосовують сталеві штампи, що складаються з двох робочих частин (нижня частина називається матрицею, верхня – пуансоном).
Пайку роблять спеціальними припоями, що складаються зі сплавів металів, що відповідають пробі виготовлених виробів, але менш термостійкими. Припой по кольору не повинний відрізнятися від кольору виробу.
Лиття по виплавлюваних моделях є найбільш прогресивним способом виготовлення тонкостінних і складних по конфігурації виробів. Характерною рисою є використання спеціальних прес-форм, допоміжних матеріалів і примусове заповнення ливарної порожнини форм рідким металом під дією відцентрових сил чи вакуумного всмоктування. Цей метод дає можливість значно розширити асортимент, збільшити випуск виробів і підвищити їхню якість.
Після зборки і пайки виробу піддають подальшій обробці – опилюванню, очищенню, шліфуванню, поліруванню й ін.
До оздоблювальних операцій відносять операції, пов'язані з обробкою поверхні виробів: галтовку, піскоструминну обробку, крацовку, шліфування і полірування.
Галтовка – це очищення поверхні виробів шляхом обертання їх у барабанах, завантажених сталевими кульками, шкіряними обрізками, піском і іншими абразивними матеріалами.
Піскоструминну обробку ведуть сухим піском, що під тиском із сопла направляють на виріб. У результаті такої обробки виробу здобувають шорсткувату поверхню.
Крацовку роблять круглими щітками з тонкого латунного чи сталевого дроту на обертальному верстаті, щоб додати виробу необхідну матовану поверхню.
Шліфування виробів застосовують для створення рівної поверхні за допомогою обертових шліфувальних повстяних, фетрових чи бязевих кіл і порошків – пемзи, наждаку.
Полірування додає виробам глянець і дзеркальний блиск. Вручну виробу полірують гладилами зі сталі і гематиду (мінерал – окис заліза). Вироби, що мають форму тіл обертання, полірують на полірувальних верстатах за допомогою кіл з бавовняної тканини з застосуванням порошків – крокусу, трепелу. Широко застосовують електролітичне полірування й обробку поверхні золотих і срібних виробів алмазними різцями.
Ювелірні вироби декорують різними способами – золоченням і срібленням, оксидуванням, анодуванням, гравіруванням, чорнінням, нанесенням художньої емалі, інкрустуванням, карбуванням.
1.3. Класифікація й асортимент ювелірних товарів
Ювелірні товари поділяють по призначенню на наступні групи:
- предмети особистих прикрас;
- предмети туалету;
- приналежності для паління;
- предмети для сервіровки столу;
- письмового приладдя;
- предмети для прикраси інтер'єра;
- приналежності для годинника;
- сувеніри.
По використовуваному матеріалі ювелірні вироби можуть бути золотими, срібними, мельхіоровими, латунними, з кісти, каменю й ін.
Предмети особистих прикрас (кільця, брошки, браслети, кольє, кулони, медальйони і ланцюжки) дуже різноманітні по видах і фасонам. Усі вони красиво доповнюють одяг і повинні гармонійно з ним сполучатися. Крім штучних ювелірних прикрас, випускають так називані гарнітури – набори, виконані в одній композиції.
Кільця виготовляють із золота 375, 583, 750 і 958-ої проб, срібла 875-й і 916-й проб і сплавів кольорових металів (латуні, томпаку, мельхіору й ін.). Зустрічаються також кільця, виготовлені з платини 950-ої проби чи сплаву двох металів, наприклад золота і платини чи золота і палладія, де одна частина (нижня) із золота, а інша (верхня) з чи платини палладія.
Кільця з металу частіше називають заручними, а кільця, прикрашені вставками з дорогоцінних, напівкоштовних, виробних і синтетичних каменів, зі скла і пластмаси; накладенням емалі чи оброблені ажурними накладками, гравіруванням філігранню, рельєфними, штампованими прикрасами, черню, називають декоративними.
Кільця бувають самих різних форм і фасонів із шинками (ободками) різного перетину – круглого, напівкруглого, півовального, прямокутного, трикутного й ін.
Для кольє установлені розміри, що визначають по внутрішньому діаметрі, від 15 до 25 мм; різниця між кожним розміром – 0,5 мм.
Серьги дуже розповсюджений вид прикрас. Виготовляють їх з різних матеріалів – золота, платини, срібла і сплавів кольорових металів; з підвісками чи без них, різної форми, конфігурації і розмірів, для проколотих і непроколотих вух.















