122903 (689293), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Вогнетривкі глини – це землисті облом очні гірські породи осадженого походження, які в основному складаються з високодисперсних гідроалюмосилікатів, домішок та органічних речовин.

Глинисті породи володіють рядом властивостей та однак, вони можуть розмокати у воді, у вологому стані їде притаманна пластичність – здатність під впливом зовнішніх дій набувати різноманітну форму. Глини мають здатність поглинати воду і за рахунок цього збільшуватися в об’ємі, мають зв’язуючу здатність, а також адсорбційні властивості.

Розрізняють мономінеральні та полімінеральні глини.

Мономінеральні – це глини які переважно складаються з одного мінералу. Характерні представники:каолінові, монтморилонітові, гідрослюдисті глини.

До полімінеральних глин відносять породи, в яких найбільш суттєву роль відіграють такі мінерали як каолініт, галуазит, монотерміт.

У природних глинах окрім каолініту звичайно присутні інші глинисті мінерали: такі як галуазит(Al₂O₃•2SiO₂•4H₂O), пірофіліт(Al₂O₃•4SiO₂•H₂O), монтморилоніт(Al₂O₃•4SiO₂•nH₂O), алофан (nAl₂O₃•nSiO₂•pH₂O), монотерміт (0.2MeO•Al₂O₃•3SiO₂•1.5H₂O). каолінові глини мають міцну кристалічну решітку, яка не розширюється при зволоженні, тому вони слабо набухають. Властивість глин спікатись при певних температурах випалу з них вироби з необхідною пористістю і міцністю.

Властивості шамотних виробів в значній мірі залежать від вибору глини призначеної на зв’язку, і глини позначеної на шамот. У якості зв’язки краще вибирати глини які володіють слідуючими властивостями: високою зв’язуючою здатністю, меншими коефіцієнтами чутливості до сушки і пружним розширенням при пресуванні, більш високим вмістом глинозему, але з меншим виходом муліту.

Муліт – це вогнетривка основа шамоту. Найчастіше муліт зустрічається в двох кристалічних формах: голчатий та призматичний. Голчатий муліт армірує скловидну фазу, тому вогнетривкість матеріалу, який містить голчатий муліт, вища вогнетривкості матеріалу який містить коротко призматичний муліт, при однаковому хімічному складі.

Велике значення має розміщення глинозему в готових виробах між круглими зернами і зв’язкою. Шлак, проникаючі у вогнетрив або розчинюючи його в першу чергу взаємодіє з матеріалом який прямує до поверхні пор, і з дрібними зернами. Якщо зерновий і речовинний склади шихти підбирати так, що мілкі зерна(зв’язка) будуть місити більше глинозему, то кількість утворившогося розплаву зміниться. Це означає, що має значення не тільки загальний вміст глинозему, скільки вміст його у зв’язці(тонкої частини шихти).

Окрім глиноютворюючих мінералів у глинах містяться домішки. До основних домішок відносять вільний кремнезем та глинозем, колоїдний кремнезем, лужні та лужноземельні оксиди, сполуки заліза, титану та інших металів, органічні домішки. Усі домішки можна розділити на корисні та шкідливі. Корисні вважають, в помірній кількості, польові шпати або світлі слюди, знижаючи температуру випалу глин; глиноземисті мінерали у вигляді гіпсу або діаспора, підвищуючи вогнетривкість, термічну стійкість та інші цінні властивості глин. До шкідливих домішок відносять залізисті мінерали – гідроксиди заліза, пірит, сидерит, карбонати і сульфати кальцію.

Вміст кварциту у вогнетривких глинах до 70% і більше. Кремнезем знижує пластичність і вогнетривкість, підвищує температуру спікання, обсусловлює в деяких випадках розпушування глин при випалі. Карбонати кальцію і магнію розподілені у глинах у вигляді дрібних і крупних зерен і в тонко дисперсному стані являються сильними плавнями. У процесі випалу виробів при температурах 1000°С на короткій ділянці температур швидко розвивається скловидна фаза, яка викликає деформацію виробів. Також шкідливими домішками в глинах являються розчинні солі та хлориди, які знижують вогнетривкість.

Дуже важливе значення для характеристики та технічної оцінки вогнетривких глин має гранулометричний склад.

Глини відносять до напівдисперсних матеріалів. Вони не однорідні за своїм складом, тому зерновий склад одного і того ж типу характеризується значними відхиленнями.

При виробництві багатошамотних виробів звичайно використовують шамот двох, рідше трьох фракцій; при виробництві нормальних шамотних виробів шамот не фракціонують. У двохфракційному шамоті розмір крупної фракції повинен бути по крайній мірі більше дрібної у 10-20 разів. Розмір крупних частинок береться в межах 2-3 мм, так як фракція >3 мм не забезпечує отримання чітких ребер і кутів виробів.

Формовочна здатність маси зменшується із збільшенням в ній вмісту шамота. Покращення формовочної здатності шамотних мас може бути досягнуто вилежуванням.

При виготовленні виробів з напівкислих глин, які мають не велику усадку, кількість опіснювача може бути зменшено або його зовсім виключають. Якщо напівкислі глини опріснювати не шамотним, а кварцовим піском, кварцовими відходами, отриманими при відходженні каоліну, кварцитами і іншими, то усадку напівкислих виробів при випалі можливо повністю усунути і навіть отримати ріст.

2.2 Залежність щільності укладки при пресуванні від зернового складу вогнетривких порошків

Щільність укладки залежить від розміру, форми, стану поверхні і структури частинок сипучого матеріалу.

Чим більше фракцій, тим більше щільність упаковки (але це не завжди технологічно). Встановлено, що для щільної упаковки необхідно брати:

- крупної фракції - 80%;

- середньої - 5%;

- тонкої - 15%.

Крупні фракції утворюють кістяк, пустоти якого заповнюють менші фракції. Такий склад називається безперервний зерновий склад, але він у ряді випадків являється не технологічним:

1. Звичайно фракція 3мм у кількості 80% не дозволяє при пресуванні одержати вироби з чіткими кутами і ребрами, тому крупної фракції беруть менше.

1. Важко від дозувати і рівномірно змішати середню фракцію 5%, так як її мало. Збільшення середньої фракції викликає розсунення крупних зерен, а зменшення супроводжується переміщенням дрібних фракцій із однієї пори у другу, що також веде до розсунення упаковки.

Тому для одержання щільної упаковки зерновий склад вихідного порошку повинен бути перервним, з відношенням розмірів крупної фракції і тонкої приблизно 100:1.

Таким чином розрізняють два основні принципи підбора укладок, які ефективно знижують пустотність:

Безперервні укладки, тобто такі які основані на заповненні об’єму усіх розмірів, від деяких верхніх до мінімальних (близьких нулю).

Перервні укладки, такі при яких між зернами заданних фракцій, зерна проміжних (середніх) фракцій відсутні.

Щоб одержати щільну упаковку заповнювача у бетонах використовують формулу Фуллєра, згідно якої розраховують кількість відповідних фракцій заповнювача.

,

де dі – розмір будь-якої заданої проміжної фракції суміші, мм;

D – розмір самої крупної фракції, мм;

Уі – кількість фракцій яка проходить через сито з чарункою розміру.

Отже пористість зразків знижується зі збільшенням тонкомолотого компоненту. Вміст тонкомеленого компонента в шихті чинить більший вплив на пористість ніж зерновий склад зернистої частини.

При оптимальному місті тонкомеленої фракції пористість сирцю зумовлена пористістю самих крупних зерен. Укрупнення зернового складу підвищує термостійкість, але підвищує і пористість. Мінімальній пористості відповідає максимальна щільність.

2.3 Вплив параметрів пресування на ущільнення вогнетривких мас

Оптимальний зерновий склад сам по собі ще не забезпечує одержання щільних пресовок.

Тиск пресування і вологість маси – це параметри які в значній мірі впливають на ущільнення.

Щоб отримати гарну щільність потрібно правильно підібрати зв’язку. В’яжуче повинно:

- надавати високу міцність сирцю;

- легко розкладатися і видалятися при випалі при відносно низьких температурах;

- не прилипати до поверхні прес-форми і пуансонів;

- добре розчинятися у вогнетривкій масі та ін.

У процесі стиснення керамічного порошку беруть участь усі три складові частини системи, яка пресується:

1. мінеральна частина (тверда фаза);

2. технологічна зв’язка (рідка фаза);

3. повітря (газоподібна фаза).

На початку стиснення відбувається переміщення твердих частинок, пресування проходить при невисокому тиску.

На початковій стадії стиснення іде зростання щільності, стійке положення структурних елементів, при відносно невеликому збільшенні поверхні контактів.

Подальше стиснення порошку стає неможливим без суттєвої деформації структурних елементів.

Вода або інша рідина яка виконує роль тимчасової технологічної зв’язки знаходиться у вихідному порошку:

• на поверхні частинок;

• у прошарках між частинками;

• у капілярах.

У процесі стиснення рідка фаза чинить пластифікуючи дію, яка заклечається у полегшенні ковзання частинок, що приводить до більш інтенсивного ущільнення. А в області більш високого тиску інтенсифікує ущільнення внаслідок зниження твердості і міцності частинок (ефект Ребіндера).

Таким чином рідка технологічна зв’язка зменшує тверді частинки, утворює вологі контакти між ними, підвищує пластичність і знижує сили тертя при пресуванні, чинить кращу і рівномірну пропресовку по законам капілярних сил стягування частинок порошку, збільшує сили Ван-дер-Ваальса які притягують частинки одну до одної. У цьому полягає позитивний ефект рідкої фази.

Але переміщення рідини у стискуючому порошку дає деякий негативний ефект.

Рідина яка знаходиться у прошарках між частинками може вижиматися у більш крупні пори системи. По мірі стиску і зменшенню загального об’єму пор частка рідини у цьому об’ємі пор зростає і якщо задана кількість рідини достатньо велика, то її об’єм може бути рівним начальному об’єму пор: система переходить з трьохфазної у двофазну. У цьому випадку спостерігається граничне ущільнення систем або критична щільність "тиск при якому наступає явище називається "критичним". При переході в критичний тиск подальше стиснення системи переходить цілком до оборотної пружної деформації, яка не бажана.

Надлишок рідкої фази шкідливий. Він збільшує пружне розширення, сприяє утворенню тріщин розшарування, а при наявності великої кількості тонкозернистої фракції викликає грудкування маси і перешкоджає рівномірному розподілу тонких фракцій в об’ємі, взагалі переміщенню частинок.

Тому кількість технологічної зв’язки повинно бути оптимальним. При напівсухому пресуванні вміст зв’язки складає звичайно від 2-3 до 9-12%, в окремих випадках підвищується до15%.

Повітря яке знаходиться при пресуванні у порошці у всіх випадках відіграє негативну роль:

- ускладнює засипку;

- знижує початкову щільність укладки частинок і перешкоджає рівномірності їх розпоідлу

- створює нерівномірну щільність пресовки

- підвищує залишкові і пружні деформації.

Існує прямо пропорційна залежність тиску пресування і щільності пре совки. Чим більший тиск пресування, тим вища його щільність.

Рівняння Бережного – це рівняння впливу тиску пресування на щільність пре совки в залежності від властивостей преспорошку

ε = a- b·lgP,%

де a, b – постійні для даної маси; a – характеризує пористість маси перед пресуванням; b – відображає здатність маси до ущільнення.

Р – зусилля пресування;

ε – істина пористість, %

З метою одержання сирцю з мінімальною пористістю при даному тиску знаходять дослідним шляхом такий склад маси і спосіб її переробки при якому значення відношення а:b буде мінімальним. Рівняння Бережного використовують для описання закономірностей пресування вогнетривів з мало пластичних мас,а також можна для більш пластичних глинистих мас, високодисперсних, гранульованих без глинистих порошків.

2.4 Особливості процесів структурно-фазових перетворень при термічній обробці шамотних вогнетривів

Випал – це завершальна стадія технологічного виробництва вогнетривів. У процесі випалу відбувається спікання.

З технологічної точки зору спікання – це процес одержання міцного мало пористого або без пористого камнеподібного тіла з вільно насипаної і спресованої порошкової маси під дією високих температур.

Основні ознаки спікання: зниження пустот, при цьому спостерігається усадка, зниження пористості.

При спіканні можливі слідуючи внутрішні процеси: зміна кількості, розмірів, і форми пор; ріст зерен; зниження і вирівнювання залишкових після пресування напруг; утворення рідкої фази; перерозподіл фаз, зміна концентрації дефектів у кристалічних фазах: хімічні реакції; поліморфічні перетворення; утворення нових сполук і твердих розчинів.

Розм’якшення шамотних вогнетривів протікає слідуючим чином: вогнетривка глина, з якої виготовляють шамотні вироби, при випалі притерпівають ряд перетворень в результаті яких утворюється близько 50% кристалічного муліту 3Al₂O₃ •2SiO₂ (71/8% Al₂O₃ і 28.2% SiO₂), а останнє представляє собою кремнеземисту (аморфну) скловидну речовину високої в’язкості:

При випалі в глинах і каолінах відбуваються складні і глибокі зміни: виявляється вогнева усадка, змінюється мінералогічний склад, при нагріванні до 400°С поступово видаляється слабо зв'язана вода з кристалічних ґрат каолініту.

В інтервалі 450 - 600°С видаляється хімічно зв'язана вода внаслідок розкладання каолініту по реакції:

Характеристики

Список файлов курсовой работы