81595 (688147), страница 4
Текст из файла (страница 4)
2. Відносно розвинута промисловість, що при визначених маркетингових і політичних зусиллях може зайняти гідне місце на ринках країн, що розвиваються, і країн СНД. Причому головними причинами реалізації такого напрямку визнаються "присутність" колишнього СРСР у цих державах, невимогливість їхніх ринків до якості продукції, необхідності підтримувати виробничі процеси "радянського" походження, можливі низькі ціни на українські товари, а також причини політичного характеру. Але варто враховувати визначені обставини, що роблять ці "конкурентні" переваги досить спірними.
Сучасний світовий ринок характеризується застосуванням лідерами міжнародної конкуренції глобальних стратегій, у яких нерозривно зв'язується торгівля й експорт капіталу.
Ринки країн, що розвиваються, вимагають значних кредитів. Адже на цьому будувалася торгова політика СРСР. Саме в припливі іноземних інвестицій зацікавлена більшість країн, що розвиваються. Але в найближчі 15-20 років Україна навряд чи зможе реалізувати таку політику в масштабах, достатніх для завоювання позиції лідера.
До того ж варто враховувати так називаний "російський слід" на цих ринках. Адже саме з Росією асоціюється колишній СРСР, саме Росії відійшла зовнішньоторговельна і дипломатична інфраструктури, саме вона найбільше активно діє на них. Тому на будь-які світові ринки ми повинні виходити з конкурентноздатною продукцією, а не шукати невибагливих клієнтів.
Підкреслимо, що при визначенні експортно-орієнтованих виробництв необхідно керуватися запитами світового ринку, активно ці запити задовольняючи. На світовому ринку немає незаповнених ніш (сегментів). Значить потрібно засновувати їх і активно брати участь у їхньому заповненні інакше конкуренти швидко заповнять їх і витиснуть з них менш активних учасників ринку. З іншої сторони великі можливості це інший план даної проблеми. Вони оцінюються з позицій запитів ринку, так що потрібно відповісти на запитання: а чи зможуть наші виробники зробити те, що необхідно?
3. Можливість швидкої експортної орієнтації сільського господарства і переробних галузей. З позиції оцінки первинних (тобто природних) факторів конкурентних переваг Україна займає вигідне положення: гарні землі, помірний клімат, велика кількість робочої сили, зручне географічне положення, великі ринки збуту і т.д. Однак стан АПК України не настільки задовільний, щоб вести мову про його конкурентні можливості.
Перед Україною стоїть одна з головних задач з кожним роком все більше і більше закріплювати позиції на світовому ринку. Перспективи на найближчі роки не вселяють оптимізму. Аграрна реформа настільки затяглася, що вона не зможе відразу розв'язатися з найважчими питаннями соціально-економічних відносин в аграрній сфері і значно підвищити продуктивність праці.
По оцінках експертів, для того, щоб цілком забезпечити себе зерном на використовуваних посівних площах, необхідно вирощувати врожай по 33-35 ц. з га. Це зовсім не рекордні врожаї, але вони для нас поки доступні.
І нарешті, важливе питання: а кому продавати продукцію? На Заході вона не потрібна. Залишаються тільки Росія і колишні республіки СРСР. Однак і тут важливо не переоцінити свої перспективи. Росія це великий ринок збуту, де розпалюється гостра конкуренція між основними виробниками сільськогосподарської продукції.
Наші сільськогосподарські продукти, так сказати, вимінюються на нафту і газ. Такий обмін не може бути еквівалентним, тому що значно легше установити світові ціни на енергоносії, і практично ніхто не купує сільськогосподарську продукцію в Україні за світовими цінами. З такими цінами Росія знайде собі продукцію високої якості в якому-небудь іншім місці за кордоном. Так що по так званих світових цінах наша продукція сільськогосподарського сектора неконкурентоспроможна навіть на російському ринку. Продавати значно дешевше це не вихід. Отже, експортний потенціал України в цій області може стати значимим через 5-10 років.
4. Значний технологічний потенціал УПК, а також у сфері науково-дослідних робіт і науки. Розглянемо одну з його сторін, може бути найважливішу , ефективність виробництва. Варто підкреслити, що основна маса конкурентних технологій сконцентрована у ВПК, де вони розроблялися і застосовувалися, як правило, для випуску малих серій і одиничних екземплярів, при слабкому контролі за матеріальними витратами. Відомо, що в цій сфері ефективність мала економічний зміст. Хто сьогодні може сказати, які витрати ідуть на ракети, танки, кораблі, літаки ? Чи вигідно виготовляти їх і продавати на світовому ринку? І нарешті: розвиток УПК, з одного боку, і конверсія з іншої, вимагають постійних великих вкладень. Причому мова йде не про необхідність значних витрат на маркетинг цієї специфічної продукції і труднощі, що маються з нею на світовому ринку.
З УПК зв'язуються значні надії по виходу на світовий ринок з високими технологіями. Але варто помітити, що цей оптимізм занадто перебільшений. На сьогодні сфера високих технологій фактично згорнута. Стагнація є спадщиною паралічу підприємств, що мають ці високі технології. У них звузився внутрішній ринок, а відновлювати підприємства-гіганти дуже важко з економічної точки зору неефективно. Першими кроками в рішенні цієї проблеми стали роздержавлення, демонополізація, реструктуризація, підстава системи малих і середніх підприємств, що мають високі технології і можуть їх використовувати відповідно до запитів ринку. Тому підприємства поєднуються, кооперуються, роздрібнюються, конкурують і всим цим вносять життя в цю сферу, що може стати конкурентноздатною на світовому ринку. Кожне з них знайде свою ринкову нішу і буде відстоювати її, що можливо тільки за допомогою НТП. Крім того невеликі підприємства значно легше пристосовуються до ринку це один зі шляхів конверсії.
На нашу думку, ми занадто багато говоримо (саме говоримо) про виявлення так званих "технологій світового рівня" і підтримку їх державою. Експертні оцінки (оцінку з боку державних органів, чиновників) ні до чого не приведуть, а навпаки принесуть шкоду. Адже в кого більше влади, той і тягне на себе бюджетну "ковдру". Цей пережиток соціалізму залишився й в умовах економічної і політичної нестабільності приймає характер "безладу" (прикладів тому безліч). Тому вважаємо, що за допомогою незалежної експертизи має бути виявлено кілька перспективних напрямків для державної підтримки, а частину, що залишилася, потрібно кинути в океан ринкових відносин, що держава повинна створити в першу чергу. Ще раз хочу підкреслити: головне при цьому демонополізація в сфері науки і високих технологій. Досягненнями науково-технічної думки як товаром повинні володіти люди, що їх винайшли.
Особливу увага варто приділяти науці, оскільки для виходу на зовнішні ринки необхідний постійний науковий пошук по створенню нових товарів і послуг, але і сам науковий продукт має величезне значення як товар. Українська наука досягла великих висот, у її "портфелі" є низка готових до реалізації унікальних технологій. Але цього мало. Сьогодні необхідно мати також високорозвинену інфраструктуру, а саме підготовку висококласних науково-інженерних кадрів, розвиту інформаційну науку і її інтегрування у світовий інформаційний простір, створення обмеженого кола державних наукових органів, які б досить фінансувалися державою (інші повинні мати приватний характер) і були національними центрами фундаментальних досліджень і т.д. В кінців-кінців, потрібно виробити державну стратегію розвитку науки.
Освоєння нових технологій вимагає не тільки високоорганізованої системи підготовки і перепідготовки кваліфікованих кадрів, але і значних вкладень у розвиток так званих "допоміжних" виробництв (і в тому числі різних послуг, від яких залежить ефективність використання сучасної техніки), а також виробничої, ринкової й інформаційної інфраструктур.
Вважаємо, що розвиток науки це реальний для України шлях у світове співтовариство через підвищення рівня конкурентоздатності її економіки. Саме наука є основою силою, що робить, по термінології М. Портеру, розвинуті (чи, краще сказати, придбані) джерела конкурентних переваг, що мають вирішуючи значення в конкурентній боротьбі. Про цьому безсумнівно говорить досвід Японії, Італії, Тайваню та інших країн.
Сучасний курс на підвищення експорту будь-який може у перспективі привести в тупик. Це обумовлено декількома принципово важливими моментами:
1. Орієнтацію на сьогоднішню структуру (навіть якщо це викликано потребою у ВКВ) приведе до ще більшої структурної деформації держави і до кінця знищить його науково-технічний потенціал;
2. Стратегія залучення науково-технічного потенціалу в сферу зовнішньоекономічної діяльності відсутня, а усі відомі нам так звані "програми і концепції" мають торгово-посередницький характер;
3. В існуючих розробках фактично відсутнє розуміння того, що для одержання й утримання конкурентних переваг у наукових галузях, що можуть скласти основу для експортно орієнтованої стратегії, необхідно мати стабільні переваги у визначених сферах науки, а також у галузях, зв'язаних з виробництвом кінцевого продукту. Одночасно в Україні поки що відсутній діючий механізм організації виробництва, що міг би згуртувати конкурентоздатні технологічні системи що були б здатні до ефективної інтеграції в світовий простір на підставі агресивної експортної стратегії.
Саме сьогодні, у контексті розробки довгострокової зовнішньоекономічної політики, необхідно оптимально збалансувати коротко, середньо і довгострокові інтереси держави, зв'язавши їх з динамікою економічних реформ і структурних перетворень у народногосподарському комплексі. Для України цей механізм умовно повинний складатися з трьох взаємозалежних рівнів, на кожнім з який реалізується конкурентні переваги різних рівнів.
І рівень: стабілізація і нарощування виробництва у визначених напрямках, відповідно до стратегічними цілями, традиційними товарними зв'язками, з акцентом на готову продукцію. Необхідно зберегти експортний потенціал металургійного комплексу і деяких хімічних виробництв, поступово перетворити їх на нові технологічні процеси. В певному розумінні, цей рівень є "товарно-кон'юнктурним", але його основне завдання закріплення на традиційних ринках, а також експансія на нові через активний вплив на кон’юнктуру (агресивний маркетинг товарних ринків) і розвиток існуючих конкурентних переваг.
ІІ рівень: реалізація визначених тимчасових переваг, що забезпечуються відносно невисокою вартістю робочої сили, наявністю розвинутих виробничих фондів і технологічних знань, а також матеріальних ресурсів. Ця модель інтеграції в світову систему є традиційною для країн, що розвиваються, особливо на стартовому етапі. Її ключовий елемент ставка на залучення іноземного капіталу і підключення до глобальних технологічних зв'язків.
У наших умовах цей рівень може бути реалізований по таких напрямках:
створення виробництв за участю іноземного капіталу для випуску конкретних марок товарів, що завершують свій життєвий цикл на ринках розвитих країн;
створення складних виробництв із привізних компонентів;
створення машинобудівних виробництв, які б орієнтувалися на обслуговування іноземних інвестицій в Україні;
розміщення в Україні замовлень на виконання у тих сферах, де вона має відповідний науково-технічний потенціал.
ІІІ рівень: реалізація конкурентних переваг, втілених у високих технологіях як існуючих, так і майбутніх. Україна має такі розробки, і за певних умов вони можуть виконувати роль експортного товару. Але, як уже підкреслювалося, для цього потрібно створити відповідні умови не тільки на внутрішньому, але і на зовнішньому рівні. Говориться, з одного боку, про державну підтримку таких розробок за рахунок державних субсидій, а з іншого, про підтримку їхньої високої конкурентоздатності на міжнародному ринку через систему міждержавних угод, домовленостей і стратегічних союзів, через відстоювання ринкових ніш, припустимий рівень протекціонізму і т.д.
Згадані три рівні (моделі, стратегії) інтеграції у світовий економічний простір не можуть розглядатися ізольовано. Ефективне включення у світовий поділ праці припускає прорив по всих трьох напрямках. Але стратегічним пріоритетом є використання конкурентних переваг вищого порядку, втілених в унікальні технологічні і наукові розробки. Одне з основних завдань перших двох рівнів, що самі по собі є важливими інструментами інтеграції, складається в ресурсному підтримуванні процесу цього входження через конкурентні переваги третього рівня.
Безумовно, реалізація механізму інтеграції у світову економіку неможлива без динамічних ринкових перетворень у державі.
Основними причинами, що не дозволяють відповідні умови для підвищення конкурентоздатності вітчизняної продукції є практична відсутність конкуренції на внутрішньому ринку, його незначний обсяг і патологічна невибагливість споживачів. Виробництва (фірми й інші) не можуть робити конкурентоздатну продукцію для зовнішніх ринків, якщо вона низької якості на внутрішньому. Інакше кажучи, конкуренція на зовнішньому ринку є її продовженням на внутрішньому. Країни, що сьогодні є лідерами на світовому ринку, в історичній ретроспективі завжди відштовхувалися від внутрішнього попиту, їхня експансія йшла через його задоволення.
У визначеній мірі в нас також спостерігається наповнення внутрішнього ринку, але через різке падіння внутрішнього споживання і інвестиційних процесів. Тим часом відсутнє основне: вітчизняні товаровиробники змушені виходити на світовий ринок без, так сказати, школи конкурентної боротьби. З врахуванням цього, їх довгострокове перебування на зовнішньоекономічній арені є дуже проблематичним. Основне завдання, що повинне виконувати держава стосовно своїх товаровиробників, до народу, до майбутнього країни, скоріше створити конкурентне середовище. Але потрібно ще раз підкреслити: без дійсної конкуренції на внутрішньому ринку не варто думати про ефективний вихід на міжнародну арену.[9, с. 9]
3.2 Тенденції і суперечності розвитку зовнішньої торгівлі
Україна належить до країн із високою експортною квотою у валовому внутрішньому продукті (ВВП). В середньому кожний третій український продукт або послуга реалізуються за допомогою зовнішніх економічних зв'язків, що відіграють помітну роль у національній економіці та істотно впливають на темпи і пропорції економічного зростання, на створення конкурентного ринкового середовища і на весь системний трансформаційний процес.
Стратегічна мета полягає в реалізації у світовій економіці порівняльних і конкурентних переваг України, що об'єктивно існують у різних галузях її господарства і можуть знайти практичне втілення в діяльності українських підприємств і фірм на міжнародній арені.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
