43111 (687285), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Виступаючи джерелом мовленнєвого новаторства, оказіональні слова використовуються з художньо-виражальною метою і виконують експресивну функцію. Враховуючи характер експресії, розмежовують експресивно-оцінні та експресивно-емоційні утворення. Оскільки більшість оказіоналізмів називає явище з погляду емоційного сприйняття реципієнтом зображуваного, то головною метою таких утворень є вплив на нього. На експресивність новотворів впливає насамперед незвичайна природа їх виникнення, а також експресивна насиченість морфем, які беруть участь у їх творенні.

До формально виражених засобів підвищення експресії належать передусім суфікси, які, приєднуючись до емоційно нейтральних основ, посилюють експресивність новоутвореного слова.

Додатковими експресивними відтінками супроводжуються значення оказіональних слів, які утворюються шляхом комбінування кількох префіксів.

Яскраве експресивно-емоційне навантаження мають слова, утворені шляхом міжслівного накладання або контамінації, які, на відміну від канонічних слів, мають зовсім іншу природу творення.

Художньо-образні завдання твору реалізують авторські композити, які концентрують у собі семантику кількох слів і впливають на поетичний твір. Виступаючи мікрообразами контексту, композити та юкстапозити допомагають відтворити емоційно насичену картину: синьовиновий ранок; столезогостре життя; зеленоброве літо, держимордство, листя-їжаки.

Експресія досягається і шляхом поєднання в одне смислове ціле антонімічних: жертво-кат; сміх-нудьга або синонімічних складників: далеко-давно; розлуко-незустріч.

Оказіональні слова, які виконують експресивну функцію, навіть поза мовленнєвим оточенням фокусують у собі виразність. Уведені в контекст, вони співіснують з іншими лінгвістичними засобами і сприяють досягненню образності висловлюваного на рівні тексту.

Авторські новотвори в поетичному творі виконують поетичну функцію, оскільки залучаються до створення художнього образу. Яскравість і семантична насиченість авторських новотворів зумовлює їх вагомість при створенні художнього образу. Крім того, використані в поетичному мовленні з художньо-виражальною метою, авторські новотвори виступають словами-образами.

За допомогою оказіоналізмів, семантично містких одиниць, автори передають загальне через одиничне. У поетичному мовленні неправильність стає художньо або зображально вагомою, оскільки відіграє характерологічну роль, тому її не можна виправити, щоб не втратити специфічність висловлення.

Образна думка характеризується своєю принциповою метафоричністю. У створенні тропів оказіоналізми беруть найактивнішу участь, сприяють створенню метафор, епітетів, порівнянь. Метафоризовані сполуки оказіональних і канонічних слів не втрачають своєї образності навіть поза контекстом. Авторські новотвори детерміновані, з одного боку, попереднім уживанням мотиваційного слова, а з іншого – контекстуальними зв’язками з іншими елементами поетичної системи, необмеженістю асоціацій, у тому числі й чисто зовнішніх, пов’язаних із звуковою близькістю мотиваційного слова до інших слів.

Творення оказіоналізмів може стимулюватися прагненням авторів до естетичної організації звукового матеріалу. Оказіоналізми допомагають побудувати звукоряд і варіювати його.

Активне використання в сучасному поетичному мовленні композитів та юкстапозитів пояснюється їх більшою семантичною, комунікативною та експресивною місткістю порівняно з простими утвореннями. Природа їх створення, незвичайна валентність дають можливість образно, відповідно до художнього задуму, передавати різноманітні відтінки явищ, понять, подій у творі.

Текстотвірна функція оказіоналізмів. Як складники поетичного дискурсу, оказіональні одиниці, маючи прозору внутрішню форму і складну семантичну природу, слугують для передачі в межах надфразової єдності найрізноманітніших відтінків.

Крім того, наявність у тексті оказіональної одиниці сприяє запам’ятовуванню і виділенню на загальному текстуальному фоні окремої мікротеми. Подібні утворення можуть виступати ядром висловлення. У питанні текстотвірної функції авторських новотворів важливе значення має їх розташування. У препозиції до наступного відрізка новотвори позначають мікротеми і задають тон подальшому висловленню. Займаючи середнє місце у мікротексті, новотвори посилюють вагомість повідомлюваного, забезпечують його краще розуміння.

Новотвори, як семантично місткі одиниці, надають можливість згорнути непотрібні деталі опису в однослівне найменування, що забезпечує синтаксичну компактність і раціональність побудови тексту. Оказіональні слова допомагають формувати структурну цілісність мікро- та макротексту, пов’язують між собою їх змістові відрізки.

Для підкреслення інтенсивності дії, ознаки, зображення певної конкретної ситуації, автори звертаються до різних прийомів використання новотворів у межах тексту:

– вживають однопрефіксні різнокореневі дієслова;

– використовують новотвори з різними афіксами, що об’єднуються в одну семантичну групу, стають контекстуальними синонімами;

– розташовують слова за ускладненням їх словотвірної структури, що підсилює значення зображуваного;

– залучають до структури тексту похідне оказіональне дієслово, яке мотивується семантикою тієї конструкції, в яку воно входить;

– використовують у текстах утворені на синтаксичній основі складні одиниці як короткі резюме певних подій або ситуацій;

– уживають в одному контексті однокореневі морфеми для досягнення змістової цілісності тексту;

– використовують в одному тексті одноструктурні утворення, які концентрують увагу читача;

– активізуючи словотвірну структуру, поети підсилюють значення інтенсивності дії.

Словотвір виступає засобом експресивізації тексту. Створені за аналогією, оказіональні слова демонструють зв’язок з моделлю, за якою вони побудовані, і характеризуються нашаруванням значеннєвих відтінків, набутих у контексті. У поетичному дискурсі, авторські новотвори виступають його активним компонентом.

Кожне слово на час своєї появи було неологізмом.

1. Способи творення авторських новотворів

Творення індивідуально-авторських неологізмів у поетиці здійснюється всіма засобами словотвору, властивими українській мові, - морфологічним, лексико-семантичним, морфолого-синтаксичним і лексико-синтаксичним.

Найчастіше спостерігаються новоутворення морфологічні. При цьому для художнього мовлення характерні складні слова(а не афіксальні неологізми), що, пояснюється більшою понятійною і естетичною місткістю слів-композитів порівняно з простими словами.

Іноді спостерігаються і композити, складені з трьох, а то й чотирьох основ, що властиве в українській мові майже виключно художньому стилю.

Особливу групу складних слів – авторських неологізмів становлять іменні сполучення, у складі яких одна з частин – прикладка, що зливається з пояснюваним елементом.

З префіксальних неологізмів найчастіше зустрічаються суфіксальні. Суфікси різних семантичних груп містять у собі достатню інформацію понятійного і власне естетичного характеру, що дає змогу письменникам широко вживати такі новоутворення у виражальних цілях.

Порівняно рідко вживаються суфіксальні новоутворення з твірними антропонімами.

Префіксальні новоутворення спостерігаються не дуже часто і переважно в окремих авторів. Так, схильним до них був П.Тичина.

Не частіше використовуються в художніх творах і неологізми префіксально-суфіксальні.

Новоутворення лексико-семантичні – це випадки вживання загальних назв у значенні власних.

З різних випадків переходу слів з однієї частини мови в іншу, тобто з морфолого-синтаксичних, новоутворень, в експресивному вживанні в українському художньому мовленні виступає лише субстантивація, тобто поширене вживання прикметників у ролі субстантивів.

Вживання у функціях іменників інших частин мови, мало властиво, українській мові в цілому, в художніх текстах нерідкісне і, як правило, досить виразне. Більш-менш часто спостерігається перехід в іменники займенників; прислівників, у тому числі й предикативних; звуконаслідувальних слів.

Найчастіше і індивідуальні неологізми живаються в тексті, як звичайні слова, без яких-небудь пояснень до них. Проте нерідко письменники вважають на потрібне з'ясовувати походження таких неологізмів, описуючи ситуацію їх, виникання або просто наводячи поруч з ними і загальновживані) твірні слова..

У деяких авторів помітна схильність до зосередження у вузьких контекстах однотипних за способом творення неологізмів. Іноді буває і скупчення неологізмів, різних за способом творення.

Другим засобом експресивного використання словотвору в художньому мовленні о етимологізація. Полягає вона із зіставленні у вузькому контексті лексичних одиниць із співзвучними коренями з метою конкретизації словотворчої о значення семантикою твірної основи, тобто у виявленні «внутрішньої форми» слів, справжньої або вигаданої.

Зіставлення співзвучних лексичних одиниць може бути етимологічно виправданим, При цьому, якщо їх спорідненість не потребує обгрунтування, письменники звичайно обмежуються простим зближенням слів.

Особливо поширеним у художній літературі є етимологічне обігруваня власних імен людей оживлення первісних значень твірних слів

Нерідко особлива виразність художнього тексту спирається якраз на навмисно помилкове осмислення слів на закінчення відзначимо деякі випадки комплексних експресивних слововживань, пов'язаних із словотвором.

Розділ ІІ. Семантико-стилістична характеристика авторських новотворів П. Тичини

Авторський новотвір – це синтез повідомлення і найменування. Чим більша інформативність твірної бази, тим виразнішою є номінативна функція оказіонального слова. На номінативну функцію оказіональних слів значно впливає і сама природа таких утворень, які характеризуються складною смисловою структурою і можуть мотивуватися цілим судженням. Це допомагає автору ліквідувати синтаксичне розчленування, громіздкість описових формулювань з метою точного визначення сутності того чи іншого явища.

Семантичну структуру слова можна уявити як ядро, що виражає основний смисл, який закріпився за цією одиницею мови, і додатковий, конотативні нашарування, що являють собою стилістичне забарвлення, а також певні асоціації, які слово викликає у носіїв мови. В процесі мовлення експресивні забарвлення та асоціативні зв’язки найчастіше можуть змінюватися.

Ядро, як правило, залишається у незмінному вигляді, тим паче, що мова, яка наділила слово декількома, прямими й переносними значеннями, дає письменнику широкі можливості та вибір. Безумовно, утворення нового, авторського значення на основі метафори, метонімії чи синекдохи – явище надзвичайно розповсюджене, але при цьому письменник звертається зі словом на основі готових моделей, якими і є названі тропи. Вони можуть розглядатися осібно. Ми хочемо звернути увагу на інші способи використання семантики слова.

Іноді у художньому тексті слова набувають особливого значення, яке не пов’язане з простим переносом. Таке значення може бути зрозумілим лише в контексті всього твору або навіть всієї творчості автора. Іноді специфічне значення слова спостерігається у творчості художників, які належать до одного літературного напряму. Воно може вирости до символа, з ним можуть бути пов’язані надзвичайні, характерні тільки для цього часу, людини чи групи людей асоціації. Авторські або індивідуальні неологізми є поширеним явищем в українській літературі.

Інивідуально-авторські неологізми рідко переходять у загальновживану лексику. Як правило, вони надовго зберігають забарвлення образної індивідуальності й доречні тільки в окремих творах, де виконують певну художню функцію.

Часто значення слова дійсно є контекстуальним, виникає одноразово, в невеликому тексті і ніколи більш не повторюється. Таке значення робить використання слова експресивним. Як вдається письменнику внести щось нове в семантику слова? Одним із найцікавіших способів є відродження внутрішньої форми слова. Робиться це або прямо, за допомогою пояснення походження слова, або побічно, шляхом наведення в тексті споріднених слів, котрі ніби нагадують читачеві про етимологічні зв’язки. Іноді походження слова в дійсності є не таким, яким уявляє його письменник в тексті, але це не робить використання його менш виразним.

Одним із показників незвичайності семантики лексичних одиниць можуть слугувати незвичні сполучення слів з іншими в тексті. Для більшості слів їх валентність (можливість сполучатись з іншими) досить обмежена, тому читач звично не помічає порушення. Досить часто воно призводить до появи переносного значення, хоча іноді залишається прямим і в той же час змінюється.

Багата, різноманітна і гнучка система способів словотвору дозволяє при необхідності чи бажанні за існуючими у мові моделями створити нові слова, досить зрозумілі, не дивлячись на уже використання в тексті. Такі слова називають авторськими неологізмами або оказіоналізмами. Безумовно, їх можна розглядати при аналізі лексичного рівня твору. Дві причини можуть спонукати автора до створення слова:

1) бажання максимально точно висловити думку й при цьому відсутність в мові потрібної лексеми;

2) бажання зробити слово максимально виразним і у зв'язку з цим зміна його морфемної структури.

В будь-якому випадку авторські утворення надзвичайно експресивні, тому що вони легко звертають на себе увагу читача й викликають у нього емоції здивування і задоволення від вдалої знахідки, змушують більш уважно вдивлятися в текст й краще розуміти його смисл ‑ і безпосереднє значення названого й відношення до нього письменника. Присутність або відсутність оказіоналізмів, вибір моделей для їх створення визначаються особливостями стилю автора, літературними традиціями часу створення тексту та іншими факторами.

Характеристики

Список файлов курсовой работы