41934 (686973), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Функція таких речень – привернути увагу читача, підвищити емоційний тон мови, підсилити прагматичний аспект висловлювання.

Крім того, роман вражає великою кількістю монологів, які П. Коельйо використовує для зіставлення більш цілісного образу героя та створення відчуття емоційного напруження. У монолозі "Я – вільний" письменник іронічно говорить:

"…якщо Эстер насправді мене покинула, то їй скоро знайдеться заміна".[11;17]

"Велика біда – дружина покинула! Не я перший, не я останній".[11;22]

Перешкоди на шляху до здобуття свободи письменник називає метафорично так:

" вино, яке мені не смакувало" [11;19]

П.Коельйо використовує метафору для того, щоб емоційно вплинути на читача та викликати співчуття і, навіть сльози:

" Всі повинні відчувати печаль і жалість до людини, чия душа кровоточить від кохання". [11;21]

Бразильського письменника можна назвати "досвідченим жонглером", адже він досконало володіє мистецтвом гри словами. Так, наприклад, одне, вдало підібране слово, може надати висловлюванню особливого колориту, забарвлення.

" Чи варто виканючувати ще один шанс для нашого шлюбу?"[11;24]

Дієслово "виканючити" розкриває горду та пихату натуру героя. Адже просити у коханої ще один шанс він вважає принизливим.

Головний герой еволюціонує і разом з тим змінюється його мова. П.Коельйо використовує такий художній засіб як ампліфікацію:

"…я дивлюся на цю жінку, котра тільки-що зварила каву, а тепер листає газету, на цю жінку, в очах якої застигла втомлена безнадія ,. .на цю тиху юну жінку – майже дівчину, - очі якої кажуть більше, ніж будь-які слова, на цю жінку.."[11;37]

Письменник хоче підкреслити наскільки важливою є для героя його дружина і вказівний займенник "цю" допомагає відтворити ситуацію.

У процесі еволюції головний герой по-різному називає свою дружину. Спочатку – Эстер, потім – "дружина" – "моя колишня дружина" – "кохана дружина" – "жінка на все життя" – "жінка моєї мрії". Останні слова показують, що переродження дало вагомий результат, який є позитивним. Відразу увагу привертають прикметники "кохана", "моя колишня", які виступають означеннями. Ці слова звужують діапазон значень поняття "жінка" до мінімального.

Для зображення фінальної сцени бразилець використовує діалог. Саме діалогічне спілкування між чоловіком і дружиною створює атмосферу невимушеності. Структура діалогу проста, тобто відсутні складнопідрядні речення і присутній еліпсис, який оживляє спілкування. Наприклад:

"- І ти його кохаєш?

• …Кохала.

• І продовжуєш кохати?

• І ти думаєш, що це можливо? Що я, кохаючи іншого і знаючи про твою швидку появу, залишалась би тут?

• Напевно, ні. Напевно, ти весь ранок чекала, коли відкриються двері".[11;370]

Характеризуючи стиль П.Коельйо слід зазначити, що у романі вагому роль відіграє елемент хеппі–енду. Принцип щасливого кінця навіює казкову атмосферу, що повністю виправдовує сподівання читача. Будучи у процесі пізнання (читання, черпання інформації), людина перебуває у стані очікування хорошої розв’язки, яка стимулює до заглиблення у себе та змушує мріяти. Як правило, саме така реакція читача забезпечує хорошу репутацію письменнику та піднімає авторитет серед "клієнтів" будь – якого віку. Проте слід зазначити не менш важливий нюанс: людині поступово набридають твори із передбаченим хеппі – ендом. Читач хоче бачити правдиву розв’язку, а не казку, що найчастіше є просто ілюзією. Отже, щасливий кінець типу "жили вони довго й щасливо та померли в один день" – це штамп, якого повинні уникати творці, аби збільшити свою читацьку аудиторію.

Проаналізувавши манеру письма П.Коельйо варто зазначити, що індивідуальний стиль відображає риси, притаманні художнику слова. Характер асоціацій письменника, який лежить в основі його тропіки і стилістичних фігур, домінування певного виду тропів, типи композицій, фабульно-сюжетні особливості, - все це показники, за допомогою яких дослідник може охарактеризувати стиль конкретного автора. В стилі – те індивідуальне, що відрізняє всіх митців одне від одного: особистий досвід, талант та манера письма. Стиль – це "творче обличчя" окремого письменника.

2.2 Проблематика роману "Заїр"

На сьогоднішній день точаться гарячі дискусії з приводу проблем, піднятих у творах П.Коельйо. Так, наприклад, український письменник А.Дністровський має свою точку зору щодо цього питання, а саме: "Насправді він (П.Коельйо) тем цих не вирішує, він просто їх подає у символічній оболонці. Ну, хоч яку проблему він вирішив у своїй прозі? Жодної". [22] Слова свідчать про те, що серед знавців літератури є письменники, що негативно оцінюють творчість П.Коельйо. Проте російський журналіст Віктор Северін вважає, що "П.Коельйо говорить про важкі для сприйняття речі просто, образно і красиво. Він не тільки знавець людської душі, він ненав’язливий порадник, що нагадує рятівні банальності, без яких тьмяніє наше життя". [19]

Характеризуючи "Заїр", слід зазначити, що твір не вносить нової традиції, а ,як і належить будь – яким романам, висвітлює проблему кохання. Проте у інтерпретації бразильського письменника це почуття дещо видозмінене. Перед читачем постають почуття як скороминучий інстинкт, який не обов’язково односторонній, тобто компенсуючий. Відстоюється навіть думка одночасної паралельності декількох "кохань" ( людина може мати теплі почуття відразу до кількох осіб), за умови відсутності психологічної залежності від цих почуттів. Підтвердженням є наступний діалог:

"- Ти хочеш знати, чи здатне наше серце витримати кохання не до одної людини, а, скажімо, одночасно до двох?

- Так, хочу.

– Думаю, що здатне. Якщо тільки предмет нашого кохання - не Заїр". [11;139]

У романі "Заїр" П.Коельйо звертається до поняття "одержимості" предметом захоплення (Заїром). Головний герой загубився між двома почуттями: закоханості та залежності. Тривожні думки про кохання, яке можуть вкрасти, не полишають його ні на хвилину. Насправді, стан постійної настороженості, напруги підкреслює факт невпевненості у взаємності почуттів. Десь глибоко в підсвідомості герой вірить у невинність коханої, але чоловіча психологія все ж таки перемагає. За допомогою брудних помислів, він зв’язує себе і предмет свого захоплення тугою мотузкою. Принцип: "я тебе так кохаю, що звільняю тебе від моєї любові" тут не діє. Навпаки, зароджується непереборне бажання заволодіти об’єктом марення. Цікава типологія кохання була започаткована давньогрецькими мислителями, де розрізнялися вирази "ерос" (любов-захват), "філія" (любо-приязнь, любов-дружба, що зумовлена соціальними стосунками ті особистісним вибором), "сторге" (любов-прихильність, особливо в родинних зв’язках), "агапе" (жертовна й вибачлива любов, що сходить до ближнього). У романі "Заїр" читач спостерігає процес переродження "філії" в "агапе".[8;114-140 ] Саме любов-агапе співвідноситься із християнськими концепціями любові – любові смиренної, жертовної, але, разом з тим сповненої внутрішніх духовних потенцій; любові, що прагне всім простити й усіх утішити. Саме її заповідав Христос: "Люби свого ближнього, як самого себе". [5; 38 ]

Зовсім поряд стоїть проблема любовного трикутника: герой – його дружина Эстер – Михаил (друг Эстер). Цього разу останнє слово залежало від героїні, яка обрала свого грішного чоловіка. Разом з тим, маємо нагоду спостерігати рідкісні явища: неможливу дружбу між чоловіком і жінкою та між двома чоловіками, що уособлюють двох конкурентів. Досвід, описаний у романі, демонструє, що такого роду стосунки цілком можливі. Михаил, попри свої почуття, сприяє зустрічі Эстер із чоловіком, одночасно допомагаючи і своєму конкуренту. Образ Михаила і є тією силою, що склеює два розбитих серця докупи. Він є своєрідною вершиною любовного трикутника, тоді як закохані – точки основи.

У романі "Заїр" бразильський письменник торкнувся проблеми свободи. Свобода - це річ, якою прагнуть володіти виключно всі. П.Коельо спробував дати відповідь на запитання екзистенції свободи. "Абсолютної свободи не існує: є лише свобода вибору, а зробивши вибір, ти стаєш заручником свого рішення". [11;94] Проте поняття свободи існує в багатьох ракурсах, залежно від середовища. Так, наприклад, в коханні вона відображається на цілком свідомому рівні: "я відпускаю тебе, даючи право вибору". Письменник прирівнює ціну свободи до рабства, яке має на меті психологічну залежність . Буває так, що, отримавши волю, людина не знає що з нею робити. Вона вже свідома і в силі сама приймати рішення. Але десь на підсвідомому рівні особистість лишилась ще на тому місці, де її відпустили. Це ж саме трапилось і з головним героєм. Виявилося, що свобода, якої він так прагнув зовсім не потрібна. Бути рабом краще, ніж самому по собі, бо твій васал (дружина) хоч якось турбується про тебе.

П.Коельйо, як і належить справжньому постмодерністу, широко розкриває проблему істинності щастя: щастя як матеріальна річ, щастя як стан людини, щастя як абстрактне поняття. Почуття фізичного та духовного задоволення (щастя) для кожного індивідуума полягає в різних істинах. Так, наприклад польський поет ХІХ століття Ц. Норвідов вважав, що "людина, щоб бути щасливою, має знати: 1) на що жити (гроші), 2) для чого жити, 3) за що вмерти".[14;42] Проте у творах П. Коельйо найщасливішими є люди, які не мають на що жити – це бідні та безпритульні "особистості", так звані "бомжі". " Він (жебрак) – живе втілення нещастя, але очі у нього, як і у будь-якого бідняка щось приховують". [11;.52]. Ця іскра в очах покинутих, забутих Богом людей, і називається щастям. П. Коельйо зумів показати найбідніших, тобто безпритульних, найбагатшими. Вони не бояться ризикувати, бо не мають чого втрачати. Вони володіють лише такими скарбами як чиста совість і людська гідність.

Найголовнішою проблемою є внутрішнє переродження особистості. Людина – створіння непостійне, їй властиво змінюватися залежно від обставин. Так і герой роману "Заїр" еволюціонує, тобто перероджується. Споглядаючи еволюцію особистості, яку описав П. Коельйо, читач вливається в процес і стає безпосереднім учасником цього внутрішнього перетворення. Як правило, такого роду "спілкування" не залишається безрезультатним. Аналізуючи, людина робить логічні висновки, які рано чи пізно знайдуть своє відображення у житті. Твори П. Коельйо спрямовані на пробудження психологічного конфлікту в особи, яка бере участь у цьому процесі, та прискоренні катарсису. А поштовхом до внутрішньої боротьби служать запитання, що обов’язково виникають у реципієнта.

Марія Гуменюк у статті "Дві правди про еволюцію" пише, що " всі науково-дослідницькі центри бачать еволюцію людини лише на її фізичному плані. І ніхто не задумується над тим, якою заниженою і обкраденою є ця правда, якою приниженою, обмеженою, звуженою до фізичних потреб та емоційно-інтелектуальних функцій є людина".[23] Таким чином, П. Коельйо зробив неможливе – врозріз показав внутрішню еволюцію особистості.

Проаналізувавши роман "Заїр", варто зазначити, що бразильський письменник торкнувся найпоширеніших тем буденного життя, серед яких злободенна проблема кохання, щастя, вибору, свободи, дружби та еволюції людини. Остання є найважливішою і найактуальнішою для обговорення. Однак далеко не всім подобається "голос" коелівських книг. В той час як тінейджери із захопленням "ковтають" повчання, написані рукою П.Коельйо, більш компетентні поціновувачі літературного мистецтва (наприклад, А.Дністровський) саркастично критикують роботи письменника.

Отже, дослідження лексико-стилістичних особливостей роману "Заїр" було спрямоване на виявлення своєрідності манери письма автора. Проаналізувавши "Заїр", можна зробити висновок, що носіями стилю П. Коельйо виступають як елементи форми художнього твору (фабула, сюжет, композиція тощо), так і різноманітні художні засоби, які майстерно використовуються письменником. Саме від складу мовлення залежить на скільки вдало митець розкрив підняту проблему. Таким чином, літературознавчі терміни "проблема" та "лексико-стилістичні засоби увиразнення мовлення" тісно взаємопов’язані між собою. Без володіння навиками мистецтва гри словами, неможливо подати виклад читачеві цікаво, легко, доступно та інформативно.

Висновки

У ході даного наукового дослідження ми ознайомились із творчістю найпопулярнішого сучасного бразильського письменника П. Коельйо на прикладі його роману "Заїр". Був проведений детальний аналіз та цілісне дослідження вищезазначеного твору. Результати курсової роботи полягають у виявленні основних рис індивідуального стилю автора та розгляді найголовніших проблем, піднятих у його романі. Явище інтертекстуальності було визначене як одне з найважливіших прийомів, застосованих П. Коельйо для підкреслення винятковості манери письма. Крім того, з поміж розглянутих злободенних питань, обговорених у романі, проблема "внутрішнього переродження", тобто еволюції людини, охарактеризована як найголовніша. Щодо явища інтертекстуальності, то дана літературознавча категорія стала виразною рисою творів бразильського митця. Це не окремий прийом, чи сукупність прийомів, а швидше складова художнього методу письменника. Діапазон текстів, що присутні в творчості П. Коельйо визначається широтою і розмаїттям. Бразилець часто звертається до біблійних мотивів (Книга Буття, Євангеліє тощо) та до здобутків світової літератури (Т. Вульф "Багаття амбіцій", Д. Куінн "Ізмаїл", К. Ріфай, К. Кастанеда "Подорож в Ікстлан", Х. Борхес "Алеф", "Заїр" та ін.). Багато "чужих текстів", зібраних у творах, дозволяє П. Коельйо створити образ різнобарвного, строкатого, сповненого суперечностей і контрастів світу, що постає перед читачем у різних художніх ракурсах. Функції інтертекстуальності у творчих доробках П. Коельйо різноманітні. Інтертекстуальність організовує та динамізує сюжет, нерідко стає основою побудови творів (або елементом композиції у вигляді епіграфу), формує різні види мотивів, сприяє створенню художніх образів і впливає на жанрово-стильову своєрідність творів. Бразилець активно використовує різні її форми : цитати (прямі-непрямі, повні-неповні, точні-неточні), алюзії, ремінісценції, різні види пародій тощо.

Завдяки літературознавчому явищу твори письменника виходять за межі вузької тематики. У них йдеться про долю всього суспільства, про людину в широкому історичному, культурному та філософському контексті. Інтертекстуальність є стильовою константою у творчості П.Коельйо, оскільки вона виявляється в усіх, без винятку, роботах митця.

У своїх творчих доробках автор висуває на осуд читачів найбільш болючі теми нашого сьогодення, серед яких кохання, дружба, зрада, вибір, духовний розвиток тощо. Як було вже вищезазначено, головною проблемою роману "Заїр" є внутрішня еволюція людини із переосмисленням раніше прожитого життя. Бразильський письменник зумів майстерно та досконало змалювати цей процес переродження із урахуванням всіх нюансів. Для читача важливим є спостереження за стадіями внутрішнього розвитку та логічними кроками, які робить головний герой для удосконалення себе як особистості. Сам спосіб, за допомогою якого П.Коельйо змальовує цей процес, є однією з розгадок секрету популярності бразильського письменника. У свої твори автор залучає віковий досвід інших митців художнього слова, що є найголовнішою рисою його стилю. Проте він робить це не для того, аби озвучити речі, про які до нього ніхто не говорив, а для того, щоб сказати їх на мові свого часу, тобто сучасної епохи постмодернізму. Герої П. Коельйо – прості люди із повсякденними турботами. Вони народжуються, розвиваються, живуть, еволюціонують та помирають. Проте єдине, що відрізняє їх від реально існуючих людей це їхня "професія". Адже всі герої – мандрівники, які шукають випробувань свого духу. Можливо, читаючи твори бразильського митця, деякі читачі впізнають прототипи самих себе. "Бразильський феномен", як називає П. Коельйо американська преса, зацікавив багатьох дослідників, його бестселери привертають увагу міліонів людей, навіть тих, хто ніколи не тримав у руках книги. Сьогодні читати П. Коельйо стало модною тенденцією, а ігнорувати його роботи – прикладом поганого тону.

Список використаних джерел

1. Барт Р. Від твору до тексту // Антологія світової літературно - критичної думки ХХ століття / за ред. М. Зубрицької – Львів, 1996.

2. Дейнека Є. Одинадцять миттєвостей кохання за Коельйо / Молода генерація. - №26, 18.10.2003. - с.10.

3. Іванишин В. Пізнання літературного твору. – Дрогобич, 2003.

4. Краснова Л. До проблеми аналізу та інтерпретації тексту. – К., 2004.

5. Новий Завіт Господа нашого Ісуса Христа з додатком псалмів. – Торонто – Канада, 1991. - 486 с.

6. Шестак А. Секрет популярності Пауло Коельйо. – Зарубіжна література. – 2004, №7, с. 165 – 169.

7. Ариас Х. Пауло Коельо: Исповедь паломника – Перев. с испан. Н. Морозова. – К.: "София", - 2004. – 288 с.

8. Бердяев Н. А. Эрос и личность. (Философия пола и любви). – М., 1989.

9. Виноградов В. В. Стилістика. Теорія поэтической речи. Поэтика. – М., 1963. - 653 с.

10. Вежбицка А. Мета текст в тексте // Новое в зарубежной лингвистике. – Лингвистика текста. – М.: Прогресс, 1987.

11. Коельо П. Заир / Перев. с португ. – К.: "София", 2005. – 384с.

12. Кораблёва Н. В. Интертекстуальность літературного произвидения (на матери але Романа А. Битова "Пушкинский дом"): Дис.на получ.степ.канд.филол.наук (10.01.06) / Донец.гос.ун-т. – Донецк, 1999. – 189с.

13. Николаева Т. М. Мета текст и его функции в тексте // Исследования по структуре текста. – М.: Наука, 1987.

14. Тамаркевич В. О счастье и совершенстве человека. – М., 1981.

15. Фатеева Н. А. Интертекстуалтность и ее функции в художественном дискурсе // Известия АН. Серия литературы и языка. – 1997. – Т.56.

16. Фатеев Н. А. Типология интертекстуальных элементов и связей в художественной речи // Известия АН. Серия литературы и языка. – 1998. – Т.57.

17. Чернец Л. В. Литературные жанры. – М., 1982.

18. http: // www. beth.ru/ borges/zahir.htm.

19. http: // www. coelho.ru/articles/2004/040705 – coelho.shtml.

20. http: // www. coelho.ru/index/shtml.

21. http: // www. coelho.ru/articles / 2003/shtml.

22. http: // www. era – fm.net/programs/46/start=16.

23. http: // www. inlit.com.ua/node/141.

24. http: // www. en.wikipedia.org/wiki/The_Zahir.

25. http: // www. en.wikipedia.org/wiki/The_Aleph.

26. http: // www. ji.lviv.ua/n33texts/vuarnet.htm.

Характеристики

Список файлов курсовой работы