41857 (686952), страница 2
Текст из файла (страница 2)
г) словотвірні запозичення - передавання певного значення за допомогою іншомовних морфем. Слово телефон утворене з двох грецьких коренів (tele - "далеко" і phoпe - "звук, голос") у ХІХ ст. в межах англійської мови. На основі англійського кореня lift- і французького суфікса -еur в російській мові утворено лексему лифтёр. До словотвірних запозичень належить значна кількість наукових термінів, які традиційно утворюються з допомогою грецьких та латинських морфем. Цей тип запозичення протилежний калькуванню;
ґ) зворотні запозичення - виявляються втому, що слово потрапляє в іншу мову, а потім повертається назад уже в новій формі і з новим значенням. Так, слов'янське господин - "пан" було запозичене угорською мовою, а звідти прийшло в говірки української мови як ґазда - "господар". Слов'янське колесо, запозичене італійською мовою, набуло в ній значення "кінний екіпаж" (calesse, calesso) і з цим значенням повернулось у польську мову як kolaska, а з неї й у російську коляска. [1; 228]
Надмірне вживання іншомовних слів робить мову малозрозумілою, перетворює її на жаргон, руйнує її систему, розхитує усталені закони. Тому мова поступово очищає себе від непотрібних запозичень (в українській мові тепер майже не вживаються слова аероплан, голкіпер, хавбек тощо). Свідоме прагнення не допускати запозичень у мову й позбуватися їх називається пуризмом (від лат. риrиs "чистий"). В Україні у 20-х рр. ХХ ст. була зроблена спроба наблизити книжну мову до народної, але тодішнє державне керівництво перешкодило цьому. [2; 200]
Якщо є дві назви - українська й іншомовна, то перевагу слід надавати українській. Вона завжди зрозуміліша, милозвучніша, легше запам'ятовується. Наприклад, краще сказати вихідний, ніж уїкенд; образ, ніж імідж; нестача, ніж дефіцит.
Ставлення до іншомовних слів завжди обумовлене конкретними історичними обставинами. Небажаним є надмірне використання запозичень, а також намагання очистити мову від іншомовних слів. Суспільна практика людей, історичний розвиток мови відбирають із запозичених слів необхідні, відкидаючи зайві, тобто ті, які позначають поняття, що вже мають у мові цілком прийнятне вираження.
2. Запозичення іншомовних слів в сучасній українській мові
2.1 Освоєння латинської лексики в сучасній українській мові
Виділяючи термін "лексичний латинізм" як об’єкт спеціального мовознавчого дослідження, треба зазначити, що це поняття не отримало ще сталого загальноприйнятого визначення. У науковій літературі з проблем лексичних запозичень уживаються терміни "латинізм", "латиномовне запозичення", "греко-латинізм", "латинське запозичення", "латиноосновний полонізм". Найчастіше лінгвісти трактують "латинізм" як слово чи зворот, запозичені з латинської мови і такі, що сприймаються як чужорідні елементи [4; 154]. Таке визначення не є цілком прийнятним, бо сприйняття запозичень як чужорідних елементів є суб’єктивним явищем для носіїв мови, яке залежить від рівня володіння іноземними мовами, загальноосвітнього рівня людини та її мовної інтуїції.
При визначенні латинізму важливим є принцип встановлення джерела запозичення. У сучасній лінгвістиці існують цілком протилежні, навіть несумісні погляди на цю проблему. Особливі ускладнення виникають через хронологічну віддаленість класичних і сучасних мов, недосконалість, а часом і відсутність етимологічних досліджень. Сучасні німецькі славісти (Г. Кайперт) пропонують термін Eurolatein "євролатина" як умовну назву, що означає живу спадщину античності і гуманістичного Ренесансу в європейських мовах. Разом із цим висловлюється сумнів щодо правомірності використання терміна "латинізм" у слов’янських мовах, оскільки слов’янські народи та їх писемність так пізно з’явилися на історичній арені, що не може бути й мови про латинське мовне середовище.
Деякі вчені (О. Муромцева, М. Віташек-Самборська) пропонують вважати джерелом запозичення не первісне етимологічне джерело, а найближче, тобто ту мову, у якій склалося дане значення слова і з якої воно потрапило з цим значенням безпосередньо або через посередництво іншої мови у мову-реципієнт.
Дослідники виділяють окремий латинський лексичний пласт – "культизми чи латинізми" (cultismos o latinismos), тобто ті слова, які запозичені в пізніший період розвитку романської мови і, як правило, книжним шляхом (В.Виноградов).
Деякі лексеми, запозичені в українську мову безпосередньо з латинської, фактично належать старогрецькій мові. Брак вичерпного дослідження впливу класичних мов на словниковий склад слов’янських мов не дозволяє однозначно визначити посередника при засвоєнні грецизмів. Тому вчені (М. Віташек-Самборська) пропонують синкретичний термін "греко-латинізм" ("греко-латинське запозичення"), який охоплює всі запозичення, прийняті в сучасні мови з однієї з класичних мов: грецької чи латинської. Однак його використання допустиме лише при дослідженні штучних запозичень.
На основі генетичної класифікації визначаємо "латинізм" як лексичну одиницю латинського походження (незалежно від шляхів її запозичення), яка функціонує на певному етапі розвитку мови-реципієнта і, відповідно, зафіксована у словнику.
Реєстр СУМ ХVI-XVII ст. фіксує латинізми, які вважаються тепер лексичними історизмами і не засвідчені словниками сучасної української літературної мови, наприклад: агравация, алегация, антецеденсъ, бенедикция, ґратифікація, девастация, деспектъ, десперация. Однак деякі із них залишились у лексичному складі мови-посередника (пор. польськ. dewastacja, despekt, desperacja).
Одним із важливих чинників формування національної та культурної ідентичності, історичної пам’яті сучасних європейських народів є соціокультурний комплекс Latinitas, до якого (за визначенням Є. Аксера) належать і латинська мова, і створена за римськими зразками правничо-адміністративна система, і сукупність створеної латиною літератури.
Кожен латинізм має свою, індивідуальну історію входження у мову-реципієнт. Латинська мова як етимологічне джерело не є однорідним явищем, оскільки об’єднує кілька генетичних джерел: класичну латину, народну, середньовічну та новітню. Специфіка різних національних мов та політичних і громадських інституцій зумовлювала в ній багато локальних, часових та індивідуальних особливостей. Деякі середньовічні латинські лексеми залишилися в сучасних європейських мовах: arrestum > н. Arrest > фр. arrest > арешт [7; 93; І]; corporatio > н. Korporation, фр. англ. corporation > корпорація [7; 43; ІІІ]; dotatio > н. Dotation, фр. dotation > дотація [7; 115; ІІ]; liquidatio > н. Liquidation, фр. англ. liquidation > ліквідація [7; 260; ІІІ]; versio > фр. version > версія [7; 357; І].
Загальні тенденції, закономірності використання лексичних латинізмів, усталені у мовленнєвій практиці мов, які протягом тривалого часу функціонували на українських землях, відбилися і в українській мові. Найвпливовішими історичними джерелами при запозиченні латинських лексем виявилися французька, німецька та польська мови.
Результати досліджень свідчать, що найповніші лексикографічні джерела сучасної української літературної мови містять понад 3 тисячі латинізмів, які відбивають різні сфери життя українців і є ідеографічно різноплановими.
Попри нерозв’язаність питання про можливість виділення у лексичному складі мови широких і разом з тим окреслених груп лексики за ознакою їх семантичної близькості, спірність встановлення чітких меж між цими групами, очевидною є особлива роль латинських запозичень у розширенні поняттєвої структури суспільно-політичної та юридичної лексики.
Тематична група "суспільно-політична лексика" :
– суспільні явища, пов’язані з ними ознаки, дії, стани та причетні до них особи: акція < actio [14, 34], демонстрація < demonstratio [14, 172], інавгурація < inauguratio [14, 254], консолідація < consolidatio [14, 336], нація < natio [14, 458];
– державне, адміністративне і громадське управління та особи, які його здійснюють: адміністрація < administratio [14, 24], директорія < directorium [14, 186], конгрес < congressus [14, 332], пленум < plenum [14, 533], президія < praesidium [14, 549], сенат < senatus [14, 617], губернатор < gubernator [14, 158], президент < praesidens (praesidentis) [14, 549];
– документи, що обслуговують сферу суспільних відносин: акт < actus [14, 31], апеляція < appellatio [14, 54], документ < documentum [14, 197], інструкція < instructio [14, 262], конституція < constitutio [14, 336];
– освіта, наука та виховання (назви осіб, пов’язаних із цією системою; навчальних закладів; явищ та понять): бакалавр < baccalaureus [14, 73], декан < decanus [14, 168], доктор < doctor [14, 197], магістр < magister [14, 395], університет < universitas [14, 701], лекція < leсtio [14, 378];
– державна та приватна матеріальна підтримка і сприяння: дотація < dotatio [14, 199], компенсація < compensatio [14, 328], премія < praemium [14, 549], протекція < protectio [14, 561], стипендія < stipendium [14, 645];
– державний устрій, державні та громадські об’єднання: асоціація < associatio [14, 64], диктатура < dictatura [14, 183], колонія < colonia [14, 323], конфедерація < confoederatio [14, 342], республіка < respublica [14, 595], унія < unio [14, 702];
– адміністративно-територіальний поділ, земельні володіння та їх власники: латифундія < latifundium [14, 373], посесія < possessio [14, 546], провінція < provincia [14, 555], регіон < regio [14, 582].
Засвоєння запозиченого слова починається в момент входження його і триває протягом усього життя слова в новій мові. Аналіз латиномовних лексем здійснюємо шляхом порівняння семантичних структур слів у відповідних мовах, використовуючи словникові дефініції, які наводяться в основних лексикографічних джерелах. Дослідження показало, що частина латинізмів, які були однозначними у мові-джерелі, зберегли цю однозначність і в українській мові. Переважно при збереженні однозначності помітних змін у семантиці слова не відбувається, наприклад: дерогація – "часткове скасування старого закону" < лат. derogatio із тим же значенням [6; 343]; протекція –"заступництво, підтримка, яку надає впливова особа при влаштуванні чиїх-небудь справ" [6; 770]< лат. protectio – "прикриття, покровительство, захист".
Частина українських латинізмів є багатозначними. Явище полісемії в цій категорії слів і семантичні процеси в ній значно складніші, ніж у моносемантичних словах. Хоча полісемантичне слово дуже рідко входить в іншу мову одразу в усій сукупності своїх значень, все ж таки явище виникнення полісемії слова має місце при мовних контактах.
Розрізняємо такі групи слів:
– полісемантичні українські лексеми, співвідносні з моносемантичним словом у мові-джерелі. У таких словах похідні значення виникають у семантичній системі української мови, і спостерігається певна асиметрія: іншомовна форма і одне значення плюс похідні значення української мовної системи, наприклад: декларація – "1) заява одного чи кількох урядів, політичних партій, міжнародних або громадських організацій, що доводить до загального відома програмний акт, важливу подію, закон тощо, 2) урочисте проголошення політичних принципів, 3) заява платників податку про характер і розмір прибутків, 4) заява особи до митниці" [6; 300] < лат. declaratio –"судження";
-
слова, які є багатозначними в українській мові і в мові-джерелі.
Латинські запозичення, пристосовуючись до системи мови-реципієнта, проходили складний і тривалий шлях адаптації, а для деяких латинізмів цей процес триває досі. Окремі латинізми новітнього періоду стали надбанням сучасної української мови за посередництвом мовленнєвої практики української діаспори, наприклад: екзил, інвазія, інституція, квестіонувати, опінія.
2.2 Освоєння англійської лексики в сучасній українській мові
Англійська мова стала справді світовою мовою. Нею володіє близько півтора мільярда осіб. Вісімдесят відсотків наукових досліджень у світі вперше публікується англійською. Нею друкується близько п'ятдесяти відсотків з
10 000 щоденних газет. Англійська мова є рідною для 12 націй, які налічують 350 мільйонів осіб (Велика Британія, США, Канада, Австралія, Гренада, Барбадос, Гвіана, Ямайка, Багами, Трінідад та інші). Її словниковий запас налічує півмільйона слів. Англійська мова має міцні зв'язки з іншими мовами індоєвропейської сім'ї, якими розмовляє третина людства.
Наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. активізувалися також українсько-англійські мовні контакти, результатом яких стала значна кількість запозичень у різних сферах діяльності: в економіці (лот [13,329]); у суспільно-політичній сфері (ньюсмейкер [13, 395] , спічрайтер [13, 541]); у засобах зв'язку, ЕОМ (сканування [13, 531], он-лайн [13, 403]); в науці, культурі, освіті (коледж [13, 277], гендер [13, 123], уфологія [13, 599]), у масовій культурі (трилер [13, 588], хепі-енд [13, 633]); у спорті (скейтинг [13, 532]); у побуті (сигнет [13, 523], памперси [13, 415], степлер [13, 546]); у ЗМІ (копірайт [13, 297], інтерв'ю [13, 233]); у рекламі (пабліситі [13, 412], шоуїнг [13, 656]); у дизайні (стайлінг [13, 543]).
Це зумовлено розмаїттям позамовних чинників, об'єктивних і суб'єктивних: розвитком економічних зв'язків, впливом стилю американського життя, модою на іноземні слова, досягненнями англомовних країн в окремих сферах діяльності, пожвавленням культурних зв'язків, двомовністю, умовами функціонування української мови, зрушеннями комунікативно-прагматичного характеру, престижем англійської мови, стереотипи сприйняття США та Великої Британії пересічним громадянином, вживанням англіцизмів для демонстрації освіченості або неординарності та внутрішньомовними потребами (необхідністю назв для нових предметів, процесів, понять (пейджер [13, 429], хакер [13, 632], модем [13, 365]), прагненням мовної економії (копірайт [13, 297] – авторське право, лейбл [13, 319] – товарна етикетка з фірмовим знаком), уточнити, деталізувати поняття (хайтек-компанія [13, 632]), поділ сфери семантичного впливу (рієлтер [13, 504] – агент, торговий посередник з продажу нерухомого майна). Внаслідок цього маємо загрозливу мовну ситуацію: функціонування у мові дублетів (міленіум [13, 359]– тисячоліття), збільшення кількості небажаних омонімів (кеш [13, 267] – економічний та комп'ютерний термін), запозичення власних назв без перекладу (Muppets-show, на відміну від перекладених – "Прихована камера"), запозичення прислівників та вигуків (фіфті-фіфті [13, 617]), що мають на меті імітувати чуже.
Нині перед українським мовознавством постала низка проблем, пов'язаних з функціонуванням нового гетерогенного матеріалу. По-перше, виникла потреба збільшити реєстр орфографічного словника української мови за рахунок лексичних запозичень, давши їм відповідне орфографічне оформлення. Гостро стоїть проблема унормування правопису запозичень (які слова писати в лапках, де подвоювати приголосні тощо). По-друге, слід встановити чіткі критерії зарахування запозичень до складу української мови (розрізнити епізодизми, ефемеризми, спорадизми). Зокрема за частотою вживання іншомовного слова, наявністю в розмовному мовленні, у творах сучасних українських письменників (за винятком представників маскультури), за ідіомотворчим потенціалом тощо. Зрозуміло, слід насамперед перевірити, чи є відповідник в українській мові – у спадщині класиків української літератури, у живому народному мовленні, у словниках Б. Грінченка, А. Кримського та інших, які витримали випробування часом, у фразеологічних словниках, у творах сучасних авторів. По-третє, є потреба фіксувати контексти, у яких вживаються англіцизми (зокрема розмовні ситуації), визначити засади етимологічної ідентифікації (з якої чи з якої через яку мову запозичено), врахування культурного та країнознавчого компонента. При написанні відповідних лексикографічних праць слід зважити на випадки зіткнення мовної традиції та практики.
Доцільним було б створення окремого словника складних слів та словосполучень, які запозичені українською мовою, з метою виявлення семантики складових, що характеризуються високим ступенем частотності. Це перешкодить тенденції до втрати "внутрішньої форми" запозиченнями, а також сприятиме пошуку відповідників в українській мові.
2.3 Освоєння старослов'янської лексики в сучасній українській мові
З прийняттям християнства 988 р. в Україну прийшла тодішня болгарська мова, яка пізніше дістала назву "старослов'янська", або "церковнослов'янська". Вона стала мовою богослужінь, богослужбових книг, мовою навчання, набула статусу літературної мови в Україні.
На українську старослов'янська мова (зокрема її лексика) суттєво не вплинула: нею користувалося тільки духовенство та аристократична верхівка. Простий люд розмовляв і творив своєю мовою.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
