41649 (686883), страница 5
Текст из файла (страница 5)
Роман Павла Архиповича Загребельного «Південний комфорт»
Роман був написаний у період з 20 травня 1982 по 22 вересня 1983 р. у Києві [1, 301], а виданий у 1988 році київським видавництвом «Радянський письменник».
У анотації до роману написані такі слова: «Це роман про самотність чесної людини серед холодних душ, серед закам’янілих бюрократів, серед готових на все підлабузників і всіляких нікчем, серед усіх тих, які тільки жевріють, тліють, а коли горять, то лиш для себе. А є великий прекрасний світ любові, чистоти, порядності, благородства, до якого повинен пориватися кожен з нас навіть тоді, коли він такий невмілий, як герой цієї книжки Федір Твердохліб». Ці слова, фактично, є головню думкою роману. Вже прочитавши анотацію до твору, ми можемо зрозуміти, якою силою мистецтва слова володіє Павло Архипович.
Що стосується будови роману, то він поділений на 5 розділів, кожен з яких має свою специфічну назву. Чому специфічну? Вже тут ми бачимо деяку незвичність: розділи мають назви частин мови. Перший – «Прислівник», другий – «Займенник», третій – «Прикметник», четвертий – «Дієслово», п’ятий – «Дієкомфортник». Чому розділи мають такі незвичні назви? На це питання ми знаходимо відповідь у кінці розділу. Наприклад, розділ, котрий має назву «Прислівник», закінчується такими словами: «А Твердохліб, коли б довелося пояснювати незбагненний вчинок, мабуть, уперше в житті спробував би викрутитися тим, що шукає свідків у справі з телевізорами. Хоч пояснення це прийде згодом, набагато пізніше. Як, де, коли? Суцільні прислівники, що ними сповнене наше життя» [1; 16]. Другий розділ, котрий називається «Займенник», закінчується такими словами: «Виправдань, на щастя, ніхто не вимагав. Та жінка, або ж просто не звернула уваги на його вчинок, або ж відзначалася особливим благородством. Не дзвонила, не обзивалася, мовчала і вже цим відводила його від небажаних думок і вчинків. Він не знав про неї нічого. Не знав, хто вона, звідки, яке в неї ім’я. І ніякі детективи не стали б у пригоді. Була для нього великою невідомою. Вона – і більше нічого. Займенник. Як у тій пісні, що співає Софія Ротару: «Я, ты, он, она, вместе – целая страна…» [1; 75]. Автор наситив останні речення розділу займенниками і, таким чином, підбив підсумки, пояснив назву розділу.
Головний герой роману – слідчий Твердохліб – працівник прокуратури. Його зять – професор Ольжич-Предславський, світило світового права. Проте у романі немає правових термінів, а їх загальна кількість зовсім мізерна. Наприклад, з медичних термінів є такі: «Не звик ніколи говорити про своє особисте, або, як висловлювався Нечиталюк, пірнати у власні неврози» [1; 17]. Хоча слово неврози і є медичним терміном, але тут воно вжите в переносному значенні. Або таке речення: «У Савочки люмбаго. Зігнуло як мавпу» [1; 216]. З професіоналізмів є також такі: «Бо простий громадянин споживаю все ж таки не те саме, що криворізька домна номер дев’ять, а блюмінг або вал для ротора турбіни в мільйон кіловат купить не кожен, і не щодня в них виникає потреба» [1; 153]. Також присутні лінгвістичні терміни: «Циркумфлекція. Слово влізло в голову, нагадуючи якісь палацові ансамблі, чи що» [1; 9].
Нерідко Павло Архипович використовує в романі історизми та архаїзми. Наприклад, такі, що в тлумачному словнику мають позначення книж., заст., іст. До книж. відносять: «Імператив професії» [1; 6], «Лікарні – це що? Лікарні – це страхи, болі, страждання й пониження людської природи, одне слово – юдоль, як колись казали» [1; 30], «Економіка заїдає нас з страшною силою і злочини множить у кількостях фантасмагоричних!» [1; 69].
У романі також наявні приклади церковної лексики: «За дверима був просторий томний хол, і тиша, самотність, схимництво» [1; 27]. Тут автор вживає слово схимництво у зовсім новому значенні, яке не має ніякого відношення до церкви.
Застарілі слова представлені такими прикладами: «Важкі, як сковорода, картузи, незугарні шапки з якогось штучного творива, капелюшки з синтетичної піни» [1; 14], «Мій предок був козаком, який проміняв перо на шаблю, атрамент на кров, слово на дії і так здобував славу і волю» [1; 19], «Двір, шибениця, довкола сліпі будинки, що розширюються догори, мов страшні гриби» [1, 150], «Генеральний був тяжкий, масивний, великоголовий, лобатий, важколиций, як богдихан, великоокий, товстогубий» [1; 158]. Богдихан – китайський імператор, але автор цим прізвищем лише вказує на зовнішню схожість людей і навіть пише з маленької літери. «Не маю сумніву, що саме ваш предок тягав волами дуби при Ярославі для городень у валах і жив коло боярського двору на нинішній Стрілецькій, а тоді на згарищі після орди Батия інший ваш предок поставив уже цілий двір, у якому мав притулок і купець-іноземець при Литві, і міщани при польських воєводах, і козак за Хмеля, і священнослужителі, і стрільці за царя Петра Першого, і ремісники у вісімнадцятому столітті, і робітник з «Арсеналу» [1; 203]. Звісно, що таких соціальних прошарків вже не існує. Також у романі присутні і ті вирази, котрі застаріли до нашого часу або стали рідковживаними. Події роману розгортаються у 70-і роки XX століття: «Ну, так, історія, минуле, несправедливості і кривда, але ж десь надворі двадцятий вік, сімдесяті роки, мир, багатолітній мир і торжество найвищих принципів у нашій державі і в Києві, в рідному місті Твердохліба, де він сам виступає носієм і захисником справедливості» [1; 144], тому такі вирази, як: «Ходив на свої чергування, повертався додому, гладив дітей по голівках, тихо сидів, курив, випивав «наркомівську норму», спав» [1; 79], «Щиро кажучи, всі оці директори, керуючі трестами, пишно звані «командирами виробництва», які норовили тим чи іншим способом обдурити державу, не викликали в Твердохліба ніякого співчуття» [1; 106], «Коротше: хто з нас читає вождів революції не тільки готуючись до політінформацій?» [1; 198] вже стали рідковживаними.
Не обійшовся роман і без зневажливої та вульгарної лексики: «Ти б сьогодні міг заткнутися?» [1; 52], «Смердюча твань, звивисте гаддя в ній, пацюччя зі сталевими зубами – жах ще більший, ніж отам нагорі, де все ж лишається якась надія або принаймні можливість виказати свою людську гідність» [1; 143].
Щодо діалектів, то їх не так багато: «Страшна ніч, у яку все валилося, трощилось, гинуло, ніч, що нагадувала йому найжахливіше весняне порання на Куренівці» [1; 41].
Набагато більшу групу становлять емоційно забарвлені слова, котрі ми відносимо до побутового стилю мовлення, які у великому тлумачному словнику помічені як розм. Наприклад: «Так само гримів тисячами машин, так само видзвонював дитячими голосами в своїх зачарованих сквериках, так само торохтів телефонами в міністерствах і відомствах…» [1; 5], «Кияни не ходять, а тиняються» [1; 14], «І пішов, тицьнувши чек ошелешеній жінці» [1; 16], «Мальвіна Вітольдівна покліпала очима, безпорадно розвела руками» [1; 37], «Мальвіно Вітольдівно, – невміло брехав Твердохліб, – мене загребли за дня, довелось їхати за місто…» [1; 66].
Павло Архипович наситив роман розмовною, побутовою лексикою, тому цей твір легко читається. У ньому ми можемо без усіляких зусиль знайти синоніми до розмовної лексики. Наприклад, до слова пішов автор підібрав такі емоційно забарвлені синоніми: «Він мовчки знизав плечима і почалапкав до своєї, віднині вже не подружньої, а холостяцької кімнати» [1; 38], «Ну, почовгаю» [1; 43], «Сьогодні й Твердохлібові кортіло чкурнути куди-небудь, плюнути на все, заховатися» [1; 45]. До слова сказав: «Старий, усе набагато складніше, – промурмотів Нечиталюк» [1; 46], «І коли Мальвіна похвалила капелюшок, а він і собі щось бовкнув, і жінка спитала м’яко і ласкаво: «Справді? Ви радите?» – то вирішив, що звертається вона тільки до нього» [1; 74].
Серед цієї побутової лексики зустрічаються також рідковживані слова: «Туди-сюди, – квитків – катма!» [1; 60], «Не всім вистачає кебети, багато з них так і відсіваються попелом, а хто розумніший – той пробує якось борсатись» [1; 100].
Сюди ж можна віднести просторічну лексику. Слова, які ми до неї відносимо, спеціально вживаються в літературній мові з метою зниженої, грубуватої оцінки певного явища чи предмета. Наприклад: «Відмовитися од доброго обіду і славної компанії заради ненаписаного протоколу чи ще однієї бомаги?» [1; 45], «Золотко, Шекспір-пепскір, а хто боротиметься зі злочинністю?» [1; 49], «Їроплан прибуває в їропорт!» [1; 58], «Та ти закусюй, закусюй!» [1; 59].
Прикладами грубуватої також є: «Ой, ірод окаянний!» [1; 144], «Ага, нашіптував у ньому якийсь чужий голос, ти звик до готового благополуччя, а чи знаєш, що саме в цей час десь у джунглях здоровенні американські лобуряки, байдуже жуючи гумку, випалюють напалмом маленьких в’єтнамчиків…» [1; 144], «Ще подумають, ніби він не серйозний чоловік, не слуга закону, а пустий ферт» [1; 156].
Надзвичайно цікавими з точки зору досліджень для науковців є оказіоналізми. Ось що про них пише Л.П. Павленко: «Словоскладання – один з найпоширеніших способів словотворення, відомий українській мові на всіх етапах її історичного розвитку. Різноманітністю словотвірних типів, багатством семантико-стилістичного функціонування особливо виділяються складні іменники. Активно використовуються іменники складної структури в мові художньої літератури. Чимало складних іменників, уживаних у поетичних контекстах, належать до активного фонду сучасної української літературної мови. Широко відображені у віршах і наслідки словесної творчості письменників – авторські неологізми (оказіоналізми). Основою творення неологізмів є літературні і фольклорні джерела, усне мовлення. Поетичні оказіоналізми, здебільшого стилістично виразні і досконалі, зрозумілі читацькому загалові, створюють неповторну лексичну палітру вірша. Складні іменники-оказіоналізми виникають, як правило, на базі слів основного словникового запасу і не є чимось принципово новим. Активно вживаються стилізовані під фольклор складені іменник-зближення, що являють собою редуплікацію (повторення) основ, яка може одночасно супроводжуватись суфіксацією. Як правило, вживання слова-оказіоналізму узгоджується із стилістичними вимогами твору. Поєднання в одному контексті складних іменників однакових чи різних словотвірних моделей має відповідне стилістичне навантаження, підкреслює образну і лексичну сконденсованість поезії» [12; 33]. Таким чином можемо зробити висновок: мові художніх творів протипоказаний шаблон, і естетично осмислені оказіоналізми урізноманітнюють лексичний та стилістичний фон поезії; семантично місткі й образно глибокі, вони сприяють творенню поетичних образів. Лише пильний і строгий добір оказіональних слів, увага до їх семантичної наповненості та засобів оформлення сприятимуть зростанню естетичної цінності поетичного слова.
Отже, в романі Павла Архиповича Загребельного «Південний комфорт» ми може зустріти такі оказіоналізми: «(Не зберегли тої церкви… «А багато ти назберігав?» – спитав себе Твердохліб голосом Леся Панасовича), а від поштової, від річкового порту з білими безпалубними пароплавами – по набережному шосе, вздовж Дніпра, за течією могутніх вод, пролітаючи запацьорені будіндустрією передмістя, вириваючись з обіймів Києва на широку волю, на простори, в золоті лісові шепоти, на лоно…» [1; 8]. Для кращого розуміння оказіоналізмів будемо добирати до них синоніми. До того, що вжитий у цьому реченні, напевно, найбільш точним синонімом може бути рос. залапанные. «Савочка – це доброта… Наш добрячок-нутрячок…» [1; 19], «Все, що наближалося до Савочки, неминуче мало осіромашитись» [1; 48] (синонім – стати сірим, непомітним, непримітним). «Фантюреска!» [1; 52] (цей оказіоналізм являє собою дві складені основи; виходить так, що перша частина запозичена зі слова фантастика, а друга – гумореска. Так за змістом роману і виходить: фантюреска – фантастично-гумористичне оповідання невеликого розміру). «А зовсім у іншому кінці світу і в інший час мусульманським мудрословом сказано так: «Всевишній, коли дасть повеління, може всі тварі, які складають і цей видимий світ, і інший, небесний, совокупити разом і вмістити їх у куточку горіхової шкарлущі, не зменшуючи величини світів і не збільшуючи величини горіха» [1; 57] (перший оказіоналізм – два складені слова мудрість та слово і має значення «мудрець», другий має значення «шкарлупа» і так незвично перекручений у тому ж розмовному стилі, як і перший). «Одні готові життя віддати за нього, а кому – аби продати ракети, бомби, лазери, чортабіса і нажитися, запхати пельку, озолотитися, піднестися над усім світом у недосяжній гордині» [1; 66] (тут: синонімом можна підібрати слово абищо, тощо; оказіоналізм має ярко виражене емоційне забарвлення). «А те, що коли наритники попадуть кобилі під хвіст та прижажакнуть…» [1; 67] (тут: дадуть джосу). «Тут ніяких абстракцій і чепухістики» [1; 68] (тут: те саме, що дурниці). «Власне, післячуття, бо все відбулося вже, розкололося його нетривке життя з Мальвіною, і хто його зможе склеїти, який інститут електрозварки накладе шов на вічну міцність?» [1; 70] (тут: оказіоналізм утворений додаванням до слова чуття префікса після-, що додає йому своєрідного відтінку післядії). «Декламував, розмахуючи вільною рукою, в якій тримав мексиканського зарізяцького ножа» [1; 95] (тут: синонім – небезпечний, який може серйозно поранити). «Директор був молодий, якийсь несерйозно-блондинистий, з нахабними хлоп’ячими очима» [1; 105] (тут: складений оказіоналізм з двох прикметників: несерйозний і блондинистий. Саме друге слово надає виразу оказіонального забарвлення). «… дуєте…» – реготнуло позасвіття» [1; 140] (тут: синонім – місце без світла або якийсь інший невідомий вимір). «Але ж тут не В’єтнам, не Намібія, не Палестина, а Київ і він не здеправований і упосліджений розбиток людства, а захисник справедливості, слуга закону, наділений найвищими повноваженнями!» [1; 144] (тут: синонім – той, хто не має прав). «Щось начотницько-нікомунепотрібне» [1; 209] (складений з: 1 частина – слово начитувати, 2 частина – 3 слова нікому не потрібна. Синонім – щось малозначуще.)
До оказіоналізмів в романі можна навіть дібрати оказіоналізми-антоніми: «Ось де зникають страхи, болі, знищується страждання, відступає горе, і люди стають дивними істотами, яких можна було б назвати негорюнчиками» [1; 119] (тут: синонім – ті, хто ніколи не сумує) – «У них завжди оце «не», ним вони рятуються від жорстокостей і несправедливостей світу, а ще від горюнчиків, які страшенно заздрять негорюнчикам і роблять їм усілякі капості» [1; 213] (тут: антонім до негорюнчиків).
Нерідко Павло Архипович подає в романі оказіоналізми у синонімічному ряді задля кращого їх розуміння: «Як? Ви ж самі… – директор одразу закам’янів і забронзовів, одсмикнув руку од путівки, так ніби вона була фальшива» [1; 11], «Найближчому помічникові, зброєносцю, підспівувачеві, підтакувачеві, підскакувачеві!» [1; 64], «Догоджанням і раболіпствуваням» [1; 62].
Висновки
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
