14368 (686141), страница 2
Текст из файла (страница 2)
В цьому ж році був прийнятий закон, який посприяв розвитку сільськогосподарської освіти, згідно якого кожний навчальний заклад, що включав у свою програму сільськогосподарську або технічну освіту, отримував у своє розпорядження ділянку землі. До 1900 р. нараховувалося 64 коледжі, в яких викладалося сільське господарство, і тільки один коледж мав спеціальне сільськогосподарське призначення. Багато коледжів були складовими частинами університетів. Дослідні поля, де відбувалися основні наукові дослідження з рільництва, знаходилися в тісному зв'язку з коледжами.
Виключно важливе значення для розвитку сільського господарства мали залізні дороги. Завдяки ним в 40-50 рр. ХІХ ст. закріплюється галузева спеціалізація сільського господарства США, при цьому північні, центральні, а також північно-західні штати стають основними районами зернового господарства – “хлібною фабрикою” для всієї країни. Зміна напрямку потоків сільськогосподарських вантажів з півдня на північ різко збільшила експорт сільськогосподарської продукції в Європу.
Один із найважливіших факторів капіталізації фермерського сільського господарства – перехід від екстенсивних методів ведення господарства до інтенсивних на основі широкого впровадження машинної техніки та використання мінеральних добрив.
Фермерський (північний) напрям колонізації та розвитку сільського господарства, починаючи з 20-х років ХІХ ст., зайняв провідне місце в сільськогосподарській промисловості США.
Плантаційне сільське господарство Півдня напередодні Громадянської війни представляло собою складну систему. З одного боку, праця рабів, повна власність плантаторів на засоби виробництва і на рабів, рутинна техніка, а з іншого – широке проявлення капіталістичних тенденцій: гонка за додатковою вартістю, висока товарність господарства, тісно пов'язаного з світовим ринком, багатогалузева система банківських, торгових та комерційних зв'язків. В кінці кінців стало визначним моментом у розрусі рабовласницького суспільства та перемозі прогресивного фермерського шляху розвитку капіталізму в сільському господарстві.
На початку ХХ століття в США налічувалося 5,8 млн. ферм, що утворилися в основному в результаті купівлі землі у держави та великих землевласників, оренди. З них 35% були орендовані, 23% - заставлені в банках і страхових компаніях, 42% перебували у руках власників. Відбувався процес концентрації земельної власності. Так, 1 млн. ферм функціонували, використовуючи 2/3 сільськогосподарських робітників, і давали 52% продукції. У 1910 році 1% фермерів володіли п'ятою частиною фермерських земель. Розміри великої ферми в середньому становили 1,5-2 тис. га, середньої – 55-80 га, невеликої – 1,5 га.
Сільське господарство США розвивалося на основі індустріалізації, що забезпечило його переваги в світовому сільськогосподарському виробництві. Високими були темпи зростання: валовий збір пшениці і кукурудзи зріс відповідно в 3,5 рази, бавовни – в 2 рази. В 1900-1914 рр. врожай пшениці збільшився на 70%, кукурудзи – на 27%, бавовни – на 58%.
Зерновий напрям був визначальним для сільського господарства. Серед технічних культур переважала бавовна. Важливе місце займало молочне і м'ясне тваринництво. Розвиток техніки сприяв механізації сільського господарства. В 1850 році у США виготовлялося 250 різних модифікацій залізних плугів. У 1860 р. на полях працювало 250 тис. молотарок, у 1911 р. – 17 тис. тракторів з паровими двигунами. Щорічні витрати на машини і обладнання для сільського господарства зросли за останню третину ХІХ ст. на 424,4 млн. дол. Будували польові залізниці, створювали систему елеваторів. Застосовували мінеральні добрива, обсяг яких збільшився за 1900-1914 рр. у 2,7 рази. Найману робочу силу використовувала половина американських ферм.
На Півдні розвиток сільського господарства відбувався повільніше через ліквідацію з дольщини (кропперства) і системи боргового рабства (пеонажу).
У кінці ХІХ – початку ХХ ст. вартість сільськогосподарської продукції швидко зростала. У 1890 році вона становила 2,5 млрд. дол., у 1900 році – 5, у 1914 р. – 10 млрд. дол.
Господарство заможного фермера мало товарний характер. США стало одним з головних експортерів збіжжя і м'яса на світовий ринок. З 1862-1901 рр. експорт пшениці збільшився майже у 5 разів, кукурудзи – 16, це призвело до європейської аграрної кризи 1875-1896 рр., коли ціни на пшеницю впали майже вдвічі. Завоювання зовнішнього ринку було зумовлено тим, що американський фермер обробляв землю, вільну від ренти, тоді як європейські селяни та фермери змушені бали платити значні рентні платежі. На початок ХХ століття колонізація земель завершилася. Ціни на землю зросли, США в конкурентній боротьбі втратили переваги і, як наслідок, американський експорт значно скоротився. Отже, аграрні відносини в США розвивалися в умовах панування фермерського господарства, що було тісно пов'язане з ринком. Це сприяло піднесенню продуктивності та інтенсивності праці, розвитку механізацій, агрокультури, використанню найманої сили.
Отже, у ХІХ – на початку ХХ століття розвиток сільського господарства в США відбувався двома шляхами: революційним (з переходом на індустріальну основу) та еволюційним, або поступовим переростанням господарств з феодальних у фермерські.
Сільське господарство США в 1929-33 рр. зазнало тяжких втрат. Близько 1 млн. фермерів збанкрутували. З того часу вони ставали орендарями на чужій землі або поповнювали ряди міських промислових робітників. Катастрофа в аграрному секторі США полягає в тому, що ціни на пшеницю, кукурудзу, бавовну знизилися більше, ніж в три рази. Економічна криза в США поглиблювалася і невпевненими діями уряду. Президент Г. К. Гувер, його адміністрація, керуючись старими догмами, вперто відмовлялися від будь-якого втручання в справи економіки, приватного бізнесу. Лише в 1931 р. почали застосовувати в США невпевнені спроби державного регулювання промисловістю, банками, транспортом, торговими підприємствами, рятуючи їх від банкрутства. Невмілі дії адміністрації Гувера спровокували соціальний вибух – масові страйки, “голодні” походи безробітних на Вашингтон.
“Новий курс” Рузвельта у сільському господарстві був спрямований на припинення процесу розорення дрібних фермерів. Крім того, планувалося підвищити ціни на сільськогосподарську продукцію, скоротивши виробництво та площі посівів. За тимчасові збитки фермери США одержували від держави відповідну компенсацію. За допомогою цих субсидій вони, закупивши новітні сільськогосподарські машини, на значно менших площах вирощували такі самі врожай зернових, бавовни, як і в докризовий період.
***
Створення законодавчої бази для розвитку сільського господарства посідає важливе місце в економічній політиці США, і саме тому тут раніше, ніж в інших країнах світу, проявився суттєвий вплив держави на аграрну сферу діяльності.
У 1980 році сільськогосподарське законодавство вийшло на перше місце, оскільки йому приділялося найбільше уваги з боку держави. Нові обставини, що склалися як у самій країні, так і на світовій арені, привели до того, що необхідно було переглянути деякі попередні принципи підходу до вирішення проблем сільського господарства і забезпечення продовольчої безпеки. Ці проблеми стали одними з найважливіших для Конгресу, що й знайшло своє відображення в законах, прийнятих у той період.
До 80-х років все сільськогосподарське законодавство орієнтувалося на підтримку сімейного фермерства. Закон 1985 року «Про продовольчу безпеку США» започаткував юридичні засади нового етапу розвитку сільського господарства. Він підтвердив підхід до сільського господарства як до особливої галузі економіки, яка має стратегічне значення для США, а також узятий країною курс на збереження широкого субсидіювання сільського господарства за рахунок бюджету.
Цей нормативний акт легалізував нові погляди в підході до розвитку сільського господарства. На відміну від попередньої політичної лінії, закріпленої в законодавстві, в ньому визначилися такі два напрямки: 1) стабілізація комерційного сільського господарства країни, що означає орієнтацію держави на розвиток великих господарств, і 2) забезпечення належного рівня в сільських районах, що, з огляду на збереження соціальної стабільності в сільській місцевості, а також введення нового механізму державного субсидіювання сільського господарства, передбачає підтримку середнього фермера.
Закон 1990 року «Про охорону сільськогосподарського забезпечення продовольчими товарами» поєднав зусилля фермерів і суспільства для вирішення важливих завдань у сільському господарстві. Подальшого розвитку набули програми регулювання обсягів виробництва сільськогосподарських культур. Витрати на сільське господарство почали розглядатися як довгострокові інвестиції для стабільного розвитку сільського господарства США.
Закон 1996 року «Про удосконалення та реформування сільського господарства» надав фермерам більшої свободи в плануванні обсягів сільськогосподарського виробництва.
Вищезазначений Закон включає нову програму підтримки аграрного ринку та субсидіювання виробництва головних сільськогосподарських продуктів. Ця програма має назву «продовольчі товари для світу». Вона спрямована на надання підтримки уряду і неурядовим організаціям країн, що розвиваються (країни СНД, Східної та Центральної Європи), при переробці та продажу дешевих товарів з США, підтримку вільного підприємництва і буде діяти до 2002 року.
Роблячи висновки потрібно зазначити, що не дивлячись на те, що США молода країна, вона має досить довгу і тернисту історію свого розвитку, зокрема розвитку сільського господарства. Але це не завадило їй стати провідною країною світу.
3. Функціонування території розміщення
Сучасна географія сільського господарства в США складалася поступово в процесі колонізації території і змін у структурі самої галузі. Продовжує вона змінюватися і тепер. При цьому головним фактором районування стала не ринкова орієнтація, а орієнтація на найбільш сприятливі кліматичні умови з наступним транспортуванням продукції (див. Додаток Д).
«Пшеничний пояс» — це відомі американські степи-прерії, які простягаються у меридіональному напрямку від Техасу на півдні до кордону з Канадою на півночі вздовж 100-го меридіану західної довготи. В південній частині «пшеничного поясу» вирощують озиму, в північній — яру пшеницю. Головними штатами його є Канзас і Північна Дакота. Рис вирощують на півдні в долині Міссісіпі та в Каліфорнії.
Збір картоплі порівняно незначний, оскільки, як і хліба, її споживають у країні мало. Збір та різноманіття овочів і фруктів у країні чи не найбільші у світі, їх споживають багато, протягом усього року у свіжому вигляді. Значна їх частина іде на переробку особливо на виготовлення соків. Колись овочі й фрукти вирощували на кожній фермі, тепер тільки в спеціалізованих районах. Це узбережжя Великих озер, Приатлантична низовина, Флорида та Каліфорнія. Овочі й фрукти для власного споживання, як і інші продовольчі товари, фермери купують у магазинах. В 2006 р. в Північній Америці врожай картоплі зріс на 5% - збільшившись на 1,1 млн. тонн внаслідок збільшення врожаю в США на 3% і в Канаді на 15%. Незважаючи на збільшення пропозиції, ціни на картоплю збільшилися в 2006 р. внаслідок збільшення споживання і розширення експорту(див. Додаток Е).
З технічних культур традиційними стали тютюн і бавовник. Тютюн вирощують по обидва боки Аппалачських гір у штатах Північна Кароліна і Кентуккі. Переважає світлий і слабкий тютюн, який призначається для виготовлення сигарет. «Бавовницький пояс» — колись суцільна смуга Півдня від Атлантичного океану до Техасу — тепер перемістився в західному напрямку і перетворився на декілька розірваних ареалів у долині Міссісіпі, штатах Техас, Нью-Мексико, Аризона і Каліфорнія.
США - другий у світі виробник яблук. Передбачуваний урожай нинішнього року - 4,2 млн. тонн. Торік всього 6 штатів виробили майже всю товарну продукцію садівників. Основна база по вирощуванню яблук - штат Вашингтон на Тихоокеанському узбережжі. Однак у зазначений період майже подвоївся показник використання врожаю яблук у штатах Мічиган і Нью-Йорк. Площа яблучних плантацій у США - близько 150 тис. га.
Тваринництво має чудову кормову базу. Це кормове зерно, сіяні і природні пасовища. Переважає м'ясний напрям. М'ясо є важливим елементом харчування американців. Його значне виробництво орієнтовано на задоволення внутрішніх потреб, М'ясо не експортується, його трохи навіть завозять з інших країн.
Тваринництво. Молочні зони формуються навколо великих метрополітенів. На Північному Сході і в Приозер'ї вони зливаються. Західне Приозер'я, особливо штат Вісконсін, є основним постачальником масла і твердих сирів. Вирощування свиней — спеціалізація «кукурудзяного поясу».
Частка молочного стада порівняно невелика. Найбільше молока і молочних продуктів виробляють у Приозер'ї і на Північному Сході.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
