14057 (686003), страница 5

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 5)

Важливо розуміти, що Закон вимагає вказувати в договорах не основне цільове призначення, а просто цільове призначення землі.

Корисно в цьому зв'язку згадати про існуванні Класифікатора цільового призначення землі, затвердженого Державним комітетом із земельних ресурсів України. Він містить набагато більш детальний Перелік цільових призначень, ніж стаття 19 ЗК України, що дає можливість спростувати вищенаведену позицію державних органів.

Ще одною помилкою у відношенні цільового призначення, але допускається часто вже не держорганами, а сторонами договору, є занадто вільне трактування цього поняття. Нерідко в договорах зустрічаються такі види цільового призначення, як «для розміщення бази відпочинку й організації масового купання». Одна помилка полягає в тім, що автори договору занадто деталізували цільове призначення ділянки, а інша — у тім, що вони фактично привласнили одній ділянці два цільових призначення, що не має сенсу.

Найчастіше укладачі не розуміють, навіщо необхідно цільове призначення, і, як наслідок, допускають масу помилок.

На жаль, необхідно констатувати, що законодавство не містить чіткого переліку цільового призначення землі, а згаданий вище Класифікатор морально застарів і в деяких аспектах суперечить ЗК України. Однак це не повинно давати основ для самостійного визначення цільового призначення землі. У будь-якому випадку цільове призначення, зазначене в договорі, повинне утримуватися в земельному законодавстві,

ВИСНОВКИ.

Земля – це основа основ самого існування і буття людини, найголовніше місце для господарської та всякої іншої діяльності. Земля виступає як найважливіший природний ресурс, основа життя, загальнолюдське і загальнонаціональне надбання, як компонент природи і біосферна категорія.

Предметом правового регулювання нормами земельного права є суспільні земельні відносини. Характерною особливістю предмета земельного права є те, що він охоплює собою як матеріально - правові, так і процесуальні норми, створюючи тим самим механізм (процедуру) реалізації земельно-правових норм.

З позицій теорії земельного права можна зробити висновок, що:

- право власності на земельну ділянку означає сукупність усіх трьох правомочностей: володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою;

- право власності на землю може розглядатися як комплексний інститут земельного та інших галузей права, як правовідношення, як правомочність власника і як юридичний факт, що має правоутворююче, правозмінююче і правоприпиняюче значення;

- на обсяг правомочностей власника впливають особливості земельних ділянок, які перебувають у власності, а також особливості правового статусу земельних власників та інші обставини.

У разі відсутності приватизованих земельних діля­нок громадяни України мають право отримати без­оплатно у власність із земель державної або комуналь­ної власності по одній земельній ділянці з кожного виду використання. Таким чином, громадяни України мають можливість отримати безоплатно у власність шляхом приватизації до шести земельних ділянок з кожного виду використання в межах, передбачених ст. 121 Земельного кодексу.

Аналізуючи норми ЦК і ЗК з точки зору розвитку права власності на землю, можна зробити висновок: правові неузгодження у системі земельного права є і мають свої причини:

- перед сучасним земельним правом України стоять дещо інші, ніж раніше, завдання. Це пов'язано насамперед з тим, що нині у цій галузі має місце відмова від принципів виключної державної власності на землю та вилучення останньої з цивільного обороту. А це привело до появи нової групи земельних відносин майнового характеру, які потребують правового врегулювання;

- земельні відносини, в тому числі майнового характеру, мають специфіку, яка визначається насамперед особливостями їх об'єкта, тобто землі. Тому навіть відносини, що виникають з приводу, скажімо, купівлі-продажу земельної ділянки, не можуть бути належним чином врегульовані лише цивільним законодавством. Для цього необхідно застосовувати норми земельного права, оскільки саме вони покликані врахо­вувати той факт, що земля — це не тільки майно, а й природний ресурс, який згідно зі ст. 14 Конституції України є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави;

- правове регулювання земельних відносин майнового характеру і земельних перетворень в цілому потребує вдосконалення. Підвищення його ефек­тивності залежить як від вчених-правників, які повинні вирішити чимало теоретичних проблем, так і від різних суб'єктів політичної системи України, котрі мають виробити узгоджену й збалансовану концепцію земельної реформи та практичний механізм її реалізації (правове, ідеологічне, матеріально-технічне, кадрове та інше забезпечення).

Як будь-який нормативний акт, Земельний кодекс має і недоліки, що будуть відшліфовуватися в процесі його застосування. Крім того, несистематизоване земельне законодавство, що складає не один десяток нормативних актів, може гальмувати застосування Земельного кодексу.

Одна з головних проблем, що так і не вирішив Земельний кодекс, полягає в наступному. Право власності на земельну ділянку переходить лише у випадку припинення права власності на цю земельну ділянку попереднього власника. Однак процедура припинення цього права недостатньо точно регламентована.

Таким чином, можна відзначити, що прийняття ЗК України та окремих законів про земельні відносини ще поставили крапку у процесі розвитку земельних відносин в Україні, цей процес продовжується і вимагає продовження удосконалення земельного законодавства.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. А.Я.Аверх. П.А.Столыпин и судьбы реформ в Росии. М.: Издательство политической культуры, 1991.- C. 28.

2. Там само. – С.52.

3. Там само. – С.62.

4. Там само. – С.76.

5. Там само. – С.81.

6. Там само. – С.123.

7. П.А.Зырьянов. Столыпин без легенд. М., 1991. – С.34.

8. Н.Верт. История советского государства. М.: ИПА, 1995. – С.27.

9. Там само. – С.29.

10. Там само. – С.46.

11. Там само. – С. 47.

12. Там само. – С. 62.

13. Історія України: Курс лекцій, 2-га книга, ХХ ст. Навчальний посібник. За редакцією Мельник В.Г., Верстюк В.Ф., Демченко М.В. та ін. К.: Либідь, 1992. – 256.

14. Там само. – С.291.

15. П. А. Кравченко. Право власності на землю, проблеми правового регулювання//Вісник Вищого арбітражного суду. – 2000. - №3. – С.234.

16. Носік В.В. Право власності в Україні: Навч. посіб. / О.В.Дзера, Н.С.Кузнєцова, О.А.Підопригора та ін.; За заг. ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової.— К.: Юрінком Інтер. - 2000. – С.432-441.

17. Земельний кодекс України.Коментар. – Х.: ТОВ „Одісей”, 2002. – С.202.

18. Там само. – С. 207.

19. Цивільний кодекс України. Коментар. Видання друге із змінами за станом на 15 січня 2004 року. – Х.: ТОВ „Одісей”, 2004. – С.253.

20. Земельний кодекс України.Коментар. – Х.: ТОВ „Одісей”, 2002. – С.208.

21. Цивільний кодекс України. Коментар. Видання друге із змінами за станом на 15 січня 2004 року. – Х.: ТОВ „Одісей”, 2004. – С.254.

22. Земельний кодекс України.Коментар. – Х.: ТОВ „Одісей”, 2002. – С. 208.

23. Там само. – С.254.

24. Петро Філюк. Правові проблеми захисту приватної власності на землю//Земельне право. – 2003. - №12. – С.20-21.

25. Матеріали узагальнення практики розгляду Лу­цьким районним судом справ про визнання права на земельну частку (пай) за 1996-2002 рр.

26. Матеріали статистичної звітності Волинського облуправління земельних ресурсів.

27. Архів Луцького районного суду Волинської обла­сті. Справа № 2-47/2001 рік.

28. С.Комберянов. Земельная цель оправдывает средства.// Юридическая практика. – 2005. - №47. – С.16.

Характеристики

Список файлов курсовой работы