14003 (685985), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Заходи з ліквідації та профілактики захворювання
У благополучних господарствах проводять двократне серологічні дослідження всіх звірів, що завозяться, в період карантинування. У неблагополучних господарствах норок досліджують три рази в рік: все племінне поголів'я і деяку кількість резервних звірів, яким планується заповнювати поголів'я після гону (осінь); все поголів'я перед гоном (січень-лютий); вибіркове дослідження самок, що не дали приплоду, абортованих або таких, що принесли мертвонароджених щенят, самців, що не покрили самок (березень-липень).
До підозрюваних в зараженні відносять (без досліджень) всіх щенят, отриманих від що позитивно реагуючих або клінічно хворих матерів; щенят тих пометов, в яких зареєстрований позитивний результат в серологічних реакціях; негативно реагуючих матерів, в посліді яких є підсаджені щенята від позитивно реагуючих матерів.
Для дезинфекції кліток, будиночків, шедів, інвентаря частіше застосовують 2%-ний розчин формальдегіду, 2%-ний розчин їдкого натра. Розчини потрібно застосовувати в гарячому вигляді, але слід мати на увазі, що вони підвергають корозії металеву сітку. Можна розчинами заливати будиночки, під клітками, інвентар, посуд, інші дерев'яні частини, а сітку після механічного прибирання обробляти вогнем паяльної лампи або вогнеметом. У такому разі слід застосовувати всі заходи до запобігання пожежі.
Господарства вважаються благополучними, якщо в них не виявляються серопозітівні норки протягом трьох турів досліджень. Вивіз для племенніх цілей дозволяється лише з благополучних господарств після серологічних досліджень їх.
Діагноз на алеутську хворобу встановлюють на підставі клінічних, патологоанатомічних, епізоотичних даних і обов'язково результатів лабораторних досліджень. Серед серологічних реакцій найбільш розповсюджена РІЕОФ.
РІЕОФ
Для РІЕОФ застосовують медінал-вероналовий або інші буферні розчини з рН 8,6-8,9, придатні для електрофорезу білків. Медінал-вероналовий буфер готують шляхом розчинення 10,32 г медінала в 300 см3 дистильовоної води і подальшого додавання 1,84 г вероналу. Розчин помішують і тримають у водяній лазні при 40°С до повного розчинення вероналу. Потім розчин доводять дистильованою водою до об'єму 1 літр та вимірюють рН. В тому випадку, якщо реакція приготованого медінал-вероналового розчину вийшла нижче 8,6 — слід додати медінал, а якщо вище — веронал. Після додавання медінала або вероналу кожного разу визначають рН розчину, доводячи його до потрібної концентрації. Буферний розчин при масових дослідженнях використовують протягом трьох-чотирьох днів. При погіршенні ліній преципітації в контролі слід замінити розчин і перевірити активність діагностикуму.
На чисту знежирену скляну пластинку розміром 8x15 см наливають 30 см3 1%-ного гарячого розчину агару, приготованого на буфері розведеному навпіл дистильованою водою. Після застигання в агаровому гелі роблять лунки за допомогою пробійника, сполученого трубкою з вакуумним насосом. Всього на агаровій пластинці роблять 206 лунок з таким розрахунком, щоб вийшло десять повних горизонтальних рядів по 20 лунок в кожному і одинадцятий нижній неповний (для контролю) з шістьма лунками, розміщеними парами зліва, зправа та по середині ряда. Діаметр лунок має бути 2,5 мм, глибина — 2,5 мм, фактичний об'єм близько 0,01 см3, відстань між центрами сусідніх лунок кожного горизонтального ряду — 6 мм. Краї агаровоїпластінки на відстані не менше 1 см не повинні мати лунок. Для точнішого розташування лунок використовують заздалегідь розмічену міліметрівку, яку кладуть під скляну пластинку, або накладають направляючу пластинку з оргстекла з просвердленими для пробійника отворами.
При одиничних дослідженнях можна використовувати предметні скельця або скляні пластинки меншого розміру. Після розливу агару пластинки мають бути використані не пізніше наж за дві години при зберіганні у вологій камері (камера для електрофорезу, ексикатор і так далі).
Кров для дослідження в норок беруть в скляні капіляри, які з одного кінця закривають пластиліном і центріфугують при 1500-3000 об/хв протягом 5 хвилин. Потім відламують частину капіляра з сироваткою і, не допускаючи її розбризкування, обережно видувають за допомогою специальної груші або гумової трубки в чергову лунку парного вертикального ряду. При необхідності можна використовувати цілісну кров, осад еритроцитів, гемолізовану або хільозну сироватку.
Для контролю реакції в парні лунки 11 горизонтального неповного ряду вносять позитивну контрольну сироватку. Антиген закапують пастерівською піпеткою у всі лунки непарних вертикальних рядів (включаючи і контрольні) і поміщають пластинку в камеру електрофорезу з тим розрахунком, щоб струм проходіл паралельно горизонтальним рядам. До країв пластинки прикріплюють по 4-5 смужок фільтрувального паперу і опускають їх вільні кінці у ванни з буферним розчином, наповнені приблизно на 2/3 об"єму. Камеру закривають кришкою і підключають до випрямляча струму так, щоб позитивний полюс був справа (з боку крайнього вертикального ряду з сироватками). Сила струму має бути 10-15 міліампер на кожну скляну пластинку (0,08-0,12 мА/см2), напруга на виході — 120-220 В.
Попереднє читання реакції проводять через 15-45 хвилин після розміщення пластинки в силовому полі. Для цього відмикають від мережі випрямляч, відкривають кришку камери, виймають пластинку і переглядають її в косопроходячому світлі (освітлювач "ОЇ-19" або інші джерела світла) на темному фоні в затемненому приміщенні.
Остаточне читання реакції проводять після експозиції скла з агаровою пластинкою в гіпертонічному розчині (12,5%) хлористого натрію протягом 7-10 хвилин і подальшого відмивання у дистильованій воді (6-18 годин) для видалення неспецифічних смуг сироваткового білка. При виявленні ледве помітної лінії преципітації результат РІЕОФ вважається сумнівним. В цьому випадку реакцію ставлять повторно з новою пробою сироватки. Підтверджений сумнівний результат РІЕОФ зараховують як позитивний.
Результат РІЕОФ визнають дійсними, якщо на даній пластинці в 11 горизонтальному ряду, у всіх трьох контролях буде ясно виражена лінія преципітації. Позитивний результат РІЕОФ вказує на зараження нірок алеутською хворобою і на необхідність ізольованого їх утримання до моменту забою.
Результат дослідження крові норок в господарствах записують в акті з вказівкою дати проведення досліджень, кількості і відсотка реагуючих нірок по відділеннях і бригадах, найменування діагностикуму, номера його серії, контролю, підприємства-виготівника, терміну придатності, прізвища, імені і по батькові ветробітника, що проводив дослідження. Один екземпляр зберігають в господарстві, другою направляють головній ветеринарній лікарці району.
Йодна проба
Алеутська хвороба викликає в організмі норок диспротеїнемію, яка виражається в значному збільшенні гаммаглобулінової фракції сироватки крові (з 15—20 до 50%), а також посилене розмноження плазматичних кліток в нирках, селезінці, печінці, лімфовузлах.
Обстеження поголів'я норок на алеутську хворобу проводять за допомогою реакції сироватки крові з йодним реактивом. Йодна проба виявляє до 80— 90% хворих звірів. Для проведення йодної проби необхідно мати: спеціальний стіл з нижнім підсвічуванням, центрифугу, скляні капілярні трубки (капіляри) і штативи до них, предметні скельця, ножиці криві і йодний реактив.
Для приготування йодного реактиву в 30 мл дистильованій води розчиняють 4 г йодистого калія, а потім 2 г кристалічного йоду. Розчин застосовують через 24 години після приготування і зберігають в закритому темному скляному посуді не більше 10 днів.
Кров для дослідження беруть в норок вранці до годування. Задню лапку норки фіксують за крайній палець, зрізають ножицями подушечку одного з пальців і підставляють капіляр до краплі крові, що виступила. Коли капіляр наповниться кров'ю, один кінець його закладають пластиліном і ставлять в штатив. Раневу поверхню лапки обробляють 5% настойкою йоду. Ножиці після взяття крові від кожного звіра дезинфікують розчином, що складається з 1 частини настойки йоду і 2 частин нерозведеного формаліну, а потім обполіскують кип'яченою водою.
Сироватку отримують шляхом центрифугування крові в капілярах при 2000— 3000 об/хв протягом 5—10 хвилин і обов'язково досліджують в день взяття крові (при гемолізі сироватку не досліджують). Капіляр розламують на кордоні сироватки і формених елементів, на предметне скельце наносять краплю сироватки і додають краплю йодного реактиву.
Позитивна реакція характеризується утворенням в краплі темно-коричневих пластівців, а при негативній реакції крапля залишається прозорою (без осаду) і має колір йодного реактиву. За відсутності капілярів для здобуття сироватки крові можна використовувати пробірки Уленгута.
Гістологічне дослідження на плазмоцитоз
Від щойно загинувших або хворих норок беруть шматочки печінки, селезінки, нирки і фіксують в 10%-ном розчині формаліну, а в зимовий час в цілях запобігання заморожування при пересилці матеріал поміщають в 70°-ний етиловий спирт.
Крім того, заглоточні, поперекові і брижєєчні лімфовузли звільняють від навколишньої жирової тканини і крові. Поверхню розрізу лімфовузла підсушують дотиком до аркуша фільтрувального паперу. Готують мазки-відбитки на чистому знежиреному предметному скельці і підсушують їх на повітрі. Узятий для дослідження матеріал з органів етикетують і з супровідним листом посилають в лабораторію.
У лабораторії з органів, фіксованих у формаліні або спирті, готують на заморожуючому мікротомі гістологічні препарати і забарвлюють їх гематоксилін-еозіном. При мікроскопії препаратів органів в позитивних випадках виявляють плазмоцитоклітинні з домішкою лімфоїдних кліток проліферати, які розміщаються в нирках — по ходу кровоносних судин, довкола канальців і клубочків; в печінці — в області тріад і по ходу внутрішньочасточкових капілярів; у селезінці — в червоній пульпі; у лімфоузлах—в мозкових шнурах і синусах. У нирках встановлюють також нефрозонефрит, в печінці — хронічне запалення жовчних проток і у ряді випадків — жирову дистрофію, запалення селезінки та лімфовузлів.
Відбитки лімфовузлів забарвлюють по Паппенгейму або по Романовському — Гімза, в останньому випадку —після попередньої фіксації метанолом. У відбитках при плазмоцитозі на тлі однорідних клітинних елементів лімфовузла, що перебувають на 95—98% з лімфоцитів, виявляють плазматичні клітки. Плазматичні клітки дещо більше лімфоцитів. Вони мають темніше ядро, розташоване ексцентрично, ясно помітну синю протоплазму, яка віялоподібно оточує ядро. У зріліших плазматичних клітках в протоплазмі помітні дрібні вакуолі, що надають їй пінявого вигляду. Довкола ядра протоплазма утворює світлішу перинуклеарну зону.
Під малим збільшенням мікроскопа вибирають ділянку мазка, в якому клітинні елементи розташовуються в один шар, а потім під іммерсійною системою у полі зору мазка підраховують плазматичні, а також інші клітинні елементи. Після підрахунку тисячі клітин обчислюють процентний вміст плазматичних клітин до останніх клітинних елементів. При виявленні понад 5% плазматичних клітин тварину вважають хворою на алеутську хворобу.
Висновки та пропозиції
Враховуючи те, що алеутська хвороба є невиліковною та засобів специфічної профілактики не розроблено необхідно суворо дотримуватись методів неспецифічної загальної профілактики та проводити заходи щодо недопущення винекнення даного захворювання в господарстві.
З цією метою потрібно ретельно контролювати якість кормів, які використовуються для приготування фаршу, контролювати своєчасну заправку дезбар»єрів та дедкилимків при вході на ферму. При закупівлі тварин з інших господарств необхідно обов»язково витримувати іх на карантині під час якого провести лабораторні дослідження на алеутську хворобу.
При виникненні захворювання проводити заходи по ліквідаціі цього захворювання шляхом регулярних досліджень тварин та вибраковки хворих до тих пір, доки не буде оздоровлене господарство. Провести відмеження хворих та здорових тварин та закріпити за хворими окремий обслуговуючий персонал та окремі предмети догляду.
Заборонити ввіз та вивіз тварин з неблагополучного господарства. Систематично проводити клінічний огляд тварин та регулярно проводити дезінфекцію кліток та інвентаря.
Список використаної літератури
1. Апатенко В.М. Вирусные инфекции сельскохозяйственных животных. 4-е перераб. и сущ. доп. изд. – Харьков: Консул, 2005. – 188 с.
2. Болезни пушных зверей / Под ред. Е.П. Данилова. - 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Колос, 1984. – 336 с.
3. Эпизоотология с микробиологией / Под ред. И.А. Бакулова. - 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Агропромиздат, 1987. – 415 с.
4. Васильева Е.Г. Алеутская болезнь и продуктивность норок // Биология и патология пушных зверей. Петрозаводск, 1974. С. 202-204.
5. Ветеринарное законодательство, Т.4. С. 436-439. 13.
6. Дукур И.И., Слугин В.С., Чижов В.А., Акулов В.П. Алеутская болезнь норок // Болезни пушных зверей / Под ред. Е.П. Данилова. 3-е изд., перераб. и доп. М.: Колос, 1984. С. 78-87.
8. Наставление по применению набора антигена и контрольных сывороток в реакции иммуноэлектроосмофореза для серологической диагностики алеутской болезни норок.
9. Низовцев В.А. Влияние алеутской болезни норок на производственные показатели стада.Уч.зап. Петрозавод. ун-та, 1969. Т.17. Вып.4.С.176-178.
10. Самсонов В.А. О тельцах включений в клетках Пуркинье, клетках Гольджи и с внеклеточным расположением в ганглиозном слое коры мозжечка при алеутской болезни норок и их отношении к вирусной этиологии заболевания // Уч. зап. Петрозавод. ун-та, 1969. Т.17. Вып. 4. С. 169-175.
11. Слугин В.С. Алеутская болезнь норок // Эпизоотология и инфекционные болезни сельскохозяйственных животных / Под ред. А.А. Конопаткина. М.: Колос, 1984. С. 506-510.
12. Слугин В.С. Алеутская болезнь норок. М.: Изд-во ВНИИ информации и технико-экономических исследований, 1975. 62 с.
13. Слугин В.С., Родюков А.И. Алеутская болезнь норок // Науч. осн. звероводства / Под ред. В.А. Берестова. Л.: Наука, 1985. С. 381-386.
14. Сюрин В.Н., Фомина Н.В. Вирус алеутской болезни норок. // Частная ветеринарная вирусология: Справочная книга. М.: Колос, 1979. С. 446-451
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
