Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 6)

а₂ = 286,5;

3000=а₁+10*286,5; а₁=135;

2081,5=а₀+10,4286*135+9,4757*286,5

а₀=-2041,1;

Модель рівняння залежності виходу валової продукції від фондозабезпеченості та енергозабезпеченості має такий вигляд:

;

Коефіцієнт регресії показує, що із збільшенням фондозабезпеченості на 1 тис. грн., вихід валової продукції на 100 га с.г. угідь збільшується на 286,5 тис. грн., а також із збільшенням енергозабезпеченості на 1 к.с. вихід валової продукції на 100 га с.г. угідь збільшується на 135 тис. грн.

Крім параметрів рівняння необхідно встановити щільність кореляційного зв’язку, який знаходиться за допомогою коефіцієнтів кореляції.

;

;

;

або 81,4%

Необхідні розрахунки приводяться в таблиці 3.5.

Таблиця 3.5

Аналізуючи розраховані данні можна зробити висновок, що множинний коефіцієнт кореляції свідчить про середній зв’язок між виходом валової продукції, фондо– та енергозабезпеченістю, а множинний коефіцієнт детермінації показує, що сукупний вплив вказаних факторів на вихід валової продукції складає, 81,4%, а 18,6% інших неврахованих факторів.

Розділ 4. Основні шляхи підвищення економічної ефективності виробництва продукції рослинництва

4.1 Основні напрямки підвищення економічної ефективності виробництва продукції рослинництва

Важливим напрямом зростання ефективності сіль­ськогосподарського виробництва є підвищення рівня за­безпеченості господарств основними і оборотними фон­дами та поліпшення їх використання. Із зростанням фондооснащеності сільськогосподарського виробництва відбувається підвищення його ефективності, проте спо­стерігається деяке зниження фондовіддачі. Тому очевид­не значення раціонального використання машинно-трак­торного парку, автомобілів, виробничих приміщень і їх обладнання, кормів, насіння, мінеральних добрив та інших засобів виробництва. На рівень ефективності виробництва в господарствах істотно впливають склад виробничих фондів, співвідношення основних виробничих фондів і оборотних засобів, частка технічних засобів в основних виробничих фондах. Підвищення віддачі основ­них фондів є одним з головних факторів інтенсивного розвитку сільськогосподарського виробництва і зростан­ня його ефективності.

У системі заходів зростання економічної ефективності сільськогосподарського виробництва чільне місце займає підвищення якості продукції. Поліпшення якості сіль­ськогосподарської продукції має велике економічне і со­ціальне значення, воно рівнозначне збільшенню вироб­ництва продукції. Підвищення ефективності виробництва і досягнення більш високих кінцевих результатів нероз­ривно пов'язані з проблемою якості, розв'язання якої вимагає вдосконалення технології виробництва сільсько­господарської продукції і збільшення потужностей для її переробки і зберігання. За рахунок використання ре­зервів поліпшення якості та збереження виробленої про­дукції можна на 20—30 % підвищити рівень її спожи­вання, що сприятиме більш повному задоволенню потреб населення в продуктах харчування.

Вагомим джерелом підвищення ефективності сільсь­когосподарського виробництва є раціональне викори­стання трудових ресурсів і зростання продуктивності праці на основі застосування прогресивних форм її орга­нізації та відповідних методів матеріального і мораль­ного заохочення працівників у досягненні високих кін­цевих результатів. У зв'язку з цим очевидна необхідність всіх господарств та їх виробничих підроз­ділів на господарський розрахунок, самофінансування і самоуправління. В сучасних умовах лише наукова орга­нізація виробництва і праці в змозі створити умови для високоефективного використання трудових ресурсів і всіх елементів сільськогосподарського виробництва.

4.2 Шляхи підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва

Підвищення економічної ефективності сільського гос­подарства передбачає збільшення виробництва і підви­щення якості сільськогосподарської продукції при одно­часному зменшенні затрат праці і матеріальних засобів на одиницю продукції. Розв'язання цієї проблеми не­розривно пов'язане з подальшою всебічною інтенсифіка­цією сільськогосподарського виробництва, в процесі якої забезпечується підвищення врожайності сільсько­господарських культур та продуктивності худоби і птиці. В сучасних умовах сільське господарство розвивається переважно на основі інтенсифікації, що є основним дже­релом підвищення його економічної ефективності.

Шляхи підвищення ефективності сільськогосподар­ського виробництва, які забезпечують дальше збільшен­ня обсягів виробництва продукції і зменшення витрат на її одиницю, передбачають комплекс таких основних за­ходів: поліпшення використання землі, підвищення її родючості; впровадження комплексної механізації і автоматизації виробництва; поглиблення спеціалізації і концентрації виробництва на основі міжгосподарської кооперації і агропромислової інтеграції; раціональне ви­користання виробничих фондів і трудових ресурсів; впровадження інтенсивних і ресурсозберігаючих техно­логій та індустріальних методів виробництва; підвищен­ня якості і збереження виробленої продукції; широке використання прогресивних форм організації виробни­цтва і оплати праці на основі колективного, сімейного і орендного підряду та оренди як прогресивної форми господарювання; розвиток сільськогосподарського ви­робництва на основі різноманітних форм власності і ви­дів господарювання і створення для них рівних еконо­мічних умов, необхідних для самостійної та ініціативної роботи.

У комплексі заходів підвищення економічної ефек­тивності сільськогосподарського виробництва найважли­вішим є поліпшення використання землі на основі під­вищення її родючості і зростання врожайності сільсько­господарських культур. Ці завдання успішно вирішуються шляхом вирощування сільськогосподарських культур за технологією програмованих урожаїв з вико­ристанням досягнень науки, передової практики і забез­печенням високої якості праці. У передових господар­ствах України одержують зерна озимої пшениці по 55—60 ц/га, кукурудзи — 70—80, а на зрошуваних зем­лях—100—120, цукрових буряків — 550—600, зеленої маси кукурудзи — 400—450, сіна багаторічних трав — 50—60 ц/га.

Водночас впровадження у виробництво культур і сор­тів інтенсивного типу може мати й негативні наслідки. Розвиток інтенсифікації землеробства без дотримання відповідних умов призводить до погіршення структури грунту, підвищення темпів деградації земель і загост­рення екологічної ситуації.

Передовий досвід вітчизняного землеробства, і світо­ва практика свідчать, що науково-технічний прогрес має в своєму розпорядженні ефективні засоби захисту грун­тів від руйнування та підвищення їх родючості.

Один із напрямів підвищення економічної ефектив­ності сільського господарства — впровадження комплекс­ної механізації і автоматизації виробництва в усіх галу­зях рослинництва і тваринництва і переведення їх на індустріальну основу. Вирішення цієї проблеми сприяє насамперед підвищенню продуктивності праці в сільсь­когосподарському виробництві, що є основним якісним фактором його економічного і соціального розвитку.[13]

Матеріальною основою підвищення економічної ефек­тивності сільськогосподарського виробництва, зокрема зростання продуктивності праці, є впровадження досяг­нень науково-технічного прогресу, яке включає вдоско­налення, раціональне поєднання і взаємодію всіх еле­ментів праці — знарядь і предметів праці та робочої сили. З підвищенням технічної озброєності і рівня механізації виробничих процесів, з поліпшенням організації виробництва затрати живої праці на одиницю земельної площі і голову худоби скорочуються. Зростання продук­тивності праці, а отже, й ефективності виробництва на 70—75 % зумовлюється досягненнями технічного прогре­су, частка організаційних факторів становить 25—30 %, підвищення економічної ефективності сільськогоспо­дарського виробництва відбувається в умовах поглиб­лення спеціалізації і посилення концентрації виробни­цтва на основі міжгосподарської кооперації і агропро­мислової інтеграції. У спеціалізованих підприємствах і рівень рентабельності сільськогосподарського вироб­ництва, який забезпечує переведення господарств на пов­не самофінансування, залежить від їх спеціалізації і конкретних умов господарювання. Тваринницькі відгодівельні комплекси, птахофабрики і тепличні комбінати можуть здійснювати самофінансування при значно ниж­чому рівні рентабельності порівняно з колективними сільськогосподарськими підприємствами і селянськими (фермерськими) господарствами.[8, с.45-49]

Висновки

На основі проведеного дослідження по радгоспу Степовий можна зробити такі висновки.

Характеристики

Список файлов курсовой работы