13583 (685846), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Маточне поголів”я м”ясної худоби формується за рахунок міцної конструкції, які не мають захворювань кінцівок і вим”я. Щорічно треба проводити вибраковування 30% маток із основного стада. Причиною бракування корів, крім захворювань, є яловість на протязі поточного року.
Для правильної організації відтворення стада маточне поголів”я формують в однорідні групи по 20-25 голів, починаючи від отелень до відлучення телят. Різниця в строках отелення в даній групі не повинна перевищувати 30 днів.
Для того, щоб отримати турові отелення в лютому-березні необхідно провести осіменіння та парування корів і телиць в травні-червні. Якщо корови не запліднились в цей період, їх вибраковують.
На фермах необхідно обладнати пункти штучного осіменіння корів і телиць м’ясних порід. Навантаження на бугая при ручному паруванні не повинно перевищувати 45-50 корів і телиць в рік. Бугаїв-плідників слід утримувати окремо при добрих умовах годівлі і утримання.
Як вибрати молочну корову.
Велика рогата худоба може виробляти значну кількість продукції при порівняно невеликих витратах зернових кормів. Молоко і молочні продукти є незамінними у нашому раціоні. Від корови за рік можна отримати: 4000 - 5000 кг молока, що повністю задовольняє потребу в цьому продукті 8-10 чоловік. Крім того, бугайці, корови і навіть телята після забою дають велику тушу, яка у вигляді яловичини, телятини і ковбасних виробів складає основу нашого харчування, забезпечуючи організм білками. Добовий приріст молодняка складає 800 - 1000 грам. До 16-18 міс. віку молодняк досягає живої маси 400-450 кг і більше. Шкіра - основний матеріал для взуттєвої промисловості, з відходів шкіри виварюють столярний клей, шерсть іде на повсть, а роги дають матеріал для різних галентерейних виробів. Велика рогата худоба є основним постачальником гною на наші городи.
Районовані породи великої рогатої худоби
Сучасне тваринництво розвивається у трьох напрямах - молочне, м’ясне, комбіноване, або молочно-м’ясне і м’ясо-молочне.
Молочні породи: українська чорно-ряба молочна, українська червоно-ряба молочна, червона польська.
М’ясні породи: волинська м’ясна.
Породи комбінованого напрямку продуктивності: симентальська, бура карпатська і пінцгау.
Вибір молочної корови - справа складна. Але є багато ознак, які свідчать про здатність корови до продукування молока чи м’яса.
Продуктивність худоби можна оцінювати за зовнішнім виглядом - екстер’єрними ознаками тварин. Тварини молочного напряму продуктивності характеризуються видовженою головою. Вуха з тонкою і щільною шкірою. Шия без верхнього вирізу, з дрібними складками, у м’ясних тварин коротка.
Висока і довга холка - у тварин молочного і комбінованого напряму продуктивності. У тварин м’ясного напряму - частіше низька і навіть роздвоєна через пишність розвитку мускулатури.
Груди - глибокі і широкі з круглими ребрами, ноги - широко поставлені, з розвинутими м’язами. Сприятливою умовою для розвитку органів грудної порожнини є довга і глибока грудна клітка. Оптимальною вважається глибина грудей, яка складає 50% висоти у холці. Постановка ребер у молочних корів така, що до горизонту утворює кут у 145 градусів, а у відгодівельних тварин - у 120 градусів. Тулуб молочної худоби в задній частині має більшу глибину, порівняно з передньою. У м’ясної худоби груди широкі, глибокі, але трохи вкорочені, ребра круті, поставлені близько одне до одного. Лінії спини і черева йдуть паралельно.
Спина у тварин всіх напрямів продуктивності повинні бути рівна, широка з вигнутими ребрами. Довга спина вказує на молочність корів, коротка - характеризує тварин скороспілих, які краще відгодовуються.
У молочної худоби поперек дещо довший, ніж у м’ясної. Він повинен бути широкий, міцний і на одному рівні з лінією спини і крижів. Бажаними для великої рогатої худоби є крижі широкі, довгі і горизонтальні
Осемінення корів і телиць. Визначення тільності
Статева зрілість у ВРХ настає рано. Вже у 6-8 міс. у молодняка починають функціонувати органи розмноження. В теличок у цей час дозрівають фолікули і яйцеклітини виводяться в порожнину матки, чітко проявляються ознаки тічки та охоти. У бугайців виробляється придатна для запліднення сперма. Відбуваються також зміни у будові тіла бугайців і теличок, внаслідок чого поступово набудуть властивостей, характерних для тварин різної статі.
Важливо пам'ятати, що настання статевої зрілості молодняка не є приводом для проведення парування. Передчасна вагітність затримує розвиток телиць, негативно позначається на їхній майбутній продуктивності, нерідко призводить до важких отелень. Телята від рано спарованих тварин народжуються дрібні і кволі, часто хворіють. Тому бичків і теличок після 5-міс. віку необхідно утримувати окремо. Цього правила особливо слід дотримуватись влітку, коли тварин випускають на пасовище і можливість перебування бичків разом з теличками збільшується. Дуже важливо, щоб перед наближенням пасовищного періоду бугайців каструвати. Це позбавить зайвих турбот, пов’язаних з сумісним утримуванням бугайців і теличок на пасовищах.
Вік першого парування телиць залежить від породи та їх розвитку. Тварин скороспілих порід парують раніше, ніж пізньоспілих. Незадовільний розвиток телиць також затримує вік першого парування. Найкраще перший раз телиць парувати у 17-18 місячному віці, коли вони досягнуть 60-70% живої маси корови. Орієнтовно залежно від породи телиці повинні мати таку живу масу, кг: червоної степової, червоної поліської не менше - 300; бурої карпатської, симентальської, чорно-рябої - 300-340. Затримувати строки парування, якщо тварини нормально розвинені і вгодовані, не слід, оскільки це може стати причиною яловості.
Важливо своєчасно виявити корів і телиць в охоті. Цього досягають, уважно стежачи за ознаками, що її супроводжують. Під час охоти тварини неспокійні, ревуть погано їдять, часто п’ють воду. У корів здебільшого знижується продуктивність. У череді вони активно рухаються, прогинають спину й піднімають корінь хвоста, обнюхують інших тварин, плигають на них і спокійно стоять, якщо тварини плигають на них. Зовнішні статеві органи припухають і червоніють, причому інтенсивність забарвлення посилюється до кінця охоти. З піхви виділяється спочатку прозорий, а потім мутний слиз, що часто звисає в вигляді довгих ниток.
Охота у корів найчастіше настає через 19-21 день після отелення і приблизно через такі ж проміжки часу повторюється, якщо тварина залишається незаплідненою. Проте є корови, в яких охота може настати через 16 або 28 днів після закінчення попередньої.
Вираження ознак охоти та її тривалість залежать від багатьох факторів: умов годівлі та утримання тварин, індивідуальних особливостей, віку і сезону року. При недостатній чи неповноцінній годівлі, а також незадовільній або надмірній вгодованості тварин охота проявляється в’яло, зовнішні ознаки її виражені слабо. Таке явище спостерігається нерідко у корів і телиць у зимовий період, особливо, якщо тварин постійно утримують у тісних, брудних і недостатньо освітлених приміщеннях, без руху.
У корів і телиць охота триває 18 - 36 годин. Через кілька годин від її початку з яєчників виділяється яйцеклітина. Якщо під час руху по яйцепроводу до матки яйцеклітина зустрічається з сперміями, то відбувається її запліднення. Запліднена яйцеклітина потрапляє в матку і прикріплюється до її стінки.
Запліднення відбувається протягом 4 -8 годин після виходу яйцеклітини з яєчника. Важливо не пропустити цього моменту. Оскільки точно встановити його важко, тварин доцільно, особливо з продовженим періодом охоти, парувати два рази: перший - зразу після виявлення ознак охоти і другий - через 10-12 год після першого парування.
Корів парують у першу або другу охоту після отелення. Зволікати з паруванням не слід, оскільки це нерідко призводить до перегулів та яловості. Здорова корова повинна щороку приводити теля. Затримувати строк парування можна лише для виснажених корів, які не встигли після отелення набути середньої вгодованості. Якщо корова чи телиця приходить в охоту несвоєчасно, часто перегулює необхідно провести її ветеринарний огляд. Дату парування тварин потрібно записати або відмітити у календарі. Це допоможе у визначенні дати отелення.
Парують корів і телиць природньо або осіменяють штучно. Природне парування може бути вільним і ручним. При вільному бугая утримують у череді разом з коровами і телицями, даючи йому можливість знаходити тварин в охоті. Цей спосіб ефективний для точного виявлення охоти, але він має рід істотних недоліків. Такі парування важко контролювати, у зв’язку з чим бугаї швидко виснажуються, що призводить до зниження їхньої запліднювальної здатності й, отже, до перегулів та яловості корів і телиць. Крім того, вказаний спосіб можна застосовувати лише у період пасовищного утримання худоби. Є ще організаційні труднощі, які перешкоджають його широкому використанню взагалі і в присадибних господарствах зокрема.
Ручний спосіб парування полягає в тому, що бугая утримують окремо від корів і телиць і допускають до них лише для здійснення акту парування. Цей метод кращий, ніж попередній, тим, що він дає змогу економно витрачати сили плідника і значно продовжити період його племінного використання. Але, як і вільне парування, ручне може стати одним з основних шляхів поширення інфекційних захворювань серед худоби.
Усіх цих недоліків позбавлений метод штучного осіменіння маточного поголів’я. Суть його полягає в тому, що від бугая одержують сперму і після відповідної перевірки й обробки її вводять у статеві шляхи корови. Штучне осіменіння дозволяє у 5-10 разів збільшити навантаження на бугая без зниження його запліднювальної здатності. Перевага цього методу також у тому, що при дотриманні відповідних зоогігієнічних вимог повністю виключається можливість перенесення захворювань серед тварин. Але найголовніше те, що при цьому можна використовувати сперму видатних плідників породи, а це забезпечує гарантоване поліпшення племінних і продуктивних якостей худоби. Краще корів і телиць осіменяти на пунктах штучного осіменіння. Після осіменіння тварину на деякий час залишають на місці, а потім повільно відводять додому. В череду корів і телиць після осіменіння випускати не рекомендується, їх утримують на прив’язі дома протягом 1-2 діб.
Першою ознакою запліднення тварини є відсутність повторної охоти. Впевнитися в цьому можна, лише уважно спостерігаючи за коровою або телицею у період, коли повинна настати охота. Якщо корова в цей час спокійна, добре їсть, не плигає на інших корів, то вона тільна. Звичайно після запліднення тварини стають спокійними й обережними, у них посилюється апетит.
У другій половині тільності починає випинатися права частина живота, що зумовлено збільшенням об’єму матки за рахунок розвитку плода. Це легко помітити, якщо стати позаду корови і порівняти її обидва боки. В цей період можна спостерігати рух плода у ділянці правого паху у вигляді рідких швидко затухаючих коливань стінки живота. Рух плода особливо помітний уранці до годівлі, якщо тварина вип’є холодної води.
Тільність можна встановити через два місяці після запліднення, ректально досліджуючи тварину. Коли плід уже великий, його можна прощупати через стінку живота матері. Для цього стають праворуч від тварини, прикладають долоню до живота по лінії, що проходить від колінного суглоба до ребер паралельно хребту, і роблять короткі, легкі поштовхи рукою. Якщо корова тільна, рука відчуває зворотний поштовх від коливання плода. Таке дослідження найкраще проводити вранці до годівлі.
В останні місяці тільності у корів збільшується вим’я воно стає повним і пружним.
Приміщення для утримання худоби
Значну частину року худобу доводиться утримувати в приміщеннях.
Тому важливо створити необхідні умови для життя і продуктивної діяльності тварин, що можливо лише у разі дотримання певних зоогігієнічних вимог до приміщень.
Ділянку для сараю вибирають на віддалі не менше 15м від житлових будов. Розміщувати її необхідно дещо нижче за рівнем рельєфу відносно житла і колодязя, щоб вона мала невеликий уклон у протилежному напрямі.
Будують сарай з цегли, черепашнику, саману, дерева. Якщо для цього використовують матеріали на цементному розчині, то, щоб запобігти проникненню грунтової вологи до стін, кладуть на фундамент толь або рубероїд. Форма і розміри приміщення можуть бути різними, що залежить від смаку і можливостей господаря, але не менше 3*4 і висотою 2,2 - 2,3 м.
Стіни зсередини краще оштукатурити сумішшю цементу і вапна, яке є одночасно дезинфікуючим і висушуючим матеріалом. На висоті 1,5 м від підлоги влаштовують вікна так, щоб всередині приміщення рівномірно освітлювалось. Величину заскленої частини вікон визначають, поділивши площу підлоги на 14. Для збереження тепла у зимовий період передбачають подвійні рами. Якщо взимку стіни промерзають, їх можна зовні утеплити, використовуючи кулі соломи, стебла кукурудзи чи соняшника.
Стелю потрібно обов’язково утеплити, інакше в холодну пору року вона буде мокріти, а конденсована волога капатиме на тварин. Зверху її покривають глиною, перемішаною з солом’яною січкою або мохом, товщиною не менше 2 см, а на неї рівномірним товстим шаром настеляють мох, тирсу, подрібнену солому тощо.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
