176319 (685565), страница 13

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 13)

План.

1. Сільське господарство. [40 ]

2. Розвиток промисловості. [40,53 ]

3. Фінанси, кредит та торгівля. [ 40,53]

Складний і суперечливий шлях господарського розвитку пройшли країни світу в міжвоєнний період. Відбудова економіки, її підне­сення чергувалися з кризами, в тому числі світовою. Безперечним лідером стали США, які не мали собі рівних в аграрному секторі, промисловості, фінансовій сфері. Не завжди стабільно, а іноді драматично розвивалося господарство Німеччини, Франції та Японії, Трагічною сторінкою в історії людства була друга світо ва війна, що завдала нечуваних страждань сотням мільйонів жи­телів землі. Україна, яка в міжвоєнний період була поневолена СРСР, Поль­щею, Румунією та Чехословаччиною, не мала можливості створи­ти основи цивілізованої національної економіки. Більшовицькі еконо­мічні експерименти ("воєнний комунізм", неп, індустріалізація, колективізація) довели Україну до голодомору, від якого померло 7 — 10 млн ні в чому не повинних людей. Незважаючи на труднощі та жертви, правителі УРСР проводили індустріалізацію країни, яка, однак, мала колоніальний характер. Розвивалися в основному сировинно-видобувні галузі: кам'яновугільна, залізорудна, металур­гійна, хімічна. Насильницька, антинародна сталінська колективі­зація зруйнувала українця як незалежного господаря. Правителі Польщі, Румунії, Чехословаччини свідомо гальмували економічний розвиток західноукраїнських земель, перетворюючи їх на аграр­ний придаток до власних промислових центрів. Захищаючи себе від національного та соціального гноблення, місцеве населення, долаючи неймовірні труднощі, організувало десятки кооперацій — торгових, молочарських, фінансово-кредитних, страхових, спожив­чо-закупівельних та ін. Хоча західноукраїнські землі залишалися й надалі сировинними придатками Польщі, Румунії, Чехословач­чини, там все ж будувалися фабрики і заводи. Проте більшість з них переробляли сільськогосподарську продукцію. Найбільшого ус­піху домоглися промислові підприємства, які були тісно зв'язані з кооперативними організаціями.

У роки третьої п’ятирічки поряд з посиленням галузевого планування все більшого значення набувало планування народного господарства в територіальному розрізі. Це супроводжувалось зміцненням централізованого планування. В Україні 1940 р. при Рад наркомі республіки створено Економічну раду, яка мала посилити роботу уряду щодо керівництва господарськими наркоматами, здійснювати контроль за виконанням планів, розглядати мобілізаційно-оборонні питання. Такі ж ради створювались щодо товарів широкого вжитку, сільського господарства і заготівлі, комунального господарства, палива і транспорту. Ще більше закрився принцип директивності господарських планів, посилився ступінь централізації планування виробництва і розподілу продукції, фінансових і трудових ресурсів. Значно зросла роль Держплану як народногосподарського штабу країни і роль Держплану України як такого ж штабу в масштабі республіки. Проте друга половина 30-х років відмічена помітним наростанням проблем у господарському житті. У лютому 1941 р. зроблено спробу розробити методи їх подолання. Знову намічалися повсюдне втілення госпрозрахункових відносин і низка інших заходів, але розпочати їх реалізацію не вдалося. Ставало все більш зрозумілим, що форми і методи планового управління, які склались, значною мірою себе вичерпали і стали причиною багатьох негативних явищ в економіці.

Друга світова війна завдала колосальних збитків народному господарству СРСРС і Україні. У 1945 р. промисловість визволених від фашистської окупації районів виробляла лише 30% довоєнної продукції (в Україні 26% довоєнного рівня), сільське господарство – 60%.. На окупованих територіях було втрачено 2/3 національного майна СРСР (в Україні залишились неушкодженими лише 19% довоєнної кількості промислових підприємств).

У зв’язку зі втратою значної частини економічного потенціалу на західних територіях (напередні війни частка тільки України (УРСР) у Радянському Союзі становила у видобутку вугілля 50,5 %, залізної руди – 67,6, у виплавці чавуну – 64,7%, сталі – 48,9%) і переміщенням істотної його частини на схід, необхідністю переходу економіки на воєнні рейки національний дохід СРСОР у 1941р. знизився на 1/3. З 1943 р. національний дохід поступово збільшується, у 1944 р. він зріс уже на 30%, хоча його обсяг і до кінця війни не досяг довоєнного рівня.

Проте розпад антигітлерівської коаліції, боротьба із західними державами за поділ Європи і початок холодної війни сприяв кінцевий перемозі прихильників централізації і розвитку ВПК. Цьому ж сприяли і деякі внутрішні фактори: голод 1946 р., який сприяв різкому посиленню контролю держави над селом; загострення соціально-економічної ситуації у містах ( у тому числі зі скасуванням карткової системи і грошовою реформою 1947 р.).

Радянський уряд відмовився у 1947 р. від участі у плані Маршала, спрямованому на економічне відродження Європи, розпочав насадження у Східної Європі відверто комуністичних урядів і вдався до „соціалістичних перетворень”, що що ще більше загострило відносини зі США. Країна повернулась до попередньої моделі економіки, що визначило особливості відбудовного періоду в СРСР і на Україні.

Тема № 17. Господарський розвиток України в 50-60-ті р. ХХ ст..

План.

1. Сутність соціальної та економічного розвитку. [10, 52 ]

2. Господарство України в 50-60 р. ХХ ст. [ 13 ]

3. Фінансово-кредитна система. [ 13,52 ]

У 50 —90-х роках господарство України, як і світу в цілому, розвивалося в умовах прискорених темпів науки і техніки. На Заході досягнення наукового прогресу спрямовувалися на піднесення добробуту населення. В СРСР, як і в інших тоталітарних держа­вах, у цей період панувала гігантоманія — будувався БАМ, здійсню­валися широкомасштабна меліорація, продовольча, енергетична та інші програми. Неефективно, без врахування екологічного фактора, використовувалися сировинні ресурси, в тому числі в Україні — видобуток кам'яного вугілля, залізної руди, сірки, нафти, газу тощо. Україна перетворилася на сировинний придаток тодішнього СРСР. На території нашої держави без дотримання достатньої безпеки в густонаселених місцях будувалися АЕС. 95 % промисло­вих підприємств підпорядковувалося Москві.

Ніякі "постанови" і "рішення" не вивели із стану застою сіль­ське господарство. В управлінні колгоспами, як і в промисловості, панували не економічні, а адміністративні фактори. Чорноземні ґрунти затоплювали "рукотворними морями", злочинно проводи­лася меліорація. Слабкою була матеріальна зацікавленість робіт­ників та колгоспників у результатах своєї праці. Рівень життя народу знижувався, загострювалися соціальні суперечності. Спро­би правителів реанімувати економіку України не дали позитив­них наслідків.

В історії СРСР і України післявоєнні роки з характером соціально-економічного розвитку можна поділити на три періоди::

• підйом (1950 – 1970);

• застій (1971 – 1985);

• криза і зміна соціально-економічної системи (1985 – 1990).

Разом зі зростанням індустріальної могутності СРСР і України поглиблювалися і дедалі більше виявлялися негативні тенденції, які набували рис хронічних:

По-перше, це помітне відставання від провідних капіталістичних країн передусім за якісними показниками – затратами матеріальних, трудових, фінансових ресурсів, економічною ефективністю.

По-друге, безсистемне моделювання економіки, перенасичення її промисловими підприємствами, диспропорційність у розвитку різних галузей економіки.

По-третє, поступове зниження темпів зростання продуктивності праці в промисловості.

Основна суперечність реформи 1965 р. економіки СРСР і Україні полягає в намаганні владних структур зберегти директивну модель відомчого господарського механізму і водночас інтенсифікувати два взаємо знищувальні процеси; посилити централізацію в економіці та задіяти ринкові економічні регулятори (рентабельність, прибуток), поєднати централізоване планове управління з розширенням господарської самостійності підприємств та об’єднань.

Командно-адміністративна система не змогла ефективно пристосуватися до вимог та змін, продиктованих НТР, що стало однією з головних причин затухання диспропорційного економічного розвитку. Він здійснювався переважно екстенсивно. З 1960 по 1985 р. основні фонди зросли у 7 разів, а вироблений національний дохід лише у 4 рази. Відбувалося поступове вичерпування вільних ресурсів, перш за все трудових, або їх суттєве подорожчання (добування і транспортування корисних копалин). Темпи економічного зростання СРСР і України швидко знижувалися.

Середньорічні темпи зростання промислового виробництва становили:

• 1966 – 1970 рр. – 8,5 %;

• 1971 – 1975 рр. – 7,4%;

• 1976 – 1980 рр – 4,4 %;

• 1981 – 1985 рр. – 3,6 %.

Національного доходу темпи зростання становили:

• 1966 – 1970 рр. – 7,2 %;

• 1971 – 1975 рр. – 5,1 %;

• 1976 – 1980 рр – 3,8 %;

• 1981 – 1985 рр. – 2,8 %.

На початку 80-х років радянська економіка увійшла в смугу стагнації. У натуральному виразі обсяг виробництва у ряді галузей не лише не збільшувався, а навпаки, знижувався. Фактично призупинилися зростання продуктивності праці. Згортання економічної реформи і поворот до попередньої господарської практики, проголошений „контр реформою” 1979 р., не змогли цього відвернути.

Значний деформуючий вплив на народне господарство СРСР і Україні справляло масштабне нарощування військових витрат. На військові потреби прямо або непрямо працювало до 80 % машинобудування країни. Мілітаризацію радянської економіки і фінансової системи ще білше посилила війна СРСР в Афганістані у 1979-1989 рр.. Як наслідок, радянське народне господарство просто не витримало колосальних військових витрат.

Радянський уряд намагався підтримувати видимість благополуччя за рахунок збільшення розпродажу природних ресурсів. Сприятливі умови для цього створили освоєння нафтових та газових родовищ Західного Сибіру, а також багаторазовий стрибок світових цін на енергоносії у середини 70-х років.

Період 70-х – середини 80-х років позначений наростанням кризи планово-розподільчої системи управління господарства. Держава не змогла призупинити падіння темпів виробництва, добитися виконання встановлених планів випуску продукції, незважаючи на зниження їх завдань за п’ятирічками; перевести економіку на інтенсивний шлях розвитку; забезпечити зниження витрат матеріальних, енергетичних, трудових та інших ресурсів на виготовлення одиниці продукції.

Квітневий 1985 р. Пленум КПРС сформулював концепцію прискорення соціально-економічного розвитку країни на основі науково-технічного прогресу. По суті робилась спроба нової індустріалізації країни за рахунок централізації бюджетних ресурсів, їх розподілу і перерозподілу, зміни структури бюджету під жорстким адміністративним контролем.

Однак мобілізувати необхідні для нової індустріалізації засоби не вдалося. На початок 1989 р. стало цілком зрозуміло, що реалізувати прийняття раніше програми не вдалося. Зменшення капіталовкладень призвело до зростання незавершеного будівництва, збільшення строків уведення в дію об’єктів будівництва, зниження темпів зростання виробництва у різних галузях. Основні причини цих негативних наслідків: різке скорочення бюджетних коштів, виділення поставленого завдання; неможливість забезпечити у межах попередньої економічної системи високу ефективність капіталовкладень, що спрямувались у нову індустріалізацію.

Для економіки це обернулось посиленням соціальної напруженості, початком масових страйків і стрімким зростання кількості популістських рішень. Почався розвал радянської держави.

16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла „Декларацію про державний суверенітет України”. У грудні 1991 р. лідери Росії, України і Білорусії (країн – засновниць СРСР) оголосили про призупинення дії Союзного договору 1922 р. і створення Співдружності Незалежних Держав, яка об’єднала 11 колишніх союзних республік (без Грузії і держав Прибалтики). СРСР перестав існувати.

Тема 18. Економіка незалежної України в 90-ті роки ХХст..

План.

1. Поняття незалежності України. [13,49,52 ]

2. Формування організаційної перехідної політики в економіці України. [49,50 ]

3. Зміна організаційної перехідної економіці. [ 45 ]

4. Реформування ринкових відносин економіці України сучасного періоду. [51 ]

В умовах незалежності Україна дістала шанс подолати наслідки господарської кризи, вийти на рівень цивілізованих євро­пейських країн. Попри всі економічні та соціальні негаразди за роки незалежності в розвитку нашої держави виявляються певні позитивні тенденції.

Здатність сучасного уряду незалежної України реалізувати намічені на перспективу програмні дії сприяння входженню вітчизняної економіки у світове господарство – важливий чинник підвищення її конкурентоспроможності. Без цілеспрямованої політики держави, яка змінює стан економічного середовища на краще, вітчизняний бізнес не матиме необхідної мотивації для розвитку своїх конкурентних переваг.

Аналіз позитивних результатів останніх років розвитку економіки України показав, що вихід країни на траєкторію зростання став можливим завдяки відкритості економіки й активному використанню зовнішньоекономічного чинника. Вони опираються на наявні в Україні конкурентні переваги. Разом з тим країні потрібно змінювати нинішню однобічну метало-сировинну спеціалізацію, яка не може слугувати надійною основою для стабільності довготривалого економічного зростання.

Стратегія уряду незалежної України щодо подальшого входження її в світову економіку має полягати в орієнтації на формування двополюсної міжнародної спеціалізації, яка базується на використанні природно-ресурсного і науково-технічного потенціалу.

Найближчі завдання зовнішньоекономічної діяльності уряду незалежної України в межах цієї стратегії такі:

• не допускати зниження цінової конкурентоспроможності вітчизняного експорту та імпортозамінного виробництва;

• на основі створення вільних економічних зон, державної монетарної політики стимулювати експорт, особливо продукції створеної на основі високих технологій;

• активно впроваджувати в життя політику гнучкого протекціонізму, забезпечувати захист галузей і виробництва, які „стають на ноги”, модернізуються, потенційно конкурентноспроможні на внутрішньому і зовнішньому ринках..

Для України, яка стикається перманентними труднощами в обслуговуванні державного зовнішнього боргу і потерпає внаслідок браку зарубіжних інвестицій, у найближчі роки неприйнятна лінія на неухильне закріплення курсу гривні.

Характеристики

Список файлов книги