141355 (685225), страница 11
Текст из файла (страница 11)
Ведення власного сільськогосподарського бізнесу (фермерського типу) включає багато аспектів: підприємливість, поінформованість щодо ринкової кон'юнктури, налагоджені канали збуту продукції, оптимальне фінансування, кредитування тощо.
Натомість, функціонування ОСГ, що здійснюється переважно в межах натурального або напівнатурального типу, вимагає менших витрат, і досить часто продовжує використовувати ресурси сільськогосподарського підприємства.
Згідно з даними загальнонаціонального опитування 2000 року понад половина працівників і пенсіонерів сільгосппідприємств вважали, що виробництво продукції в їхніх особистих підсобних господарствах залежить від можливостей сільгосппідприємства, членами якого вони є [68; 52].
Лише 24% респондентів тоді вважали свої підсобні господарства незалежними від сільгосппідприємства. Значна частка респондентів (25%) не відповіли на це запитання, що цілком зрозуміло з огляду на поширення такого негативного явища, як розкрадання майна сільгосппідприємств. Ще п'ять років тому сільськогосподарські підприємства повністю або частково забезпечували сільські домогосподарства кормами, насінням, добривами, молодняком худоби і птиці, послугами з оранки городів, транспортними послугами тощо. Для 29% респондентів, які визнали залежність своїх підсобних господарств від сільгосппідприємства, вона була значною, ще для 43% - незначною. Натомість у 2005 р. лише у 15% селян (переважно у мешканців малих сіл (26%) та жителів Південно-Східного (57%) регіону) існувала значна залежність виробництва продукції у власному підсобному господарстві від можливостей та наявних ресурсів сільсько-господарського підприємства. Ще у чверті опитаних така залежність була незначною. Отже, за п'ять років реформування сільгосппідприємств зменшилася залежність від них сільських домогосподарств і відповідно зросла частка сільських домогосподарств, які самостійно вирішують проблеми ресурсного забезпечення своїх селянських господарств - до 54% у середньому (а у західному Поліссі - 66%).
Правові, організаційні, економічні та соціальні засади ведення особистого селянського господарства було визначено у Законі України "Про особисте селянське господарство" (№742KIV), прийнятому ще у травні 2003 р. З усіх селян-власників ОСГ, на яких, власне, спрямована основна дія закону, про його існування знають лише чверть. Найвищу обізнаність мають жителі Південно-Східного регіону (41%) та Поділля (32%), а також працездатні працівники від 36 років (32%). Лише 6% селян вважають, що прийняття цього закону сприяло вирішенню певних проблем їх власного ОСГ (лише у Південно-Східному регіоні цей показник сягнув 25%). Майже 70% респондентів негативно відповіли на це запитання, ще чверті було важко визначитися з відповіддю [68; 61].
Відповідно до чинного законодавства України ознакою особистого селянського господарства є те, що вироблена в ньому сільськогосподарська продукція призначена, насамперед, для власного споживання, отже, діяльність, пов'язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності, тому власники ОСГ не вважаються суб'єктами підприємницької діяльності. Майже дві третини селян позитивно оцінюють цю норму. Ще третині було важко визначитися з відповіддю.
Якби виникла необхідність і власники ОСГ, які реалізують вироблену продукцію, змушені були зареєструватися суб'єктами підприємницької діяльності (стати приватним підприємцем), то 35% із них скоріше за все шукали б можливість продати продукцію там, де не вимагали б документів про реєстрацію, 23% - скоротили б виробництво продукції до потреб родини, кожний десятий припинив би продавати продукцію власного підсобного господарства, а 21% респондентів не визначилися із відповіддю на поставлене запитання. Лише 4% погодилися б на реєстрацію, але за умов помірних податків та дотацій на виробництво з боку держави [68; 96].
Статтею 4 закону про ОСГ визначається, що вони "підлягають обліку, який здійснюють сільські, селищні, міські ради за місцем розташування земельної ділянки в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади з питань статистики". Насправді ж лише 23% власників ОСГ підтвердили факт обліку виробленої ними продукції сільськими (селищними) радами. Найкращим чином ця законодавчо внормована робота проводиться на Поліссі (Північно-Західний регіон - 58% опитаних підтвердили факт обліку), найгірше - на Донбасі (2% ОСГ обліковувалися). Половині селян взагалі байдуже, чи буде обліковуватися вироблена ними в ОСГ продукція, чи ні, кожний п'ятий ставиться до цього позитивно або ще не визначився Однак 15% респондентів (у Південному регіоні - 28%, серед жителів малих сіл - 23%) не подобається факт обліку їхньої продукції переважно через побоювання сплати податку та можливі зловживання з боку контролюючих органів.
У статті 7 закону про ОСГ прописано основні права та обов'язки членів особистих селянських господарств. Серед них - права відкривати рахунки в установах банків й отримувати кредити; отримувати трудову пенсію, а також інші види соціальної державної допомоги та субсидії; отримувати дорадчі послуги; брати участь у конкурсах сільськогосподарських виробників для отримання бюджетної підтримки відповідно до загальнодержавних і регіональних програм; об'єднуватися на добровільних засадах у виробничі товариства, асоціації, спілки з метою координації своєї діяльності, надання взаємодопомоги та захисту спільних інтересів тощо [71; 68].
Чи користуються члени ОСГ наданими їм законодавцями правами? На жаль, відповідь на це запитання поки що є негативною. Так, 96% респондентів відповіли, що не брали протягом останніх двох років кредит у банку на потреби особистого селянського господарства (переважно через відсутність потреби (44%) або можливості (4%) у кредиті, через великі відсотки (6%) тощо). Про можливість брати участь у конкурсах сільгоспвиробників для отримання бюджетної підтримки на ОСГ із загальнодержавних і регіональних програм взагалі не чули 18% селян, а решта 82% не брали в них участі. З усіх опитаних 98% власників ОСГ не отримували протягом останніх двох років бюджетної підтримки на ОСГ із загальнодержавних і регіональних програм. Більшість селян (93%) ведуть свої підсобні господарства індивідуально, не об'єднуючись на добровільних засадах у виробничі товариства, асоціації, спілки з іншими ОСГ.
Підтримці дрібних сільгоспвиробників покликаний сприяти Закон "Про сільськогосподарську дорадчу діяльність", одне з завдань якого - надання практичної допомоги дрібним сільськогосподарським товаровиробникам в освоєнні ринкових методів господарювання, щоб вони стали повноправними суб'єктами аграрних ринків. Більше третини селян погодилися з необхідністю послуг дорадчих служб (агрономів, зоотехніків, економістів тощо) для ведення власного господарства, причому 7% з них згодні за них платити [72; 67].
Питання пенсійного забезпечення сільськогосподарських працівників завжди було і залишається надзвичайно складним, а членів ОСГ - ще й невирішеним. Половина селян працездатного віку (жінок до 55 років та чоловіків до 60 років) стурбовані невизначеністю з приводу власної пенсії у майбутньому. Серед молоді до 35 років цей показник становить 63%, а тих, кому від 36 років і до 55-60 років - 75%. Однак право членів ОСГ отримувати трудову пенсію гарантоване законом про ОСГ. Більше того, у статті 9 наголошується, що "члени особистих селянських господарств підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню та пенсійному забезпеченню, а пенсійне забезпечення членів особистих селянських господарств та сплата ними збору до Пенсійного фонду України здійснюються відповідно до законодавства про пенсійне забезпечення та загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" [88; 90].
Отже, на власну пенсію пропонується заробляти самому, здійснюючи внески до Пенсійного фонду. На таку пропозицію згодні пристати близько 20% селян (на Галичині таких - третина), сплачуючи щомісяця здебільшого 15-30 грн. за умови стабільної роботи та зарплати і гарантій повернення цих грошей у майбутньому. Кожен п'ятий стверджує, що за нього внески до Пенсійного фонду платить підприємство.
Окрім прав члени ОСГ мають також певні обов'язки (дотримуватися вимог земельного законодавства та законодавства про охорону довкілля; підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату; дотримуватися чинних нормативів щодо якості продукції, санітарних, екологічних та інших вимог відповідно до законодавства; надавати сільським, селищним, міським радам необхідні дані щодо їх обліку тощо). Результати опитування свідчать, що обов'язки, покладені державою на селян, виконуються ними сумлінно. Так, 84% респондентів стверджують, що дбають про підвищення родючості ґрунтів у власному господарстві (найбільший цей показник у Південно-Східному регіоні - 94%, найменший - на Донбасі (70%). Своєчасно сплачують земельний податок або орендну плату за використовувану землю 90% власників ОСГ (70% роблять це регулярно, 20% - іноді з затримками). Відповіді на запитання про дотримання чинних нормативів щодо якості продукції, санітарно-екологічних та інших вимог виявилися не зовсім однозначними. Чверть опитаних зазначили, що немає потреби у контролі за дотриманням стандартів для продукції, яка виробляється в ОСГ, ще 14% не мають ніякої інформації про існування таких нормативів. Однак половина членів ОСГ вважають, що спроможні дотримуватися чинних нормативів (з них 10% - за умови відповідного навчання та організації контролю якості).
У законі про ОСГ зазначається, що окрім виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків, господарська діяльність може бути також спрямована на "надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму". Такий різновид господарської діяльності у сільській місцевості набув значного розвиту у розвинутих країнах і поступово стає на порядок денний у нас. Однак дослідження виявило низьку поінформованість сільських мешканців щодо сільського зеленого туризму. Лише п'ята частина селян знає, що таке зелений туризм, ще 24% дещо чули про це, а понад половина опитаних нічого про це не знає. Найвищий рівень обізнаності демонструють жителі традиційних туристських регіонів: Південно-Західного (34%), Північного (26%) та Галичини (22%). З усіх опитаних кожен десятий погодився б приймати в своїй оселі туристів, а ще 6% погодилися б на це за певних умов, серед яких основними є: благоустрій та облаштування оселі, навчання й підтримка (у тому числі фінансова) з боку місцевих і державних органів влади, розвиток відповідної інфраструктури. Найбільшу зацікавленість щодо можливості приймати у своїх оселях туристів виявили жителі Північного (20%), Південно-Західного (17%) та Південного (13%) регіонів [88; 27].
Зважаючи на те, що основною умовою прийняття і розміщення туристів називається відповідний рівень облаштування оселі, у респондентів поцікавилися, чи погодилися б вони створити належні умови для відпочиваючих (душ, туалет, харчування тощо). Загалом на це погодилися б 15% опитаних, відмовилися - 38%, не змогли визначитися з відповідями - 47%. Готовий облаштувати свою оселю для прийому туристів кожен п'ятий сільський житель Закарпаття та Буковини, Північного регіону та Півдня.
Не дивлячись на різне відношення до ОСГ не тільки у респондентів різних вікових категорій, та мешканців різних регіонів, можна зазначити найбільш прибуткові та перспективні сфери діяльності ОСГ.
Отже, по-перше це традиційне виробництво, переробка і споживання сільськогосподарської продукції, реалізація її надлишків. Один з новітніх і популярних видів діяльності ОСГ є господарська діяльність спрямована на "надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму". Такий різновид господарської діяльності у сільській місцевості набув значного розвиту у розвинутих країнах і поступово стає на порядок денний у нас, особливо поблизу історичних пам’яток, заповідників, водойомів.
Висновки
Виконав завдання дипломної роботи ми пропонуємо сквозні висновки, узагальнення з кожної частини роботи.
Звернемо увагу на те, що через звужений спектр можливостей працевлаштування та незадовільну якість середовища життєдіяльності відбувається інтенсивна міграція освіченої й конкурентоспроможної частини селян, погіршується забезпеченість працівниками агропромислових та інших підприємств і закладів, розташованих у сільській місцевості. Посилюється небажання молоді постійно проживати на селі.
Стрімке обмеження доступності й низька якість послуг соціальної сфери, виняткова важливість подолання цих проблем для реформування АПК та економіки взагалі, для поліпшення демографічної і суспільно-політичної ситуації, з одного боку, а також зміни вікової структури - з іншого, вимагають переглянути підходи до благоустрою систем розселення, вдосконалити організаційно-економічні засади задоволення матеріально-побутових і соціально-культурних потреб сільського населення.
Проаналізувавши джерела доходів сільських сімей, ми визначили основні групи матеріальної підтримки:
1) доходи сільських сімей формуються переважно за рахунок заробітної плати у грошовій формі;
2) пенсії;
3) заробіток за кордоном;
4) доходи від ведення особистих селянських господарств.
Важливість останніх у структурі доходів сільських сімей оцінюється селянами вище, ніж важливість заробітної плати і пенсії. Доходи від ведення ОСГ мають найбільше значення для тих, хто зайнятий тільки в ОСГ, безробітних і зайнятих тільки на сезонних роботах.
Все ще істотною є потреба у соціальному облаштуванні сільських населених пунктів і створенні належних умов для їх життєдіяльності, оскільки стан соціальної інфраструктури значною мірою впливає на самовідчуття сільського населення. Багато сільських населених пунктів не мають найнеобхіднішого: дитячих садків, шкіл, сфери послуг, спостерігаються транспортні проблеми і навіть перебої у постачанні хліба.
Дослідження виявляють, що взятий реформою курс на розвиток підсобних господарств населення вірний. Якби не було передачі землі підсобним господарствам, то спад виробництва в Україні був би ще відчутнішим.
По - друге особисті підсобні господарства є стабілізуючою формою господарювання. У сучасних умовах вони гальмують спад виробництва сільськогосподарської продукції у всіх категоріях господарств і за умов безробіття стримують від різкого спаду рівень життя сільського населення, забезпечують додатковий заробіток до мізерних пенсій та оплати праці у громадському виробництві.
Отже, і надалі слід вживати заходи щодо створення необхідних умов для розвитку та розповсюдження особистих підсобних господарств. Саме такий підхід відповідає прагненням сучасних селян.
Розглядаючи питання урегулювання та реформування земельних відносин, можна побачити, що насамперед проблема не може бути вирішена без сучасної правової бази, відповідних законопроектів. Негайного вирішення потребують питання, які насамперед хвилюють рядових селян - проблеми передачі у спадок, оренду, приватизації.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
